МинОПК: спасет ли отрасль новое министерство?

Пятница, 05 июня 2020, 14:00

Останні дні в інфополі активно просувається ідея створення нового міністерства ОПК. Розвиток комплексу дійсно потребує уваги, але чи вирішить його проблеми саме така модель? 

Я є абсолютним прихильником лібералізації ринку та нарешті легалізації державно-приватного партнерства у сфері оборони і космічних розробок, тому що саме вихід на вільний ринок українських державних і приватних підприємств дасть їм можливість розвиватися, залучати інвестиції. 

Для цього дійсно має бути зроблений шалений шматок роботи з корпоратизації, захисту і прозорості інвестицій, встановленню правил на ринку і захисту чуттєвих розробок.

Але стара українська традиція – створення нового міністерства, якщо проблема не вирішується в існуючих рамках, – навряд чи допоможе.

Дуже доречна у цьому контексті колонка заступника Міністра закордонних справ Єгора Божка щодо загроз, які несе в собі запропонована модель реформи ОПК не лише галузі як такий, а й ще зобов’язанням, які взяла на себе Україна перед нашими партнерами.

Читайте також: Що відбувається із міністерством оборони, або "Професіонали проти реформаторів"

Хочу ще раз визначити, що зміна підходу і більша координація дій щодо розвитку ОПК – абсолютно необхідна, і тут я абсолютно на боці розробників моделі, але ризики, яка несе запропонована РНБО модель є суттєвими, а саме:

- Поєднання функції розробки політики і контроля за її впровадженням в межах одного органу – знову ми отримуємо супермонстра, який буде сам себе контролювати і у зручний спосіб прикриватися секретністю розробок. До чого це призводить, ми вже бачили багато разів.

- Контроль за діяльністю підприємств – це повернення до радянської системи управління, коли ми не стимулюємо розвиток підприємств і інновацій, а робимо їх залежними від розпоряджень згори.

Таким чином ми закриваємо можливість гнучкого розвитку згідно потреб замовників, ринку, відрізаємо шанс будь-яких інвестицій (бо ніхто не буде інвестувати в підприємство, розвиток якого залежить від розпоряджень держустанов), відкриваємо широкі можливості для прийняття суб’єктивних рішень і тиску, а значить для корупції. 

Ми вже маємо приклад Укроборонпрому, якій власне і є реалізацію такої спроби централізованого впливу на розвиток. Нова управлінська команда Укроборонпрому сама заявляє про необхідність його поступової ліквідації і переходу до більш вільної моделі.

- Фактична відмова від корпоратизації підприємств, тому що в моделі корпоративного управління рішення приймаються виключно керівними та наглядовими органами самого підприємства. Держава як власник має формувати політики і вимоги та впливати на рішення через своїх представників в органах управління, але не може блокувати або нав’язувати рішення, що суперечать стратегії підприємства.

- Розмиття відповідальності. У ситуації, коли керівники підприємств завжди можуть кивнути на міністра, той – на віце-прем’єра або РНБО, ви ніколи не дізнаєтеся, хто прийняв остаточне рішення. 

Це абсолютно непрозора ситуація, що стимулює корупцію і призведе до того, що жодний сильний менеджер не погодиться очолити підприємство.

- Що буде робити міністр, який має під собою якусь продукцію (напряму відповідає за управління підприємствами)? Правильно, намагатиметься її реалізувати замовникам, не дивлячись на потреби. Тому що саме у цьому полягатиме його успішність. 

Тут ми знову повертаємося до того, що армія буде змушена покупати те, що виробляється, а не те, що потрібно. Таким чином ми повертаємося до непрозорих, керованих не ринком відносин.

- Створення нового міністерства – це мінімум рік. Тому на рік ми занурюємо галузь у підвішений стан, беручи до уваги, наприклад, те, що в умовах повної залежності від рішення "згори" підприємства на сьогодні досі (червень на дворі) не отримали замовлення і грошей, не впевнена, що вони просто дотягнуть до нової моделі.

- І останнє. Наші міжнародні зобов’язання і можливість залучення іноземних партнерів для спільного виробництва чи розробок зводяться нанівець. Про це детально написав п. Божок.

Питання не в тому, хто буде стояти на чолі вертикалі (наприклад, ідея з координацією на рівні віце-прем’єра є досить влучною), але які принципи будуть закладені у нову модель розвитку. 

Представлена модель більше схожа на держплан і бажання необмеженої влади над одним з найбільш потужних комплексів в Україні. І це викликає велике занепокоєння, як і бажання прийняти таке рішення поспіхом, без належного експертного обговорення. 

Аліна Фролова, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  



powered by lun.ua

"Прописка". Победы и проблемы, которых не видит Минцифры

"Синдром праздничного сердца": что нужно знать о предынфарктном состоянии и как его избежать

Записки из "ЛНР": "лишь бы не было войны", или чему она нас научила

Биотехнологии: "голубой океан" для современного предпринимателя

"Хорошее управления" или Как превратить заявления этой недели в реальные изменения

Маркеры Docklands: чем опыт лондонской реновации может быть полезен для Донбасса