Чуєш, Майдане?

675 переглядів
46
Четвер, 19 грудня 2013, 15:35
Сергій Кемський
Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив

Мене дивують вислови, що лунають останнім часом у соціальних мережах. Мовляв, Майдану бракує сенсів, лідерів, планів, мотивації чи ще чогось. Після спілкування з десятками мітингувальників Майдану, особисто переконався, що в кожного є своє бачення подальших дій. Більше того, є можливість узагальнити всі ці бачення, адже вони не суперечать одне одному.

Ця стаття – спроба такого узагальнення. Я сподіваюся, що до конструктивної розмови долучаться всі небайдужі, і разом ми сформулюємо спільний дієвий план.

Втілити в життя 5 статтю Конституції

Майдан скандує "Банду геть!" і дійсно бажає, щоб теперішні керманичі звільнили крісла. Разом із тим, кожен погоджується, що ми тут зібрались не для того, аби обирати нового доброго царя.

Вимога громади полягає в перетворенні держави з феодального батога на інструмент самоорганізації суспільства. Нам більше не потрібні пастухи – нам потрібні виконавці волі громади, які ефективно координуватимуть суспільні ресурси для досягнення спільних цілей. Майдан вимагає, щоб люди, наділені повноваженнями, дбали про громадські цінності, а не про сімейні.

Окрім очільника вертикалі влади, багато зловживань здійснюють чиновники на місцевому рівні. Від них потерпають люди не лише у Львові та Києві, але й у Донецьку та Севастополі.

Майдан, посилаючись на 5 статтю Конституції, винайшов засіб проти цього, сформульований Лесем Подерв'янським. Якщо висловити цю вимогу обезжиреними політологічними термінами, то йдеться про розвиток інструментів прямої демократії в Україні.

Зокрема, ми потребуємо юридичних інструментів, через які суспільство впливатиме на закони й на осіб, які їх мають втілювати в життя. В ідеалі – посади голів райвідділів міліції, районних судів, прокуратур тощо мають бути виборними.

Дехто вважає, що суспільство не готове для такої кількості виборів, тому на сьогодні можна обмежитись правом громади звільняти будь-якого чиновника, який діє на території цієї громади. Наприклад, президента України можуть звільнити всі громадяни України; голову управління МВС області – мешканці відповідної області; голову апеляційного суду міста – городяни цього міста, голову районного суду – люди, що проживають у цьому районі; голову ЖЕКу – жителі будинків, які обслуговує ця контора.

Для ініціювання подібної відставки громадяни України не повинні нікому доводити обґрунтованість своєї вимоги – шукати, яку статтю якого кодексу порушив посадовець.

Універсальна підстава для звільнення – "втратив довіру громадян".

Якщо за результатами місцевого референдуму чиновника проженуть із посади – він має бути позбавлений усіх пільг державного службовця, а по досягненню похилого віку отримувати мінімальну пенсію. Він не може бути призначеним на будь-яку державну посаду, але не повинен обмежуватись в праві бути обраним громадянами на виборну посаду.

Це потрібно, аби після кількох показових звільнень вони самі йшли у відставку, не чекаючи, доки народ висловить їм недовіру й позбавить останніх піченьок.

Я назвав би це постійно діючою люстрацією: очищення не від тих, хто колись десь із кимось співпрацював, – а від тих, хто тепер псує життя громадянам України чи може зважитися на це в майбутньому.

Для втілення в життя цієї вимоги ми потребуємо змін у законодавстві про референдуми за народною ініціативою – і не лише стосовно можливості звільняти посадовців через референдуми.

Потрібно привести до європейських стандартів процедуру ініціювання референдумів. Наприклад, у 8-мільйонній Швейцарії для ініціювання референдуму потрібно 50 тисяч підписів – це приблизно півтора відсотка громадян. У 45-мільйонній Іспанії – 500 тисяч – трохи більше одного відсотка. В Україні ця цифра складає 3 мільйони підписів або 6,5 відсотків населення країни.

Через це організувати в Україні "референдум за народною ініціативою" можуть лише добре профінансовані структури, що мають підтримку української чи зарубіжної влади. Вони теж є громадянами України, але назвати це народною ініціативою можна лише дуже умовно.

Тож маємо знизити кількість підписів для ініціювання референдуму до 1-2 відсотків мешканців території, на якій проходить референдум.

Якщо буде цифра в 2 відсотки, то для ініціювання референдуму про звільнення губернатора Харківщини буде потрібно зібрати близько 55 тисяч підписів; про звільнення мера Харкова – 35 тисяч підписів; про звільнення голови міліцейського відділку у Врадіївці – 200 підписів.

Звісно, можна кожного разу райвідділки громити чи Майдан збирати. Але простіше й ефективніше здійснювати безпосереднє народовладдя через референдуми – Європа давно в цьому переконалася. Ті, хто прагне йти до Європи, як і ті, хто планує будувати Європу в Україні, мають скористатися цим досвідом.

Ще один важливий момент – результати референдумів, як вияв народної волі, повинні вступати в силу після їх встановлення, без жодних ухвал органів влади.

Якщо Янукович піде у відставку саме таким способом – суспільство матиме у своїх руках надійний спосіб усунути від влади будь-кого з його наступників – а це значно більше ніж просто відставка.

Як саме домогтися прийняття такого закону Радою?

