Після недільної проповіді Віктора Януковича і сама Юлія Тимошенко, і ті з її прихильників, для яких вона й надалі залишилася іконою, знову в унісон завели стару пісню про добру фею і негідників-чоловіків, котрі завадили її планам реформувати країну, щоби врешті-решт побудувати у ній світле майбутнє.
Попри ці голоси видається, що Юлії Тимошенко, навпаки, пощастило. Адже завдяки відмові Януковича здійснити державний переворот на двох вона отримала шанс залишитися у великій політиці. А от на яких ролях і в якому статусі – це вже інше питання.
Тимошенко усю свою політичну кар’єру дуже вміло розводила усіх своїх суперників. Причому в майстерності політичних інтриг та киданні вона досягла справді приголомшливих успіхів. Благо, на її користь грало як незвичайне для українських політиків красномовство, у якому вона не мала рівних, так і жіноча врода.
На тлі кислих і часто невиразних фізіономій політиків-чоловіків, котрі ледь вміли зліпити докупи два слова, жіночі чари Юлії Володимирівни діяли майже безвідмовно.
Віктора Януковича Тимошенко добивала страусовими мештами та рекордами у викраданні грошей, Мороза – зрадою виборців. Найбільше ж від неї перепало на горіхи основному супернику за статус вождя демократії – Вікторові Ющенку. У нього Тимошенко спершу вкрала значну частину партії, а згодом і почесне звання будівника нової України.
І усе це відбулося за явного потурання самого Ющенка. Адже, зруйнувавши авторитарну систему Кучми, президент так і не спромігся створити в Україні справді демократичну систему.
Очоливши країну, Ющенко вирішив, що основну справу зроблено. Тож він одягнув білий фрак і білі рукавички і намагався обмежитися роллю арбітра серед войовничих і ворожих політичних угруповань. Цього виявилося явно замало.
Ющенко так і не зрозумів, що бути простим миротворцем серед вовчої зграї неможливо.
Слід було шукати і виявляти серед неї суперечності і слабкості і схиляти тих, хто міг відчувати у цій боротьбі поразку, на бік демократії. Він був зобов’язаний працювати і з парламентом, і з Кабінетом Міністрів, не кажучи вже про багатьох своїх прихильників, які допомогли йому стати президентом, а не мовчки стежити за тим, як вони, вражені його нерішучістю і непослідовністю, один за одним покидали ряди його прихильників.
Такий слабкий Ющенко тільки сприяв все більшій вірі Тимошенко у власні сили і власну безгрішність. Проте усе на цьому світі має свої межі.
Найблискучіший в українській політиці оратор, Тимошенко виявилася чи не найгіршим прем’єр-міністром, що довела уже двічі. Саме нинішня економічна криза, а також величезні прорахунки нинішнього уряду, окутали досі майже безхмарні перспективи прем’єр-міністра стати наступним главою держави густим туманом.
Хтось інший на місці Тимошенко, мабуть, впав би у розпач, посипав би голову попелом чи ридав від втрачених надій. Але Тимошенко точно знає, що у політиці немає ні ворогів, ні друзів, тож вона знову звернула погляд у бік Віктора Януковича, разом з яким вирішила кинути не президента, як це було у вересні минулого року, а усю країну.
Сьогодні не суть важливо хто був автором проекту конституційних змін. Розчаровані і налякані змовники зараз переводять стрілки одні на одних, так і не усвідомивши, що для широких мас, а особливо прихильників Тимошенко, це вже не має ніякого значення.
Значно важливіше, що такі вкрай таємничі переговори і наміри відібрати у них не просто право обирати президента на всенародних виборах, а й на роки, а то й десятиліття законсервувати двопартійну систему Тимошенко – прем’єр, Янукович – президент, і, можливо, навпаки, на зразок системи, відпрацьованої у Росії Путіним-Мєдвєдєвим, у лідера БЮТ були.
Як колись пророче зауважив Леонід Кучма, Україна – не Росія, тож такий кидок в Україні пройти просто не міг.
І напіввірменка Тимошенко і напівбілорус Янукович, проживши стільки років серед українців, так і не зрозуміли ментальності людей, яким вони стільки років дурили голови. Українці спроможні зруйнувати будь-яку диктатуру, але нав’язати її їм практично нереально.
Навіть комуністичній Росії, яка володіла величезними військовими ресурсами, це вдалося з величезними труднощами. Головно через постійні сварки українських вождів та байдужість до українського питання Заходу.
І від свого права обирати владу, яке вони мали ще тоді, коли у всіх сусідів успадковувалися престоли, українці теж ніколи не відмовляться. Це росіянам все одно хто розкрадає нафто- чи газодолари, головне, щоби він вчасно визначив для них ворога і щодня цькував його в придворних мас-медіа.
Зважаючи на це, якби навіть у Тимошенко з Януковичем вдалося провести задумані конституційні зміни, це викликало би таку хвилю народного обурення, яка б прибрала з політичної арени і Юлію Володимирівну, і Віктора Федоровича. Бо хто би міг дати відсіч народному гніву? Деморалізована перегаром міністра міліція? Не смішіть. Тим паче не стала би на захист узурпаторів демократії армія.
Не врахували змовники і того, що на новий майдан народ би вийшов не за "невдаху" Ющенка, а за самого себе. Як в принципі це зробив і у 2004 році.
З огляду на це, нинішня поразка для Тимошенко обернулася хоч і не значним, але благом. Завдяки "зраді" Януковича, вона отримала хоч якийсь, але шанс зберегтися у великій політиці.
Інша річ, що претендувати на перші ролі і продовжувати робити успішний бізнес, яким вона займалася досі, на політиці їй уже буде не по силах.
До того ж і власного монолітного блоку у Тимошенко, напевно, не буде. Почасти через зраду свого лідера, почасти через зменшення її перспектив посісти чільне місце в державі, він почне сипатися, як картковий будиночок.
У неділю стара як світ казка про добру фею, яка самотужки бореться з віроломними і жорстокими ворогами, скінчилася. З феї зірвано маску, а під нею перед враженими прихильниками з’явилися люті, але перелякані очі.
Казка скінчилася так, як і мала скінчитися. Так що справедливість є. І за неї варто боротися.
 |
Володимир Хрущак, письменник, заступник головного редактора "Львівської газети"
