Провокация – Прострация – Оккупация

Среда, 20 августа 2008, 11:31

Схоже, що нова Кавказька криза поділила Україну по-новому. Ні, не на "западенців" та "москалів", "помаранчевих" та "біло-голубих", "хто за Саакашвілі" і "хто проти Саакашвілі", майбутніх борців опору та капітулянтів. Кавказька криза поділила нас на тих хто зрозумів що сталося і тих, хто думає, що нічого особливого не сталося взагалі…

Суспільство сповнене суперечок, що це було? Ведучи розмови з друзями, колегами та добрими знайомими доходиш висновку, що ми перебуваємо у різних нав'язаних нам зовні дискурсах, хоча фактично наші позиції не відрізняються – уся справа у вміло розставлених кимось акцентах.

І саме ці акценти змушують нас або негайно діяти, імпровізувати, самоорганізовуватися, або ж впадати у пасивний стан, безкінечно зважувати всі "за" і "проти", шукати відповіді на питання "хто ж із них найбільше винний?", а дійшовши висновку, що "обоє рябоє" – заспокоїтися у позиції "моя хата скраю"…

Може здатися, що нас поділило відношення до Грузії, як могло поділити відношення до НАТО. Насправді ж ні – нас поділило відношення до Росії. Абстрактної Росії – іміджу, сформованого у нашій уяві конкретними російськими діячами.

Гравітаційні впливи такої Росії в Українському Світі (альтернатива "Русского міра") – домінуючі. Причому, як сила тяжіння, так і сила відштовхування, які зараз переживаються як відчуття загрози одними та тяга віддатися в полон – іншими.

Реакції українського суспільства, яким воно є тут і тепер, на кавказьку кризу – більш-менш рівномірно розподілені між цими полярними позиціями. Саме на них вирішальним чином вплинули акценти отриманої про конфлікт інформації, перші повідомлення (меседжі) – сформували особливості особистого сприйняття.

Показово виглядало спілкування з тими українцями, що якраз поверталися із відпочинку за кордоном і не мали жодної інформації про конфлікт. Реакція – настороженість, перша думка – щось тут не так…

Абсолютна більшість отримала першу дозу інформаційного опромінення зранку 8 серпня у трактуванні російської сторони, яка вже готувала операцію вторгнення. Спершу відбулося телевізійне вторгнення у головний мозок людей, як власних громадян, так і всіх необережних глядачів, включно з журналістами та редакторами західних медіа.

Готувалася громадська думка як власного населення, так і світова. Лунали шокуючі звинувачення про те, що "місто вщент зруйноване", "добивають поранених", "розстрілюють миротворців", ведення вогню з установок "Град" по цивільному населенню, "2000 жертв серед цивільних" тощо.

Крім відеокадрів залпового вогню батареї "Градів" по невидимих мішенях та неозначеної дати самої стрілянини ці "телемеседжі" озвучували особисто Путін та Мєдвєдєв. Ну, щоб ніхто не сумнівався.

Світ шокований цією провокацією, високоморальні люди впали в прострацію, отже мети досягнуто. Можна вводити танки… Наївні люди переконані – війну розв’язав "божевільний" грузинський президент, а доблесна російська армія дала йому здачі.

До речі, дуже швидко. Але це не тому, що не готувалася до цього, а тому що завжди готова прийти на допомогу будь-кому і будь-куди.

Найдовші цвяхи, що цими днями були забиті в наші голови – враження, ніби це Саакашвілі "спровокував" росіян, віддав наказ стріляти з "Градів" по цивільному населенню з числа "власних громадянах", і що усі осетини є природніми ворогами грузинів.

Тут – текст звернення Саакашвілі до народу, тут він говорить, що російські війська увійшли в Південну Осетію о 23:30 за Московським часом.

Сталося так що цю війну я зустрів в інтеренеті і першу інформацію про неї отримав не з ТВ. Грузинська сторона повідомила, що їй урвався терпець саме в цей час – 23:30. Саме цим Саакашвілі пояснює, що грузинський спецназ запізнився і не відрізав Рокський тунель.

Тобто на початок обстрілу Цхінвалі російські регулярні війська (не миротворці) вже були в Самачбло (історична назва Південної Осетії). Можливо охороняли тунель, а можливо переховувалися в укріпленому селищі Джава. Судячи зі слів Саакашвілі, про це знала грузинська розвідка.

Не буду зупинятися на власне військових аспектах конфлікту. Про це є вже дві непогані спроби: фактологічна та аналітична.

Зазначу лише, що у мене навіть думки не було, що грузини почали першими… Оскільки я ще ввечері 7 серпня прочитав, що сепаратисти Кокойти знищили артилерійським та мінометним вогнем два грузинські села біля Цхінвалі.

За повідомленнями грузинської сторони це сталося саме під час тих 3,5 годин одностороннього припинення вогню грузинами, які очевидно, справді боялися піддатися на провокацію.

Але знищенні 2 села з грузинської точки зору – це вже не провокація, а справжній напад! Люди, які пропустили цю інформацію й почали сприймати сюжетну лінію вже з обстрілу Цхінвалі грузинами – переконані у протилежному…

Лунають закиди, чому грузини мовчать, чому не спростовують російську інформацію.

Грузини не мовчать. Потрібно їх просто вміти слухати. Вони говорили із самого початку, що це була відповідь на майже тижневі провокації з російсько-"осетинського" боку.

Згоден, що вона призвела до страшних наслідків, але чи мали грузини вибір? Коли тебе методично штрикають голкою в коліно, воно саме реагує, якщо ти не Махатма Ганді...

Саакашвілі не Ганді, він президент Грузії, країни, наповненої біженцями ще війни 1992 року, країни, яка знаходиться у психологічному стані очікування реваншу за минулі приниження.

Звернення Грузії до Гаазького трибуналу й запрошення міжнародних інспекторів у зону конфлікту – чи це говорить про мовчання Грузії? Як на мене, це означає, що Грузія справді ГОВОРИТЬ, а не вправляється в риториці, як російська пропаганда.

Кокойти також не мовчить – він обіцяє не допустити спостерігачів ОБСЄ на територію Південної Осетії позаяк вони … втратили довіру у його очах. Натомість запрошує Росію створити на цій території постійно-діючу військову базу.

Тепер щодо "Граду" – холодною мовою військових. Установки залпового вогню можуть вести стрільбу батареєю (кілька "Градів"), усім боєзарядом однієї установки та одиночними прицільними пострілами для враження точкових цілей на відстані більшій, ніж це можуть зробити гаубиці.

Військові експерти припускають, що удар по укріплених вогневих точках на висотах довкола Цхінвалі вівся, можливо, й батареями. Удари по укріплених вогневих точках всередині "мирного міста" Цхінвалі міг вестися одиничними пусками. Хто є військовим злочинцем? Той, хто знищує такі вогневі точки, чи той, хто їх там розташував? Додам, що "Гради" були в обох сторін, а потім ще й росіяни ввезли.

Фахівці говорять, що відеокартинка зруйнованого російськими "Градами" Грозного зовсім не нагадує руйнування у Цхінвалі... Свідки-медики, опитані Human Rigth Watch, говорять про десятки загиблих цивільних у Цхінвалі, а не про 2000 чи 1600, як це "підрахував" відсутній у цей час в місті лідер режиму Кокойти.

Загиблі миротворці справді є. Але чи вони загинули на території розташування миротворчих частин? Варто нагадати, що миротворчі сили складалися з трьох частин приблизно по 500 осіб: грузинської, південно-осетинської та російської.

Російська ж частина також складалася наполовину з етнічних осетинів. Чи могли вони залишатися в розташуванні частин, коли йшов бій за місто? Чи могли вони взагалі бути безсторонніми миротворцями?

Цивільне населення обох національностей, як правило, мирно вживається не лише у межах однієї держави, але й у межах одного села. Протиріччя звісно бувають, але де їх немає? Принаймні в Україні поряд з українцями живуть представники обох однаково близьких нам етносів.

Прикметно, що з майже 150 000 етнічних осетинів, які жили у Грузії ще за радянських часів, майже 100 000 жили поза межами автономної області Південна Осетія і багато з них продовжують там жити.

Цивільне осетинське населення зовсім не ворог грузинської державності. Політизація, а тим більше мілітаризація конфлікту викликана зовнішнім чинником – втручання у внутрішні справи Грузії через зовнішню підтримку сепаратизму.

Зрештою так звані тліючі (а не заморожені, як тепер кажуть) конфлікти створювалися Кремлем саме для рефлекторного управління територіями, що їх покидала радянська імперія. Це больові точки, на які вони тиснуть, коли їм потрібно.

Реакція на тиск обумовлена рефлекторно (фізіологічно), завжди можна натиснути з такою силою, що раціональне сприйняття відключається, а спрацьовує рефлекс на біль.

Усі ці деталі, додаткова інформація змушують подивитися інакше на старанно конструйовані пропагандистські міфи.

Звичайно, сучасний світ не можна уявити без моральності, співчуття й співпереживання жертвам насильства та несправедливості. Саме моральний підхід до оцінки ситуації може бути найбільш продуктивним для розв’язання цього конфлікту та для лікування ран.

Але це стає автоматично неможливим, коли суспільну моральність політики підміняють власним "моралізмом". Це саме "паралізуючий моралізм" – доктрина, яка паралізує наше мислення в критичній ситуації. Тут мова не про цінності, а про тимчасовий психологічний стан.

Найлегший шлях потрапити в такий стан – погодитися КОГОСЬ засуджувати через те, що його ХТОСЬ звинуватив. Це означає піддатися чужій маніпуляції. Перед тим, як стати на позицію ТРЕТЬОГО – чинити моральний оСУД – НЕОБХІДНО. А спочатку докладно розібратися у суті, реальних мотиваціях сторін, причинах та наслідках.

У цій історії зарано робити остаточні висновки. Ми лише на шляху до розуміння. Щоб достойно пройти цей шлях нам необхідно вийти з дискурсу, нав'язаного нам початковим сприйняттям війни через російські меседжі, ретрансльовані як українськими, так і західними медіа.

Володимир Горбач, для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде