О перспективах краха либерального капитализма

Четверг, 5 февраля 2009, 17:10

І ще трохи про "благодійність" олігархів

Економічні проблеми, які зараз спіткали чимало держав світу – це лише циклічні коливання, типові для будь-якої ринкової господарки, чи може означають крах ідеї вільного ринку?

Навіть у самому оплоті вільноринкових стосунків – Сполучених Штатах – триває дискусія про "кінець капіталізму". Ця суперечка авторитетних людей набирає обертів і в інших куточках планети.

Ліберальний і вільноринковий капіталізм доживає свого часу так, як колись віджили інші не життєдайні соціальні устрої – наразі так вважають небагато провідних теоретиків економічного вчення. Вони прогнозують, що як канули у лету рабовласницький устрій, деспотизми, диктатури, феодальні системи чи комунізм, так і ліберальний капіталізм в умовах демократії свою ефективність проявити вже не зможе.

Авторитетів, які так вважають, наразі небагато, однак це люди, до слів яких принаймні прислухаються.

Про соціальну неефективності ліберальної економіки нині говорять справді одні з найвидатніших в історії економістів – Джозеф Стігліц (Joseph Stiglitz, професор Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії 2001 року за "аналіз ринків з несиметричною інформацією"), Джеффрі Сакс (Jeffrey Sachs, працює у Колумбійському університеті, один із ідеологів політики "шокової терапії" в Болівії, Польщі та Росії, з 2002 року спеціальний радник Генерального секретаря ООН з питань боротьби з бідністю) та розробник ідеї "систем-світів" Іммануель Валлерштейн (Immanuel Wallerstein, професор Йельського університету).

До слова, саме Валлерштейн вважає, що нині людство є свідком розвалу системи традиційного капіталізму, який трансформується на нову більш справедливу соціальну формацію.

 Ренесанс Кейнсіанства

Чимало фахівців переконані, що зараз справжній ренесанс переживають ідеї Джона Кейнса (John Maynard Keynes, 1883-1946, вважається одним із основоположників сучасної економічної теорії), творця ідеї державного інтервенціоналізму.

Справді тепер важко не погоджуватися з ідеями Кейнса, коли банківський сектор, донині найбагатший і водночас найбільш незалежний сектор світу вільноринкових економік, майже на колінах випрошує в центробанків і урядів фінансову допомогу. Натомість вищезгадані уряди щоразу голосніше висловлюються про необхідність принаймні часткового державного контролю за вільним ринком.

Варто також відзначити, що уся ця дискусія розпочалася не одночасно з появою в інформаційному просторі повідомлень про економічні проблеми. Просто зараз до раніше розрізнених голосів видатних економістів врешті-решт стали прислухатися.

Ще до всесвітньої фінансової кризи 2008-го провідні теоретики економічного вчення звертали увагу на те, що розподіл матеріальних благ у сучасному світі є дуже далеким від досконалості, оскільки модний донедавна ліберальний капіталізм визнавав лише сильні і багаті спільноти та господарські суб’єкти.

З ідеології "шокових терапій" до ідей антиглобалізму

Певна іронія долі полягає в тому, що ще у 90-тих роках професора Джеффрі Сакса вважали щонайяскравішим символом ідей ліберального капіталізму. Однак, коли у 2005-му він видав книгу "Кінець бідності. Економічні завдання нашого часу" ("Economic Possibilities for Our Time") його нові ідеї відразу перетворилися на прапор антиглобалістів – у тому числі найрадикальніших, які вимагають значного послаблення інституції приватної власності.

Тези Джеффрі Сакса стали візією найближчого майбутнього – перспективою ймовірною і навіть найбільш правдоподібною. Сакс різко розкритикував "придворних економістів" найрозвиненіших держав світу, закидаючи їм недобросовісний вплив на економіки держав, яких ті навіть на очі й не бачили.

"Коли упродовж останніх 25-ти років зубожілі країни просили багаті держави про допомогу, то їх відсилали до "лікаря", який займається світовими грошовими ресурсами, тобто до Міжнародного валютного фонду. Головною рекомендацією МВФ для бідних країн було "затискання паска" в бюджетній сфері, а в підсумку "пацієнти" як були нужденними, так ними і залишалися, бо часто не мали навіть пасків, які слід було затискати", – резюмує Сакс.

Водночас він виклав своє бачення справи допомоги багатших держав біднішим. Він переконаний, що найрозвиненіші країни повинні здійснювати такі інвестиції у державах зі скромними ВВП, які уможливили б бідним державам реальний перехід на засади сильних економік.

А вже згодом держави, з колись кволими економіками, мали органічно вливатися в загальносвітові економічні процеси. Бо по-іншому багаті стають ще багатішими, бо кабальними кредитами перетворюють бідні держави на ще безнадійніші.

Видатний економіст доводить, що убогість нерозвинених (чи недостатньо розвинених) держав світу виникає з високої смертності та відсутності у "багатих" бажання допомагати технологічно і науково.

Пригальмування процесу поширення бідності, а в перспективі може навіть і її подолання, на переконання Сакса, є найдосконалішим захистом проти перенаселеності і тероризму, які є найболючішими проблемами людства на початку XXI століття.

Принагідно згадується американський "план Маршала" для зруйнованої Другою світовою війною і переобтяженою боргами перед США Західної Європи. І допоки політики найрозвиненіших держав світу не усвідомлять, що тільки справді щира допомога бідним країнам може гарантувати лад і спокій на планеті, до того часу привид тероризму і нелегальної масової міграції буде лякати ситі і все ще ліниві суспільства.

Цей кумедний Давос

Інша річ, чи можновладці найсильніших держав світу можуть це зараз усвідомити. Вважаю, що досить показовою є щорічна тусовка багатіїв і лідерів держав у швейцарському Давосі. Цьогоріч, кажуть, ці "надлюди" зібралися на шикарному гірському курорті аби перейматися "справою благодійності" в умовах всесвітньої фінансової кризи.

У автора особисто всі телевізійні сюжети про "давоське сидіння" викликають саркастичні посмішки. Кажу так, бо на всякий випадок порився в Інтернеті, прагнучи знайти інформацію про те, як ці "найкращі в світі економічні голови" на початку минулого року радили готуватися до економічних проблем 2008-го.

Я переконався, що про перспективи економічних негараздів, які вже набирали обертів, у 2008-му в Давосі не говорили ані слова!!!

Кажуть, що у січні 2009-го видатні економісти світу міркували про шляхи виходу з всесвітньої економічної кризи. Як і слід було очікувати, жоден з ідеологів збанкрутілої вільноринкової системи чітко не сформулював як втілювати ідеї порятунку від кризи в життя.

А від ока експертів не сховалося й те, що багато з цих пропозицій частково або повністю суперечили одна одній.

Ще кортить поділитися враженнями від того, як українські телеканали, які є власністю олігарха Пінчука подавали інформацію про Давос-2009. Кілька днів поспіль повідомлення з гірськолижного реномованого курорту були у випусках пінчуковських теленовин заледве не головними.

Вітчизняних споживачів телепродукції переконували, що цим разом Пінчук був генератором ідеї необхідності збільшення обсягів благодійної допомоги бідним. Такі просторікування є верхом цинізму. Вітчизняні олігархи, які вкрали в цій державі практично все, що можна було поцупити, тепер менторствують про свої добрі серця?!

З дня на день в телеефірі підконтрольних Пінчукові телеканалів журналісти запопадливо показували свого працедавця, який з незмінним оскалом на фізії, прикрашеній вічно бігаючими очицями, віщував про благодійність. Воістину, вкрасти на мільярд і хвалитися, що подарував 10 копійок…

Також трохи розвеселили повідомлення, що цього року завсідники Давосу прибули у високі Альпи не на власних літаках, а на комфортабельних автобусах. Криза ж бо, розумієте, мусять і мільярдери кожен центик економити…

Зрештою, гірчиця з ними, з цими ненаситними олігархами. Проте є підозра, що ці грошові мішки таки злякалися ситуації, яка виникла і може перерости в наразі невідомо що. Може й справді теперішня економічна криза – перша настільки потужна глобальна, яку відчувають всі держави світу – є початком радикальних змін, які можуть перетворити світ на щось більш справедливе.

Навіть найбільші оптимісти вважають, що економіки почнуть оговтуватися від проблем не швидше 2010-го року. До того часу світ може виглядати зовсім по-іншому, аніж тепер.

 

Павло Бук, для УП



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде