Янукович = Каганович

Понедельник, 16 августа 2010, 16:18
для УП
Нещодавно на одній із вечірок у мене водночас приємно й прикро здивували туземні канадійці - своєю обізнаністю в справах України.

Виявляється: навіть пересічному освіченому канадійцю з-поза Атлантики очевидно, що відбувається чергова спроба ре-окупації України Росією за допомогою кремлівських маніпуляцій і експлуатації своєї п'ятої колони, токсичної суміші так званого "русско-язичного насєлєнія".

Хоча ставлення канадійців до нашої двомовності є здебільшого байдужим, постать чинного президента України не обминає їхньої, здавалося б, розсіяної ай-фонами уваги.

Коли канадійці запитують мене, чи то правда, що новий український президент був кримінально засуджений у минулому, я намагаюсь якось зам'яти цю тему. Не тому що "поважаю". А тому що мені страшенно соромно. І за себе, і за українську націю, і за тепер тимчасово чужу прокремлівську владу.

Ющенка тут сприймають як героя. Я їм не перечу, бо для мене він особистість неоднозначна. Я сам сварив його публічно в недавньому минулому. Але що з ним сталося наприкінці його каденції, сам Бог відає.

У ретроспекції, не можна заперечувати позитивів його правління в першій половині. А за те, що не виконав те, що обіцяв, люди вже покарали його. І політично, і морально, перетворивши його на ізгоя.

Я не адвокат Ющенку. Але хотів би запитати цих "жорстоких суддів", глянувши кожному у вічі: а ви все виконуєте, що обіцяєте у своєму житті?

І ще.

Чи Майдан не був черговим сплеском національної ейфорії, притаманної будь-якій революції, від якубинців до українців? Чи були тогочасні національні вимоги й сподівання - здійсненними? Чи будуть вони здійсненними на наступних виборах?

Важко зрозуміти поборювання Юлі Ющенком, не знаючи бодай половину того що він знав. Але так виглядає зараз, що навряд чи Тимошенко була б гіршою від анти-героя Януковича.

У будь-якому випадку, важко сперечатися з наступною тезою: не будь у свій час на Україні сталінського режиму Кагановича, котрий оркестрував Голодомор, не було б сьогодні такого унікального на цілий світ феномена, як чужорідного лихо-президента Януковича, у минулому урки, чиє коріння вилося собі десь під Вітебськом, але, за примхами долі та історичної іронії, раптом вигулькнуло тут на Слободі Донецького Басейну.

Чудасія?!..

Запекле заперечення Януковичем Голодомору, нещодавні випади Валерія Солдатенка, його "смотрящого" за національною пам'яттю, у купі з черговими марними спробами "злиття" національних інтересів північному сусідові, доводять що Янукович і "іже с нім" продовжують традицію поборювання Києва суздальськими і московськими князями.

Ре-окупанти і їхні холуї не можуть сприймати інформацію про Голодомор. Бо ця інформація підриває їхній статус північних і євроазійських зайд у самісінькому корені. Ре-окупанти спираються на гасла утопічного й облудного за суттю "слов'янського братерства", базованого виключно на московсько-суздальських умовах.

Тамбовський вовк цим братам товаріщ! Хто сумнівається, нехай перечитає історію України будь-якого автора, від 11 століття по сьогодення.

Я за братство в контексті добросусідства. Але - через колючий паркан і контрольну смугу з вишками й цілодобовими патрулями.

Українцям трохи забракло єдності й здорового глузду на останніх президентських виборах. Але відчуття самодостатності й "києво-центризму" залишається потужним після Майдану, що відчувається навіть у Львові.

На превеликий жаль, у нас ще забагато "елітних" яничар, кар'єристів і пофігістів із минулих правлячих режимів, які підтримають будь-яку владу задля власного зиску. Або залишаться байдужими до всього поза межами їхньої оселі. Теми глобальних зсувів геополітичних, морально-етичних чи етноцентричних парадигм - не є популярними на їхніх коктейль-вечірках. А шкода...

Ре-окупанти, на чолі зі своїм авторитетом, який спочатку тренувався "на котіках", далі на перехожих, пізніше з геометричною прогресією зірвав на деякий час прем'єрську, а тепер і президентську шапки, - намагаються приєднати Україну до "чувашо-татаро-суздальської матриці".

Панове, друзі, браття й сестри - нам з ними не по дорозі.

Московська імперія закінчиться з кінцем Газпрому, а Захід до нас прийде сам. Ми все ж-таки належимо до Європи, а не до Євразії.

План дій простий. На наступних виборах головну шапку в шапкохвата забрати, по руках надавати, і достойну державу будувати...

А що таке держава, хтось може запитати? Навіщо вона потрібна, якщо за чиїмись популярними визначеннями вона являється суто репресивним органом?

Альтернативних тлумачень багато. Новітні тенденції тлумачення ролі "держави" на Заході здебільшого асоціюється з менеджментом. Під час моїх нещодавніх відвідин України, я був надзвичайно приємно здивований, коли один із моїх добрих знайомих, пан Лазоркін, надав мені його власне дуже влучне визначення "держави". Воно вкарбувалось в мою пам'ять.

Згідно його визначення, і мого трактування його визначення, якщо я вірно його зрозумів, "держава" - це є інститут і інструмент визначення, висвітлення і втілення національних інтересів."

Ось і гідна мета. Тепер якщо буде воля до цієї мети, знайдеться й шлях для її досягнення.

Гуртуймося й шануймося!...

Ігор Особік, спеціально для УП