Харизматичный парламент

Протягом останнього тижня на вулицях столиці знову з"явилися борди з політичною рекламою. Дивно, адже дата наступних позачергових виборів ще невідома, та й взагалі подейкують, що дочасні перегони можуть і не відбутися.

Позаяк політики вирішили нагадати про себе. І ті, про яких ми вже встигли забути, і діючі.

Серед тих, хто ймовірно балотуватиметься, в разі дочасних перегонів, будуть і новенькі. Так, мер Києва Леонід Черновецький поведе до Ради свою політичну силу. "Єдиний Центр" Віктора Балоги теж братиме участь у перегонах. Є інформація, що Арсеній Яценюк і Раїса Багатирьова очолять окремі політичні проекти.

Отже станемо свідками запеклої політичної боротьби за симпатії виборців. На жаль, ця боротьба відбуватиметься на рівні брендів, а не концепцій. До того ж більшість політичних сил і вже сформованих у партоб'єднання, і нових, товктимуться на загальноукраїнському електоральному з однаковими передвиборчими месседжами.

Натомість в країнах цивілізованого заходу більшість партій – це партії, які мають чітке ідеологічне спрямування, а, отже, – чіткі позиції щодо конкретних питань. Утім в цих країнах не лише панують усталені політичні партійні погляди, але й усталені традиції голосування за ті, чи інші партії. Причому нерідко безвідносно до того, хто очолює ту чи іншу партію.

Звісно, питання хто є лідером, має велике значення, але з більш кропіткою увагою там ставляться до політичних позицій, оскільки якщо партія проголошує себе послідовником консервативних, ліберальних, соціалістичних чи націоналістичних ідей, то саме на них і будується подальша діяльність партій.

Звісно ж, нарікати на те, що партійна багатогранність України не відповідає стандартам США чи Британії – повна нісенітниця, адже ці країни мають давнє демократичне минуле, а Україна – молода демократія, з недавнім однопартійним буттям.

І якщо приклад далеких західноєвропейських країн може бути надто далеким для нашої країни, то політична практика найближчого сусіда мала б бути нам за приклад.

Приміром, у Польщі ліберальна "Громадянська платформа" та консервативне "Право та справедливість" впевнено тримають лідерство серед всіх політичних сил.

Натомість в Україні панує ера так званих "політичних партій харизматичних лідерів". Хоча партій на політичній арені України багато, проблема української багатопартійності полягає в тому, що вони створюються не стільки за ідеологічним розмаїттям, скільки "під" діяча, часто внаслідок розколу партії.

Невеличкий історичний екскурс: крім КПУ (відновленої в 1993 році), в 1999-2001 роках Мін’юстом було зареєстровано ще 3 комуністичні партії, – Комуністична партія (трудящих), Комуністична партія України (оновлена) та Комуністична партія робітників та селян.

"Не слід забувати, що в основі відносин політичних сил, особливо в країні з невисоким рівнем політичної культури, і з недостатнім розвитком політичних партій як інститутів, лежить людський чинник" – вважає політолог Ігор Жданов.

На його думку, партійність в Україні твориться не завдяки об’єднанню навколо ідей, а, часто-густо, навколо якоїсь певної особистості, особистих стосунків. Така "строкатість" політичних партій, які в своїй назві мають досить схожі ідеологічні напрямки, пояснюється розколами всередині первинного політичного формування.

І якщо у наших західних сусідів партія – це, насамперед, певна позиція, то в Україні – блоки і партії формуються під "ім."я політика", а політичне розмежування відбувається на особовому та фінансовому рівнях.

Керівник Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко називає таку ситуацію "гламурним популізмом", і вважає, що це є одним із етапів оновлення партійної системи в Україні.

"Харизматизацію української політики може змінити її раціоналізація. Це, по-перше, більша кількість виборців, які чітко усвідомлюватимуть свої інтереси і голосуватимуть не лише за яскраву особистість, а за певну політичну силу, що поділяє їхні позиції. Така ж раціоналізація потрібна і політикам", – каже експерт.

Адже ідеологічно, за тими ідеалами, які відстоюють партії, відмінності часто знайти важко. Можна списати це на відсутність досвіду та традицій, адже українські партії ще молоді і недосвідчені, тож політично не зрілі. Зокрема, в контексті формування теоретичних засад та програмних документів.

Очевидно, що партійне будівництво в Україні розвивається у руслі загальносвітових традицій. Із трьох найпотужніших політичних сил в Україні – БЮТ, НУНС та Партії Регіонів – жодна не має чіткої ідеологічної позиції. Кожна партія визначає свої цілі таким чином, щоб вони задовольняли якомога більшу кількість населення для отримання якомога більшої кількості прихильників і голосів на виборах.

Насправді, між головними засадами та цілями Партії Регіонів і блоку НСНУ не має великої і суттєвої різниці. Радше існує протистояння, по-перше, – регіональне – схід і захід України. По-друге, персональне, між лідерами – Ющенком та Януковичем.

Так само можна порівняти НУНС і БЮТ, БЮТ і Партію Регіонів.

Єдина дійсно ідеологічна партія, принаймні на рівні програмних засад і партійних спікерів, це КПУ.

Змінити ідеологічну "всеядність" партій можуть кілька факторів.

По-перше, за словами Сергія Тарана, керівника Центру соціологічних і політологічних досліджень "Соціовимір", дострокові вибори і чергова криза української політики можуть призвести до радикалізації політичних партій.

Серед тих, хто має шанси пройти до парламенту, з"явиться Всеукраїнське об"єднання "Свобода", сила, що радикально відрізняється від тих, хто сьогодні депутатствує в ВР.

Ще одним чинником, що прискорить політичне самовизначення партій, може стати світова криза, яка не омине і України. Суспільство, в умовах кризи, вимагатиме від політикуму ідеологічно чітких відповідей на економічні виклики. На думку Володимира Фесенка, така ситуація неодмінно призведе до змін в українському політичному спектрі.

Якби сьогодні протистояння між політичними силами відбувалося б на основі їхніх ідеологічно різних позицій, а не на ґрунті особистих амбіцій і лобістських інтересів, діалог був би набагато конструктивнішим. І нам не потрібно б було кожного року обирати кращих серед гірших.

 

Олеся Гоменюк, для УП