Чудовище общественного договора
В Степу легітимність хана трималась на визнанні кочівників. Якщо хан втрачав довіру, то вони просто розбігались по степу в пошуках нового "суверену". Такий механізм суспільного договору був стримуючим фактором від торжества брутальної сваволі.
В Селі легітимність "лендлорда" дарувалась "лордом", а тому – "королем". При цьому "вілани" мали можливість обирати собі місце проживання – "лендлорда". У них, в якості механізму стримування сваволі, завжди була або апеляція до вищого суверена, або "ноги": навіть плекаючи настанови про "доброго хазяїна" він міг сам(!) обирати(!), а не чекати!
На постординських територіях впровадився дивний симбіоз Степу і Села, який певний час був продуктивний і убезпечував людей від розгулу тиранії. Але цей механізм був знищений відміною практики "Юр’ївого дня".
Кріпацтво позбавило змісту ініціативу і впровадило у систему настанов суспільного договору очікування "доброї волі". Це забезпечило стійкість в часі існуванню "волі брутальної".
Усі реформи на постординському просторі – це лише різні варіації "тотальної наруги": Іван Грозний був одним з найосвіченіших людей свого часу; Петро – найініціативнішим і найдієвішим, Катерина – найгламурнішою, і так далі.
Більшовики стали апофеозом виродку постординського суспільного договору: вони волю народу поставили над народом, і тиранія стала не персоніфікованою, хоча й пов’язується зі Сталіним.
Україна є спадкоємицею Посторди. Її суспільний договір Села після Мазепи був остаточно трансформований у брутальний гібрид. Зараз вона живе і реалізовує усі успадковані настанови.
Поки в суспільному договорі України – усвідомленому виборі людей – не буде сформоване неформальне поле настанов і очікувань свободи, рівності, братерства-піклування, поки ці настанови не отримають своє формальне втілення у законах і нормах права, поки не будуть впроваджені дієві механізми звітності і відповідальності влади (відсутні нині компенсаторні механізми брутальної сваволі), Україна залишатиметься Постордою!
Валентин Ткач, Чернівці, для УП