О "Pater Patriae" Флоренции, фиаско голландских регентов и ренессанс украинской элиты

14 просмотров
Тарас Мельник, Александр Омельчук, для УП
Четверг, 7 апреля 2011, 12:16

Сьогодні Україна стверджує "багатовекторність", одночасно відстоює дружбу з Росією, СНД та мріє про інтеграцію в ЄС, що, саме по собі, парадоксально. Відбуваються внутрішні реформи, вердикт яким буде винесено наступниками сьогоднішньої влади.

Чітко, "в повний зріст", починає проявляти себе проблема, котрою переймалися лише декілька професіоналів: в Україні немає структурованої, зі своїми державницькими традиціями еліти.

На часі формування політичної, символьної, силової та інших еліт, відповідних умовам нинішньої інформаційної епохи. Визріла й потреба інституціоналізації державницьких принципів в елітних групах. Однак усе це вже було.

Козацька війна Богдана Хмельницького, утворення Гетьманщини в ХVІІ столітті відбувалися за подібних обставин – після втрати провідної еліти (магнатів та шляхти), з козацької старшини поступово почала формуватися нова еліта.

Як за сценарієм з класичного підручника, новоспечені "кращі з кращих" забувають про ідейні настрої, починається процес "захоплення важливих посад", легалізації та юридичного оформлення у приватну власність надбаного під час і після військових дій.

Як і в сьогоднішніх реаліях, за твердженням професора НаУКМА Віталія Щербака, почали грати роль соціальні зв’язки, родинна клановість і поступове нехтування системою рекрутизації нових представників.

Така ситуація створила сприятливе підґрунтя для поширення впливу російської аристократії на козацьку старшину. Варто нагадати, до яких наслідків це призвело: на початку ХХ століття в Україні були визнані науковці, поети, однак абсолютно відсутня професійна, з глибокими традиціями політична еліта.

Як влучно зазначив український дослідник еліт Борис Кухта: "Українська політична еліта в образі шляхти значною мірою зросійщилася у ХІХ столітті і, за незначним винятком, перестала (або не змогла) служити національним інтересам, а тому зайняла конформістські позиції й потроху вироджувалася".

Подібна проблема не є суто українською. Схожі ситуації мали місце й в історії європейської еліти. Таким повчальним прикладом може слугувати голландська еліта періоду "Золотого віку".

Боротьба Нідерландів у кінці ХVІ – першій половині ХVІІ століть за незалежність від іспанської корони (так звана "вісімдесятилітня війна" 1568-1648 років) створила унікальну можливість для формування олігархією північних провінцій країни нового державного утворення – Голландської республіки.

Слабкість державного апарату, майже повна відсутність аристократичного прошарку, себто великих землевласників і знаті, дали змогу міській еліті (особливо Амстердама, який вже був на той час центром європейської торгівлі) захопити владу й управління політичними та економічними процесами в країні.

Голландські олігархи, так звані регенти, концентрують свій вплив на важливі посади в міських адміністраціях, жорстко замикають їх на себе – підписуються "угоди про відповідність" – документи, які обмежують доступ до важливих адміністративних посад будь-кому, хто не входить до невеликої групи сімей, котрі підписали угоди.

Використовуючи перевагу геополітичного розташування, можливість інвестувати значні ресурси у флот та підприємства, голландська еліта монополізує всю європейську торгівлю з Америкою та Азією.

Шалений потік коштів, неймовірний економічний вплив настільки затьмарив своїм успіхом регентів, що вони обмежують доступ всім, крім власних родичів, вже й до основних посад в адміністраціях торговельних компаній.

На думку американської дослідниці, професора Мічіганського університету Джулії Адамс, така замкнутість надала серйозних переваг голландській еліті на початковому етапі та стала причиною її поразки й занепаду в подальшому. Те, що було здобуто впродовж століть (!) – було втрачено через небажання приймати умови, що змінилися, та відсутність поповнення своїх лав новими представниками.

Спочатку по регентах вдарила демографічна криза (один з ключових "механізмів", які включаються, коли еліта "забувається") – їхні сім’ї почали вироджуватися.

Потім проявилися і відповідні "наслідки" у політичній площині: не змігши залучити додаткові фінансові та військові ресурси, голландці спочатку втрачають найбільшу свою колонію Бразилію, потім Бенгалію і, зрештою, вплив на Індію. У результаті, як в Латинській Америці, так і в Азії контролювати торговельні шляхи, а відповідно й збагачуватися, починає Британія.

Необхідна акумуляція державницьких ресурсів для вирівнювання ситуації не відбулася через замкнутість та жорсткість створеної системи і майже повного розвалу державного апарату.

Як бачимо, наслідки конкурентної боротьби, чи точніше – самознищення еліти в даному випадку, за рахунок власних стратегічних прорахунків, можуть бути катастрофічними не лише для держави, а й для самих представників цих еліт.

Протилежним прикладом в даному сенсі може слугувати італійська Флоренція. У ХV столітті вона стала спочатку економічним, а потім політичним і культурним осередком впливу на Західну й Центральну Європу.

Особлива роль тут належала банкірові Козимо Медичі Старшому (1389-1464). Маючи природний хист до банківської справи та чималий батьківський спадок, Козимо зробив сімейний банк одним з найбільших в тогочасній Європі. Зрозуміло, що для укріплення своїх позицій йому довелося зайнятися і політикою.

Після здобуття керівної посади в міському управлінні Флоренції Козимо формує витончену зовнішню політику і розвиває внутрішній політичний та економічний потенціал міста.

У нелегкій боротьбі Козимо Медичі поширює вплив сім’ї за межі рідного міста, зокрема на папський престол. Вдалі політичні кроки Козимо Старшого дали змогу закласти фундамент появи однієї з найбагатших та найвпливовіших династій Західної Європи: нащадки Козимо, який ще за життя володів найбільшим статком у Європі, були членами королівських сімей Франції та Британії, чотири рази обиралися римськими папами.

Однак Козимо Старший ввійшов в історію не завдяки своїм політичним здібностям.

Одним з важливих моментів його правління було глибоке розуміння нерозривності політичної осі "еліта-маси". Він підтримував "низи" і в один з голодних та неврожайних років витратив величезну суму власних коштів на забезпечення хлібом громадян міста.

Козимо Старший також проявив себе одним з найбільших меценатів Європи і всіляко сприяв розвитку мистецтва та культури. На його кошти і за його сприяння у Флоренції засновується Платонівська академія, відомий італійський гуманіст Марсіліо Фічіно робить переклад усіх наявних тоді творів Платона з грецької на латину. Це були суттєві кроки, які підштовхнули розквіт епохи Відродження.

Після смерті Козимо жителі Флоренції залишили на його могилі особливий напис: "Pater Patriae" – "Батько Батьківщини".

Історичні приклади, серйозні дослідження процесів та особливостей формування і діяльності еліт як в минулому, так і в сучасних умовах можуть стати запорукою появи свідомої національної еліти в Україні.

Це, звичайно, далеко не простий процес. Потрібні вертикаль елітної освіти, багаторівнева система рекрутування, умови та ідеологічне підґрунтя легалізації еліт, створення схем ефективної взаємодії різних груп еліт, формування серйозної контреліти та багато інших аспектів.

Перехід світового суспільства до інформаційної епохи створює унікальність моменту, наприклад, для вивчення особливостей сьогоднішніх еліт різних країн і формування більш ефективної, дієздатної в нових умовах, власної схеми.

Приміром, відомий український науковець Наталя Яковенко згадує про "князівський" підмурок, що, за її твердженням, беріг Україну аж до початку буремних часів – середини ХVІІ століття.

Тому, безперечно, збереження територіальної цілісності України, захист державних інтересів та ефективне використання ресурсних багатств, реструктуризація та оновлення сучасної системи освіти та багато інших питань нині мали б постати перед родинами Януковичів, Тимошенків, Іванющенків, Азарових, Яценюків, Турчинових, Льовочкіних, Ахметових, Пінчуків, Коломойських та інших претендентів на отримання права і честі бути записаними до української історії.

Українська громада стає свідком появи й становлення молодих держав, переформатування регіональних союзів та політичних блоків. Певним чином, це все уже було. Свого часу. І на чолі тих змін і процесів теж була "нова" для того часу еліта.

Однак, цим коротким історичним екскурсом хотілося акцентувати на одному важливому моменті, на якому колись наголошував відомий французький соціальний психолог Моріс Хальбвакс – соціальне середовище упорядковує свої спогади в просторі та часі.

"Колективна пам’ять" поколінь відсіває все недостойне, блюзнірське, неправдиве. Ніякий PR-хід, ніякий популістський крок не закарбує в національній пам’яті жодного державного діяча, якщо він не проявить себе достойним того.

Тарас Мельник, Олександр Омельчук, для УП



powered by lun.ua
По ту сторону легитимности
Дело Гандзюк: это только начало?
Хороший тренинг: как выбрать и почему стоит обращать внимание на отзывы. Советы экспертов
Нам тут жить
Все публикации