Спасибо Виктору Федоровичу за налоговые "каникулы"

Підводжу власні сумні підсумки ста днів царювання президента. Саме "царювання". Адже назвати цю епопею "президентством" - просто не повертається язик. Та й дії Януковича в ранзі "гаранта" та найвищої посадової особи, яка служить своєму народові, дотримання ним Конституції, - явно не витримують ніякої критики.

Навіть з першого погляду напрошується висновок: в Україні за 100 днів абсолютно зник Закон. З України остаточно виїхала Справедливість, без якої український народ не відчуватиме себе щасливим ніколи!

Тільки цар може намагатись роздати майно стратегічних галузей економіки, не питаючи нічого у народу. Тільки цар може заявляти всьому світові, що "ніякого геноциду не було", не відміняючи закону.

Для нашого царя не існує нікого, крім нього самого, його чисельної "челяді" та "мнєнія" північного сюзерена. Для нього не існує нічого, крім його та сюзерена, (єдино правильного!) бачення минулого, сучасного і майбутнього.

Однак, навіть царі суттєво відрізнялися від нашого нинішнього керманича... Відрізнялися розумінням, що держава царська тримається все-таки не на армії і поліцейських спецслужбах.

Не на страхові і залякуванні. Не на величезному державному апараті управління, який нічого не виробляє, а паразитує на тілі трудового народу.

І головне: царі по спадковості планували передати ЗАМОЖНУ І НЕЗАЛЕЖНУ державу та народ своїм нащадкам.

Тому все, що стосувалося моральності та духовного здоров'я народу, його економіки та цілісності - ніколи не було порожнім звуком для самодержця, який себе "держав сам", і не міг допускати дій, що ослаблюють народ, бо це ослабило б його силу.

Якщо ж так ставалося - кінець царювання знаходився зовсім близько. Історія ніколи не прощала царям помилок. За царські помилки і розплата була "царською". Найближча трагічна доля Романових - тому підтвердження.

Це - у Росії. А в Україні - що було з гетьманами та отаманами, що зраджували народ свій? Всіх не пам'ятаю, однак нічого доброго не пригадую...

Однак президент - все-таки не цар. Тому що влада, яка в результаті всенародних виборів дістається одному з громадян України, - тимчасова і не повна. Тимчасова, бо обмежена в часі. Не повна - бо громадяни не згодні вручити долю своїх дітей будь-кому абсолютно. Навіть людині, яка декларує свою глибоку "народність".

Віддаючи свій голос за кандидата в Президенти (саме з великої букви), жоден з громадян не давав права цій найвищій посадовій особі вести торгівлю незалежністю. Змінювати або передавати власність держави (нашу з вами власність ) на свій розсуд. Дружити або воювати з кимось або за щось.

На все це мали право царі. Але цього не має права робити Янукович, запитуючи згоди на це тільки у Верховної Ради, яка давно вже перестала бути верховною, та й навряд чи лишилася "радою". Бо давно такій "раді" не радий український народ.

Все, що робить "донбаський президент України" робиться нахабно і безпардонно. Нахрапом. З бажанням залякати всіх своєю безмежною силою і безвідповідальною нахабністю. Одним словом - "закошмарити лоха".

В хід пішли всі засоби залякування. "Загальний" нагляд прокуратури став загальним над всіма. Корупцію шукають в дитячих садках, школах і бібліотеках. Служба безпеки України помічена в пошуку державної зради у фермера.

А приїзд на підприємницькі структури податкової, прокуратури, пожежників та санстанції - це через 100 днів після інавгурації виявилось справою звичайною. Для "соблюдєнія" Закону. Який написано для нас, малих та середніх підприємців - "жирних котів українського бізнесу" (зазвичай, сидячих у судах через несплату банківських кредитів) - мабуть, з метою знищення, щоб під ногами не плутались у "великих" бізнесових магнатів.

І чим закінчиться місяць перевірки прокурорами на підприємствах "дотримання законодавства" з охорони праці або пожежної безпеки, пане керманичу? Ви не здогадуєтесь?

Тільки тепер я справді оцінив Вашу, пане президент, передвиборчу обіцянку "податкових канікул" для малого і середнього бізнесу. Після того, як на дверях мого маленького підприємства почепили печатку пожежники, у мене наступили "податкові канікули". Бо навіть в опечатаний цех добиваються інспектори з охорони праці.

І не з моїм щастям чекати, щоб ці інспектори були у мене останніми.

Цікаво взагалі: чого добивається нинішня влада, винищуючи останніх підприємців? Вона гарантує створення нових робочих місць? Вона береться будувати і копати, сіяти і організовувати людей на свої підприємства?

Поки-що йдуть в металолом останні "приватизовані" заводи зроблені потом і кров'ю наших батьків. Замість того, щоб кормити і працівників та їх сім'ї і продукцію виробляти, як було колись.

Солодкі для нових власників "швидкі" гроші! Ба, більше: президент заявляє про наміри "приватизувати" решту державної власності. Ясно, кому дістанеться! Як на мене - не царською справою займається. З усіма витікаючими з цього наслідками.

Сьогодні побачив Програму реформ від Януковича. Знову "царську", бо ніхто в цій програмі не питає людей: "А чи потрібні такі реформи країні? І хто в результаті реформ виграє?".

Кому потрібне зрівнювання пенсійного віку чоловіків і жінок ? Хто підтримує доведення пенсійного віку до 65 років? Статистику смертності в Україні хтось читав, законотворці ви наші, владою засліплені?

А хто побачив щось позитивне для організаторів робочих місць, основних наповнювачів місцевих бюджетів? Зменшення використання спрощеної системи, збільшення соціального податку - це і є "реформи"?

А що отримаємо навзаєм? Пропонований екологічний податок та податок на нерухомість? Так все ж це покладеться на собівартість продукції і має сплачуватися самим народом!

Народе! Ти готовий платити нові ціни на товари і послуги та оплачувати такі "реформи"?

Особливий наголос - на справедливості стосовно старшого покоління, яке чесно відпрацювало на заводах і фабриках. І ніхто - слова поганого не скаже за літніх людей.

Але скажіть мені, шановні пенсіонери: "Покинуті, пропиті і викинуті діти та молодь - це і є ваша мрія, те, за що ви гнули спину? Чим завинили ці діти, які не маючи жодних умов в роботі та освіті, приречені в пекельних умовах через податки вас обслуговувати?

Чи їм дістався той матеріальний ресурс, який ви виробили за 70 років радянської влади? Чи він знаходиться в руках тих, хто сьогодні проводить реформи?

І взагалі: якщо старше покоління є головним у країні - то може і економіку та політику їм передати?

Якщо ж серйозно, то як аксіому заявляю: країна може розраховувати тільки на молодь, яку в нелегкі часи реформ підтримає старше покоління. Тоді у нас є шанс. Якщо ж попереду в реформах ветерани - молоді можна "зливати воду". А за нею - і пенсіонерам...

Не буду більше дякувати за все "добре" президентові. Можливо, одумається, і почне дбати за всіх дітей, а не тільки за своїх. Бо бачу наступне: людина, в якої забрали кредитори все, що зроблено за 10 років, - не дивитиметься зі страхом на владу.

Навіть якщо ця влада - "страшно серйозна".

Бо у людини можна забрати все. Однак наостанок залишиться тільки постійно ятріюча рана.

І непростима нікому лють.

Це потрібно президентові чи країні?

Це не потрібно нікому, крім наших ворогів.

Петро Камінь, Товариство "Мале Коло", для УП