Как северные европейцы свой путь в Европу проторили

Четверг, 29 октября 2009, 10:37

На сучасному етапі європейської інтеграції можна говорити про певні тенденції та закономірності перебігу цього процесу. Серед таких варто виділити правило, що розширення Європейського Союзу відбувається за рахунок не окремих країн, а скоріше споріднених регіонів та груп.

Саме таким чином відбувалися перше розширення у 1973 році, коли окрім Великобританії у лави ЄС (тоді ще ЄЕС) влилися Ірландія та Данія.

Так само у 80-тих роках приймали "аутсайдерів Європи" – Грецію, Іспанію та Португалію, а потім і країни Європейської асоціації вільної торгівлі (Австрію, Швецію та Фінляндію).

Найкращим прикладом цього принципу є розширення 2004-2007 року. 12 країн переважно Центральної та Східної Європи тоді стали членами ЄС. Можна ствердити, що принцип регіональної спорідненості є одним з головних для групування країн напередодні вступу до ЄС.

Сприяють процесу активізації євроінтеграції субрегіональні організації, які координують діяльність країн-сусідів на певній території у тій чи іншій галузі.

Можна стверджувати, що євроінтеграція почалася власне з такої субрегіональної організації, якою була Європейська асоціація вугілля і сталі і яка об’єднала вугільні та сталеливарну галузі Франції, Німеччини, країн Бенілюксу та Італії.

Іншим яскравим прикладом є інтеграція в ЄС країн Вишеградської групи – Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини у 2004 році.

Отже варто відзначити сприятливу роль субрегіональних організацій європейських країн у процесі створення і розширення ЄС.

Для України цікавим є досвід як субрегіональні організації, які діяли та діють у різних частинах Європи, об’єднуючи як держави-члени ЄС так і його сусідів, допомагають і одним і другим знайти ефективні способи співпраці.

Особливо це питання набуває гостроти у розрізі досить поширеної в Польщі та Україні (дещо менше у країнах Балтики) теорії історико-культурної та географічно-регіональної особливості країн, які охоплюють дугу між Балтійським та Чорним морем.

Мова йде про так звану теорію "Міжмор’я" або Балто-Чорноморську концепцію (детальніше можна дізнатися зі статті американського дослідника польського походження Омолеського "Поміж морями: Міжмор`я та характер польсько-українських відносин").

Темою цієї розвідки є пошук субрегіональної організації в межах Європи, яка б об’єднувала як держави-члени ЄС, так і не членів Співтовариства.

За приклад такої організації візьмемо Північну Раду – регіональну організація співпраці парламентаріїв країн Північної Європи – Данії, Ісландії, Норвегії, Швеції і Фінляндії.

Ця організація підходить для нашого дослідження за критерієм наявності як членів ЄС (Данія, Швеція та Фінляндія) та ні (Норвегія, Ісландія).

Північна Рада (Nordisk Råd) заснована в 1952, її діяльність полягає у виступах з ініціативами по проблематиці північного регіону Європи.

Організація є консультативно-контрольним органом з питань, що стосуються співпраці між окремими або усіма п'ятьма державами, включаючи автономні території (Фарерські острови, Гренландія і Аландські острови).

Північна Рада дає рекомендації і висловлює думку Ради міністрів північних країн (РМПК створена у 1971 році як форум співпраці урядів скандинавських країн) і урядам.

Рішення Північної Ради носять характер рекомендацій. У більшості випадків такі рішення набувають форму конкретних дій з боку відповідних урядів, парламентів і РМПК.

Пленарна сесія Північної Ради скликається раз на рік (зазвичай в 44-ий тиждень року). Позачергова сесія або тематичні сесії проводяться за рішенням Президії, або на вимогу принаймні двох урядів, або ж 25 обраних представників.

У період між щорічними сесіями Президія є вищим органом по прийняттю рішень. Президія складається з голови і 12 членів.

Кожна країна і партійна група може бути представлена в Президії. Президія представляє пленарній сесії звіт про свою діяльність і приймає бюджет Північної Ради, який формується за рахунок диференційованих внесків.

У відповідності зі сформованою практикою, головою Північної Ради призначається голова національної делегації країни, в якій проходить сесія.

Питання процедури організації обговорені в "Конвенції Гельсінкі" (підписана в 1962 році, змінена у 1971, з подальшими незначними корективами), згідно з яким право висувати пропозиції в Північній Раді мають уряди, РМПК і члени Північної Ради.

На сесії в Рейк'явіку в 1996 Північна Рада офіційно закріпила відносини з суміжними територіями в якості одного з напрямків своєї діяльності. Поняття "суміжні території" включає в себе Естонію, Латвію, Литву, а також північно-західні регіони Російської Федерації.

На практиці така співпраця здійснюється вже з початку 1990-тих років на основі прийнятих спеціальних робочих програм. Так, бюджет "Робочої програми РМПК для суміжних територій Півночі на 2007" становив понад 15 мільйонів доларів США.

Важливу роль у розвитку економічного та природоохоронного співробітництва відіграє "Північний інвестиційний банк", який надає кредити та банківські гарантії для сприяння інвестиційним проектам і експорту.

Секретаріат Президії Північної Ради, як і секретаріат РМПК, знаходиться в Копенгагені. Зараз Президентом Північної Ради є шведський парламентар Сінікка Болін.

Рада Міністрів Північних Країн традиційно засідає перед Радами міністрів та самітами глав держав ЄС з метою погодження позицій. Часто на засідання запрошуються міністри країн Балтики. Тоді відбувається так званий діалог NB 6 (північно-балтійський діалог 6-ти членів ЄС: Швеції, Фінляндії, Данії, Литви, Латвії та Естонії).

Така тісна співпраця дала змогу Північній Раді стати локомотивом не лише зовнішньої політики ЄС у північному напрямку, а й екологічної політики Спільноти.

Північна Рада не обмежується тією юрисдикцією питань, які на даний час є у її віданні (зміцнення демократії, охорона навколишнього середовища, забезпечення сталого розвитку, раціональне використання природних ресурсів, зміцнення основ ринкової економіки, вдосконалення освіти, збереження культури) і постійно розширює свою діяльність на все нові і нові сфери.

Так, незважаючи на те, що в установчих документах та Хартії Гельсінкі було зафіксовано те, що Рада не займається питаннями оборони, сьогодні все більше лунає закликів охопити і цю царину.

Особливо це питання набуває гостроти у зв’язку з потребою відстоювання спільної позиції у сфері поділу багатої на ресурси Арктики.

Цікавим феноменом, у разі створення ймовірного "Скандинавського блоку", є залучення до нього як членів НАТО, так і нейтральних скандинавських країн.

Особливо це питання непокоїть Росію, що теж має інтереси у цьому регіоні.

Щодо того наскільки Північна Рада допомагає своїм членам у процесах європейської інтеграції, то ці тенденції найкраще проілюструвати щодо адаптації так званого доробку спільноти ("аcquis communautaire") серед країн-членів Ради.

На думку львівського дослідника теорії державного права Луця, формування спільного законодавчого поля північних країн відбувається під впливом права ЄС.

Тобто один з найважчих, щодо виконання Копенгагенських критеріїв ЄС, для Норвегії та Ісландії, у разі їх бажання приєднатися до ЄС, буде фактично виконаний завдяки узгодженню правових норм у рамках Північної Ради.

Отже на прикладі Північної Ради бачимо успішний зразок субрегіональної організації, яка поєднує як країни-члени ЄС, так і країни, які є поза кордонами Співтовариства.

Дане утворення не лише сприяє тісній взаємодії країн регіону, а й дає поштовх до їх включення в євроінтеграційні процеси з одного боку, і сприяє культурно-історичній окремішності, з іншого.

Такий приклад є дуже цікавим для України та інших країн так званої Балто-Чорноморської дуги, зокрема, у зв’язку з активною зацікавленістю країн Північної Ради у співпраці з країнами регіону, особливо у рамках Єврорегіону "Буг".

Таким чином, субрегіональні організації не лише сприяють євроінтеграційним процесам, а й дозволяють членам та не членам ЄС певного регіону мати узгоджену позицію в цьому процесі.

Засновані не лише на економіко-політичній, а й на історико-культурній складовій, субрегіональні організації дозволяють ефективніше та легше адаптуватися країнам регіону до викликів сучасної міжнародної політики.

Субрегіональні організації мають тенденцію до розширення галузевого та територіального спектру своєї діяльності та посилення впливу на світовій арені.

Для України цікавим є досвід саме Північної Ради, бо його можна використати у реорганізації ГУАМ чи наповненні реальним змістом програми "Східне партнерство" ЄС.

 

Ярослав Юрчишин, для УП

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде