Партнерский сбор УП. Задонать на дроны и РЭБы

Перманентный фронт: как Россия "обрабатывает" политиков и общество в Европе

Воскресенье, 19 ноября 2023, 11:00

Повномасштабне вторгнення росії в Україну не скасувало застосування нею гібридних методів агресії. Використовуючи величезні ресурси, рф продовжує "працювати" з європейськими політиками і з суспільствами країн ЄС. Мета цих зусиль очевидна – скорочення підтримки України.

Іноді йдеться про прямий підкуп. Яскравий приклад – лобістська група "Міжнародне агентство актуальної політики". Маючи російське фінансування, з 2026 року вона лобіювала в Євросоюзі скасування санкцій щодо росії після анексії Криму. 

Але частіше росія використовує інструменти інформаційної війни. Щодня у провідних західних ЗМІ з’являються десятки лояльних до росії матеріалів, де просуваються ідеї того, що "війна закінчиться, якщо перестати давати Україні зброю" або "росію неможливо перемогти, тому слід погоджуватися на перемовини". Звичайно, на її умовах.

Реклама:

Так звані ІПСО можуть бути сплановані як "багатоходовоки". Спершу офіційні російські ЗМІ цитують, наприклад, якогось маловідомого "експерта ЦРУ", колишнього "ветерана, полковника, чиновника" тощо. Теза "Україна програє" закидується у російське суспільство – наче це каже не місцева пропаганда, а впливовий західний авторитет. Теза розходиться і поширюється через репости, а потім до неї можуть звернутися й західні медіа. Вони мають давати якісь "альтернативні точки зору". От вони й дають.

Для просування потрібних наративів росія, з одного боку, спирається на певні суспільні настрої в країнах ЄС, викликані економічними негараздами та соціальними протиріччями. Начебто такі настрої засвідчують "втому від України". З іншого боку, агерсору є на кого розраховувати й у європейському політикумі. Це не тільки сумнозвісна Угорщина.

Наприклад, при ухваленні Європарламентом резолюції про визнання росії державою-спонсором тероризму, яке відбулося ще 23 листопада 2022 року, 58 депутатів не підтримали таке рішення.

Отже, які проросійські наративи домінують зараз у західному інформаційному просторі?

"Росія – жертва. Її не чують"

Цей наратив використовується як для внутрішньої аудиторії, так і "йде на експорт". Його найбільш популярна версія  –не росія напала на Україну, а проти неї самої здійснюється агресія НАТО.

Це дуже схоже на анекдот: 

– Ми перемагаємо НАТО!

– А НАТО що? 

– А НАТО ще не доїхало. 

Але незважаючи на анекдотичність посилу, він знаходить прихильників. Так, французька депутатка Матільда Андруе, говорячи про війну в Україні, заявляє, "це не наша війна, а війна НАТО проти росії".

З росією начебто не можна не рахуватися, бо "це сильна країна" з ядерною зброєю. Але "почути росію" або "врахувати її інтереси" на практиці означає дати зелене світло на подальшу агресію. 

Якщо визнати "законними" окупацію й анексію українських територій, вважаючи їх "ісконно руськими", то далі може бути Польща або навіть Австрія. Адже "ісконно руські території" в офіційному російському дискурсі – це навіть Сирія з Антарктидою. 

Для населення самої росії використовуються додаткові сенси. Насамперед, "захист традиційних цінностей". Ці квазіконсервативні цінності не мають нічого спільного з правами людини (а зрештою й з цінностями), але набувають певного сакрального звучання. "Ісконно-посконная" росія боронить себе від "сатанинського Заходу", від ЛГБТ, від фемінізму тощо. І тому вимушена застосовувати зброю.

Псевдопацифізм

"Прагнення до миру" (будь-якою ціною!) – доволі популярний меседж серед західних "лівих". І, відповідно, засіб мобілізувати електорат під начебто позитивними лозунгами "ми проти війни і жертв". Але це означає, що подібні політики грають на боці агресора. Бо "негайний мир" фактично подарував би росії українську землю.

За даними січневих опитувань мережі Euroskopia в 9 країнах ЄС, 60% німців і 64% австрійців бажають якнайшвидшого завершення війни, навіть за рахунок втрати частини українських територій.

До теми "швидкого завершення війни" також звертаються політики з протилежного боку спектру, тобто ультраправі популісти. Але вже з інших міркувань. Умовно: "давайте займемося собою і нащо нам та Україна". Це, знову ж таки, інструмент мобілізації прихильників. "У вас погіршилася економічна ситуація? Влада вас не чує? Чому? Тому що замість того, щоб опікуватися вами, вона допомагає Україні. Ми це припинемо".

Загальні негативні тенденції в європейській економіці росія використовує для того, щоб обвинуватити у них Україну і самий Захід: "Пожертвуйте Україною, і у вас все буде добре". Таким є лейтмотив.

"Росія не може програти"

На поверхні цього наративу – вже згаданий посил про те, що "росія – потужна держава з ядерною зброєю". До прикладу, у США схожі меседжі з’являються не тільки у республіканських ЗМІ, що очікувано, але вже й у демократичних. У The New York Times якось вийшла колонка про те, що Україна не зможе перемогти без прямого втручання військ НАТО. А оскільки НАТО не вступить у війну, її продовження є марним.

Натомість тут є й інший, глибший (і небезпечніший для нас) шар. Захід не розуміє, що робити з росією, яка програє. Припустимо, режим Путіна пішов – і що далі? Які тут можуть бути сценарії? І головне, чи не призведе програш і можливий розпад росії до ще більшої небезпеки? Поки ця формула, якою буде Росія, якою вона може стати, не буде знайдена, досить парадоксальним чином Україну підтримуватимуть, щоб вона не програла, але й не однозначно виграла.

Росія це все усвідомлює і користується стратегічною невизначеністю для того, щоб консервувати ситуацію. Така консервація, зокрема, дає агресору передих, яким він користується, щоб далі "клєпати" ракети й обходити санкції. Водночас росія продовжує сподіватися на зміну політичних режимів країн Заходу, щоб підтримка України припинилася, і вона могла б краще зреалізувати всі свої злочинні прагнення.

Як завжди, виникає питання, а що можемо протиставити ми? Якщо коротко – продовжувати доносити таргетовані повідомлення, уточнюючи їх у відповідності ситуації, що стрімко змінюється.

До прикладу, поряд з наративом про те, що Україна боронить Європу від навали орди, варто зробити й інший акцент. А саме – перемовини з агресором призведуть не до справедливого миру, а до перманентної війни. Можливо, з відкладеною "гарячою" стадією. 

Якщо згорнути допомогу Україні, тобто фактично законсервувати наявний стан, – це дасть росії можливість ще більше наростити військову потужність і зрештою розширити поле агресії. 

"Умиротворення" держави-терориста ще ніколи в історії не призводило до позитивних наслідків. Лише до нових війн.

Юлія Тищенко, співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Россияне в Париже: Олимпийские игры и военные преступления

И дети, и работа: как найти баланс между экономической активностью женщин и рождаемостью?

Зачем Госпродпотребслужбе онлайн-сервисы

Главный союзник Украины – США – должен санкционировать возобновление ядерной программы Украины

Количество DDoS-атак за последние 5 лет выросло в 5 раз. Как защититься?

Нефть останется в прошлом? Как в мире производят экологическое топливо для самолетов, кораблей и авто