Тимошенко: жизнь с нелюбимыми

От і загнала себе Юлія Тимошенко у шлюб з нелюбом Віктором Януковичем. Ясно, що Віктора Ющенка вона ледь витримувала.

Варто переглянути кадри офіційних заходів, на яких щедрий на вияви любові Ющенко обціловує жіночу частину вищого ешелону влади, і переконатися як Юлія Тимошенко сахається Ющенка.

Ну не сприймає його жінка, і все. Тут вже нічому не зарадиш.

Однак одна справа особиста симпатія чи антипатія, а інша – політика, як сухий і у чомусь цинічний розрахунок. А на предмет розрахунків, прем'єрка у нас.

Тому тим більше дивує, як вона не прорахувала розвиток ситуації після того, як вона використавши Партію Регіонів з її недалеким лідером та, по-суті, дійсно замахнувшись на те, щоб за один день кількома ситуативними голосуваннями змінити форму правління у державі з президентсько-парламентської на парламентську, не опинилася один на один з тим самим нелюбим лідером в одному, скажемо так, човні.

Тепер, якщо НУ-НС насправді буде послідовним і не боягузливим, бо втрачати далі вже немає чого, і таки вийде з коаліції, то БЮТ хоче не хоче, а повинен буде створювати нову коаліцію з тією самою Партією Регіонів. Прийдеться виходити за нелюба ще осоружнішого, ніж той, що був. Ось така важка жіноча доля.

Чого їй до болю не хочеться. І то не лише тому, що їй не надто пасує такий партнер по правлячій коаліції. Та просто вона розуміє, що шлюбний танець їм обом в такому разі доведеться танцювати на малесенькому донецько-луганському електоральному п"ятачку.

А потім довго і нудно порати цю сімейну латочку української земельки на президентських виборах. Як це виглядатиме – зрозуміло. Він же ж такий грубіян – образить жіночку і не зауважить. Це вам не, хоч і з Хоружівки, але все ж сільський денді.

Тимошенко чудово розуміє, що вже оброблений нею західноукраїнський електорат, а частково і виборець з Центральної України, має один дуже поганий ґандж – для нього питання національної незалежності у найширшому сенсі слова не є порожнім звуком.

І навіть різного роду виплати виплачувані нею (не з особистих коштів, а з державного бюджету) не зможуть перебити в їхній ущербній свідомості цього ґанджу.

Вони дуже чутливі до будь-яких спроб здати чи перепродати цю незалежність перш за все північно-східному сусіду. Не менш вразливий цей виборець і до похідного від незалежності питання – питання безпеки країни.

Тому й дрижали так руки та округлились очі ЮВТ вже на другий день після перевороту у Верховній Раді, коли вона не моргнувши переконувала всіх (але кого, хто ж повірить?), що це Ющенко розвалив демократичну коаліцію.

Може й хотів, однак розвалив таки не він.

Вона чудово розуміє, що втрачає електоральну базу. Принаймні істотну її частину. Нелюбов то одна справа, а розрахунок – інша. Залишається запитання – чи її підвели емоції (ну зірвалася жінка), чи її розрахунок набагато далекоглядніший і вона, хоча й боїться, однак діє методично і правильно.

З одного боку ЮВТ розуміє, що потрібно якось рятуватися. Шлюб з ВФЯ їй не до смаку. Він був би тільки на користь НУ-НС та Ющенко – вони одразу ж отримали підтвердження того, що вона "продалася". І регіоналам і Росії.

А відповідно, рейтинги навіть Ющенка на майбутнє президентство зросли б. Вона ж розуміє що її загнали у донецько-луганський кут. Та ще й вона сама цьому допомогла.

Отож потрібно створити такі правила гри, що за будь-яких розкладах у країні вона завжди буде у владному ешелоні. Вона замахнулася на створення бінарної політичної системи, коли в країні, де-факто, будуть тільки дві гіперпартії – БЮТ та ПР.

Це класична англо-саксонська модель: у США це гойдалка Демократичної та Республіканської партії, в Британії – Консервативної та Лейбористської.

На такій гойдалці еліти цих країн гойдаються вже по півтори сотні років. Отож стабільність за такої моделі гарантована. Навіть, якщо ти не при владі, то ти, як у Британії – при "опозиції її королівської величності". Причому у опозиції тимчасовій.

Таким чином, Україна отримала б стабільну, хоча цинічну політичну систему – таку собі гойдалку на якій до кінця днів своїх розгойдувалися б у своє задоволення ЮВТ та ВФЯ (чи хтось більш репрезентативний з регіоналів – але то справа чисто смакова). Чим не ідилія і для України і для ЮВТ?

Як це зробити? Збільшити прохідний бар'єр для партій. При такій злагодженій роботі БЮТ та ПР він може бути і 15%. І тоді ніхто і ніколи не заважатиме цим двом мегапроектам назавжди розпаювати ТзОВ "Держава Україна". Це і є гідна відповідь Ющенку-Чемберлену від нашого нового лівого фронту.

В такому випадку ЮВТ та ВФЯ навіть не потрібно буде вступати у осоружний їм обом шлюб. Вони просто батогом загонять стадо українського електорату у ті стайні, що потрібно – хоче воно того чи не хоче.

І байдуже, що на вибори прийде якихось 30% виборців. На заході ж також приходить по 30%, отож "демократичність" волевиявлення забезпечена. А з тих 30% по 15% кожній з цих партій, попри всі падіння рейтингу нашкребеться.

І як тільки так станеться, то тоді вже все – пастка на українського виборця зачиниться. З того моменту, гадаю, чіпкі лапки та лапи його вже не випустять.

Він буде зобов'язаний на кожних наступних виборах голосувати тільки за цю парочку на гойдалці.

А що ж печальний НУ-НС та всякі там комуністи-литвиністи? Їм можна сказати тільки одне – "горе переможеним". Переповзти бар'єр у 10% для них буде майже неможливо. Якщо, як завжди, не задіють так званий адміністративний ресурс.

На останніх виборах у Києві його ще раз успішно обкатали. БЮТ "прокатали" саме завдяки масованому підтасовуванню результатів. Всі, крім БЮТу, промовчали, бо їм це було банально вигідно.

Щоправда можна розраховувати і на якесь диво, яке раптом прихилить симпатії виборців до Ющенка та НУ-НСу. Однак, здається, немає підстав, щоб це відбулося настільки раптово – бо ж позачергові вибори мали б відбутися 12 грудня.

Всі ці міркування, звичайно, є політичною футурологією. Переконаний, що життя складніше і багатогранніше. Вихід з ситуації буде знайдено. І він буде більш компромісним.

Натомість ці міркування, як на мене, мають свою цінність, хоча й у полемічній і навмисно плакатній формі, показують головні тренди розвитку політичної системи в Україні. А ще – гротескність головних фігурантів дає змогу, хоч у віртуальній формі їх десакралізувати та поволі їх позбуватися. Принаймні у нашій свідомості.

 

Тарас Возняк, для УП