Осужденные Антикорсудом к заключению исчезают. Почему так происходит и можно ли это предотвратить?

Среда, 03 марта 2021, 15:00

У 2016 році експрокурор Генеральної прокуратури України Олександр Матюшко намагався "купити" посаду в НАБУ за 10 тисяч доларів.

Замість посади він отримав "квиток" до в'язниці: 25 вересня Антикорупційний суд призначив Матюшку 2 роки позбавлення волі. 11 січня Апеляційна палата ВАКС залишила вирок у силі.

Судді до виконання вироку залишили Матюшку запобіжний захід у вигляді застави. Експрокурор скористався цим і зник. На початку лютого поліція не змогла знайти Матюшка ні за адресою проживання, ні за місцем реєстрації і оголосила його у розшук. 

Згодом Апеляційна палата ВАКС заявила про зникнення і оголошення у розшук ще одного обвинуваченого, якому загрожувала в'язниця: екскерівника Ржищівського лісгоспу Олександра Левківського.

Перша інстанція Антикорсуду засудила його до 4 років позбавлення волі, але посеред розгляду апеляції він зник. Запобіжний захід у вироку судді йому теж не змінювали і залишили особисте зобов'язання.

Що ж відбувається і як цьому запобігти? 

Про проблему виконання вироків щодо чиновників раніше ніхто особливо й не чув, бо у справах НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до реального позбавлення волі практично не наближалися. 

Але з появою Вищого антикорупційного суду все змінилося. За півтора роки роботи ВАКС ухвалив 26 вироків, у 10 із яких призначено реальне позбавлення волі. І тільки завдяки цьому ми змогли побачити, що існують серйозні загрози з їхнім виконанням. 

Є кілька об'єктивних (але це не означає, що завжди виправданих) причин: 

  • по-перше, судді ВАКС при ухваленні вироку зазвичай не відправляють обвинувачених під варту до набрання вироком законної сили, що обвинувачені активно використовують; 
  • по-друге, прокурори не завжди просять суддів призначати тримання під вартою до набрання законної сили вироком суду;
  • по-третє, кримінальний процесуальний та кримінально-виконавчий кодекси трохи відстають від реалій та практики Європейського суду з прав людини і потребують змін;
  • по-четверте, працівники поліції, які й повинні виконувати розпорядження суду про виконання вироку, часто — дуже пасивні, завдяки чому засуджені спокійно можуть ухилятися від покарання.

Якщо ви думали, що в Україні засуджену особу завжди затримують в залі суду після проголошення вироку із позбавленням волі, то це не так. 

Коли суд першої інстанції ухвалює вирок, то перед ним постає і питання про запобіжний захід для підсудного, який би діяв весь той час, поки справу розглядатиме апеляція (саме після апеляції вирок набуває законної сили).

Переважно при ухваленні вироку із позбавленням волі суди першої інстанції призначають обвинуваченим тримання під вартою. Проте це стається не у 100% випадків. 

Читайте також: Вироки Вищого антикорупційного суду

Історичні рішення, вироки та атаки. Чим запам'ятався перший рік Антикорупційного суду

Суддю Вовка вчетверте не змогли доставити до Антикорупційного суду

Кримінальний процесуальний кодекс у частині 3 статті 374 дозволяє застосувати запобіжний захід, зокрема тримання під вартою. Тобто судді не зобов'язані, але мають право зробити це.

Це підтверджує і Пленум Верховного Суду, який узагальнює практику судів, а також Європейський суд з прав людини. Але, звісно ж, як і в будь-яких рішеннях, суд повинен враховувати обставини і обґрунтувати такий запобіжний захід. 

Простими словами: суд може відправити засудженого під варту до рішення апеляції, аби той, наприклад, не втік, але може й не відправляти. А обрати, наприклад, заставу, особисте зобов'язання тощо. Усе залежить від конкретних обставин кожної справи.

Розглянемо ситуацію із засудженим експрокурором ГПУ Матюшком. Прокурор САП просив суддів замінити раніше визначену заставу (32 955 грн) на тримання під вартою. Однак судді відмовили, бо на їхню думку прокурор не довів те, що "застосування застави не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого". 

Уже на стадії апеляції почалися перші проблеми, коли судді змушені були застосовувати до Матюшка примусовий привід на одне із засідань. Урешті виявилося, що прокурор САП таки був правий: застава не дуже стимулювала Матюшка, він зник і оголошений у розшук

З іншого боку, є успішні приклади, коли засуджені у справах НАБУ вже відбувають покарання.

Мова йде про підполковника СБУ Максима Галкіна та полковника Кузьму Іванова, яких засудили до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна або голову Требухівської сільської ради Віталія Куця, якого Антикорсуд засудив до 3 років тюрми.

В обох випадках засуджені також не перебували під вартою на час апеляційного розгляду.

Як узагалі виконуються вироки щодо позбавлення волі?

Може виникнути запитання: апеляція підтвердила вирок, чому після цього винного не відправляють до в'язниці одразу? А тому, що є певна процедура, яка, як і багато що в українській системі правосуддя, не відрізняється досконалістю.

Якщо суд при ухваленні вироку не обирав для засудженого тримання під вартою як запобіжний захід, то процедура на практиці виглядає так:

  • після рішення апеляції (якщо вона залишить обвинувальний вирок в силі), справу направляють до канцелярії суду першої інстанції; 
  • далі канцелярія надсилає розпорядження про виконання вироку до управління поліції за місцем реєстрації засудженого; 
  • поліцейські протягом 10 днів йдуть до засудженого і забезпечують його направлення для відбування покарання;
  • якщо засудженого там не знаходять, то його оголошують у розшук.

Тобто у описаній вище ситуації доводиться сподіватися лише на добру волю засудженого і те, що він самостійно чекатиме поліцію та добровільно поїде відбувати покарання. Але чи багато зустрічається людей, які добровільно їдуть до в'язниці?

Яка відповідальність загрожує за ухилення від відбування покарання?

Кримінальний кодекс України нібито й передбачив відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді позбавлення волі (ст. 390), але стосується це лише випадків, коли засуджені, які вже перебувають у в'язниці і яким дозволили короткочасний виїзд, не повертаються назад. 

Якщо ж засуджений ще фізично не почав відбувати покарання і просто переховується від поліції, то окремо прописаного складу злочину законодавець чомусь не передбачив. 

Хоча у таких випадках можна намагатися використовувати статтю щодо умисного невиконання вироку або ухилення від його виконання (ст. 382), що карається штрафом від 8,5 тис. до 17 тис. грн або позбавленням волі на строк до трьох років.

А як із цим Вищий антикорупційний суд?

Судді Вищого антикорупційного суду поки що при ухваленні вироку із позбавленням волі майже ніколи не обирають тримання під вартою до набрання вироком законної сили. 

У п'яти справах це були застави у розмірі від  21 до 154 тис. грн, ще у двох випадках ВАКС призначав обвинуваченим особисте зобов'язання.

А у чотирьох справах судді взагалі не застосували жодного запобіжного заходу до набрання вироком законної сили або не зазначили про цей факт у вироку. При чому у половині справ прокурори і не просили про тримання під вартою.

Лише в одному випадку судді обрали варту. І сталося це саме за клопотанням прокурора. Йдеться про справу щодо судді-хабарника із Господарського суду Одеської області Павла Меденцева.

Йому призначили 9 років в'язниці і повну конфіскацію майна. Апеляція вже залишила цей вирок у силі.

Підставою для тримання під вартою стало те, що Меденцев з 2014 року знаходиться у національному, а з 2016 року ще й у міжнародному розшуку, при цьому він постійно ухилявся від слідства та суду.

Що з цим робити?

Очевидно, що для забезпечення належного виконання вироків з позбавленням волі потрібно, щоб засуджені особи розуміли, що за будь-які дії з ухилення від відбування покарання гарантовано наступатиме реальна відповідальність, яка тільки погіршуватиме їх становище.

Для цього необхідно внести відповідні зміни до Кримінального кодексу України.

Також дуже важливо, щоб прокурори з особливою уважністю підходили до подання клопотань про тримання під вартою до набрання законної сили вироком. Адже саме від обґрунтованості таких клопотань повинно залежати рішення суддів.  

З іншого боку, суддям Вищого антикорупційного суду варто більш ретельно зважували всі наявні ризики у справі.

Адже практика показує, що обвинувачені достатньо легко можуть ухилятися від виконання вироку, а обраний суддями запобіжний захід часто не має достатнього стимулюючого ефекту.

Крім того, доцільно було б також внести відповідні зміни у кримінально процесуальний та кримінально-виконавчий кодекси, які б забезпечували можливість затримання засуджених в залі суду апеляційної інстанції одразу після набуття вироком законної сили.

Вадим Валько, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua

Утром страхования рисков — вечером инвестиции

Кто будет распоряжаться 123 млрд на украинскую медицину? Новый конкурс от Степанова

"Байконур. Вторжение": кино как идеальная провокация и форма самопознания

Наш общий вызов: как Украина может помочь побороть диктатуру Лукашенко

Когнитивная гибкость – основной навык эпохи пандемии

КГБ УССР о визите принца Филиппа в Киев