Опозиція здає позиції

Четвер, 17 листопада 2011, 12:22

Голосування народних депутатів за поправку, яка рекомендувала виключити 365-ту статтю із Кримінального кодексу в чинній редакції та внести її нову редакцію, завершилося перемогою для коаліції. Верховна Рада прийняла закон щодо декриміналізації економічних злочинів, але без "статті Тимошенко".

Таким чином, голосування за закон про вибори народних депутатів – останній оплот опозиції, який може бути використаний бодай із мінімальною користю для майбутніх виборів до парламенту.

Хоча, на думку, експертів, феномен української опозиційної діяльності все більше розвивається в напрямку знаходження компромісів із провладною командою. Як би не хотілося українським опозиціонерам бодай трішки змінити ситуацію на свою користь, зрозумілим за останні 1,5 роки стало одне: результативної діяльності на свою користь у стінах парламенту вже не вийде – потяг пішов.

Без підтримки свого виборця, без активного пошуку нових цільових електоральних аудиторій, без нових спонсорів залишається лише єдине – кулуарні домовленості.

Схоже, усе до того йде.

Влада жорстко тримає руку на горлі будь-яких проявів опозиційного руху й лише вирішує – чи то міцніше натиснути, чи то дати трохи доступу повітря до легень свого опонента.

Таке враження, що опозиційні сили виявилися не готовими до активного протистояння з авторитарними проявами влади ще із самого початку президентства Віктора Януковича. Фактично, програвши за всіма фронтами, в опозиції було 2 шляхи: або об'єднатися в нову потужну політичну силу, або шукати підтримку в електорату, як кажуть у експертних колах – "працювати з виборцем".

Натомість, розпочалися традиційні перетягування канату, невдала спроба виступити єдиним фронтом, несистемні випади окремих опозиційних політиків очолити певні протестні рухи громадян.

"Прихована" соціологія

Від самого початку президентської каденції Януковича, у штабі Тимошенко нічого путнього, окрім як лаяти так званих "противсіхів", не вигадали. Дійсно, протестні настрої громадян були штучно підігріті ще на початку першого туру голосування за президента країни. Ідея була вдала. І дійсно – відсоток "противсішних" бюлетенів зіграли на користь опонента Юлії Тимошенко вже в другому турі голосування.

Проте не варто забувати й про той факт, що більшість вмотивованих громадян голосували зі свідомою метою "не підтримати жодного кандидата" – а не "стати на чиюсь сторону". Це підтверджує соціологія наступних після виборів років.

Не дивлячись на будь-які перипетії в українському політикумі, уже влітку цього року було чітко зафіксовано: рейтинг провладних політичних сил знизився до певної межі, так само як і рейтинг опозиційних сил не перевищував певних відсотків.

А от протестного електорату не поменшало: за різними даними, він становить від 10 до 13 відсотків і має тенденцію до збільшення. Більш того, ще одна категорія громадян, які б просто не бажають брати участі у виборах – так само досягає рівня 13-14%.

Здавалося б – неоране поле для діяльності всіх опозиційних партій та нових політичних сил.

Однак бачимо зовсім протилежну ситуацію: опозиціонери, представлені в парламенті, ніби не помічають таку "приховану" соціологію, і продовжують стверджувати, що рейтинг підтримки партії влади та Президента в цілому падає, а опозиційний рейтинг поступово зростає.

Натомість розчарування діями опозиції фіксують як ЗМІ, так і соціологи. Близько 38% українців вважають, що на сьогоднішній день політична опозиція не здійснює ніякого впливу на ситуацію. Ще 22% респондентів вважають, що опозиція впливає на ситуацію в країні позитивно, а 20% – що негативно. З іншого боку, більшість українців (54%) впевнені, що справа проти екс-прем'єрки – не що інше, як політичні переслідування владою, але вийти на акції протесту з вимогою звільнити Юлію Володимирівну з в'язниці готові лише 13% українців.

У свою чергу, один із фаворитів опозиційних політичних партій – "Фронт змін" на чолі з Арсенієм Яценюком уже заявив про те, що опозиційні сили не формуватимуть єдиний список кандидатів у народні депутати на парламентські вибори 2012 року. На думку Арсенія Петровича, "щоб набрати більше голосів, опозиційні сили підуть на наступні парламентські вибори двома колонами", а після виборів – об'єднаються в парламенті з метою створення нової більшості на противагу політики президента Януковича.

Навряд чи таким планам судилося збутися. Адже, не знайшовши спільної мови зараз, годі й сподіватися на те, що згода буде досягнута потім. До того ж, вибори ще треба перемогти!

А поки що, згідно соціологічних даних, розрахунок влади спрацював на 100 відсотків: запроторивши Тимошенко за ґрати, відбулося зміщення акцентів у опозиційних уподобаннях українців. Якогось чіткого опозиційного центру створено не було, бо все трималось на особистості та лідерських якостях Тимошенко.

Таким чином, основну загрозу на парламентських виборах – ліквідовано.

Тепер справа за малим – отримати переконливу більшість у наступному складі ВР. Для цього в хід запущений механізм так званої виборчої реформи.

Кому ж насправді потрібна виборча реформа?

Новий виборчий закон – це, насправді, подарунок опозиції. І не тому, що він дасть можливість здобути перемогу на наступних виборах. Скоріше навпаки – він дозволить владі без суттєвих зусиль здобути перемогу, а потім обрати собі "вигідну", конструктивну, контрольовану меншість серед нових-старих опозиціонерів.

Насправді, опозиція при вдалому для себе розвитку подій могла б сподіватися на формування своєї більшості після парламентських виборів 2012 року. Однак для цього потрібно бажання "відстояти" новий виборчий закон.

Тому всі сили провладної більшості спрямовані на те, щоб сформувати вигідний та зручний закон про вибори народних депутатів "під себе". Це завдання їм уже фактично вдалося виконати.

Мало в кого викликає сумніви запровадження 5-відсоткового прохідного бар'єру. Окрім не простої ситуації з мажоритарниками, для "нових" опозиційних партій залишається ще менше шансів пройти до парламенту зі своїми списками.

Наприклад, більшість експертів погоджуються з тезою про те, що ВО "Свобода", та партія "Удар" Віталія Кличка можуть і не потрапити до парламенту нового скликання – а от "відтягнуть" як мінімум 10% виборців від сукупного результату інших політичних сил. У такому випадку, прогнозовані відсотки "Батьківщини" та "Фронту змін" навряд чи стануть загрозою для провладних сил сформувати нову – ще більш потужну – коаліцію.

Під час дискусій щодо нового закону про вибори нардепів, опозиція наполягала на нинішній системі виборів, до того ж – пропонувала запровадити систему відкритих списків. Однак, нібито заради консенсусу, ідея з відкритими списками швидко загубилася в кулуарах парламенту.

А спікер парламенту Володимир Литвин чітко дав зрозуміти: єдине компромісне рішення, яке вже майже на 100% буде досягнуто в новому законі про вибори народних депутатів – це змішана система виборів.

Після цього від опозиціонерів лунали вимоги про зменшення квоти мажоритарників, до 150 "штиків", та збільшення представників партійних списків до 300 штук у наступному парламенті. Така ідея не була підтримана.

Швидше за все, вибори відбудуться за класичною змішаною схемою: 225 "пропорційників" та 225 "мажоритарників".

Однак істина скоріше за все така: парламентські вибори за відкритими партійними списками не потрібні ні владі, ні опозиції.

Більш того, у середині самої опозиції немає єдності щодо прийняття нового виборчого законодавства. Перемогою в такому балагані будуть уже хоча б ті вимоги, які дозволять більш-менш впливати на чесність самого виборчого процесу. Тобто, завадять масовим фальсифікаціям під час виборів.

Наприклад, мова йде про такі пропозиції, як можливість замінювати членів своїх комісій, про неможливість зняття кандидата з реєстрації через помилки, зроблені в реєстраційних документах, забезпечення бюлетенів усіма необхідними ступенями захисту тощо.

Отримавши всі основні козирі саме через роз'єднаність опозиції, Партія регіонів заявляє, що вже на цьому тижні може підтримати 80% пропозицій меншості щодо нового закону про вибори.

Така готовність влади є зрозумілою.

А от перспективи опозиції в наступному парламенті виглядають досить примарними.

Скоріше за все, тих громадян, які все ж наважаться проголосувати на наступних парламентських виборах – таки знову очікує глухий кут виборів без вибору.

*   *   *

Опозиція вперто не помічає, або просто не хоче помічати нових запитів суспільства. Виходячи з нинішніх обставин, з реальних претендентів на оновлення ми в кращому випадку зможемо побачити фракцію "Фронту змін" у наступному парламенті. Однак назвати "новою" в українському політикумі цю партію – ніхто не наважиться.

Задоволення соціального запиту на нових лідерів, що володіють здоровим прагматизмом і навичками із практичного порятунку економіки країни – і досі залишається найактуальнішою не вирішеною проблемою опозиційного руху сьогодення.

Олександр Радчук, медіа-група "Concept-GR", спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування