Возз'єднання німецького народу після трагедії Другої світової війни є однією з найдраматичніших сторінок світової історії.
Післявоєнна Німеччина, що лежала в руїнах, знову легко могла стати полем битви в Холодній війні - навіть з застосуванням ядерної зброї. Берлінську Стіну будували якраз в часі Карибської кризі, коли навіть одна необережна іскра могла б запалити весь світ.
Ніхто тоді навіть не думав, що 21 липня 1990 Роджер Вотерс організує легендарний концерт "The Wall in Berlin" на колишній "нічиїй землі" біля Берлінської Стіни, на Потсдамерпляц, а ще через три місяці Німеччина стане єдиною.
Встановлення
13 серпня 1961 року столицю Німеччини, було розділено навпіл колючим дротом. Жителі Східного Берліна, котрі працювали в Західному і навпаки, втратили роботу. Східні німці більше не могли подорожувати в другу частину свого міста чи емігрувати через нього.
Після цього дня спроба перетнути контрольну смугу здебільшого закінчувалася смертю. Протест жителів західної частини Берліна на чолі з мером Віллі Брандтом нічого не дав. І хоча Джон Кеннеді відвідав розчленоване місто, виступивши з знаменитою промовою "Я - Берлінець", через кілька місяців американський уряд повідомив, що приймає Стіну як "факт міжнародного життя".
Західні інформагенції потрактували Стіну як "припинення неконтрольованого притоку біженців" - адже станом на 1961 рік три з половиною мільйони німців (кожен п"ятий житель НДР) втекло до ФРН. З 1956 року, коли НДР впровадила внутрішні паспорти свого зразка, 90% всіх втеч відбувалися саме через Берлін: там було достатньо сісти на метро.
Сотні людей намагалися втекти в Західний Берлін з Східного, копаючи підземні тунелі, намагаючись переплисти ріку Шпрее чи просто перебігти "зону смерті". Близько 150 чоловік заплатили за це своїм життям.
"Не вагайтеся застосовувати вашу зброю, навіть, коли кордон порушують жінки з дітьми - це тактика, котру часто використовують ці зрадники", мовилося в одному з наказів для сторожів Стіни. Жертви часто помирали за кілька метрів до свободи, стікаючи кров'ю - так на очах у західної преси помер 17-річний Петер Фехтер у 1962-му.
НДР-івський уряд називав Стіну "антифашистським муром", а також "захистом від активності західних шпигунів". Остання, наймодерніша версія Стіни, "Grenzmauer 75", складалася з 45 тисяч бетонних секцій, шириною 1,2 метра і висотою 3,6 метрів, парканів з сітки і колючого дроту, собак на довгих повідках, 116 веж і 20 бункерів.
Жити з Муром
Берлін було роз'єднано на 28 років. З'явилися вулиці, розірвані між двома світами, станції-привиди в метро, величезні пустирі на місці воєнних руїн. НДР-івський уряд "реконструював" Ніколаіфіртель, найдревнішу частину Берліну, забудувавши її частину однаковими бетонними панельними будинками з гострими дахами а ля Середньовіччя.
В той же час, в Західному Берліні панувала модерна архітектура, а супермаркет KaDeWe неподалік від Курфюрстендамм, шопінгової вулиці Берліна, знову вразив відвідувачів своїм шиком. Дві частини міста розвивалися в різних цивілізаціях, неначе сіамські близнюки, будучи, втім, і далі одним тілом.
Західні берлінці не почувалися в облозі. Залізничні маршрути, шосе "Берлін-Хельмстед" та аеропорт Тегель давали їм достатньо можливостей для того, щоб відчувати себе громадянами вільного світу.
Перехід на залізничному вокзалі Фрідріхштрасе та інші КПП давали їм одноденний безвізовий доступ на територію Східного Берліну - заборонено було вести тільки друковану літературу, а всі гроші треба було міняти на східнонімецькі марки за вбивчим курсом 1:1.
Комуністична німецька столиця потерпала від ідеологічного тиску і економічної безнадії. Між рівнем життя східного і західного берлінця лежала прірва. Та всі, здається, звикли до такого стану речей - і тільки чергові жертви Берлінського муру (останній перебіжчик, Кріс Геффрой, загинув 6 лютого 1989 року, за 9 місяців до падіння Муру) нагадували, що рана все ще стікає кров'ю.
Падіння
В кінці 80-х в багатьох країнах Центральної Європи розквітли антикомуністичні рухи. Східна Німеччина, втім, залишалася не надто протестно активною - Еріх Хоннекер, голова політбюро Соціалістичної Єдиної Партії Німеччини (СЄПН), місцевий Брежнєв, що опирався на радянський військовий контингент і всесильну політичну поліцію "штазі", міцно тримав владу в своїх руках. "Берлінський мур простоїть ще 100 років", сказав він у січні 1989 року, і мав підстави для цих слів.
Протести розпочалися після того, як СЄПН весною 1989 року грубо сфальсифікувала місцеві вибори. В кінці серпня 1989 року, коли Угорщина відкрила свій кордон з Австрією, близько 13 тисяч громадян НДР кинулися в прорив. Тисячі людей оселилися в посольствах ФРН в країнах Варшавського договору, вимагаючи політичного притулку.
4 вересня 1989 року, після спільної молитви, в Лейпцігу відбулася перша з величезних "понеділкових демонстрацій". "Ми - народ" - таким було гасло тих демонстрацій. Німці вимагали свободи пересування і права вибирати демократичний уряд. 18 жовтня 1989 року Хоннекер пішов у відставку, передавши владу Егону Кренцу.
4 листопада 1989 року мільйон жителів Східного Берліна зібрався на Александерпляц. "Ми хочемо геть звідси!", а потім "Ми залишаємося тут!" - два, здавалося б, взаємовиключні гасла тут означали одне: німці вимагали об'єднання.
9 листопада 1989 року Політбюро СЄПН прийняло рішення про дозвіл "поїздок без наявності передумов" через границю з ФРН, включно з Берлінським Муром. О 17:00 на прес-конференції Гюнтера Шабовскі, члена Політбюро, італійський журналіст запитав його - "а коли ці зміни вступають в дію?". "Прямо зараз", невпевнено відповів Шабовскі.
Кадри з прес-конференції показало західноберлінське телебачення ARD, котре мали змогу дивитися і в Східному Берліні. Уже о 11-й вечора величезний натовп стояв біля муру і пунктів переходу.
Оскільки ніхто не дав наказу охоронцям стріляти, люди почали проходити в Західний Берлін - майже без перевірки документів. В неділю, 14 листопада, було відкрито ще 10 додаткових переходів, для яких бульдозери знесли частини Стіни - зокрема, і на Потсдамській площі.
Падіння стіни було початком об'єднання Німеччини, котре завершилося майже через рік, 3 жовтня 1990 року. Воно стало символом прагнення німецького народу до об'єднання, коли не політики, а самі громадяни вершили долю своєї держави.
Ми і Стіна
...Кілька тижнів тому на Майдані перед політвисуванством одного політика на грандіозній сцені проводили саундчек. На всю площу пролунали акорди пінк-флойдівської "Wish You Were Here".
Подумалося: нехай, коли ми руйнуватимемо наші Стіни, ця музика нагадає нам ту перемогу.
Чого ми, українці, можемо навчитися від Стіни?
По-перше, ми також були роз'єднані між різними державами, і навіть перебуваючи в складі СРСР, ми часто не могли подолати границі, що стояли між нами. Своєрідним Берлінським муром була ріка Збруч, межа з Західною Україною, котру не хотіли сприймати в Центрі і на Сході. Цю Стіну було серйозно пошкоджено в часі Майдану.
По-друге, Стіна залишає після себе сліди - це видно і в сучасній Німеччині, тому не потрібно вважати, що все зміниться негайно і без жодних наслідків.
По-третє, Берлінська Стіна упала - і після неї впаде ще не один Мур. Нова Шенгенська Стіна, котра поки що відділяє нас, східних європейців, від західних - так само, як Берлінський мур відділяв східних і західних берлінців - також впаде. Свобода крокує на Схід.
 |
Остап Кривдик, політолог, активіст
