Для политиков: раздумья избирателя

Понедельник, 22 декабря 2008, 15:11

Україна перетворилася на кухню, чи то пак – фаст-фуд, де кожен політик претендує на роль шеф-повара. Кожен має свій власний "антикризовий" рецепт для фірмової страви, ціна якої не вміщується на касовому чеку, бо починається з мільярдів.

Вони готують "антикризові страви" для подолання кризи, кричать з телеекранів, бризкаючи слиною однин на одного, та поза кадром, потискаючи один одному руки, дякують за вдалу програму передусім собі та ведучому, ім’я якого вже загубилося серед інших "клонів" телепередачі на інших каналах.

А подаватимуть страву у ресторан, де 450 відвідувачів будуть куштувати антикризовий витвір. Дай Бог, щоб страва їм сподобалась, а то розійдуться знову по домівка, чекаючи на чергового повара та його мільярдний шедевр.

Тільки страви наших депутатів-поварів у простого народу часто викликають розлад шлунку та головну біль. Та народ їх їсть, плямкаючи беззубим ротом та стримуючи рефлекс рвоти від специфічного "душку" шедеврального блюда. Споживає те, що сам обрав і сам терпить.

Воістину правда, що народ заслуговує на ту владу, яку сам обрав.

Чи є ще така країна у світі, де так підло і цинічно обманюють свій народ, грабують державу? Серед розвинутих країн та тих, хто претендує на таке звання, на мій погляд, немає.

Звичайно, політики вкажуть нам Зімбабве, Судан, Бангладеш, де ситуація порівняно з нашою, просто пекло. Але хіба ми повинні рівнятися на третьосортні державки та їхніх царьків? Питання риторичне, відповідь не потрібна.

Мені майже 30 років, я почав свій життєвий шлях з кінця ХХ століття. Пам’ятаю і горбачовську "перестройку", і повалення Берлінської стіни, і путч, і проголошення суверенітету нашої держави.

Часи були важкі, ніхто не знав, що буде завтра. Але серед більшості людей, вихованих ще радянською ідеологією, залишилося у душах ще світлі образи порядності, чесності, суспільних цінностей. Інші зуміли вчасно перебудуватися, позбутися надбаних "совітською" пропагандою (корисних навіть у наш час) догм, і пішли у бізнес.

А з бізнесу – у владу, політику. Вони жили одним єдиним – наживою, причому чим більше було обманутих, тим значнішими ставали їхні банківські рахунки, величніші власні будинки, крутіші автівки.

А простий народ виживав. Це нонсенс, коли професор математики вузу ішов ввечері розгружати вагони, щоб заробити лишню тисячу купонів, аби купити дітям молока та кусок хліба.

Хіба таку державу ми обирали, хіба задля цього вмирали наші діди та батьки у концтаборах Німеччини та Сибіру? Ми повірили, що тодішні "комуністи" стануть нинішніми демократами і стануть дбати про нашу державність.

Такого не сталося. Бо і за радянської влади була корупція, блат – тільки прихований, недоступний для простого ока. А на початку 90-хх можна було сміло йти у владу, знаючи що додаткова зарплата у вигляді хабарів забезпечена. Тодішні бізнесмени, а сьогодні теперішні політики, побудували свої статки на наших спинах.

А ми дальше терпимо, сподіваємося на когось, хто накінець встане з колін і скаже: "Я не раб, я громадянин України!". І будемо раді, коли він поведе нас за собою творити мирну революцію (хоча в душі закрадається думка: а може варто пролити хоч краплину, бо історія не знає революцій без крові).

Так було у 2004 році, коли ми мерзли на Майдані, уважно слухаючи голос наших лідерів та уявляючи, що через рік-другий прогримить на весь світ українська утопія, яка вже тоді здавалась реальністю.

Та не судилося. Нас обманули, цинічно використавши як стадо баранів чи "сіру" масу для масовки документального фільму.

Ми були інструментом для досягнення цілком реальних (у "вічнозеленому" еквіваленті) матеріальних домовленостей між політиками.

Уже після підписання Меморандуму у нас закрався сумнів у матеріалізації утопії. Після відставки уряду ніхто вже не сумнівався у зраді національних інтересів. Ми стали заручниками однієї людини, яку самі і обрали.

Надоїдливі вибори все поставили на місце. Є влада, є опозиція, але все одно щось не так. Жодних змін не відбулося, принаймні для простого громадянина. Ми не відчули, що ми живемо у Європі, як нам обіцяли. Так само ми не відчули і "залізну" руку Росії, якою нас страхали.

Складається думка, що від чого тікали, до того й докотилися. Ми знову на роздоріжжі і знову ми намагаємось торгуватися як із Сходом, так із Заходом. Бо гроші не пахнуть, шановні виборці! Особливо на далеких Кайманових островах чи теплій Домініканській республіці. А держава як була бідна, так і залишилася.

Ми будемо бідні, доки самі собі будемо створювати залежність від Росії, від Європи, від газу, нафти... Чому будь-яке подорожчання енергоресурсів викликає агресію населення та спекуляції політикуму? Бо залежні від газу.

Європа теж залежна. Тільки там влада думає про людей і турбується про енергозбереження. Чому уряд Швеції ставить мету до 2020 року повністю відмовитися від споживання нафти? Чому ми не беремо на озброєння новітні системи альтернативної енергетики, які не дорогими та цілком прийнятними для нас?

Бо в Україні є нафтогазове лобі, яке не дозволяє впроваджувати економічні технології. Хто ж буде споживати безцінні нафту і газ, як не Україна. Європа ж з року в рік скорочує споживання цих корисних копалин.

А ми нарощуємо, бо російський бізнес годує наш політикум, вимагаючи ще більше преференцій для братнього народу. Коли ж ми зрозуміємо, що – ми громадяни України, хоч і різні за національністю?

Теперішня опозиція завжди ставить в приклад Росію. У Росії проживає десятки національностей, але всі вони – "великий русский народ". У Штатах те саме. Ніколи іспанський чи російський емігрант не скаже: давайте запровадимо ще одну державну мову чи створимо автономію на Барйтон-Біч чи Чайна-Тоун. Бо вони – американці.

Ми повинні усвідомити, що без нас, простих виборців, влада безсила, "нуль" без палички. Тож давайте піднімемо голови та скажемо передусім самі собі: я – не раб!

Ще наостанок, скажу словами видатного діяча ХХ століття: революцію роблять романтики, а наживаються на ній негідники.

За негідниками "не постоїть", де ж романтики?

 

Василь М.

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде