Ті, що пройшли до парламенту

Четверг, 4 мая 2006, 13:27

Нарешті опубліковані результати виборів, все ближча перша сесія нового парламенту, і щасливі власники трьохвідсоткової довіри народу міряють нові політичні костюми. Хтось намагається одночасно натягнути помаранчеву коаліційну сукню на лебедя, рака і щуку.

Інші прикривають бандитські смугасті футболки голосними заявами про свою готовність блокуватися з ким завгодно, аби позбутися опозиційності. А хтось перешиває свій старий червоний костюм на менший розмір, вже втративши, мабуть, надію, колись поміряти щось інше.

Комуністи. - 3,66. "Вєрной дорогой!"

Українські комуністи, здається, йдуть "вєрной дорогой", туди ж, куди пішли свого часу й їх більш видатні "таваріщі" - Лєнін і Сталін. Тобто в історію.

КПУ спіткала та ж сама біда, що й прогресуючих соціалістів Наталії Вітренко – й ті, й інші просто не змогли пристосуватися до нових умов. Репертуар, який не зазнав протягом останніх десяти років жодних змін, давно приївся.

До речі, хороша порада нашим майбутнім можновладцям, які, хочеться сподіватися, нарешті розпочнуть "роботу із суспільством" з метою олюднення "ворожого обличчя" НАТО, - задійте для цього Нату. Вона настільки набридла всім, що декілька її виступів на телебаченні з гарячими промовами про страшний північно-атлантичний альянс можуть виявитися більш ефективними ніж навіть "антинатівський" референдум ще одних невдах – об’єднаних соціал-демократів.

Не виключено, що комуністи все ж таки залишаться в Україні і в майбутньому у якості такої собі маргінальної політсили. За це говорить і їх теперішнє проповзання в парламент, і наявність у будь-якому суспільстві пари-трійки відсотків крайньо-лівацького електорату. Але й для того, щоб цей електорат прийшов на вибори і проголосував за своїх кумирів, треба хоч щось робити.

Кадрове оновлення і омолодження українських ленінців, а також зміна істерично-опозиційної риторики сучасною лівою ідеологією, може їх врятувати від остаточного провалу на виборах через чотири роки. Але у те, що нашим червоним вистачить сил на такі внутрішні реформи, віриться слабо.

Ну а зараз, яка б коаліція не утворилася в новому парламенті, комуністи залишатимуться осторонь основної течії політичної історії України. Вони вже мало кому цікаві та й майже нікому не потрібні. Про них згадуватимуть хіба тоді, коли комусь не вистачатиме декількох голосів для продуктивного голосування – як про найдешевший варіант...

Соціалісти. + 5,69. На рожевому коні.

Ось кому вдалося осідлати червоного коня, так це соціалістам. Хоча кінь вже не такий і червоний, але головне – результат – СПУ вперше випередила своїх одвічних конкурентів на лівому фронті – комуністів, і знову отримала "золоту акцію", без якої не буде помаранчевої коаліції. Якщо до цього додати непогані результати в окремих регіонах – то результат соціалістів виглядає справді непогано.

Нове обличчя українського соціалізму, яке старанно вибудовують морозівці та їх політтехнологи, відкриває для СПУ непогані перспективи. Цілком ймовірно, що все більша єропейська спрямованість і послідовна, але водночас, відкрита для розвитку, соціал-демократична ідеологія, з часом перетворять соцпартію на потужну ліво-центристську силу. Відхід у політичне небуття квазі-соціал-демократів СДПУ(о) та квазі-соціалістів ПСПУ – це унікальний шанс для СПУ. І скоріш за все, цим шансом морозівці скористаються по повній.

Поки що ж Соцпартія має йти у форватері БЮТ, бо хочуть вони того, чи ні, - соціалісти опиняться по той бік барикад, що й тимошенківці. І владну, і опозиційну долю ці дві команди змушені будуть ділити між собою. І, знаючи небажання лідерки БЮТ з кимось ділитися, морозівцям не позаздриш.

Втім, здається, вони вже знайшли оптимальну модель поведінки для себе: в політичній діяльності – уперта послідовність, а в партійному будівництві – упор на позиціонування партії вцілому, а не окремих лідерів. СПУ – це та політична сила в Україні, яка значно випередила усіх своїх конкурентів у виведенні на перший план програмних засад та партійної ідеології замість лідерів.

І хоча авторитет та популярність Олександра Мороза залишаються значним чинником популяності СПУ, зміна лідера (приміром, на Луценка або Семенюк) зашкодить соціалістом значно менше, ніж, наприклад, бютівцям, нашоукраїнцям або регіоналам, які продовжують будувати власні бренди на окремих персоналіях.

Наша Україна. - 13,95. Провал.

З одного боку, політологи давно підмітили, що популярність нової влади досягає свого мінімуму через рік-півтора після її приходу до керма. Але своїм результатом "партія президента" здивувала навіть найбільших песимістів. Хоча вся драматичність політичної ситуації для НУ полягає скоріше не в низькому відсотку, а у відсотку, нижчому, ніж в БЮТ. Бо позиції нашоукраїнців були б не набагато кращими, якби вони навіть отримали всього лише на пару відсотків менше за бютівців.

В теперішньому розкладі політпасьянсу НУ має два варіанти поведінки. І обидва ці варіанти наперед програшні. Іронія долі дозволила нашоукраїнцям самим вирішувати, куди йти – направо, де доведеться втратити коня (або в сучасному варіанті казки, прем'єра), чи наліво, де доведеться втратити і без того невеликі рештки народної довіри…

Звісно, об'єднання "Нашої України" з біло-блакитними справа менш складна, ніж діяти її в уряді ненависної Тимошенко, та ще й намагатися не зникнути в промінях цієї зірки, яка, може й не гріє, але вже занадто яскраво світить.

Насправді, варіант помаранчевої коаліції – єдино вірний для НУ, якщо там ще залишилися люди, здатні думати хоч на декілька років вперед. Відновити довіру своїх виборців партія президента зможе лише ефективною роботою своїх міністрів в новому помаранчевому уряді.

Блок Тимошенко. + 22,29. Тактичний тріумф.

Юлія Тимошенко, звісно, дуже хоче влади. Але не настільки, щоб відмовити собі в задоволенні побути в опозиції до помаранчево-біло-блакитної коаліції "Нашої регіональної України". БЮТ стане остаточним переможцем виборів, якщо партія президента таки погодиться на прем'єрство Юлії Володимирівни, але й не програє, якщо цього не станеться.

Власне, другий варіант може виявитися ще й більш виграшним, з огляду на те, що новий помаранчевий уряд скоріш за все мало чим відрізнятиметься від післяреволюційного кабміну, бо очікувти, що непримиренні друзі з БЮТ і НУ гратимуть в спільну гру, навряд чи варто. А ось в опозиції бютівцям ніхто не заважатиме…

Тактично БЮТ має дуже вигідні позиції. Зі стратегічним розвитком – складніше. В Україні, хоч і дуже повільно, розвивається громадянське суспільство. А з його розвитком все менше значення матимуть обличчя політсил, і все більше – їх історія та програмні положення. З ідеологією ж в БЮТ не склалося. Ми вже не раз бачили зміну риторики Тимошенко з достатньо принципових питань у відповідності до поточної політичної кон'юнктури. З останнього – заяви про відмову від приватизації і ринкові реформи у випадку повторного приходу до влади.

БЮТ – це Тимошенко. Заміна 99% списку навряд чи суттєво вплинуло б на результат тимошенківців на останніх виборах. А ось втрата популярності лідерки означатиме політичну смерть для двох партій, що увійшли в цей блок.

Тому, і в разі приходу до влади, і у випадку перебування в опозиції, нагальною проблемою для БЮТ буде вироблення чіткої програми та створення і популяризація справжньої політичної партії, яка б змогла піти на наступні вибори, не використовуючи в назві слова "Тимошенко".

Партія регіонів. -/+ 32,14. Недоперемогли.

Партія регіонів впевнено зайняла перше місце на виборах і... за звичкою розгубилася. Регіонали виглядали такими ж безпомічними й після Помаранчевої революції, коли на них звалився тягар опозиційності. Тоді стало зрозуміло, що вони не вміють програвти. Тепер же всім стало очевидно, що й вигравати ПРУшники не вміють.

Пройшов майже місяць після виборів, і регіонали, нарешті, спромоглися голосно заявити про готовність формувати коаліцію. Втім, їх розгубленість можна зрозуміти: вони з великим відривом обійшли конкурентів, а їх доля – в руках "невдах", які посіли третє місце. Саме "Наша Україна" має вирішити, чи залишаться регіонали в ролі опозиції, з якою ті ніяк не звикнуться, чи таки відбудеться тріумфальне "повернення кучмістів", ну або "об’єднання заради України“ – це вже як кому більше подобається...

У разі входження регіоналів до майбутнього уряду, складно робити прогнози не лише для них, але й для всієї України. Якщо ж вони залишаться в опозиції, то важливим етапом їх розвитку має стати заміна лідера.

Саме особистість Януковича стала причиною поразки на президентських виборах. Та й за останній рік регіонали втратили хороших 15% прихильників, і "заслугу" їх лідера в цьому важко переоцінити.

Позиція переможців виборів найбільш невизначена – вони уважно спостерігають за перемовинами помаранчевих, по можливості підливаючи масло у вогонь, і сподіваючись на позитивний (для себе!) результат...



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде
Подпишитесь на наши уведомления!