Гражданское общество как будущее украинской олигархии

Пятница, 11 мая 2012, 11:49

Усі прогнози є вірними. Невірними можуть бути лише припущення, на підставі яких вони формуються.

Тому суперечки про правильність різних пропонованих нам прогнозів позбавлені всякого сенсу. По-перше, тому що сперечатися можна про правильність припущень, а не висновків з них, а по-друге, за основу більшості нинішніх прогнозів беруться кон'юнктурні плітки, а не відповідальні гіпотези.

Коли в мене запитують, якою буде Україна через 15-20 років, я не беруся однозначно відповісти. Але з упевненістю можу сказати, що основний тренд її розвитку буде знаходитися в дискурсах установок: щоб "діти народу" не відібрали власність у "дітей олігархів" .

Це ні погано, ні добре – це лише означає, що справи саме такі. Тому що в основі таких настанов лежить рефлексія, а вона непереможна.

В олігархів є багато варіантів поведінки – хоча б тому, що вони знаходяться в різній мірі готовності усвідомлення цього факту. Але, з історії ми можемо виділити два основних типи поведінки, кожен зі своїми імпровізаціями.

Перший тип – це посилення авторитарних настроїв, другий – втілення демократичних норм.

Так, в умовах авторитарного режиму капітал забезпечує свою недоторканність лояльністю й наближеністю до влади, потуранням її примхам. Він досягає сформульованої задачі. Але платить він за це дорогу ціну, бо не отримує ніяких постійних і обов'язкових для виконання гарантій.

"Авторитарна легітимність" однаково легко як знаходиться, так і втрачається. І дуже дорога в обслуговуванні.

Якщо ж власники великих капіталів Україні виберуть демократію, то питання організації та побудови громадянського суспільства, ГС, стане їхнім першочерговим і комерційно виправданим завданням.

Якщо спробувати знайти саме загальне визначення громадянського суспільства, то це договір про діалог.

Громадянське суспільство – це сукупність всіх формальних і неформальних організацій та правил, яка поєднує окремого індивіда чи сім'ю, домогосподарство з державою\владою й бізнесом\приватним сектором економіки. Тобто громадянське суспільство є договір ще в тому сенсі, що це зв'язок людини з державою й приватною економікою через ті чи інші форми організації, об'єднання.

Чому олігархи зацікавлені у розвитку ГС?

По-перше, основним завданням подальшого ефективного розвитку бізнесу є встановлення чіткої, однозначної й визнаної системи взаємних прав, чіткого інституційного поля. Встановлена без залучення ГС система взаємних прав буде неприродною й непродуктивною.

Дійсно, на стиках невстановлених взаємних прав може формуватися нова власність, але там не створюється додана вартість. Ця власність завжди перебуватиме в позалегальному полі. І представляти собою вона буде тільки сурогатний, але не легітимний капітал.

Сподіватися, що сама влада буде займатися встановленням взаємних прав, безглуздо й шкідливо.

За своїм призначенням влада повинна виконувати покладені формальні настанови. У її функції не входить пошук їх досконалості й несуперечності. Я не кажу вже про те, що всі очевидні колізії законів і норм є джерелом її корупційних доходів.

Залишена сама по собі, влада самоорганізовано буде вибудовуватися в авторитарну вертикаль, де порука й відданість стають вищою ознакою професіоналізму.

Бізнес, вибравши демократичну версію розвитку, неминуче вступить у конфлікт з такою вертикаллю влади – а це протиприродно. Тому він зобов'язаний буде рекрутувати ГС у свої союзники, і вже суспільство буде утримувати владу в рамках демократичних, а не авторитарних смислів.

Тільки ГС генерує й формулює нові неформальні настанови, тільки воно виявляє їхню невідповідність настановам формальним. ГС єдино зацікавлене в побудові професійної та відповідальної влади, чіткому визначенні її функцій і відповідальності, встановлення адекватних оцінок якості її роботи.

Завдання олігархів – підтримати ці загальні мотиви, забезпечити в громадських організаціях широку дискусію незалежних експертів. При цьому важливо, щоб цільова допомога не перетворилася на цільове замовлення.

Відповідальний бізнес у всіх країнах давно зрозумів, що отримати за свої гроші об'єктивний документ набагато цікавіше, ніж за них же отримати "корпоратив" експертів, які бажають супроводжувати тебе по життю. Суспільство добре відрізняє спробу декоративної легітимізації від чесного діалогу з ним.

По-друге, трудові ресурси та їх якість – правова захищеність, здоров'я, освіта, професійні навички – це такий самий фактор виробництва, як і руда, нафта, газ тощо.

Розвиток трудових ресурсів – найважливіше завдання олігархів. Хоча б тому, що надра є вичерпними, а трудові ресурси відновлюваними.

Тільки розвинене ГС забезпечує найточніше й оптимальне вкладення бізнесом і владою коштів у трудові ресурси. ГС забезпечує найвищу ефективність і законність таких вкладень. Тільки розвинене ГС знаходиться в постійному пошуку й відтворенні нової ренти. Бізнес, який прислухається до сигналів суспільства, може разом з ним цю ренту виявити й розділити.

Це можна проілюструвати на простому прикладі. Уявіть собі звичайний струмок. У ньому прихована маса унікальних властивостей. Його рентна складова може проявити себе в різних формах. У розвиненому, різноманітному суспільстві хтось може спробувати побудувати млин, любителі коней можуть спробувати побудувати тут клуб, асоціація малої гідроенергетики спробує поставити міні-ГЕС, любителі зеленого туризму – туристичний притулок і так далі.

Унікальні властивості струмка – його рента – знайдуть свій прояв і втілення.

Однак якщо ГС не розвинене, а його спонукальні мотиви звужені до одного мотиву – поїсти, то, швидше за все, унікальність струмка проявиться в одному: він стане стічною канавою для сміття.

Вкладаючи гроші в розвиток ГС, олігархи створюють передумови для виявлення нової ренти, ренти відновлюваної. Вони розширюють базу, на якій буде створено нову додану вартість.

 

По-третє, саме в ГС формується шукана бізнесом легітимність і респектабельність капіталів.

В умовах нерозвиненого ГС комунікативні коридори діалогу суспільства з владою та бізнесом монополізовані партійними структурами. Партії займаються цим виключно з електоральних міркувань. При цьому, через те що це зовсім не їхня функція – адже вони повинні боротися за владу – їх абсолютно не цікавить ані зміст такого діалогу, ані його кінцевий результат.

Олігархи повинні створити позапартійні майданчики такого діалогу.

У країнах, до яких ми звертаємося як до зразків, діалог у сферах науки, освіти, охорони здоров'я, дозвілля між бізнесом і суспільством ведеться по каналах, що є абсолютно далеким від політики й влади. Влада в них присутня лише як непомітний регулятор, але аж ніяк не як модератор очікувань суспільства і їхній же виконавець.

Інститути ГС, підтримані олігархами, повинні стати місцем реальних і оперативних рішень проблем суспільства.

Незалежні ЗМІ, суспільне телебачення – вести діалог у режимі реального часу, а не відповідно до календаря, складеного в партійних штабах. Такі ЗМІ й таке телебачення можуть і повинні створити олігархи, знеособивши свою участь формуванням "громадського бюджету" ГС. Я впевнений, що суспільство погодиться, якщо частина державного бюджету в захищених статтях стане частиною такого суспільного бюджету.

Підтримка партійних проектів олігархами важлива й корисна. Це потрібна для країни робота. Але це дуже нестійка матерія, щоб пов'язувати з нею свою легітимність.

Бізнес, що зв'язав свою респектабельність з партійним успіхом, стає заручником партійних симпатій. При цьому водночас він може втратити не тільки бажану легітимність, але й придбати цілий шлейф навколопартійних проблем.

Тільки в надрах ГС політичний бомонд перетворюється на політичний істеблішмент, а олігархи - у бізнес-еліту.

 

По-четверте, розвинене ГС не допускає, а виключає й попереджає екстремістські форми ведення діалогу між владою, бізнесом і суспільством.

Якщо соціальний капітал ГС не розвинений, поліфонія діалогів зашлюзована в партійні коридори – то велика ймовірність, що навіть найбільш віддалені від політики побутові, не почуті очікування суспільства, здобудуть форму політичного протесту.

І тоді єдиним переговорним майданчиком знову опиниться та чи інша версія Майдану. Але новий майдан навряд чи викличе стільки розчулення, скільки його прототип.

Розвиваючи ГС, олігархи сприяють багатоголоссю й поліфонічності суспільства, вони отримують широкий інструментарій задоволення потреб сім'ї, громади, окремо взятої людини. Широкий діалог призводить до здатності суспільства формулювати свої побажання в більш точних формах, ніж універсальне "Ганьба!" і експресивне "Геть!"

Відповідальний бізнес, нарешті, повинен зрозуміти, що додана вартість створюється не в партійних штабах, а в співпраці бізнесу та суспільства.

Від олігархів ми очікуємо одного: ми зовсім не хочемо, щоб наші діти були втягнуті черговими політиками в чергові розборки навколо переділу чиєїсь власності.

У розвиненому ГС нерівність вигідна усім, інтереси людини й домоволодіння завжди почуті й задоволені, а капітал поважається, і він є непорушним, тому що відповідальний і служить суспільству й своєму власникові.

Якщо замість демократії українські олігархи віддадуть перевагу безпеці в авторитарному притулку, то вони повинні розуміти, що такий затишок буде дуже витратним, клопітким, а деколи – принизливим.

Вони повинні бути готові до відкриття, що немає ніякої різниці в тому, хто відбере у твоїх дітей капітали: чи то "діти народу", чи то діти "нових призначених олігархів".

P.S. У викладеному матеріалі термін "олігархи" вживається в позитивному сенсі й більшою мірою має на увазі "відповідальний бізнес", а не лайливий зміст, вживаний політиками.

powered by lun.ua

Законопроект №5600: как документ коснется банковского сообщества?

Как бизнесу наладить экспорт органической продукции в ЕС

Равенство в армии – это не только права, но и обязанности

Нетипичный фандрейзинг: как креативно и эффективно организовать фандрейзинговое событие?

Либерализация или репрессии: как вывести из тени 10 млн работников

Перспективы нового суда. Куда идем и не собьемся ли с пути?