Фальшстарт. К отношениям Меркель и Путина. Юбилей

Вторник, 19 августа 2014, 09:41

Від самого початку перебігу подій так званої неоголошеної війни нас, українців, не влаштовувала позиція міжнародної спільноти. До кожної інституції, що вважає себе серйозним гравцем на політичному полі сьогодення, практично до кожної держави – є запитання. Але наразі про Німеччину.

Ту саму, яка ніяк не визначиться зі своїм нагрітим місцем: чи вона – зразок порядку, стабільності, розквіту, чи вона – постійне сухе поліно в печі, що очікує запаленого сірника, щоб вогнем війни щедро розжарювати плиту, на якій не зможе спокійно всидіти жодна з країн світу.

Хто виступає в образі сірника – не важко здогадатися. Важче зрозуміти, чому цивілізовану Німеччину так безпосередньо стосується одне з головних правил науки історії: "Історія вчить, що вона нікого нічому не вчить".

Пригадуєте, як, висловлюючись делікатно, здивувало офіційне повідомлення прес-служби уряду Німеччини за підсумками футбольної зустрічі Меркель з Путіним, яке по-дитячому безпосередньо констатувало: "Обоє зійшлися на думці, що якомога швидше повинні бути проведені прямі переговори між українським урядом і сепаратистами у форматі відео конференції".

Чи то бразилійська спека тоді так подіяла на пані Меркель? Чи перемога збірної Німеччини на футбольному Мундіалі? Чи, може, знає Путін – цей "великий серцеїд" – якісь таємні слабинки Залізного канцлера?

Звичайно, українці далекі від того, щоб наївно вірити і сподіватися на те, що комусь у цьому світі болить доля України і українців. Але маємо дуже щирі сподівання, що великим світу цього болить за власні держави і народи.

Проте, "бразильські діалоги" наштовхують, що багатьом аж не терпиться щось "замутити".

У будь-якому випадку тоді стався ФАЛЬШСТАРТ. Угоду між Німеччиною і Росією пасувало б укладати через місяць, до ЮВІЛЕЮ.

23 серпня 1939 року мине 75 років з часу підписання пакту Ріббентропа-Молотова. Про нього самого сказано вже дуже багато, і він не є предметом сьогоднішнього зацікавлення. Зараз лише нагадаємо пані Меркель: його наслідком стала Друга світова.

У ході Другої світової Німеччина, за різними даними, втратила від 3-х до 7-ми мільйонів убитими на фронтах; від 3,8 до 6 мільйонів загиблих серед мирного населення.

Називаються також цифри: 6 035 000 поранених і 1 065 000 полонених; 15 мільйонів громадян Німеччини стали біженцями і вигнанцями.

Фінансові втрати країни обраховують сотнями мільярдів доларів; колосальні руйнування, знищення тисяч міст і сіл…

Про втрати інших учасників тієї війни не говоримо лише з тих міркувань, що, якщо пані Меркель байдуже, ЩО може очікувати її Батьківщину в разі виникнення нової війни, то до всіх інших можливих учасників такої трагедії їй буде ще більше байдуже.

Визнаємо, критикувати завжди легше. А спробував би хтось перекласти на себе ношу з тендітних плечей Залізного канцлера! Адже різкі рухи в бік Росії можуть негативно вплинути на економіку самої Німеччини, за яку так щиро несе всю повноту відповідальності пані Меркель!

І ще ця клята енергетична залежність Німеччини від Росії! Ну, як, скажіть, можна залишити своїх співгромадян без російського палива?! Це ж буде зрадою інтересів усього німецького народу!

Треба зробити поблажку на вік Ангели Меркель. Вона, звичайно, не пам’ятає, що Гітлер, розпочинаючи війну 1939-го року, нафту отримував лише з Румунії та СРСР – своїх надійних союзників. А своє синтетичне паливо в більш-менш пристойних об’ємах Німеччина змогла продукувати лише з 1943-го року.

Це не завадило "надійному" союзникові Сталіну 20 червня 1940 року таємно сформувати Південний фронт на кордоні з Румунією і зажадати від її уряду негайного повернення Бессарабії та Північної Буковини. Румунський уряд, реально оцінивши ситуацію на своїх кордонах, віддав наказ військам відступити.

Чи конче саме тоді Сталіну треба було частини "колишніх земель Російської імперії"?

Відповідь дає "Військово-історичний журнал" №10 за 1991 рік словами доктора історичних наук, професора, полковника Орлова: "З території Бессарабії радянська авіація могла тримати під контролем нафтові промисли Румунії, які, нагадаємо, були основним постачальником вже воюючої в Європі Німеччини, а Буковиною проходила залізниця стратегічного значення Одеса-Кишинів-Чернівці-Львів, яка мала європейську колію і дозволяла використовувати рухомий склад по залізницях Європи".

Нагадаємо, що тоді, в 1940-му році ще діяв пакт Ріббентропа-Молотова, який 28 вересня 1939 року був доповнений "Договором про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною".

Пізніше, аналізуючи ці "дружні стосунки" відомий теоретик стратегії Безіл Ліддел Гарт, британський офіцер, 1895-1970, учасник Першої світової війни, військовий критик, який одразу після Другої світової взяв інтерв’ю в багатьох німецьких генералів і опублікував їх у книгах "Інша сторона пагорба" та "Німецькі генерали розповідають", впевнено констатував, що саме ці дії Червоної армії були тим поштовхом, який змусив Гітлера замислитися над нападом на СРСР, як єдиним способом порятунку Німеччини.

Тобто Радянський Союз налякав Гітлера і спровокував напад на себе.

Цікаво, чи згадав тоді Гітлер слова свого великого співвітчизника Бісмарка про те, що жоден договір з Росією не вартий навіть листка паперу, на якому він написаний? Цікаво, чи нагадує про це собі пані Меркель?..

Та повернімося до російської нафти і німецької залежності від неї. Німеччині, звичайно, видніше, наскільки ця залежність є великою і чи можна її позбутися. Але спершу невелике уточнення: а коли ця залежність взагалі виникла? Хто її допустив?

Коли Хрущов, перебуваючи біля керма СРСР, нехтуючи застереженнями великого російського вченого Менделєєва "Опалювати нафтою – опалювати асигнаціями" і ще більш чітким застереженням свого попередника Сталіна "Торгувати ресурсами – торгувати Батьківщиною", взявся реалізовувати свій другий грандіозний проект, нагадаю, першим була розорана цілина, яка обернулася екологічною катастрофою для Казахстану – будівництво найпотужнішого в світі трубопроводу, яким викачану в СРСР нафту можна буде продавати своїм сусідам в Європі, маленька Ангела ще аж ніяк не переймалася питаннями державної ваги, бо ходила пішки попід стіл.

У Хрущова тоді була лише одна невеличка проблемка: тодішня промисловість ні Країни Рад, ні країн-побратимів, включно зі Східною Німеччиною, не могла виготовляти труби великого діаметру.

Та їх виготовляла Західна Німеччина. Однак її керівництво одразу зрозуміло, якою небезпечною може бути залежність Європи від поставок радянської нафти, і наклало ембарго на продаж таких труб.

Тут би можна було поставити крапку. Але не тоді, коли мова йде про гроші. Про великі гроші… Західних німців тоді вдалося "переконати", заплативши їм абсолютно захмарну ціну. Тому, питання, завдяки кому "Дружба" стала ярмом для друзів – питання далеко не риторичне. Як і те, чому через створену німцями самим собі проблему енергетичної залежності, має страждати Україна.

Без сумніву, що про невдалий досвід поділу чужої території Німеччиною і Радянським Союзом, який привів до спільного кордону і, як наслідок, війни, в самій Німеччині ще не забули.

Тому тепер зроблено суттєву поправку: німці готові розділити за сферами впливу Україну – Ангела Меркель через свого представника відкрито висловилася за федералізацію України, як єдиний вихід з Кримської кризи, ще 4 березня 2014 року.

Але залишимо такою собі "подушкою безпеки" Польщу, і це вже будуть проблеми Польщі – безпосередній кордон з Росією.

Нинішній Польщі слід віддати належне. Хто-хто, а вона добре запам’ятала уроки минулого. "Новий поділ України, як правило, продовжується черговим поділом Польщі", – говорить Володимир Сергійчук, доктор історичних наук, професор КНУ імені Шевченка.

Тому, відклавши вбік усі питання далеко небезхмарних стосунків з Україною, Польща якнайактивніше кинулася на захист її інтересів, добре розуміючи, що цим самим, у першу чергу, захищає свої власні.

