Тяга к власти

61 просмотр
Понедельник, 25 октября 2010, 13:24
Василий Мокан
для УП

Із часів набуття Україною незалежності глава держави завжди відігравав ключову роль у системі організації державної влади. У свідомості громадян президент виступає як головна політична фігура в країні, яка несе особисту відповідальність за ефективність функціонування державного апарату.

Конституція України завжди гарантувала президенту можливість впливати на прийняття державних рішень, проводити кадрову політику. І хто б не прийшов на цю посаду, усе одне намагався збільшити обсяги своїх повноважень.

Для чого? Кожен вигадував своє пояснення, але мета у всіх була спільна - одноосібно правити країною.

У цьому питанні Віктор Федорович перевершив своїх попередників. Прийняте на замовлення Банкової резонансне рішення КСУ наділило Януковича необмеженими повноваженнями. При цьому різко активізувався політичний дискурс навколо демократичних цінностей і правопорядку.

Водночас хибною є теза, що внаслідок відміни політреформи "Янукович став Кучмою". Адже останній так і не зміг повністю монополізувати владу. А для нинішнього гаранта такий шлях відкрито.

Підганяючи законодавство під нову-стару Конституцію, парламент почав слухняно "відщипувати" повноваження від себе та уряду на користь президента. Окремі опозиціонери відразу відзначили, що обсяг повноважень Януковича вже давно перевищив Кучму.

Президент Кучма

Прийшовши до влади, Леонід Данилович холоднокровно законсервував більшість соціально-політичних конфліктів, налагодив двосторонні торгові відносини з Росією, а в зовнішній політиці втілив у життя принцип "багатовекторності". Завдяки цьому йому вдавалося зберігати більш-менш стабільну політичну й соціально-економічну ситуацію в країні.

Отримавши в спадок стару бюрократичну систему державного управління, свою владну вертикаль Кучма вибудовував на основі механізму стримувань і противаг різних груп впливу. Ілюстрували таку політику часті кадрові ротації очільників уряду та адміністрації президента: за дві каденції Кучми було змінено 7 прем'єрів та 5 глав АП.

У результаті це дало свої плоди. Адміністрація президента стала головним центром ухвалення рішень, у розпорядженні глави держави був контрольований уряд, силові структури, частково - суди.

Однак разом із тим була в Кучми одна серйозна проблема - парламент.

Протягом обох каденцій тривала жорстка конфронтація між Банковою і ВР. Апогеєм цього протистояння став ініційований президентом Кучмою в 2000-му році всеукраїнський референдум, який мав на меті обмежити повноваження Ради й зробити депутатів повністю підконтрольними АП.

Щоправда, тоді на заваді цих планів став КС. Він чітко визначив, що тільки парламент може імплементувати рішення референдуму.

Отже, режим Кучми не мав пропрезидентського парламенту.

Лише після виборів 2002-го року, за допомогою грубого застосування адмінресурсу, йому вдалося створити провладну більшість у Раді. Проте тоді вже добігала до кінця друга каденція Кучми. Тому основні зусилля президента були направлені не на реалізацію своєї програми, а на пошук і підготовку свого наступника.

Президент Ющенко

Протягом президентства Ющенка часто можна було почути від зачарованих Помаранчевою революцією й одночасно розчарованих її результатами громадян, мовляв, що той нічого не зробив.

Справді, його президентство характеризувалося системною кризою державного управління, жорстким протистоянням законодавчої й виконавчої гілок влади, нестабільністю й непередбачуваністю політичної системи.

Запропонована Віктором Андрійовичем "колегіальна модель управління державою" призвела до того, що різні владні центри поперетягували на себе повноваження. Це остаточно позбавило президента і його секретаріат можливості виробити власну політичну лінію та реалізовувати власні ініціативи.

Прийняття політреформи, парламентські вибори 2006-го року, які завели в Раду антипрезидентську коаліцію, закон про кабмін, пролобійований Юлею Тимошенко - ось ті чинники, які суттєво ослабили політичну вагу Ющенка.

У руках президента залишався єдиний козир - право вето й розширені можливості розпуску парламенту. Саме ними він часто й користувався, особливо коли СП очолив Віктор Балога, якому вдалося відновити статус-кво інституту президентства.

На відміну від авторитарного Кучми, Ющенко будував демократичне суспільство. Він чітко визначив зовнішньополітичний курс - європейська і євроатлантична інтеграція, піднімав засадничі питання побудови політичної нації в Україні.

Це дуже не подобалося не лише нашому стратегічному партнеру - Росії, але й значній частині громадян України. Внаслідок цього рейтинг Ющенка стрімко падав.

Фактично жодна з його ініціатив не реалізувалася до кінця. Народ виявився не готовим до справжньої демократії.

Ющенко хотів укріпити свої політичні позиції, проте не мав для цього ані партійного, ані командного ресурсу.

Головною його помилкою була згода на політреформу й збереження в 2004 році тодішнього складу ВР.

По суті, що міг зробити Ющенко без більшості в Раді при парламентсько-президентській формі правління? Як наслідок, перемога Ющенка на президентських виборах у підсумку стала поразкою його як політика.

Президент Янукович

Ставши президентом, Віктор Федорович пріоритетним завданням визначив побудову чіткої вертикалі влади, підпорядкованій одній особі - йому самому. Умови для цього були більш ніж благополучні: свій коаліційний парламент, свій уряд, своя дисциплінована команда, слабка опозиція.

В принципі, Януковичу це вдалося.

Відмінивши через КС конституційну реформу та одночасно реформувавши судову систему, президент підпорядкував собі всі три гілки влади. Крім цього, взявся й за четверту - ЗМІ. До речі, за останніми рейтингами свободи слова Україна опустилася з 89 на 131 місце у світі.

Президент установив контроль над силовими структурами, податковою службою, системою виконавчої влади на місцях. А після 31 жовтня контролюватиме ще й більшість місцевих рад.

Поки ще рано говорити, яким чином Янукович використає свої нові повноваження.

Адже якраз підходить переломний момент у його правлінні, коли вже не діє аргумент "у всьому винна попередня влада", а слід демонструвати власні здобутки.

Побачимо, що мав на увазі чинний гарант, заявляючи про подальше вдосконалення Конституції; як реалізується його ідея про одночасні вибори, а саме такий політичний хабар пропонується парламенту за слухняність; як пройдуть місцеві вибори; і чи будуть їх результати визнані демократичними.

Насправді тут питань набагато більше ніж відповідей.

Ясно тільки одне - за обсягом повноважень президент Янукович давно перевершив президента Кучму.

Останні події роблять з нього єдиного відповідального за стан справ у країні. Помилка будь-якого представника влади автоматично ставатиме помилкою особисто Януковича. А це всерйоз ускладнює перспективи другого терміну його президентства.

*     *     *

Як бачимо, три президенти - три різні набори повноважень. Тому не зовсім коректно ставити їх під один гребінець.

Насправді питання не в тому, скільки в кого було повноважень, а в тому, як і для чого їх використовувати. Одна справа, якщо для розвитку й реформування країни, інша - для задоволення особистого его.

Допоки посади роздаються "за заслуги", відсутній принцип спадковості влади, немає діалогу влади й суспільства - до тих пір ефективно реформувати країну буде неможливо.

Для реалізації своєї програми Януковичу вистачало повноважень, за якими його обирали. Було б тільки бажання. Якщо ні - народ із легкістю делегує додаткові повноваження. Аби від цього був бодай якийсь результат. Бо, як би цинічно це не звучало, для українця ситий живіт важливіший за демократію чи свободу слова.

Немає трагедії в тому, що відмінили політреформу. Трагедія в тому, як це зробили.

Видається, що тут Янукович став заручником бажання безмежної влади. І що цікаво - потягу до безмежної влади не самого президента, а його найближчого оточення.

А що парадоксально - найменш легітимний президент отримав найбільше повноважень...

Василь Мокан, аналітична група "Левіафан", спеціально для УП

powered by lun.ua
Реклама:
Капитолий. Начало реванша Трампа
Дональд Трамп не сдастся сейчас, поскольку намерен баллотироваться на следующих президентских выборах. (укр.)
Заработать на смертях: как нас лишили мировой вакцины в 5 раз дешевле
Три доллара заплатила Всемирная организация здравоохранения за вакцину, закупку которой в ручном режиме сорвал министр здравоохранения Максим Степанов. (укр.)
Настоящая цена меха норок: история одного расследователя
В конце сентября 2020 польский Сейм (нижняя палата парламента) провел историческое совещание по вопросам правовой защиты животных в Польше. (укр.)
Изменил ли Национальный банк свою политику на валютном рынке
По какому принципу НБУ будет выходить на рынок с валютными интервенциями и как будет влиять на курс. Что изменилось в новой стратегии? (укр.)
Торговый фокус с лесом: друзьям — все, а обществу — ничего?
Почему торговля необработанной древесиной происходит на закрытых "аукционах" и без конкуренции. (укр.)
Дело генерала Назарова - сигнал, который нельзя игнорировать
Дело Назарова как потенциальный прецедент для военного судопроизводства Украины и свидетельство неурегулированности ключевых вопросов военной юстиции. (укр.)
Демократия и некомпетентность
Почему Аристотель не доверял демократии как форме правления, в чем заключаются недостатки последней и что это значит для современной Украины. (укр.)