Портрет альтернативной элиты

Среда, 10 июня 2009, 12:19

Поняття альтернативна еліта необхідно чітко відмежувати від нової еліти. Остання означає прихід нових політиків зі старими цінностями. Наприклад, Яценюк і Довгий є прикладами нової еліти. Однак, вони не несуть жодної альтернативи, і скоріше є "дітьми" старих політиків.

Це ті одиниці, яким ще встигли передати старі знання та правила функціонування української влади та еліти. Відповідно, вони мають виступати гарантами безпечного виходу когось на пенсію. Ці люди знову ж таки не можуть провести жодних реформ, оскільки не мають для цього внутрішніх задатків і почувають себе комфортно в старому інституційному середовищі.

Альтернативна еліта – це, як мінімум, концептуальна протилежність тому, що існує. Необхідно говорити про виникнення такої еліти на всіх можливих суспільних та регіональних рівнях. Невелика команда, яка отримає владу, не зможе здійснити реформу старих адміністративних інститутів і буде йти на компроміс з старою бюрократією.

Портрет альтернативної еліти

Цінності. На сьогоднішній день важко детально визначити цінності альтернативної еліти, оскільки тут важливе значення мають концепції та ідеологічні доктрини в полоні яких будуть перебувати її представники.

Відразу варто зазначити, що альтернативна еліта може бути виключно ідеологічною, оскільки тільки ідеологія може забезпечити її цілісність і протистояння загальним тенденціям. Це одна з ключових рис. Виходячи із принципового протиставлення чинній еліті, та особливого завдання виконання формотворчої місії, можна виділити дві базові цінності альтернативної еліти:

Відповідальність та гідність. Наявність відповідальності формує стійкість переконань, послідовну політичну історію і загартовує еліту в тому, у що вона вірить. Щоб претендувати на статус альтернативної, еліта мусить ставити відповідальність за задекларовані ідеї вище ситуативних рішень і досягнень.

Фактично, відповідальність та послідовність мають гарантувати досягнення довгострокової стратегії отримання влади. Водночас, гідність повинна забезпечити волю до результату та жорсткість по відношенню до інших груп. Гідність завжди виростає із усвідомлення правильності власних дій та власних сил. Таким чином, гідність формує принциповість, цілеспрямованість, впевненість.

Досвід/знання. Великою мірою досвід альтернативної еліти формується її політичною історією. Еліта, яка легко і швидко отримує владу, однозначно не може бути альтернативною, оскільки її цінності та ідеї не вистраждані, неосмислені, і не соціалізовані.

Політична історія, яка передбачає жорсткі конфлікти та виживання в умовах протистояння з іншими групами та інститутами старої влади, формують досвід відстоювання своїх позицій, безкомпромісність в принципових питаннях.

Разом з цим, формується і управлінський досвід. Боротьба за владу вимагає організованості, стратегічної і тактичної продуманості. Альтернативна еліта в процесі боротьби виробляє чіткі механізми прийняття рішень, системи прогнозування ризиків, оперативне реагування тощо.

Зовнішні обставини, такі як брак ресурсів та тиск, також наділяють її креативністю та інноваційністю. Протистояння з інститутами влади наділяє альтернативну еліту знанням старої адміністративної структури. Як кажуть "ворога треба знати в обличчя".

Це знання по своїй суті є опозиційним і воно спрямоване на виявлення та трансформацію основних недоліків існуючої системи. Відповідно, ідеологічність та опозиційність сприяють народженню альтернативних концепцій самої влади.

Стратегічне бачення. Безсумнівно, альтернативна еліта наділена комплексними стратегіями. Ці стратегії є наслідком історії політичної боротьби. Вони виникають шляхом відточування та втілення основних ідеологічних позицій. Важливо, щоб еліта була наділена стратегічним баченням політичних трансформацій на двох рівнях: внутрішньому та міжнародному.

Оскільки внутрішнє протистояння і боротьба закладають бачення необхідних змін, але ці зміни не можливо здійснити без врахування зовнішнього тиску. По факту, альтернативна еліта після перемоги потрапляє в нове конкурентне середовище політичних груп. Відсутність стратегічного бачення для зовнішньої політики великою мірою прирікає на невдачі внутрішні реформи.

Роль та вплив міжнародних груп на внутрішню політику значна, і у випадку жорсткого протистояння, альтернативна еліта змушена запроваджувати авторитарний внутрішній режим. З іншого боку, еліта може вибирати підтримку тих чи інших груп і вливання в них.

Знову ж таки, портрет досить абстрактний, оскільки на сьогоднішній день важко передбачити соціально-історичний контекст, в якому буде формуватись альтернативна еліта і які ідеологічні підходи вона буде сповідувати. Спробуємо розглянути тепер умови появи такої еліти в Україні.

Для виникнення альтернативних політиків існує низка об’єктивних перешкод. Зокрема, це: мотивація, недовіра, політична компетентність та розмежування влади та суспільства.

Мотивація. Українське суспільство абсолютно розчароване і демотивовано. Тут, правда, треба виділити важливий момент, українці мотивовані краще жити, але не мотивовані для цього діяти.

Українська сучасна ментальність містить в собі віру в неможливість досягнення змін. Ці думки посилені провалом помаранчевого перевороту, коли відбувся сплеск мотивованої політичної активності. Розчарованість і демотивованість супроводжуються засудженням будь-яких нових лідерів чи рухів. Це породжує замкнене коло, коли демотивована маса не створює запит на нових лідерів, а нові лідери не можуть досягнути підтримки мас.

Недовіра. В українському суспільстві слабко розвинута громадянська активність і соціальний капітал. Відповідно, зберігається високий рівень взаємної недовіри породжений складною соціальною ситуацією радянських часів.

Недовіра перешкоджає виникненню будь-яких колективних дій організованих знизу. Разом з тим, недовіра роздроблює суспільство, і ставить більш-менш організовані суспільні групи у взаємне протистояння, що послаблює їх в конкуренції з провладними групами. Недовіра дезорганізує суспільство і виносить на перше місце низькі потреби та цінності в матеріальному задоволенні.

Політична компетентність. Незважаючи на високий рівень політичної заангажованості, українське суспільство не володіє елементарними громадянськими знаннями. Наприклад, це знання своїх прав виписаних в Конституції, це знання основних гілок влади та їх повноважень, знання програм політичних партій тощо.

У нас чудово знають хто, що, кому і як наробив, але знання основних процедур та механізмів самозахисту перебуває на нульовій позначці. Негативна тенденція полягає в тому, що спостерігання Шустерів чи Куликових, які збирають мільйонні аудиторі, не посилює політичну компетентність суспільства. Громадяни абсолютно не здатні захищати себе від порушень чи зловживань влади політичним чи правовим шляхом.

Розмежування влади та суспільства. Ще одна перешкода на шляху виникнення політичних альтернатив – це психологічне розмежування влади та суспільства. Українці постійно відмежовують владу від самих себе. Вони не хочуть розділяти відповідальність за вибір конкретних політиків, як і не хочуть впливати на діяльність самої влади.

Влада для більшості щось сакральне, відокремлене, щось винне у всьому і відповідальне за все. Це психологічне розмежування породжує суспільну не готовність брати владу в свої руки у випадку необхідності.

Механізми та сценарії формування альтернативної еліти

Весь попередній аналіз спрямовувався на один результат – знайти конкретні механізми формування альтернативної еліти в Україні та розглянути найперспективніші сценарії.

Зрозуміло, що пошук механізмів зводиться, значною мірою, до вирішення чотирьох згаданих перешкод. Тому на їх подолання можна запропонувати три механізми: активізація (долає перші дві), просвітництво (долає третю), практика (долає останню).

Активізація. Даний механізм передбачає діяльність спрямовану на виникнення в суспільстві мотивів та формування соціальних мереж. Фактично, в умовах економічної кризи суспільне невдоволення починає шукати свого вираження в певній активності. Однак, така активність скоріше є невпевненим кроком малої дитини, коли людина постійно боїться впасти або помилитися.

Посилити цю мінімальну активність можна через участь людини в громадянській діяльності або лідерській кампанії. Нажаль, перший варіант безперспективний, оскільки суспільна недовіра до громадських організацій не сильно поступається недовірі до влади. Тому залишається створення умов участі у лідерській кампанії.

По своїй суті, лідерські кампанії – це система навчання з базових навиків активної діяльності, це виховання впевненості та ефективного спілкування з людьми. Водночас, лідерські кампанії сприяють будівництву команд, створенню громадських організацій, клубів тощо, і, таким чином, формують довіру між громадянами та здатність до колективних дій.

Реалізація лідерських кампаній на всіх рівнях та для широкого кола суспільних груп посилить мотивацію невдоволених людей.

Просвітництво. Активізовані громадяни потребують додаткового знання для подальшого переходу на рівень політичної еліти. Вони мають отримати практичні навики організації та здійснення протестної боротьби, базові знання політичних цінностей, громадянських прав тощо.

Поява підкованих свідомих представників створює додаткові можливості для розробки альтернативних концепцій та програм реформ в країні, вироблення спільних позицій, та поступову ідеологічну кристалізацію майбутньої еліти. Напрацьовані ідеї та документи, знову ж таки потребують поширення шляхом просвітництва серед потенційних учасників альтернативної еліти.

Практика. Будь-які знання засвоюються та перевіряються на практиці. Після активізації та просвітництва має наступити практична протестна діяльність. Власне, тут мова не йде виключно про якісь радикальні протестні кроки по відношенню до влади.

На сьогоднішній день в Україні не існує потреби в силових сценаріях для знесення влади, оскільки вона розбалансована і не консолідована. Будь-які спроби розіграти силову карту в українських реаліях, за правило, зміцнюють опозицію, а не владу. Скоріше, основним завданням протестної діяльності є формування необхідної суспільної підтримки.

Безсумнівно, перше запитання, яке виникає в контексті цих механізмів – це хто їх буде реалізовувати. Тому варто розглянути сценарії виникнення альтернативної еліти.

Не заглиблюючись в детальні аналізи, можна стверджувати, що жодна зі суспільних груп не може претендувати на самостійний перехід в альтернативну еліту. Це пов’язано з великим суспільним та регіональним розшаруванням населення.

Фактично, у сучасних українських умовах три групи володіють необхідним потенціалом для створення політичної альтернативи: малий та середній бізнес, незалежні експерти та громадські лідери, молодь.

Перші мають важливі організаційні та ресурсні можливості. Незалежні експерти та громадські лідери представляють інтелектуальне середовище, яке здатне продукувати ідеї та концепції. І нарешті молодь має потужну енергію до змін.

Формування альтернативної еліти почнеться зі створення її ядра. Поступово в трьох різних групах будуть консолідовуватися невеликі середовища активних людей, із запитом на протестну діяльність.

Ці середовища не зможуть вести самодостатню діяльність, тому вони розпочнуть взаємний рух на зустріч. Через вироблення механізмів координації зусиль та прийняття спільних рішень – представники трьох середовищ консолідуються в невелику команду, ядро майбутньої еліти.

Вони і запустять три вище перелічені механізми. Основним завданням цього ядра буде формування команд альтернативної еліти на всіх можливих адміністративних регіональних рівнях.

Ще одним важливим питанням, яке визначає успішність цього сценарію – де взяти ресурси? Треба сказати, що в Україні побутує викривлене розуміння поняття ресурсу, як виключно фінансового чи матеріального. Але мова йде про формування альтернативних людей, тобто не про їх підкуп і не про наймання їх на роботу.

Тому в першу чергу ресурс – це інтелектуальний прорив та персональна самовіддача об’єднані із суспільним запитом на альтернативу. Необов’язково їздити по країні зі сценою та артистами, щоб в чомусь переконати людей. Так само не потрібно збирати тисячні мітинги і роздавати порції популізму. Цей ринок настільки зайнятий, що він банкрутує всіх своїх учасників, і створює перспективи для нових підходів.

Безсумнівно, що процес виникнення, формування та приходу до влади альтернативної еліти є тривалим. Він потребує стільки часу, скільки потребує людина, щоб позбутися вкорінених шкідливих звичок.

Напевно, не варто задавати часові рамки, оскільки це суб’єктивно, і реальність залежить від великої кількості складно прогнозованих факторів. Тим не менше, незаперечним залишається той факт, що альтернативна еліта – це єдиний шанс збереження та трансформації країни!

Віктор Андрусів, Інститут ДемАльянсу ім. Р. Шумана, для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде