Потому что надежный...клей

Пятница, 1 мая 2009, 13:13

Перефразовуючи слова класика, день народження якого нещодавно відзначало "все прогресивне людство", можна сказати: "Вибори – це солодкі обіцянки, плюс біллбордизація всієї країни".

З наближенням виборів на нас накотиться чергова хвиля політичної реклами. Хоча, якщо говорити точніше, то хвилі зіллються в море. Бо ж і зараз вулиці і шляхи "прикрашені" не одним білбордом.

Нещодавно на одному з щитів побачив напис, що виднівся з-поміж залишків кількох інших, наклеєних і здертих пізніше: "Тому що надійний". Як показав час, надійним виявився не кандидат, а клей, яким приклеїли його рекламу.

Але найгірше, що сумний досвід 2004 року з отими білбордами, які в народі тоді називали "біг мордами", не став уроком для політиків. Ті щити були головним болем для влади на місцях, бо ж розміщувалися без відповідного фінансування. Тож чиновникам доводилося використовувати різні методи, які із законом мали не дуже багато спільного.

Змінився президент, але не змінилася СИСТЕМА! І ось вже Віктор Ющенко щиро вітає нас з різними святами. Або ж закликає (незрозуміло, правда, кого) підвищити людям пенсії. Такими білбордами країна рясніла перед виборами 2007 року, коли президент доносив до громадян свої соціальні ініціативи.

Якщо поцікавитися у чиновників на місцях, за які кошти встановлювалися тоді і продовжують встановлюватися тепер (вже вітальні) щити від влади, відповідь, мабуть, буде така сама, як і 2004 року.

Зміст багатьох, якщо не більшості сучасних політичних білбордів свідчить про кризу жанру у політтехнологів. І є яскравим свідченням того, що одних грошей – нехай і дуже великих – замало для створення чогось нового і цікавого. Та ще й хоча б трішечки корисного.

Не бажаючи нікого образити, хочу звернути увагу деяких учасників процесу білбордизації країни на їх творіння. Можливо, погляд збоку дасть їм можливість по-іншому підійти до організації виборчих кампаній.

Почнемо з президента. Йде бабуся вулицею і бачить портрет Віктора Андрійовича і напис: "Збільшити трудові пенсії на 35%". Бабуся, мабуть, і не проти. Але ж не вона має збільшити пенсію, а той, хто зображений на білборді! Зрозуміло, що не безпосередньо, а через існуючі в країні правові механізми.

Я взагалі вважаю, що політики із влади не мають права говорити "Нам потрібно, ми маємо зробити, було б добре, якби...", тощо. Вони ЗОБОВ`ЯЗАНІ ЦЕ ЗРОБИТИ, а потім про результати розповідати людям. Бо цілком очевидно, що люди вже втомилися, шановні політики, від ваших моралізаторських промов та повчань про те, що і як потрібно робити. Більшість з того, до чого ви закликаєте, саме ви і зобов`язані зробити.

Мова йде не тільки й не стільки про президента, а про тих теперішніх і недавніх високопосадовців, які полюбляють здійснювати, так звані "робочі" поїздки регіонами і там озвучувати свої "геніальні" і єдиноправильні ідеї.

Але повернімося до наших білбордів. Микола Катеринчук тривалий час закликав нас підтримати його податковий кодекс. Як і чим громадяни мають підтримати депутата Верховної Ради, де і приймаються закони та кодекси, не зрозуміло.

Або ж "Конституція порядку Анатолія Гриценка". Розумію, що не фахівець у галузі психології, але маю великі сумніви в переконливості такої реклами.

Варто звернути увагу й на один білборд, зроблений з чудовим почуттям гумору: "Правда Украины" – газета, яка пише правду з 1938 року!". Можна лише уявити собі ту правду.

Наступний приклад – "Якібчук – лідер профспілкового руху". Це те саме, що написати: "Іваненко найкращий воротар". Очевидно, що лідерами (не керівниками) стають не після самопроголошення чи виборів, а після визнання суспільством чи певною його частиною за результатами конкретної діяльності.

Так само, як і кращим воротарем стає той, хто краще захищає ворота, а не той, хто про це говорить чи пише на біллбордах.

Напевно, у членів профспілок мали б виникнути питання про доцільність витрачання значних (судячи з кількості щитів у не одній області) коштів на рекламу керівника.

Звичайно, я розумію, що не маю права вказувати людям, на що вони можуть витрачати свої кошти, а на що – ні. Мене, звісно, більше цікавлять мої, ніж чужі. І ніколи в житті не заздрив тим, у кого їх більше. Бо переконаний, що гроші – це лише необхідна, але не достатня умова для щастя.

Але всім, хто планує своїми "фотошопованими" обличчями на біллбордах "ощасливлювати" нас, пропоную заснувати рух "Кандидати рятують дітей".

І всі кошти, які мали б піти на створення "шедеврів" політтехнологічної думки спрямувати на порятунок хворих дітей. Про це дізнаються люди. І це буде набагато дієвіша реклама, ніж майже беззмістовні білборди чи друкована продукція, яка ледь не відразу викидається у смітник, бо найчастіше викликає у людей не найкращі відчуття.

Чому я це пропоную? Та тому, що дуже багато дітей помирає через нестачу коштів на лікування, через відсутність в країні системи надання допомоги важко хворим дітям.

Значна частина вини за це лежить на тих, хто вже у владі, і на тих, хто спить і бачить себе там вже завтра. Бо за 18 років не спромоглися зробити хоча б щось конкретне і корисне для людей.

І якби з рекламного щита нам усміхалася щаслива дитинка з написом "Дякую за врятоване життя!", це була б НАБАГАТО краща картина, ніж відгодоване і самовдоволене обличчя чергового "борця" за народне щастя…

Помізкуйте, панове…

 

Юрій Драч, для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде