Возможна ли настоящая европейская оппозиция?

42 просмотра
Пятница, 12 марта 2010, 15:08
Иванна Климпуш-Цинцадзе
вице-премьер-министр по вопросам европейской и евроатлантической интеграции Украины, для УП

Deja-vu…. Ми не змінюємося, ми повертаємося у трохи підзабуту минувшину. Але швидко і гостро її згадаємо – і хто комфортно розслабиться, а хто намагатиметься боротися…

Наша реальність: місцеві вибори – переносяться; введення в дію антикорупційного законодавства знову відкладається – вже не на три, а на чергові дев’ять місяців; регламент ВРУ змінюється (питання конституційності такої зміни залишається відкритим), бо існуючі правила формування коаліції не дозволяють переможцям насправді стати ними.

Але уряд вже сформовано, і владу, як, сподіваємося і відповідальність за ситуацію в країні, бере на себе Партія Регіонів – так, так, разом з іншими коаліціантами – хоча пам’ятаємо, що і ПР, і ще одна частина з "оновленої" влади теж доклалися до того, щоб вже нести відповідальність за те, що маємо сьогодні.

Зараз питання – чи можлива в Україні з нашою відомою історичною схильністю до внутрішніх чвар і незгод, з умінням завжди шукати трьох гетьманів серед двох українців дієва, повноцінна, активна, конструктивна опозиція.

Не та, що побудована на реваншистських настроях і як поранений звір битиметься не на життя, а на смерть – за себе саму, а не за Україну. А та, що справді. Можлива?

В умовах об’єднання нових коаліціантів мало ідеологічних засад, а більше деталей поділу-перерозподілу, призначень та можливостей впливу. А одночасно почався процес формуванняо позиції - парламентської та поза-парламентської.

Оголошені та потенційні опозиційні сили знову об’єднатися не зможуть, і постає питання – чи варто закликати до їх об’єднання, або ж варто прийняти це як даність, і для себе визначатися – з ким ти? Як казав Гамлет, "достойно ли смиряться под ударами судьбы иль надо оказать сопротивленье?"

Чи справжня новопроголошена об’єднана демократична опозиція? Справжня – хіба що в своєму реваншизмі. Адже це ті ж тепер майже колишні урядовці, які замість оновлення країни знову, прикриваючись прекрасними гаслами, які промовляють до багатьох в цій державі, кличуть нас у минуле.

Запропонують "уряд майбутнього"? З усіх тих, кого ми вже добре знаємо з минулого? І переконуватимуть, аргументуватимуть, що у минулому не змогли, бо уряд був коаліційний; бо кілька міністрів не виконували усіх вказівок і не йшли на ручне управління; бо хтось їм, незважаючи на велетенські повноваження прем’єра, заважав і не давав….

Так, так - уряд минулого, у якійсь видозміненій, підрихтованій формі пропонуватиме нам світле майбутнє. Невже далі чекатимемо чергового "прориву"? Невже погодимося ходити колами, попри те, що країна, принаймні, поки що не живе де-юре в двопартійному вимірі?

Що ж, об’єднана демократична опозиція (ніби-то парламентська, а з її демократичністю теж можна посперечатися) – це БЮТ із розчиненими в ньому шматками НУ-НСу, що шукали сильнішого лідера.

Лідеру цієї частини опозиції в риториці важко знайти рівних, але ж була вже можливість риторику втілювати в життя – і вона згаяна, тому навряд чи має цікавити пафос – за ним відвертий обман і зрада сподівань, і прагнень, і ідеалів мільйонів.

Найбільше постраждав НУ-НС. Про частину вже сказано, далі – більше: дехто звідти розчиниться окремими особистостями в коаліції з ПР і комуністами – і ідеологічні позиції, з якими прийшли в парламент, захищати не буде.

А на основі іншого уламку НУ-НСу будуватимуть іще одну опозицію – таку ж національно-свідому, і можливо, більш цілісну у своїх ідеологічних засадах, але знову ж-таки – заслабку, бо вся відома, бо вся стара, бо теж не спромоглася на досягнення у владі, бо це теж буде якась варіація на тему "майбутнє – з минулого" з фасадними "кроками назустріч" (зауважу, – при цьому не закликаю забувати свого коріння).

Багато з нас, громадян цієї країни, виявили своє очікування нового у голосуванні за "сильну" Україну, але – чи не розчиняється вже лідер "сильних" у ще сильніших? Якщо прийняв пропозицію увійти до складу нового уряду не на першій ролі, то це просто означає його реінкарнацію в іншому статусі серед колишніх і вже знову – "своїх".

То чи не краще для країни було б об’єднання тих двох сил - третього і четвертого в недавніх перегонах, які давали надію на зміни? Проте, мова, видно, не стільки про країну, а про особисті напрацювання і амбіції…. Що ж, сили вам серед своїх.

То чи є підстави зараз вважати, що, врахувавши помилки своєї кампанії, зміцнівши через неймовірний пресинг опонентів і жорстку боротьбу проти нього, і вже навіть проявивши цілісність духу і переконань, молодий лідер тих, хто прагне змін, зможе стати тією фігурою, яка довкола себе зможе об’єднати нових професійних людей, які мають прийти на зміну того, що називаємо політичною елітою?

Чи не лишається зараз саме він єдиним уособленням реальної третьої сили, за яку приймали не тільки його? Чи вистачить у нього ресурсів – матеріальних, моральних, кадрових; чи вистачить підтримки і віри?

Шанс знову є, то ж можна ставати справжньою, хоча на сьогодні і не парламентською, європейською опозицією, – яка не лише голосно кричить про помилки влади, не лише б’є себе в груди – що не змогла, хоч і хотіла, але наступного разу – обов’язково зможе, а саме такою, що насправді оздоровлює як суспільство, так і владу; витверезвлює і реально пропонує рішення тих проблем, які не просто наболіли – які загноїлися і роз’їдають нас зсередини.

Мені скажуть, який сенс? Де гарантія, що нові опозиціонери будуть кращі від відомих давніх? Чим нові обличчя біля владного баняка будуть кращими від старих, які, принаймні, вже наїлися?

По-перше, слова "наїлися" в українському політичному лексиконі не існує. А по-друге, ніхто гарантій чистоти нової опозиції справді не дасть. Бо їх просто не існує в природі.

Політичний вибір – це завжди в чомусь вияв довіри, стрибок у пітьму. Але є інша гарантія, і на цей раз стовідсоткова – якщо нашою "європейською" опозицією залишаться ті, хто європейську ідею вбив; якщо борцями з корупцією будуть ті, хто корупцію плекав; якщо борцями за правду будуть ті, кому підкорилися еверести брехні; то ні в опозиції, ні в демократії, ні в самій Україні сенсу справді не буде.

І наостанок. Можливо, якщо рішення Конституційного суду щодо легітимності змін регламенту ВРУ, визначить неконституційність прийнятих поправок, нові позачергові вибори виведуть нас на нову, більш позитивну, криву спіралі розвитку країни.

Попри втому від кампаній і виборів, від слів і словес, це може бути наша єдина реальна можливість змінити наше теперішнє і майбутнє наших дітей.



powered by lun.ua
Системные изменения в лечении рака могут спасти жизнь каждого пятого больного
Войну с раком невозможно выиграть, если нет стратегии победы, если ежедневно, шаг за шагом, последовательно не олицетворяет ее план. (укр.)
Месяц в Харькове: признания в любви
Какой он, культурный Харьков. (укр.)
Украине нужна новая киберстратегия
Основные пробелы в области кибербезопасности в Украине и варианты выхода из сложившейся ситуации. (укр.)
Как мировые тренды влияют на развитие фитнеса в Украине
Каждый год появляются новые виды тренировок и тренажеров, выпускаются новые мобильные приложения и онлайн-продукты.
Как определиться с будущей профессией
Будущее требует от нас всех постоянного обучения и самообучения, самодисциплины и искренней страсти к своему делу. (укр.)
Зеленский распустил ЦИК, или Зачистка по всем фронтам
Оглядываясь на события последних недель в ВР, можно заметить определенную тенденцию, которой придерживается Зеленский и его сторонники. Речь может идти как об узурпации власти действующим президентом, так и об искреннем желании реальных положительных изменений, возможны только при условии полной очистки всех госструктур от следов старой власти. (укр.)
Самосожжения. Постскриптум для империи
Сумерки СССР, современным россиянам кажутся "счастливой эпохой", для колоний озаренные огнем живых факелов с запахом горелого мяса. (укр.)