Любовь по-русски, или: Путин заговорит на украинском

24 просмотра
Вторник, 06 апреля 2010, 17:44
Богдан Кушнир
Львов, для УП

"Чи не хоче російський прем'єр приїхати до Києва і зробити новий крок для покращення наших взаємини? Для початку, заговорити українською й пояснити своїм землякам, що вони, живучи в Україні, повинні володіти, як мінімум, двома мовами - рідною й державною", - таке запитання електронною поштою я відправив до Москви на пряму лінію з Володимиром Путіним.

Відповіді не отримав, але приємно здивувався, коли через кілька місяців російський посол в Києві заговорив українською. Чи не вперше за роки незалежності Росія робить спроби розмовляти з нами як добрий сусід і рівноправний партнер.

Наші взаємини останніми роками дійшли до абсурду. В Україні почали створювати організації, які б захищали право росіян жити в нашій країні й не знати державної мови.

Де ви щось подібне бачили? Звідки витоки такої "дивної любові" найближчого сусіда?

Росія - одна з найбагатших на сировину країн світу. Володіє 30-ма відсотками світових запасів вугілля, 10% нафти, 45% газу, 44% залізної руди, добуває майже 30 відсотків алмазів й дорогоцінного каміння. В сибірських надрах корисних копалин - на 30 трильйонів доларів США.

У 17-му столітті Росія провела в війнах 48 років із 100, у 18-му - 56 років. А у 20-му столітті, після війни з Чечнею, у військових академіях ввели новий предмет - як воювати у міських кварталах зі своїм народом.

Намагаючись утримати під своїм впливом сусідні держави, Росія не може дати собі ради з рідними просторами.

Свого часу один спритний американський журналіст запропонував США купити в Росії Сибір. За три трильйони доларів. Половину суми віддати готівкою, а решту - товарами. За отримані кошти Росія проведе економічні реформи, а США створять два мільйони робочих місць.

Так цілком серйозно розмірковував американець.

Тим не менш, ця загалом несерйозна тема бурхливо обговорювалась в Росії. Мене найбільше здивувало, чому саме росіянам запропонували продати пів країни, аби вийти з кризи.

Витоки дивної пропозиції можна шукати в історії: продали ж Аляску - продадуть і Сибір.

Ще недавно російські вчені з академії імені Плеханова цілком серйозно розробляли концепцію передачі земних надр в концесію зарубіжним країнам - і таким шляхом вийти з кризи.

Тільки як пояснити татарам, башкирам, бурятам, що доведеться розплачуватися їхньою землею?

Якось у Москві в кулуарах  верхньої палати парламенту я  запитав  відомого політика Сергія Бабуріна:

- Коли Крим будете відбирати?

- Ми з Кримом Україну заберемо.

- Та у вас вдома скоро китайці з корейцями відтяпають шмат Росії. Вже не кажу про Калінінградську область. Для чого вам Україна?

- Щоб з вашою допомогою там навести порядок.

Невже нема інших способів втримати свої величезні простори, як з "допомогою" такої дивної любові?

Чи не кожен російський політик, чи не кожне відомство на власний розсуд демонструє "любов до України" з усіма її відтінками. Це такий собі "останній піск" моди в Росії.

Служба зовнішньої розвідки Російської Федерації створює навколо країни "пояс стабільності й доброзичливості". Кажуть, останню сорочку знімуть, але гроші для цього знайдуть.

Я навіть можу назвати з десяток проросійських організацій в Україні, ба більше - прізвища кількох українських депутатів, з допомогою яких ця російська доктрина в Україні втілюється в життя.

Нещодавно до неї захотів докластися віце-прем'єр Володимир Семиноженко, який заговорив про можливий союз України, Білорусії та Росії.

Добре, що чиновника вчасно зупинив президент, порадивши кристалофізикові, який опікується гуманітарною сферою, добре читати українську Конституцію й менше думати про якісь союзи. Схоже, наш фізик перегнув палицю й отримав облизня - для чого бігти попереду батька в пекло?

Що тут скажеш.

У цивілізованих державах мости з сусідами наводять економічними методами. А наш "старший брат" - ледь не силовими потугами, за рекомендаціями шпигунського відомства.

"Ми повинні насамперед сприяти збереженню цілісності держави російської. Це завдання номер один. Друге за важливістю завдання - наше ближнє зарубіжжя, інтеграційні процеси". Ці завдання генерала зовнішньої розвідки Росії Григорія Рапоти українські проросійські політики давно взяли на озброєння.

Їх часто можна побачити на прийомах у російському посольстві в Києві. Це вони в поті чола трудяться над створенням "поясу стабільності й доброзичливості" чужої держави.

Найдивніша серед російських політиків "любов до України" - у Костянтина Затуліна. Так би й задушив в обіймах.

200 років тому його предки в Полтавській області сіяли хліб й займалися скотарством. Мали прізвище - Затула.

Їхньому праправнуку належать такі слова: "Україна й Росія - це сіамські близнюки. Коли їх починають різати, хочуть роз'єднати - боляче обом".

Мабуть, схильність колишнього комсомольського вожака до гучних ефектів не дозволила додумати це речення до кінця.

Адже сіамські близнюки - це щось неприродне. Анормальне. Ну не можна на такому фундаменті будувати взаємини двох країн.

Правда, в Затуліна з'явилися українські послідовники, які хочуть знову зшити роз'єднаних радянських сіамських близнюків.

Окрім палкого прихильника союзу Семиноженка, в уряді Азарова на арену вигулькнув "хірург" Табачник. Цей вже готовий відрізати Галичину, щоб не заважала створювати губернії.

Від правнука Затули не відстає російський комуніст номер один Геннадій Зюганов: "Відмовитися від традиційної ролі "збиральниці земель" Москва не має права - і не стане того робити, як би не хотілось комусь зацькувати російського ведмедя в його барлозі".

Оце - позиція справжнього російського націоналіста! Чого не скажеш про нашого головного комуніста.

Навіть уродженець Одеської області з українським корінням, колишній депутат Держдуми, ліберал Микола Лисенко не залишає нам вибору: "Треба виходити не тільки з того, що в світі є Америка і Франція. Й чому Україна й Росія не можуть мати таких же відносин? Тут зовсім інший контекст стосунків. Нас не можна порівнювати з країнами, які існують століттями в рівноправних відносинах.

Я розумію українців, які постійно бачать, як Росія, значно більша держава з великими ресурсами, весь час старається поширити свій вплив на Україну, і через економічні важелі вийти на політичний тиск. Але повторюю: сьогодні в Росії нема жодної політичної сили, яка б мали інший погляд. Тобто говорила, нехай Україна йде куди хоче - під німецький чи американський вплив".

Чого домоглася Росія своєю агресивною політикою?

Митний союз на ладан дихає. Договор про колективну безпеку навіть не згадують. СНД нагадує столичну спілку за інтересами. Міжпарламентська асамблея стала товариством з обмеженою відповідальністю. 

Ціни на газ перевалили за європейські. Німці - й ті менше платять.

А Україна живе й розплачується за свою незалежність - усупереч усім прогнозам російських політиків.

Українським росіянам від такої політики Москви стало краще жити?

Скоріше навпаки - перетворилися в заложників Росії. Вони ж бачать, як живеться їхнім братам і сестрам, які опинилися в країнах Євросоюзу.

Як ховаються російські й українські олігархи від свого народу в європейських країнах. Вілли скуповують в Швейцарії чи Франції. З понеділка до четверга працюють в Євразії, а на вихідні власним літаком - до сім'ї в Європу. Там навчаються їхні діти, там вони самі лікуються.

А народ залякують Євросоюзом.

В Євросоюзі їм би не дозволили народу платити копійчану зарплату, споювати отруйним сурогатом, чи тримати кишенькові правоохоронні органи.

Там закон - один для всіх.

Через років 50 росіяни подякують українцям, що обрали свій шлях у лоно цивілізованих європейських держав. І тим самим прискорили процеси демократизації російського суспільства.

Ми, під могутнім російським політичним тиском, теж отримали прекрасний шанс - прискореними методами працювати над створенням високоорганізованого й конкурентоздатного суспільства - України.

Останній візит до Москви Віктора Януковича ще раз нагадав: по-перше, ми приречені на тривале перетягування канату між двома країнами. По-друге, розмова з позиції сили ні до чого доброго не приведе. 

Все ж-таки доведеться Володимирові Путіну приїхати до Києва й заговорити українською - для блага обох народів.

Богдан Кушнір, журналіст, Львів, колишній московський кореспондент "Молоді України", для УП



powered by lun.ua
Почему после COVID-19 в Украине может вспыхнуть другая эпидемия
Именно сейчас ВИЧ-пациенты оказались перед угрозой прерывания лечения. Есть реальной угроза, что уже с октября 2020 антиретровирусных препаратов в государстве просто не будет! (укр.)
#ХроникиКороны. Взгляд из Израиля
Как Израиль переживает непростой период пандемии, почему между Украиной и Израилем много общего и какими могут быть уроки эпидемии для каждого. (укр.)
Чего ждать от возвращения трудовых мигрантов в Украину
Возвращение трудовых мигрантов домой ставит вызовы не только перед украинским бюджетом, но и перед властью. (укр.)
Поможет ли апелляция Суркисам извлечь из Приватбанка сотни миллионов
В среду суд будет решать, выплатит ли государственный Приватбанк 250 млн долл офшорным компаниям Суркисов. На чью сторону станет киевская Фемида? (укр.)
Госуслуги в условиях карантина: что можно оформить онлайн, по телефону, а когда надо приходить
Как государственным фронт-офисам удовлетворить потребности граждан в условиях пандемии, не подвергая их опасности? (укр.)
Антикризисный гайд
Восемь шагов, которые помогут Украине выйти из кризиса, связанного с пандемией коронавируса, с наименьшими потерями.
Девять уроков предыдущих кризисов
Сейчас в мире нет тихой гавани, где можно переждать шторм. Всем придется преодолевать негативные последствия как у себя дома или в своем городе, так и в глобальной экономике. (укр.)