Что нужно человеку – деньги или счастье?

Четверг, 11 декабря 2008, 14:39
Покаяння – одна з найтяжчих для зрозуміння людських чеснот. Недарма стародавні мудреці казали: "Хто навчився каятись – той навчився жити".

Чим би не займалася людина, вона обов’язково робить помилки, припускається неточностей, врешті решт – грішить. Таким є екзистенційний модус людського існування, вийти за межі котрого просто неможливо.

Наведу один приклад для наочної демонстрації своїх слів.

Припустимо, є певна людина, і вона дуже любить гроші. Все робить для того, щоби цих грошей побільше мати, не шкодуючи ні себе, ні інших. Коли може – заробляє, коли не може – дурить, нахабніє, краде.

Гроші для такого індивіда є основною метою в житті, тому формують цілу його внутрішню систему етичних пріоритетів. Найгірше в цій людині те, що самій їй дуже важко зрозуміти, усвідомити, помітити ненормальність власного існування.

Вона краде, краде, краде ті гроші, вже навіть не знає, куди їх витрачати, бо має їх дуже багато. Але разом із тим залишається нещасною, проклятою.

Таких людей, як описана нами для прикладу, зараз досить багато. Живуть собі, заробляють, досягають поставлених цілей.

Часто вони можуть досить інтенсивно підійматися кар’єрною драбиною, мати успіх. Та це продовжується рівно доти, доки їхнє оточення не почне розуміти, що ж то за людина така, котра має гроші головною метою в житті.

Людям, що люблять гроші понад усе, потрібне покаяння. Грошолюбство – страшний гріх, дуже небезпечний за своїми наслідками. Думаю, переконатися в цьому мав змогу кожен.

Тільки подумайте – є люди, здатні за гроші вбити, знищити, зґвалтувати, збрехати. І це навіть не за мільйони, а за суми значно менші, помірніші. Якихось десять тисяч доларів можуть зробити з порядної людину вбивцю чи принаймні запеклого хабарника та корупціонера.

Невже гроші – це така вже величезна цінність, що варта людського життя? Хіба гроші несуть із собою духовність, вихованість, інтелект? Гроші – то лише, так би мовити, приправа до основної страви, яку кожен мусить приготувати із закладених в його душі інгредіентів. І ніяк інакше.

Не гроші визначають склад особистості, а особистість за допомогою грошей робить із власного життя мрію, втілюючи ту чи іншу філософію, той чи інший світогляд.

Не хочу видатися шанувальником абстракцій й залишатися на рівні теорії. Спробую пояснити сутність покаяння на конкретному історичному прикладі – розглянемо постать генерала Петра Григоренка (1907 – 1987).

Свого часу це був запеклий комуніст, котрий досяг в радянській системі матеріальних цінностей найвищого рівня – шанований першими особами партії генерал, прекрасно забезпечений в фінансовому та побутовому планах, освічений, висококультурний.

І от раптом з ним щось відбувається, і він починає щосили критикувати радянський лад з його вождизмом та тоталітаризмом, звинувачуючи Комуністичну партію в злочинах проти людства.

Що це? Навіщо орденоносному генералові, героєві Другої світової війни ризикувати своїм добробутом, підставляти під удар своїх близьких? Який в цьому сенс?

А сенс той, що в певний момент свого життя Петро Григоренко вирішив: правда важливіша за гроші. Разом із цим нелегким рішенням, а воно йому далося непросто – були й безсонні ночі, й таблетки валідолу, й дзвінки в швидку медичну допомогу, й жахливий біль у серці, прийшло покаяння, і Григоренко весь змінився, оновився.

Зовні це був усе той же генерал, але в ньому вже була зовсім інша душа, котра прагнула до світла й щирості, коли навколо панували темрява, бездуховність та людський ідіотизм. Дуже скоро він став в’язнем сумління, мучеником, пацієнтом психіатричних лікарень, бо всюди й усім говорив правду про комунізм та СРСР.

Цікаво, а чому покаявся саме генерал Григоренко? Не хтось інший, а він і, практично, тільки він?

В історії антирадянського дисидентства дуже мало прикладів подібного покаяння серед людей, що займали чільні місця в Комуністичній партії.

Мені здається, Григоренко був людиною дуже вольовою, сильною, мужньою, рішучою, не терпів напів-сміливості, недоговореності, нечіткості. І тому зміг за допомогою ланцюга логічних аргументів дійти до ясного усвідомлення ницості радянського режиму, до правдивого внутрішнього покаяння, котре перетворило його з комуніста на праведника.

Таке покаяння потрібне сьогодні багатьом українцям. Воно допоможе їм стати справжніми людьми, а не акторами, котрі виконують певні поставлені перед ними ролі, мало турбуючись про якісь етичні ідеали чи світоглядні принципи.

Покаяння дає людині можливість відчути Бога, переконатись в Його існуванні, в Його безпосередньому впливі на життя, духовно очиститись.

Україна цього потребує негайно, інакше жорстоко про це пошкодує.

 

Іван Верстюк

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде