Счастливые люди, которые пишут самые доскональные законы

Щасливі люди політики! Їм усе зрозуміло – принаймні, в тих законодавчих актах, за які вони в той чи інший час голосували. Зрозуміло геть-геть усе, включно із Конституцією, як основою і вершиною всього чинного законодавчого корпусу. І це добре, що політикам усе зрозуміло, – бо хоч хтось в Україні має бути щасливим від такого розуміння і впевненим у своїх діях.

А от нам, сіромахам, на гроші котрих - а це мільярди гривень - утримуються і парламент, і глава держави, і виконавча вертикаль, і Конституційний Суд з усіма їхніми апаратами, на жаль, зрозуміло далеко не все у тому, чим раніше чи пізніше ощасливлювали країну народні обранці.

Й особливо – у тому законі, який не випадково зветься Основним.

До чого це я? А до того, що добре Леоніду Кравчуку й Сергію Ківалову – вони переконані, що Верховна Рада України, попри оголошення дострокових виборів, продовжує працювати й припинить свої повноваження у момент, коли запрацює новообраний парламент.

Скажімо, Леонід Макарович заявив на прес-конференції у Києві: "Я упевнений, що Верховна Рада (шостого скликання) має повноваження працювати до скликання і відкриття першого засідання Верховної Ради нового скликання".

У підтвердження цієї тези він зачитав положення Конституції, відповідно до якого повноваження Верховної Ради припиняються в день відкриття першого засідання Верховної Ради нового скликання.

"Ніяких інших тлумачень бути не може... не може існувати суспільство без певної галузі влади", - підкреслив Кравчук.

А Ківалов наполягає: "Да, назначены внеочередные выборы. Но, согласно Конституции, полномочия 450 депутатов прекратятся лишь тогда, когда их новоизбранные коллеги примут присягу".

Одне слово, Рада померла, але і після смерті живіша за всіх живих.

Узагалі-то за логікою парламентаризму майже так і мало би бути.

Повторимо ще раз: "за логікою парламентаризму" і "майже так". У нормальній країні, де законотворці цілком притомні у всіх сенсах цього слова, де вони знають, що і як правильно робити і хоча б уважно читають те, за що голосують, а на додачу – бодай на "задовільно" володіють державною мовою.

І тоді вони, зокрема, не намагатимуться з наполегливістю, гідною кращого застосування, обійти власноруч написані норми, якими у Конституції регламентується їхня власна діяльність.

Згадаймо лишень трирічну циркову виставу з Регламентом Верховної Ради, яка тягнеться й донині – 19 вересня 349 депутатів ухвалили в цілому акт "Регламент Верховної Ради України" – мовляв, цей документ не потребує затвердження президентом і вступає в дію негайно після ухвалення.

Як було зазначено в офіційному повідомленні, актом - який начебто не є ані постановою, ані законом - встановлений порядок підготовки і проведення сесій парламенту, їх засідань, формування державних органів, визначена процедуру розгляду питань в парламенті тощо.

Та чи в притомному стані перебували ті 349 нардепів, які голосували за цей акт? Чи читали вони текст Конституції, за який чимала кількість із них свого часу голосувала - і 1996-го, і 2004-го року?

"Стаття 83.

[…]Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

[…]21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України".

Ні, я зовсім не проти, щоб Верховна Рада сама, без участі президента, який завжди може, м'яко кажучи, не надто вмотивовано скористатися своїм правом вето, затверджувала правила своєї діяльності, але хто заважав внеси відповідні зміни до Конституції?

І хто надавав главі держави воістину безрозмірне право вето, з яким тепер нардепи героїчно змагаються?

Але хоч одне у цьому цирку добре: тепер ми точно знаємо, що 349 депутатів або не встигли досі прочитати Конституцію, або 19 вересня з якоїсь причини перебували у стані легкої ейфорії, або просто не вміли і не вміють читати. Залишається повторити – щасливі люди!

Тепер про розпуск Верховної Ради і про припинення її повноважень. І про те сакраментальне "майже".

Вчитаймося уважно, повільно у відповідну статтю Конституції, згідно із якою Віктор Ющенко видав свій указ № 911/2008 "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VI скликання та призначення позачергових виборів":

"Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо..."

Стоп!

Отже, маємо два речення, одне з яких іде після іншого, і при цьому перше стверджує, що повноваження Ради за всіх обставин припиняються у день першого зібрання парламенту нового скликання, але водночас президент має право достроково припинити ці повноваження.

Вчитаймося в уточнення, яке міститься в одній із попередніх статей Основного Закону:

"Стаття 81. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України. […]
Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України – в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання".

Те саме, власне, хоча з останнього речення випливає дуже цікавий висновок: що насправді президент не має жодного права припинити достроково повноваження Верховної Ради – він може тільки здійснити спробу такого припинення, на яке парламент може відповісти: а дулю вам!

І справді: попри грізний тон указу № 911/2008, повноваження Ради насправді не припинені і не можуть бути так просто припинені.

Це десь там, у більш чи менш віддаленому майбутньому, якщо вибори таки відбудуться, якщо не станеться стихійного лиха, якщо депутати таки зберуться на свою першу сесію, якщо... – і так далі, то цей указ буде виконаний.

А впродовж усього часу до цього депутати матимуть можливість робити все, що їм заманеться. У тому числі і створити нову коаліцію чи затвердити програму дій уряду, а чи навіть змінити певні положення Конституції – з відповідними воістину фантасмагоричними правовими наслідками цього.

А водночас існують й інші чіткі та недвозначні конституційні норми.

"Стаття 106. Президент України:
[…]
8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією..."

Іншими словами, незалежно від того, чи прийдуть виборці голосувати і від бажання нового складу депутатів зібратися на своє перше засідання, саме глава держави припиняє повноваження Верховної Ради.

Нагадаю, що глава держави – це ще й Верховний Головнокомандувач, а яким способом може бути розв'язана складна правова колізія, засвідчують події 15-річної давнини у Росії. Звичайно, Україна – не Росія, але парламенту у будь-якій країні краще бути розпущеним, ніж розігнаним...

Ідеться, власне, про річ елементарну: про те, що повноваження парламенту, який з тих чи інших причин достроково розпущений главою держави, мають бути певним чином регламентовані й обмежені.

У ряді держав ці обмеження записані в конституціях, в інших – у законах або парламентських статутах чи регламентах. Аби у депутатів не виникало спокуси пуститися берега. Іншими словами, припинення повноважень має свої етапи. І це те саме "майже", про яке або не знають, або не хочуть знати щасливі люди – політики України.

А ще у конституціях притомних держав зазвичай усе виписано точно й однозначно. Зі знанням літературної мови. Щоб не виникало ні у кого – ані у глав держав, ані в їхніх канцеляристів, ані у радикальних політиканів, ані у самих парламентаріїв, - бажання знічев'я побавитися з долею країни.

Забавки, звичайно, річ гарна, але не на такому рівні відповідальності.

Ясна річ, що їх так просто не спинити. Адже бавляться не тільки депутати, а й глава держави, заявляючи у Римі, що, з одного боку, у парламенті починає панувати хаос, "який буде продукувати дуже небезпечні рішення для країни", з іншого боку, що сьогодні Верховна Рада повинна знайти ті компроміси, які важливо врахувати при проведенні дострокових виборів і що парламент ухвалить ці законодавчі зміни.

Якщо коротко, то небезпечний хаос має знайти потрібні для дострокових виборів компроміси.

Поза сумнівом, вони мають усі шанси бути такої якості, як і конституційний текст щодо припинення повноважень Верховної Ради. Бо ж їх ухвалюватимуть щасливі люди, для яких все зрозуміло та ясно, і які у потрібний їм момент завжди повертають найсуперечливіший закон тим боком, що на сьогодні вигідний їм, і саме їм.

Адже всі ці закони пишуть (точніше, підписуються під ними) вони самі.

 

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників