Неусвоенные уроки истории

Цілком очевидним є те, що, під впливом подій в Україні, усе більше людей хоче бодай спробувати зрозуміти: а що все-таки відбувається?

Виходячи з концепції історичного розвитку людства та з позицій об'єктивного ідеалізму, цей розвиток відбувається за "правилом спіралі": усі події вже колись відбувались, усі типи людей-лідерів/володарів уже колись керували/правили, – але все це регулярно проявляється знов і знов на новому витку цієї самої "спіралі".

Проте, згідно теорії, рух спіраллю людство проходить знизу вверх, тобто еволюційним шляхом, розвиваючись, удосконалюючись.

Натомість події в Україні 2014 року якось повністю ігнорують і порушують цю теорію.

Спроба логічно аналізувати те, що сталося в Криму й, особливо, на Донбасі наштовхує на висновки:

– або рух спіраллю відбувається вже в зворотному боці;

– або та спіраль взагалі заплуталась, і людство товчеться, як мінімум останнє століття, на тих переплутаних історією, чи самим Всевишнім, витках пружинки.

Можна, звичайно, допустити есхатологічну думку про те, що людство стоїть на порозі обіцяного кінця світу, однією з ознак якого є "стискання" часу. Щоб було зрозуміліше: сто доларів на початку 1990-х і сто доларів зараз – то таки зовсім різні сто доларів, хоч папірець той самий; про дизайн не йдеться. Те саме й зі "стиснутим" часом: годинники показують ті самі години, дні й місяці рахуються так само – але внутрішнє наповнення їх кардинально змінилося.

За такого припущення більш-менш можна спробувати пояснити, чому людство за сто років не проаналізувало й нічому не навчилося.

Мої власні пошуки відповіді на питання "Що відбувається?" привели до знайдених аналогій у так званій "новітній" історії, що лише підтверджує факт "вальсування" на танцмайданчику з порозкидуваними на ньому граблями – при цьому ніхто навіть не пробував або зібрати граблі, або вийти за межі майданчика.

Ми, українці, зовсім нещодавно вже мали точно такі рухи по творенню різноманітних "Донецьких" республік, їхніх організаторів і виконавців, маємо факти існування фальшиво-абсурдних з точки зору історії і географії утворень, як, наприклад, "Новоросія" в Донецьку і Луганську, і, виходячи зі зробленого аналізу подій, – не факт, що не матимемо наслідки ще одного незасвоєного історичного уроку.

Мова зараз іде про людей, яких можна умовно віднести до "лугандонського" етносу, так ніжно виплеканого його творцями та ідеологами фактично за ті самі останні сто років.

Сьогодні робляться поодинокі спроби заговорити про те, що буде з населенням Донбасу? Проте, або авторам цих публікацій бракує відваги дати чесну відповідь на це питання, або вони все ще сподіваються, що хоча б у цьому випадку історичний процес дасть збій.

Людей, зацікавлених у даній темі, можу спрямувати до самостійного й глибокого вивчення теми так званих "судетських" німців. Цю схожість, як і аналогію проведення Путіним захоплення Криму й спробу захоплення Сходу України, із вдало виконаним свого часу Гітлером планом захоплення Судетської області – наші й світові вчені та аналітики підмітили одразу. При цьому ніхто не акцентує на тому, що Судети – це не стільки завоювання території, скільки ідеальний план Гітлера по нейтралізації, у першу чергу, європейської спільноти, яка, фактично, сама дозволила йому розпочати окупацію цілого континенту.

Для тих, хто довіряє зібраній мною, проаналізованій та компактно викладеній інформації, пропоную, читаючи, робити постійну паралель між описаними подіями й відомими кожному фактами захоплення України.

*   *   *

Судети – старий гірський масив у південно-західній частині Польщі та північній частині Чехії. Судетська область – німецькою Sudetenland, чеською Sudety, польською Kraj Sudeto`w – історичний регіон на півночі й заході Чехії, названий на честь Судетських гір; до 1945 року – місце компактного проживання судетських німців.

Раніше цей регіон належав до території Австро-Угорщини й був одним із трьох регіонів компактного проживання німців в імперії. Після Першої Світової війни Австро-Угорська імперія розпалась на низку незалежних держав. Судетська область відійшла до проголошеної наприкінці жовтня 1918 року Чехословаччини, оскільки історично була невід'ємною частиною Королівства Богемія. Однак судетські німці, які складали значну частину населення регіону, уже тоді зробили спробу приєднатися до складу Німецької Австрії, іншого осколка колишньої імперії.

Ця спроба виявилася невдалою, – але не забутою.

У 1938 році пронацистська Судетська німецька партія спровокувала масштабні заворушення в прикордонних із Німеччиною районах і (!) звернулась за допомогою до керівництва Третього Рейху.

Це дало підстави рейхсканцлеру Гітлеру виступити перед Рейхстагом із закликом "звернути увагу на жахливі умови життя німецьких побратимів у Чехословаччині", після чого до німецько-чехословацького кордону почали висуватися частини німецької армії.

Назрівав військовий конфлікт.

Франція та Велика Британія – країни-гаранти недоторканності території Чехословаччини – з метою уникнення власної участі в збройному конфлікті, ішли в перемовинах із Німеччиною на поступки одна за одною. Закінчилося все підписанням Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 року, яку прем'єр Великобританії Чемберлен поспішив назвати "миром для цілого покоління", і яка передала Судетську область до складу Німеччини.

Коротко зауважимо, що з думкою самої Чехословаччини особливо ніхто не рахувався; при цьому країна мала на той час достатньо збройних сил, аби навіть самостійно дати відсіч німцям. Не були взяті до уваги повідомлення про бажання Гітлера захопити Судети, отримані через канали розвідки ще на початку року, як і про підготовану групою німецьких офіцерів змову проти фюрера.

Якби тоді "гаранти" проявили твердішу й далекогляднішу позицію, то...

...Вступ на територію Судетської області в жовтні 1938 року вітали зі сльозами щастя, радісними вигуками та букетами судетські жіночки, а народне ополчення зустрічало визволителів з пов'язками зі свастикою на рукавах та квіточками на лацканах піджаків.

Якщо хтось наївно думає, що прагнення возз'єднатися судетських німців з іншими німцями було в них у крові, на генетичному рівні, а тому вибухнуло враз і одномоментно – він глибоко помиляється.

Гра Гітлера почалась заздалегідь.

1 жовтня 1933 року в Чехословаччині було створено "Німецький патріотичний фронт", основною вимогою якого стала автономія Судет у складі Чехословаччини. Через рік відбувся перший масовий мітинг, у якому взяло участь близько 20 тисяч судетських німців. Ще через три роки – 17 жовтня 1937 року – почалися масові безлади в Судетській області, організовані нацистами.

5 вересня 1938 року президент Чехословаччини Едуард Бекеш, уникаючи конфронтації, прийняв усі умови лідерів проберлінської партії в Судетах. Але це було не те, на що розраховував Берлін: агресія проти Чехословаччини позбавлялась "морального" обґрунтування, і за наказом Берліна переговори були негайно припинені.

Якщо хтось ще більш наївно думає, що в судетів були справді проблеми із чехословаками, і вони потребували захисту й допомоги – він помиляється ще більше.

Трагічний парадокс усієї ситуації полягав у тому, що судети не були власне німцями. Вони, як етнічна група, сформувались в імперії Габсбургів, яка являла собою інший культурний і політичний світ, ніж Пруссія. Німецькомовні судети компактно мешкали в Судетській області. При цьому німецькою в них була тільки літературна мова, а між собою вони розмовляли на діалекті, що відрізняється від німецької майже так само, як, наприклад, мова донських козаків від московського нарєчія.

У Чехословаччині ставлення до німецької меншини можна було назвати зразково-показовим: мали свої школи, вищі навчальні заклади, свою пресу, представництво в парламенті, навіть свої лікарні.

Власне кажучи, чехи й словаки були у власній країні до певної міри людьми другого сорту, а першим були якраз німці: будь-який "фольксдойч" від Праги до найглухішого села міг жити, не знаючи жодного чеського слова, і вважав за норму звернутися до будь-якого чеського чиновника, торгівця тощо по-німецьки й вимагати відповіді німецькою.

Нічого вам це не нагадує?!

Нацистська пропаганда зробила судетів "співвітчизниками", більшість з яких клюнула на гітлерівську приманку й стала слухняним виконавцем їхніх планів. А наслідки виявилися дуже важкими й для них, і для Чехії, і для всього світу.

Після захоплення Судетської області більшість вищих чинів адміністрації призначалися з Берліна. Євреїв депортували до останньої людини. Судетських німців призивали у вермахт дуже активно, і відсоток загиблих серед них – один із найвищих у порівнянні із власне німецькими землями.

До початку Другої Світової війни населення Судетської області обраховували сімома мільйонами, у 1949 році – 2,5 мільйони.

Із числа 3-3,5 мільйонів етнічних судетських німців – 1,1 мільйон загинули як солдати вермахту; близько 2-х мільйонів – від убогості й голоду; решта втекла від Червоної армії.

По завершенню Другої Світової війни спеціальним декретом, який у 1946 році став законом, усіх судетських німців позбавили громадянства, їх власність конфіскували, а самих вислали в закритих вагонах на "ісконную родіну". Кількість загиблих при депортації коливається від 30 до 250 тисяч; останню цифру озвучують організації судетських німців.

Існує думка, що Німеччина, погнавшись за територією, втратила значно більшу їх кількість, а судетські німці – втратили все.

Вони судяться за повернення майна й великі грошові компенсації, хоч досі офіційно не вибачилися перед світовою громадськістю за свою співпрацю з нацистами. Як вдало зауважив директор Чеського культурного центру в Мюнхені Ян Шиха: "Історію не перепишеш. Хоч у Німеччині все частіше говорять, що німці теж постраждали в роки війни, але, на жаль, найвідомішим німецьким винаходом в історії ХХ столітті залишається все ж не Мерседес, а газова камера".

*   *   *

…Сьогодні багато українців сподівається на те, що мешканці Донбасу ще опам'ятаються.

Можливо. Але навіть якщо це й станеться, одне зрозуміло точно: "За прозріння було заплачено надто дорогою ціною", – як про це писав журналіст Володимир Коваленко в журналі "Універсум" ще в 1996 році...

Борис Дрогомирецький, спеціально для УП