Дві моралі для Віктора Ющенка

В українських реаліях політика і мораль абсолютно не сумісні слова. Виборці не мають і найменшого сумніву, що діяльністю політиків керують зовсім не моральні цінності.

І коли хтось відверто заявляє про свої благі наміри – всі заглядають в календар в пошуку найближчих виборів, а після того обличчя набувають скептичної посмішки.

І тим не менше, це зовсім не впливає на риторику політиків, які зі всіх каналів, радіо, білбордів та плакатів твердять про любов, турботу, інтерес народу. Вибори в Україні – це ринок, де неморальні люди намагаються дорого продати мораль.

На фоні загальної дискредитації політичних відносин як ціннісного явища, суспільний консенсус щодо моральності українського президента вражає.

Моральним Віктора Ющенка вважають не тільки його прихильники, а й опоненти. Більшість антиагітації проти президента головним чином зосереджується на критиці його оточення та зовнішньої політики.

Що ж до критики моральних якостей Віктора Андрійовича, то часом саме їх наявність вважається його слабкістю. Моральне обличчя спотворене цинічною владою – образ, який допоміг лідеру помаранчевої революції виграти вибори.

Однак, рік помилок та поразок, в основі яких часто лежали спроби президента чинити морально показали, що час "політика європейського масштабу" в Україні ще не настав.

В цілому, важко сказати, що саме цінності свободи слова та рівного суду для всіх сприяли не ефективній політиці нової влади. Скоріше проблема полягала в непідготовленості політичної системи до переходу на нові форми відносин.

Очевидно, що політика "бандитам – тюрми" не відбулась великою мірою через те, що вона проводилась в системі, де "бандити" виявилися сильнішими за державу. Чесний суд при нечесних суддях скидається на звичайний публічний фарс, коли всім відомого злочинця звільняють, і тим самим збільшують шанси старої системи на виживання.

Моральний підхід в політиці не завжди має своїм наслідком моральний результат. Схоже, що це зауважив і Віктор Ющенко, який після безкінечної серії спровокованих Росією криз, пробує еволюціонувати в бік сильного і рішучого політика.

Проте, цей процес вимагає переступати через одні моральні цінності задля втілення інших. І вперше це доведеться робити вже на парламентських виборах, де Ющенко буде вибирати не між політичними силами, а між двома моралями політики.

Мораль особиста

Безсумнівно, що проведення вільних демократичних виборів є найбільшою західною цінністю. Ажіотаж, який викликають найменші фальсифікації на виборах, дає підстави вважати порушення виборчих прав одним із злочинів проти людства.

За масштабом уваги, яка приділяється вільному волевиявленню, вибори перевершують навіть глобальні екологічні проблеми. Цікавий той факт, що тільки за умови перемоги демократичних сил, вибори визнаються чесними та прозорими.

Це правило також діє і випадку того хто проводить вибори – тільки демократичні уряди створюють умови вільному волевиявленню та рівній конкуренції. Але й це ще не все.

Демократичні уряди – тільки ті, які проголошують пріоритети на співпрацю із західними демократіями. Однак, чи справді на вільних виборах завжди виграють демократи?

Як відомо, в країнах Латинської Америки та Південної Азії значною популярністю користуються ліворадикальні та ісламські течії. Тим не менше, найчастіше прихильників цих течій зображають агресивними екстремістами, які принципово не беруть участі у виборах.

Можливо екстремізм залишається для них єдиним способом боротьби за владу, оскільки вільні і демократичні вибори вони завжди програють, незважаючи на підтримку населення.

Нажаль, демократичні уряди теж схильні фальсифікувати вибори, іншими словами демократії вміють себе захищати.

Чи захистила себе українська демократія? Перемігши на виборах, моральний президент, як і годиться, приступив до виконання своїх обіцянок. Ліквідувалися темники, телефонне право, податковий тиск, і тим не менше, найбільшою популярністю у виборців сьогодні користуються всім відомі фальсифікатори.

Створення рівних умов всім учасникам виборчого процесу по-суті легалізувало нечесно отриманий капітал вчорашньої влади. Однак, ці кроки Віктора Ющенка поза сумнівом були моральними і в цьому його підтримають всі демократичні країни світу.

Підсумок такої моралі можна назвати "вперед в минуле". Колосальний відсоток Партії регіонів говорить про те, що необхідно подумати про долю української демократії.

Президент Ющенко може вчинити у відповідності до своїх цінностей і провести вільні демократичні вибори, а після перемоги Партії регіонів знову потиснути руку Януковичу, але цього разу як переможцю.

І хоча перемога причетних до фальсифікації людей вже сама по собі є аморальною, звинуватити Віктора Ющенка в чомусь буде дуже складно, оскільки його поведінка відповідає класичним нормам демократії.

Тож виправдати результат виборів можна буде хіба єхидно підрезюмувавши "маємо те, що маємо". Такий варіант розвитку подій є егоїстичним проявом пріоритету особистих моральних цінностей над колективними потребами суспільства.

Мораль суспільна

Парламент протягом першого року президентства Ющенка виступав одним з найбільш деструктивних інститутів. Сучасний розклад політичних сил в парламенті дуже схожий до результатів соціологічних опитувань з невеликою кореляцією позицій Литвина та комуністів в бік Регіонів.

Жодна зі сторін не має більшості, і золотою акцією наразі володіють спікер та лідер БЮТ. Подібну ситуацію прогнозують і після виборів. В цілому, Тимошенко необхідно набрати 10%, щоб постійно тримати в напрузі ситуативну більшість. Для чого проводити вибори, щоб отримати теж саме? Тільки тому, що це демократична вимога?

Існує звичайно і варіант розпуску парламенту. Сумнівно, щоб президент вдався до такого кроку, але ще більше сумнівів викликає доцільність цього. Незважаючи на те, що розпуск підніме рейтинг аж ніяк не "Нашій Україні", на позачергових виборах українці отримають той самий парламент, оскільки не можливо за лічені місяці суттєво змінити політичну підтримку виборців.

Таким чином, моральна необхідність проведення вільних демократичних виборів вступає в конфлікт з моральною необхідністю виведення країни із кризи та будівництва громадянського суспільства.

Складається враження, що фальсифікація виборів є тим маленьким злом, яке треба заплатити за велике добро. Втім, фальсифікація не єдиний метод отримання позитивного для влади результату.

Одною із помилок нової влади, яку ще досі не повністю визнали, була стратегічна діяльність спрямована на утвердження ідеалів "помаранчевих". Проте, об’єктивно, післявиборча ситуація вимагала не стратегічної дії, а – комунікативної.

Мова йде не про необхідність укладення домовленостей із старою владою, а скоріше про формування публічного дискурсу, в якому виборці могли б виступати спостерігачами, а не споживачами інформації з контрольованих каналів.

Груба і не моральна поведінка опозиції рано чи пізно дискредитувала б її в очах виборців і влада чесно могла б отримати перемогу.

Сучасна ж ситуація свідчить про те, що зовсім не корупція і бандити стояли на перешкоді українському економічному поступу. Постійне політичне протистояння і відсутність найменшого спільного інтересу між владою і опозицією в різні часи переривали тимчасові досягнення.

Створення комунікативної ситуації та вироблення мінімального консенсусу обов’язкова передумова ефективної політики. Недостатньо проголосити курс на ЄС та НАТО, необхідно через публічну дискусію довести переваги цієї альтернативи над іншими.

Тоді такий зовнішньополітичний курс отримає легітимність.

Наразі до виборів залишається менше двох місяців. За цей короткий передвиборчий термін не можливо створити умови для відкритої дискусії, тому влада стоїть перед дилемою: визнати реальність перемоги Януковича, або вдатись до кроків, які тільки історія зможе оправдати.

В політиці і мораль буває різною та суперечливою. В даному контексті від вибору конкретної моралі залежить майбутнє держави. Який вибір зробить президент покаже час. Однак, в певному сенсі можна сказати, що добробут народу є вищим за моральні цінності однієї людини.