О конце идеологий

24 просмотра
Среда, 07 апреля 2010, 12:32
Валерий Семиволос
свободный журналист, село Губаривка, Харьковская область, Общество "Малого Круга"

Від ідеології до антиідеології

Перші дії і декларації намірів новосформованої влади нарешті вивели прогресивну частину українського люду з післявиборчого ступору. І вона, та свідома частина, почала хаотичний пошук відповіді на питання: "А що, власне, далі робити?". Не забуваючи при цьому перелякано волати: "Карапут! Що з нами буде?".

Ні, я не про тих світочів-конформістів готових за неубієнною совковою звичкою дякувати, одухотворяти , вилизувати до мусянджевого блиску будь-яку владну дупу. Ці репетувати, рефлексувати і задаватися вічними питаннями не стали. Вони тупо і звично прогнулися.

А от найбільш просунута, тобто з під авангардної спідниці Багіні, а значить найбільш істерична частина, так прямо ізвелась, рефлекcуючи від переляку, мовляв, усім нам піхвець, тобто: "Усьо пропало!".

Правда, не забуваючи при цьому і далі мочити в медійному просторі "клятих противсихів", і мусуючи в Інеті через різну полюцерну сволоту підленьку таку темку про федерастію, конфедерастію, про відторгнення несвідомої Південно-Східної України заразом із регіоналами від свідомої іншої Неньки з найсвідомішою тіткою в очіпку на чолі. Коротше, суцільний сепаратизм і яловість щодо продукування нових ідей.

Ага, так вам і дали прудони, окупувавши Печерські пагорби, відторгнутись. Вони лише смак набирають в азарті покерувати країною. Вони зараз самі готові кого завгодно відторгнути за таку крамолу - прямо різночинним писком в унітарний асфальт.

Ну, а деякий контингент на додаток до всього задається ще одним уїдливим питанням: "Ну, а що ж там новоутворена опозиція поробляє, що планує, чому принишкла?". Один такий "контингент" мені нещодавно зателефонував і теж поспитав: "Чи бува я не жалкую, що виступав проти підтримки Юлі? Чи мені бува не страшно на Харківщині із її трохи по дебільному переформатованою владною верхівкою?".

Моя відповідь на ці питання була приблизно такою. Мені не дуже цікаво, що там коїться в опозиції, і через які альтернативні та тіньові портфелі вони чубились поміж собою, і чи нагнуть вони свою лідерку зустрітися із аристократом в четвертому коліні аби харизмою полякати, щоб той бідолашний від такої еманації ночами не спав.

І я ні про що не жалкую, бо ніколи не виступав проти екс-прем'єрки в сенсі підтримки якогось іншого політично-олігархічного угрупування.

Я вже років зо два лише на УП висловлюю по-різному інтерпретовану думку про нагальну необхідність революційного зламу існуючої постсовєцької аморальної моделі влади із неодмінним тотальним усуненням від владних важелів панівної верстви троглодитів та кардинального перерозподілу владних повноважень у стосунках поміж державою і суспільством на користь останнього.

Що стосується страхів, то вони відсутні. За довгі роки, екстремального геологічного, політично-польового та журналістського життя, в мене виробилось загострене почуття небезпеки. А я її не відчуваю. Та й з чого б це. Нічого, власне не змінилось. Ну, відбулось переформатування на владному Олімпі. Ну, риторика змінилась - замість нудного моралізаторства, показушна словесна демонстрація впевненості в своїх силах. Ну, деякі політичні, геополітичні та псевдоідеологічні гасла переписані.

Нам то, що від всього цього? Система, як була, так і залишилась посттоталітарною. А ідеологія панівної верстви, цього конгломерату олігархічно-фінансових кланів, вкрай корумпованого депутатського корпусу, державного та суддівського чиновництва і їх політичної обслуги -  керівної ланки цілої низки партій та суспільно-політичних сил, залишилась тією ж самою - БАБЛО І ВЛАДА.

Та й не до нас, сіромах сьогодні регіоналам із долученими - у них Великий перерозподіл.

Так от про ідеологію. Мені вже якось доводилось констатувати: ніщо так не роз'єднує, як суперечки з ідеологічних мотивів. І я в цьому переконався, зробивши невеличкий тур Україною на запрошення деяких оргструктур, в моїх дефініціях нової хвилі української антисистемної опозиції та щільно поспілкувавшись з представниками їм подібних, у вірті.

Болячки ГО постсовкового штибу до певної міри притаманні і цим новим організаційним формам. Але вже не настільки, аби вони обов'язково трансформувались в жлобсько-споживацький різновид. Однак вигулькнула нова біда, яка не лише стає на заваді об'єднанню таких ГО в єдину опозиційну силу, але й часто-густо гальмує їх саморозвиток. Назва цієї сверблячки - ідеологія.

В своєму циклі "Прагматичні революції" на прикладі оксамитових революцій я підводив до думки, що задля здійснення системних змін в Україні необхідно створювати потужний опозиційний антисистемний РУХ консолідований однією об'єднавчою антиідеологічною метою - демократичних революційних перетворень.

А вже потім, після зламу системи, запуск механізму розбудови дійсно демократичної системи влади, впровадження нових правил гри у стосунках поміж державою і суспільством, прийняття нового виборчого законодавства суспільно-політичні сили, що утворили РУХ, розбіжаться по своїм ідеологічним нішам.

І кожна зі своєю ідеологічною платформою буде апелювати до народонаселення і змагатися за прихильність електорату. А сама опозиційна потуга, виконавши своє призначення, припинить своє існування.

Нажаль поки не так сталось, як хотілось би. Тому є декілька причин і їх аналіз потребує окремого матеріалу. Хоча одну можна назвати.

Протестні настрої в суспільстві піврічної давнини, які проявлялись майже в тотальній недовірі суспільства до всієї сутньої влади парадоксальним чином були каналізовані через останній виборчий процес.

І значна частка вини за це лежить на вже згадуваному прогресивному кавалку суспільства. Саме він цей кавалок, розлетівся у виборчому запалі під різноманітні виборчі команди на ще менший дріб'язок.

І кожен такий свідомий дріб'язок, можливо хтось щиро, а багато-хто за грубі гроші ,почав волати: "Вперьод, чмо електоральне! На дільниці - за нашого кандидатнутого ушльопка!".

До речі, позицію вже згадуваних "противсихів" я теж не дуже вітав, через те, що вона забезпечувала легітимізацію нелегітимної влади. Але все - проїхали...

Так от знову про ідеологію. Розпорошені поки опозиційні антисистемні сили по завершенню виборчих перегонів теж поступово почали активізувати свою діяльність. Але якщо ще рік-півроку тому ця діяльність характеризувалась намаганням знайти порозуміння із собі подібними і спробами активізувати спільні дії в практичній площині, то нині, схоже, там на ідеологічному ґрунті почалась якась пандемія теоретизування.

І добре б ці розумові вправи проводились в контексті сучасних трактувань та віянь на ідеологічних фронтах від Фукуями чи Белла, але ж сперечаються навколо замшілих ідеологем середини минулого і навіть позаминулого сторіч і переважно в руслі класичного, тобто марксистсько-ленінського трактування самого поняття ідеології.

В той час, як більш-менш серйозні політичні партії та інші суспільно-політичні сили в світі, та, за великим рахунком, і в Україні, до якої б частини спектру вони себе не відносили, відданість яким би ідеологічним уподобанням не декларували, насправді, у своїй практичній діяльності застосовують антиідеологізм або ж ідеологію прагматизму.

Тобто антиідеологізм по своїй суті означає відмову політичної сили від будь-якої сталої ідеологічної ідентифікації із суто прагматичних міркувань задля притягнення ресурсів та залучення під свої знамена якомога більшого числа людей найрізноманітніших політичних поглядів з метою або ж входження у владу, або ж збереження свого перебування в ній.

Як на мене, ключовими словами цього означення є виділені. Бо об'єднатися на позаідеологічних засадах можна не лише задля отримання влади чи її збереження, але й задля зміни її суті, аби вберегти країну від остаточного занепаду.

Якщо хтось думає, що я претендую на якесь відкриття, то це не так. Ми завжди стоїмо на плечах великих. Майже сто років тому теоретик українського консерватизму В'ячеслав Липинський попри свої ідеологічні уподобання стверджував, що у складні для нації часи слід відкинути усі ідеологічні розбіжності задля праці на благо України.

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола", для УП



powered by lun.ua
"Укрзализныця" – мертвый актив или лакомый кусок для инвесторов?
"Укрзализныця" воплощает в себе парадоксальную разницу между потенциалом для частных инвесторов и реальностью. В чем риски и перспективы ее приватизации? (укр.)
Обличитель коррупции – не только заявитель: что не учли законодатели
Несмотря на в целом позитивный характер закона о обличителях коррупции, законодатели избрали суженный подход к урегулированию статуса обличителя. А это будет иметь значение для разоблачения возможных коррупционеров и защиты тех, кто их разоблачает. (укр.)
Газовая формула: как госпредприятиям покупать газ по честной цене
Минэкономики придумало формулу, которая позволит государственным и коммунальным организациям покупать газ по рыночным ценам. Годовая экономия составит 3 млрд грн. (укр.)
Стратегическая программа правительства: пробелы, которые ее заблокируют
Люди должны получить доступ к влиянию и принятию решений в тех общинах, на которые они фактически влияют своим проживанием в них. Без этого реформы пройдут на бумаге, но отнюдь не в реальной жизни, где жители все еще имеют две жизни: одну фактическую, а другую "по регистрации". (укр.)
Почему не стоит ограничивать эмоции и как их контролировать
Проявлять эмоции безопасно для себя и для окружающих можно разными способами. Главное, делать это вовремя, не доходя до критической точки. (укр.)
7 причин задуматься над тем, чтобы усыновить старого битого пса
Взрослые собаки ничем не уступают в дружбе и преданности молодым. укр.)
Ударит ли штрафная система по нардепам-прогульщикам?
Новый закон принципиально меняет подход к участию народных избранников в заседаниях парламента и комитета Верховной Рады. А вот подействует ли эта штрафная система в условиях современной политической ситуации – неизвестно. (укр.)