Що на війні може зробити людина без досвіду боїв чи служби в армії? Приміром, урятувати життя багатьом бійцям. Приклад цьому – історія одесита Петра Коноплі, актора та режисера в мирному житті, який став одним із найефективніших парамедиків у бригаді морської піхоти.
Вечір 20-го квітня 2023-го року, одна з розтрощених посадок біля Авдіївки. Навколо постійно чути перестрілку та звуки прильотів від ворожого міномета, триває чергова атака росіян. Бойовий медик 35-ої бригади морської піхоти Конопля почув крик, який раніше йому траплявся хіба в радянських пропагандистських фільмах про Другу світову війну.
– Добий мене! – і так голосно та кілька разів.
Але це було не кіно, а реальне життя.
Повз зламані дерева та кущі Конопля побіг на голос. За хвилину він побачив на землі чотири тіла. На той момент Петро працював медиком вже понад рік, тож швидко оцінив ситуацію. Вибух міни від ворожого міномета зачепив всіх бійців: одного вбив, трьох поранив. Петро підійшов до того, хто отримав поранення щелепи – про таких кажуть "легкий 300".
– Лежи на боку, – наказав йому медик, – не повертайся, аби ти кров'ю не захлинувся.
Другого контузило. А ось з третім була біда – важкі рани в кількох місцях. Саме він і кричав постійно: "Добий мене!". Конопля швидко оглянув поранення. Вибито коліно, відірвана частина м'язів на руці, обидві руки кровили та були посічені осколками. Крім цього, великі плями крові на обох ногах. Зазвичай це ознака критичної кровотечі.
За протоколом, треба було швидко поставити джгути на всі кінцівки. Сам поранений був впевнений, що його вже неможливо врятувати. Він знову і знову повторював вимогу вбити його.
– Не буду я тебе добивати, ти шо, б*я, дурачок? – відповів йому Конопля. – Де в тебе турнікети?
– Пи*да мені, добий, братан! – продовжував наполягати поранений.
"Я не міг його добити, я туди прийшов не добивати, а рятувати людей, – згадував потім Конопля. – Очі боялись, а руки робили. Я просто діставав турнікети та намотував – все, як треба по протоколу".
Намотавши джгут на ноги, Конопля попросив у побратимів другий турнікет. Поранений волав від болю й усе благав добити його. Тут вже медик не витримав:
– Да ти за*бав вже! Мені за це гроші не платять, щоб я вас добивав! Я зроблю все, що можливо, а помреш – так помреш! – сказав він, перетягуючи руку пораненому.
Черговий турнікет лопнув. "Це турнікети китайські, – пригадував потім медик. – Я би саджав людей, які нам їх видають".
Почав накладати на ногу ще один. Чотири оберти воротка, потім пальцем перевірив, чи є ще простір між джгутом і ногою – простір був. І Конопля ще докрутив турнікет, щоби точно бути впевненим, що він зупинив кровотечу.
Тим часом мінометний обстріл цієї ділянки тривав, характерний свист прильотів і вибухи чергувалися зі звуками автоматних черг. Необхідна була швидка евакуація.
Петро витратив п'ять турнікетів на цього пораненого: два на руку, один на праву ногу і два – на ліву. Боєць тихо стогнав.
– Як себе почуваєш? Наскільки тобі боляче – якщо по шкалі від 1 до 10?
– 10, – тихо відповів той, – пи*да мені.
Конопля так не вважав. Кровотеча була зупинена, тож він перейшов до наступного пораненого – в якого кровоточила майже відірвана щелепа.
– Стояти можеш? Сам дійдеш?
– Можу, – вимовив боєць. Конопля перемотав йому рану бандажною пов'язкою і одразу почав готувати ноші для евакуації "важкого".
Аж раптом – нова халепа. В кущах неподалік він почув якийсь шурхіт. А потім – перемовини по рації, які відбувались за кілька метрів від групи поранених українських бійців. Солдати, яких не бачив Конопля, по рації звертались один до одного яскраво вираженою російською говіркою.
– Пі*ари! Там пі*ари! – закричав Конопля побратимам. Свій автомат він залишив біля пораненого. На його щастя, біля нього лежала інша зброя – кулемет ПКМ.
"Бойовий медик – це повноцінна бойова одиниця. Ти і стріляєш, і допомогу надаєш", – згадував потім цю мить Конопля. Він почав стріляти з кулемета в напрямку кущів, з яких було чутно голоси росіян.
І тут сталося неймовірне. Той самий "легкий 300", в якого була осколком роздроблена щелепа, взяв автомат та теж почав стріляти в напрямку звуку росіян. Все, як наказують командири – "легко поранений боєць надає собі допомогу сам та продовжує бій".
Після кількох автоматних черг росіян вже не було чути.
Підкріплення, яке Конопля викликав по рації, витягнуло "важкого" з посадки. Однак за кілька хвилин не пощастило вже йому: черговий вибух – і тепер вже пораненим був Конопля. Спочатку повз, але потім йому поталанило – інші бійці доправили його до точки, де зустрічала евакуаційна машина.
Пошуки пораненого
На тій ділянці фронту Петро Конопля і решта морпіхів опинилися випадково. В квітні їх вивели з Мар'їнки та збиралися відвести в тил для навчань. Аж раптом відправили закривати прорив росіян під Авдіївкою. Саме тому Конопля не знав, ким був той "важкий 300", з якої бригади.
"Я хвилювався за нього, хотів знати, що з ним трапилося після евакуації", – пригадує парамедик. Він намагався знайти пораненого, розпитував командирів про те, який підрозділ був сусіднім. Але все дарма, знайти чоловіка не вдавалося.
Допомогло те, що Конопля під час бойових задач використовує нашоломну Go-Pro камеру. За місяць після тих подій, коли вже явно можна було публікувати, він виклав у своєму телеграм-каналі відео про те, як надавав допомогу. І попросив підписників написати, що це за боєць та яка його подальша доля.
Кілька тижнів по тому Коноплі скинули телефон пораненого, і він поговорив із ним. А ще за місць рятівник та поранений побачились у Києві, в шпиталі.
Як виявилось, той був стрільцем іншого батальйону 35-ої бригади морської піхоти на ім'я Артем Кшенін.
Конопля був впевнений, що зустріне людину з ампутацією. Знайомі лікарі, які дивилися відео, запевняли парамедика: бійцю точно мали ампутували ту ногу, де було вирвано коліно. Та, можливо, відрізали і руку, яка на момент накладання джгута виглядала явно непрацездатною. Проте в Артема вціліли й руки, і ноги. "Я був дуже здивований", – пригадує Конопля.
Довоєнне життя
Ще підлітком Конопля займався бойовим мистецтвом, здобув розряд кандидата в майстри спорту з тайського боксу. До повномасштабної війни був звичайним дрібним підприємцем у рідній Одесі. Спершу заробляв як SMM-фахівець, потім разом із друзями організував екскурсії містом та тури Україною.
"Чотири роки поспіль саме ми організовували найбільший в Одесі Halloween-фестиваль", – із сумом згадує він часи до вторгнення.
Як організатора великих подій Коноплю почали запрошувати на інтерв'ю місцеві телеканали, і він зрозумів, що зовсім не вміє виступати перед великою аудиторією. "В мене пітніли руки, я постійно повторював одні і ті самі слова-паразити. Всім було видно, що я дуже нервував", – розповідає чоловік.
Аби позбутися цієї вади, Петро знайшов курси театральної майстерності й почав постійно займатись. Якось із другом пішов у модний в Одесі театр "Тео" та був вражений виставою "Іфігенія" за Еврипідом. Друг запропонував Петру теж спробувати себе як актора.
Після восьми місяців репетицій Конопля почав грати в театрі, паралельно відвідуючи школу акторської майстерності. А ще три роки по тому вже працював над власною виставою. Генеральна репетиція була призначена на 24 лютого 2022-го року.
Капітан Україна
Вікна одеської квартири Коноплі виходять на море. Цей чудовий вид вранці 24 лютого 2022-го року викликав зовсім інші емоції: "Це виглядало, як у якихось "Зоряних війнах" – працювало ППО, – пригадує він. – Здавалось, що ось-ось і якась ракета залетить до моєї квартири". Кімнатою бігала перелякана кішка, але Петру теж було страшно.
Разом із друзями Петро створив волонтерську групу, яка допомагала укріплювати місто – вони діставали будівельні матеріали для блокпостів, розвозили їжу бійцям. На одному з таких блокпостів Конопля звернув увагу на те, що машини перевіряли зовсім молоді хлопці.
"Я подумав: оці чоловіки, в яких буквально ще не видно щетини, яким на вигляд 18–19 років – вони будуть мене захищати?". І пішов до військкомату.
Там – кілометрові черги з одеситів, які зголосилися йти до війська боронити країну. Коли дійшла черга до Коноплі, в ньому вже не було потреби.
– У вас нема досвіду служби в армії, тож ми вам передзвонимо.
Тоді він повернувся до волонтерської роботи. Організовував доставку мішків із піском, розвозив продукти, цигарки. Головне – доставка будівельних матеріалів для облаштування позицій. Два бульдозери рили протитанкові рови, декілька цехів варили протитанкові їжаки, 50 вантажних машин доставляли бетонні блоки для блокпостів. Волонтерська група в телеграмі, створена ним разом із друзями, на початку березня 2022-го року вже налічувала 1800 підписників.
Постійний рух, яскрава зовнішність – він їздив на мопеді по місту, часом закутавшись у державний прапор. На одному з блокпостів його жартома назвали "Капітан Україна", по аналогії з героєм коміксу "Капітан Америка". А ще за три тижні з військкомату нарешті подзвонили – запропонували мобілізуватися в роту охорони міста.
Боєць на прізвище Конопля мав би автоматично отримати такий самий позивний – точно легко запам'ятати. Але брати позивний за прізвищем не прийнято. Хтось із побратимів запропонував кумедний синонім – так Конопля отримав псевдо "Трава".
Актор стає бойовим медиком
"Кожну ніч ми чекали висадки морського десанту", – пригадував потім Петро Конопля цей період служби. Росіяни боялися висаджувати десант біля Одеси.
Бойової роботи, яку шукав Конопля, не було. Тож, коли стало відомо про набір до 35-ої бригади морської піхоти, він подав заявку туди. Взяли бойовим парамедиком. Петро виявився одним із небагатьох, хто проходив курси тактичної медицини – надання допомоги в бойових умовах.
Як актор та режисер наважився стати бойовим медиком? "В мирні часи я водив екскурсії до анатомічного театру. Для мене тіло людини не представляє ніякого страху: я бачив людей в розрізі, без шкіри, я звик до цього, в мене це не викликає огиди", – пояснює він.
Перший бій Трава прийняв 1-го вересня 2022-го, коли його бригада штурмувала село Костромки в Херсонській області. Цей бій він пам'ятатиме все життя.
Невеличка група піхоти з 60 чи 70 бійців зайшла в одну з посадок, де дуже швидко настало справжнє пекло. "Артилерія, міномети, танки – я думав, що в тій посадці нікого в живих не залишиться", – пригадує Петро. Потім по них почав гатити бойовий гелікоптер росіян. І так майже безперервно сім годин.
Неподалік від посадки Конопля зі своїм помічником побачили ворожий танк, який прострілював поле між ними та бійцями далі. Тому Петро чекав, коли танк відстріляється, небезпека мине, і можна бути бігти до хлопців. Можливо, там хтось поранений, кого ще можна врятувати?
Аж раптом серед обгорілих дерев посадки він побачив білу голубку. "Там не було ні птахів, ні будь-яких звірів, – згадує парамедик. – Лише поля, чорні стовбури обгорілих дерев, постійні постріли та вибухи".
– Ти це бачиш? – запитав він у побратима.
– Бачу, – здивовано відповів той.
Ще за кілька хвилин танк від'їхав, і кількість інших прильотів значно зменшилась.
Конопля побіг до посадки. Він був упевнений, що після кількох годин щільного обстрілу побачить десятки трупів. Але з 70-ти бійців загинув лише один, поранених було троє. "Ця біла голубка наче всіх нас накрила своїми крилами, – згадує він. – Тоді я повірив у Бога".
В тому бою Петро встиг надати допомогу кільком бійцям, але згодом сам отримав контузію.
Тривала участь у боях та постійне сусідство зі смертю змінили світогляд Коноплі. "На війні немає атеїстів, – впевнений він. – Коли чуєш перші прильоти, то всі поруч хрестяться та моляться".
Одного разу він виліз з окопу на передовій, щоб добігти до поранених бійців і допомогти їм. Аж раптом відчув незвичну важкість у ногах і присів на землю, щоб трохи перепочити. Згадував потім, що це відбулося майже автоматично. За кілька секунд – новий вибух. Саме в тому місці, куди він мав добігти.
Іноді Петро виконував надважливу та складну функцію провідника – проводив бійців серед ночі до бойових позицій. "Кожного разу всій групі вдавалося виходити та заходити без втрат", – згадує він.
Така удача навіть на якийсь час змусила його повірити в свою унікальність. "Я вірив в те, що я непробиваємий, непереможний, – каже він, – тому ліз діставати пацанів туди, де ніхто не ліз".
За часи бойової роботи ніхто з тих, кому Петро надавав допомогу, не загинув. Саме тому серед бійців до нього побутує особливе ставлення. "Всі знали, що якщо когось поранить, то він обов'язково виживе, бо я його звідти витягну".
Після звільнення Херсона підрозділ Коноплі перевели в Донецьку область. Більше ніж пів року він провів у боях в містечку Мар'їнка. Воно розташоване на межі Петровського району Донецька, звідти до центру міста – за 30 хвилин на машині. Тому росіяни постійно намагалися посунити українські підрозділи подалі.
Читайте також: Нуль осіб. Як Мар'їнка стала містом, якого нема
Бої в міських кварталах – зовсім не те, що бої в Херсонських степах. Ворог може бути дуже близько. "Якщо повернеш не на ту вулицю цього міста, можеш потрапити в полон", – пояснює Конопля. І знову він витягає поранених з під-обстрілів, ризикуючи власним життям. А втім, свою роботу Петро оцінює дуже скромно.
"Всі мої дії не були надзвичайними, дуже багато хлопців діють так само, як і я, – вважає він. – Різниця в тому, що в мене на шоломі була камера, і я виклав це в інтернет. Але на власні очі я бачив крутіші подвиги, ніж мої".
Пошуки "Трави"
Красномовне прізвище Петра постійно призводить до комічних ситуацій. Якось він запізнювався на шикування батальйону. Вісімсот бійців стоять перед командиром, який перевіряє, чи всі на місці. Коли лік дійшов до Петра, солдати ледве стримували посмішки:
– Всі на місці?
– Коноплі немає.
– Як не має? Конопля! Де Конопля?! – потужний голос комбата голосно лунав понад сотнями бійців, які тепер вже вголос сміялись, не стримуючи себе.
Іншим разом такий пошук був ще комічнішим, бо разом із прізвищем командир згадав і позивний Петра.
Якось неподалік від бойових позицій командир роти став його шукати. І випадково зайшов на позиції сусіднього підрозділу:
– Де Конопля?
Здивовані бійці не зрозуміли, що він питає про медика з таким прізвищем.
– Мені Конопля потрібен, де він? – знову спитав ротний. І знову лише подив в очах у відповідь. Тоді командир вирішив назвати бійця його позивним, але це вже викликало ще більший комічний ефект:
–Та ху*і ви дивитесь?! Трава, Трава де?
На цій фразі хтось із бійців вже почав ритися у себе в кишенях. І лише коли військовий пояснив, що йдеться про медика, солдати показали, де його бачили.
Іншим разом треба було зібрати гроші на машину для підрозділу. Виявилось, що працююча банківська картка є лише в Петра. І знову наказ командира звучав як фраза з анекдоту:
– А зараз всі підійшли до чергового та скинулись на картку Коноплі!
Мрії про театр
У січні 2023-го року, під час обстрілу біля Мар'їнки, Петро отримав друге поранення, в квітні – третє. Контузії, травми м'язів, пошкодження хребта. "У мене в нозі досі кілька уламків, – каже він. – Після операцій ще не всі дістали".
Після тривалого лікування військово-лікарська комісія визнала Коноплю непридатним до служби в піхоті.
Тож Трава повернувся до волонтерської роботи. В травні 2023-го року він відкрив свій медіаресурс – телеграм-канал "Бойова конопля". Перше відео – про ту саму ситуацію з Артемом. Потім – ще кілька сплесків нових підписників. Станом на квітень 2025-го року на каналі – 24 тисячі читачів.
За перші пів року роботи "Бойової коноплі" Петрові вдалося зібрати понад 4 мільйони гривень. За ці кошти він придбав кілька автомобілів, розвідувальних і FPV-дронів, двигуни для човнів і багато інших корисних речей для бійців рідної 35-ої бригади морської піхоти.
А як закінчиться війна, Конопля точно повернеться до театру. Вже є написаний сценарій – про двох військових. "Ну а після театру – нова мрія, – зізнається він. – Мої плани на майбутнє – знімати кіно".
Владислав Головін, для УП