Зрештою, вік Меркель дозволяє добре пам’ятати, якою радістю для німців було падіння Берлінської стіни.

І, певне, вона б мала поцікавитися причинами такої радості. Як і тим, що рівно за рік до її народження 16-17 червня 1953 року східні німці спробували скористатися історичним моментом – смертю Сталіна.

Проте, танки і бронемашини на вулицях Берліна, які були тихо введені вночі радянськими і східнонімецькими військами, і з яких було відкрито вогонь, спрямований в юрбу мирних мітингувальників, дуже швидко "утвердили" демонстрантів, що в зовнішній політиці СРСР навіть зі смертю вождя нічого не планує мінятися.

За розсекреченими 1990 року документами тоді арештовано і затримано було 9 530 маніфестантів, 400 поранено, 125 вбито, з яких 12 – показова розстріляні.

Своя Небесна сотня є і в Німеччини. І теж за спробу вирватися з "дружніх" обіймів Москви.

За оприлюдненою інформацією до часу Берлінського повстання 1953-го року зі Східної Німеччини до Західної втекло близько півмільйона німців.

Щоб східні німці не втікали до Західної Німеччини від принесеного їм "комуністичного щастя" кордони надійно зачинили, а прикордонникам віддали наказ стріляти всіх, хто невдячно втікає від цього "щастя".

Чи, може, поживши без "комуністичного щастя", німці сьогодні знов готові на референдумі з показником у 96,6% підтвердити свою готовність возз’єднатися тепер з Росією Путіна?!

Цікаво було б побачити реакцію німців на пропозицію пані Меркель провести таке всенародне опитування, бодай, у межах колишньої Східної Німеччини…

Але ще раз повернімося до енергетичної безпеки Німеччини.

Пані Канцлер не знає, як позбутися залежності від російського газу? Та просто. Так, як це зробили мешканці Західного Берліна, який був після війни поділений на сфери впливу, як і вся Німеччина.

Коли всупереч Потсдамським угодам 24 червня 1948, Сталін влаштував його транспортну блокаду, розраховуючи, що країни-переможці відмовляться від своєї частки Берліна, який більмом сидів на тілі Східної Німеччини…

А самі західні берлінці, опинившись в голоді і холоді, попросяться в обійми "дружнього" СРСР.

Країни Заходу відповіли небаченим досі постачанням продуктами і найнеобхіднішими речами мешканців Західного Берліна повітряним шляхом. За дев’ять місяців блокади було здійснено 278 228 польотів транспортної авіації, доставлено 2 326 406 тон вантажу.

Паливом у зимовому Західному Берліні стали столітні дерева з бульварів і парків міста: їх порізали на дрова, але не здалися…

Може, пані Меркель не знає, або забула, що тоді, в часі врятування західних німців, сталося немало надзвичайних подій, у ході яких загинуло 31 американський і 32 британських льотчиків, 13 громадян Німеччини.

От якби маленька Ангела в 1949 році стояла серед берлінських дітей в очікуванні так званих Rosinenbomber – "родзинкових бомбардувань"!

І з нетерпінням вдивлялася у небо в очікуванні солодощів – шоколаду, вафель, жуйок та родзинок – які за власною ініціативою перед посадкою в Темпельхофі скидали берлінським дітям американські льотчики!

Цю ідею, до слова, приписують Гейлу Хелворсену, котрий першим прив’язав носові хусточки в якості парашутів до упаковок з шоколадними вафлями, які отримував у посилках з Батьківщини.

Згодом акцію підтримали інші пілоти, а збір солодощів під назвою "Малий провіант" охопив усю Америку…

От тоді пані Меркель була б чуйнішою до дитячих доль в зоні української АТО і, будучи Канцлером, відповідальнішою в питаннях підбору партнерів і друзів для своєї країни…

Хтось скаже, що занадто гострі висловлювання в її бік, що бракує лояльності – "конкретного, доброзичливого відношення до кого-небудь", забуваючи при цьому, що ЛОЯЛЬНІСТЬ також означає "вірність діючим законам, постановам органів влади".

І хто знає, чи не стане українське питання в майбутньому фатальною підніжкою у впевненій ході пані Ангели Меркель владною дорогою.

Борис Дрогомирецький, магістрант Українського Вільного Університету, Мюнхен, Німеччина, для УП



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде