Кто-то скажет Генсеку Совета Европы про карантин в Украине?

Суббота, 15 августа 2020, 12:00

В березні 2020 року для України розпочався новий етап в історії, котрий умовно можна назвати "карантинним". 

Епідемія коронавірусу внесла свої корективи в життя держави і суспільства, тому уряд з парламентом прийняли низку нормативно-правових актів, спрямованих на захист населення від інфекційної хвороби. 

Це і введення в дію "карантинних постанов" Кабміну, і посилення відповідальності парламентом за недотримання цих постанов. Як зазначав пруський канцлер Бетман-Голвег, "необхідність змусить піти на все".

Питання незаконності та неконституційності вищевказаних "карантинних постанов" уряду вже досить давно обговорюється в суспільстві. Численні позови про визнання цих постанов уряду протиправними та нечинними подані до сумнозвісного Окружного адміністративного суду міста Києва. 

Однак квінтесенцією сумнівів стало подання Верховного Суду до Конституційного Суду України щодо конституційності встановлених на час карантину обмежень прав і свобод громадян. 

Справа в тім, що недотримання процедури обмеження прав і свобод громадян є вагомою підставою для визнання неконституційним таких обмежень. Нагадаю, обмеження прав і свобод відбуваються через правовий режим надзвичайного стану: Рада національної безпеки і оборони подає Президенту України пропозицію про введення НС, Президент України своїм указом вводить його в дію, але після затвердження Верховною Радою України.

Як сказав Карл Шмітт, "сувереном є той, хто може ввести надзвичайний стан". І таким сувереном, де-юре, у нас є парламент, а не уряд.

Захисники "карантинних постанов" резонно зауважать, що статтею 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" уряду було надано повноваження обмежувати права і свободи фізичних і юридичних осіб при введенні карантину. Але Конституційний Суд України критично ставиться до делегування своїх конституційних повноважень парламентом будь-яким іншим органам влади, зокрема уряду.

На противагу цьому, хоч Європейський суд з прав людини досить гнучко ставиться до розуміння того, які делеговані повноваження здатні бути джерелом "закону", проте досить сумнівно, що стаття 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" відповідає критеріям точності, ясності та передбачуваності, встановлених Європейським судом з прав людини. 

Річ у тім, що визначені в цьому законі повноваження уряду обмежувати права і свободи громадян дуже широкі, а критерії, за якими таке обмеження може відбуватись та інтенсивність таких обмежень, є нечіткими.

Але найголовніше в іншому. Нещодавно мені надійшла відповідь від МЗС про те, що Україна так і не повідомила Генерального секретаря Ради Європи про свій відступ від зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку з тим, що жодного відступу так і не відбулось. Тобто, на думку влади, безпрецедентні заходи в історії України щодо обмеження прав і свобод не призвели до відступу Україною від своїх зобов’язань.

Проте це є сумнівним з точки зору Конвенції та практики ЄСПЛ. 

Масове обмеження пересування – відступ від статті 2 Протоколу №4 Конвенції (свобода пересування). 

Або чи не є порушенням права на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції (право на повагу до приватного життя), обмеження в здійсненні зокрема підприємницької діяльності? 

А обмеження в освітньому процесі чи не є відступом від зобов’язань за статтею 2 Протоколу 1 Конвенції (право на освіту)? 

А заборона відвідування храмів не є відступом від статті 9 Конвенції (свобода совісті, думки, релігії)? 

А як щодо обмеження свободи зібрань, яка передбачена статтею 11 Конвенції? 

Також, в розумінні практики Європейського суду з прав людини, штрафи за порушення карантинних постанов є втручанням в право на мирне володіння майном, передбаченого статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Проте, що найголовніше, Конвенція допускає можливість відступу держав-учасниць від своїх зобов’язань. Для цього потрібно лише повідомити Генерального секретаря Ради Європи про відступ від своїх зобов’язань. 

Після цього включаються механізми моніторингу Радою Європи стану обмежень прав і свобод в цій країні. Але це матиме політичні наслідки визнання державою наявності хоч не де-юре, але де-факто надзвичайного стану. Що, мабуть, не дуже потрібно владі, тому що рішення Європейського суду з прав людини проти України будуть через роки, а політичні наслідки надзвичайного стану – тут і зараз.

Проте без дотримання порядку відступу від своїх зобов’язань, встановлених в статті 15 Конвенції, ця стаття буде "мертвою". Тому як мінімум за цією статтею Європейський суд з прав людини встановить порушення Україною Конвенції.

До слова, відступ від своїх зобов’язань вже зроблено Вірменією, Естонією, Грузією, Латвією, Республікою Молдова та Румунією. Тож чекаємо, коли це зробить Україна або коли на неї подадуть скаргу до Європейського суду з прав людини.

Віталій Гаделія, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  






powered by lun.ua

"Мое тело – мое дело": оставьте в покое тех, кто выбрал проституцию

Украинские сертификаты вакцинации: как интегрировать их в европейскую систему

Коллективные иски: есть ли перспективы у антимонопольных делах?

Помощь от США. Вакцина COVAX уже в Украине

Как и почему казнили Ивана Гончарука

Земля – новый инвестиционный инструмент