Постійно діючий Майдан по всій Україні

Громадський сектор Євромайдану складається з десятків громадських організацій, які мало не щодня утворюють координаційні центри й проголошують себе очільниками громадського руху. Проте, багато хто вже зрозумів, що не варто повторювати помилки політиків – об'єднуватись потрібно навколо принципів, а не особистостей.

Тому пропоную всім побратимам із Майдану наступні принципи єднання:

1. Прийняття рішень здійснюється за принципом "одна людина – один голос".

2. Представник громадської організації, формальної чи не формальної, має кількість голосів відповідно до кількості членів, які його обрали представляти їх у Раді громадського сектора.

Тому медична служба Євромайдану, сили самооборони, волонтери кухні, як організовані групи, матимуть різний вплив на прийняття рішень – але кожна людина, незалежно від того, яку саме функцію вона виконує в спільній справі, буде рівноправною.

3. Від кожних 50-150 майданівців обирається 1 представник до Ради громадського сектора. Маленькі групи мають скоординуватися між собою й обрати 1 представника від кількох груп.

4. При прийнятті рішень Радою громадського сектора кожен представник має кількість голосів відповідно до кількості людей, які його обрали.

5. Кількість представників у Раді громадського сектора не обмежена, і кожна новоутворена група з 50-150 осіб може будь-коли направити туди свого представника або відкликати його й переобрати нового.

6. Група може зобов'язати свого представника поставити перед Радою громадського сектора те чи інше питання, проголосоване групою.

7. У разі, якщо група не згідна з голосуванням свого представника в Раді з того чи іншого питання, вона може провести в себе голосування із цього питання й повідомити Раду про результати. Відповідно до цих результатів змінюються результати голосування в Раді.

8. Експерти, відомі громадські діячі, моральні авторитети тощо – можуть бути запрошеними Радою для консультацій, але рішення приймаються шляхом голосування Ради.

9. Члени Ради громадського сектора почергово модерують її роботу. Для виконання конкретних завдань здійснюються тимчасові робочі групи, які розформовуються після виконання цих завдань.

10. Представниками громадян у Раді чи координаторами робочих груп не можуть бути особи, що займають керівні та адміністративні посади в державних установах, державних підприємствах та політичних партіях.

11. Рада громадського сектора Євромайдану може координувати дії з політичними партіями, коли їх інтереси співпадають з інтересами громадськості, але при цьому не здійснює агітації за жодну політичну партію.

На цих принципах люди можуть об'єднуватись в групи за територіальною, професійною чи будь-якою іншою ознакою, обирати свого представника та впливати на загальні рішення громади Євромайдану: обговорювати у своїй групі нові ідеї, пропонувати свої напрацювання Раді громадського сектора через свого представника. Разом із тим, вони не будуть обмежені у власній ініціативі й матимуть можливість самоорганізовуватись на свій розсуд.

Усі бажаючі зможуть долучитись до прийняття спільних рішень і вироблення загальної стратегії. За відсутності такого бажання людина може не входити в жодні групи й просто виконувати те, що вважає за потрібне.

Ця структура за потреби може бути юридично зареєстрована як громадська організація, але це завдання не першочергове.

Після завершення київського етапу Майдану, ця організація може займатись захистом від репресій, створенням структур взаємодопомоги, що будуть задовольняти потреби суспільства замість держави та олігархічних бізнесів – наприклад, виробничих, сільськогосподарських та споживчих кооперативів у галузі торгівлі, страхування, медицини, незалежних профспілок, кас взаємодопомоги тощо.

Наступні кроки

Оскільки перебування на Майдані не приносить результатів у вигляді рішень посадовців, пропоную розширити перелік засобів громадського тиску.

Ініціативи з тиску на провладних олігархів виглядають перспективними, але недостатніми. Потрібно пікетувати будинки, офіси, та бізнеси всіх депутатів провладної більшості.

Для цього можна створювати мобільні групи по 30-40 людей, які пікетуватимуть по 4-5 об'єктів на день. У кожній групі має бути багато плакатів, банерів та кілька рупорів. Пікетування триватимуть по 1-2 години.

Бажано, щоб на них відреагували міліціонери та журналісти. У сутички вступати не потрібно – при появі загрози фізичного протистояння група розсіюється й збирається біля місця наступного пікетування.

У такий спосіб можна не лише тиснути на кнопкодавів – зрештою, саме вони голосують у ВР, інстинкт самозбереження може взяти верх над партійною дисципліною, – але й залучати до протестів пасивну частину киян із різних районів міста.

Також, якщо буде можливість, варто отаборитися біля Межигір'я та під ВР, щоб можна було пікетувати законодавчий орган під час голосувань за важливі для громади законопроекти.

Для організації такого тиску потрібно вже сьогодні:

– створювати мапу з оселями, офісами та бізнесами провладних депутатів ВРУ;

– формувати мобільні групи пікетувальників: принаймні, створити пункт, куди можуть звернутися ті, хто бажає брати в них участь;

– подбати про спорядження: відповідні плакати, рупори тощо;

– юридичній службі Майдану потрібно не лише піклуватися про затриманих, але й розробити проекти законів, які ВР має прийняти під тиском громадськості.

Усе це не просто. Але докорінні зміни в суспільстві ніколи не здійснюються без зусиль тисяч і тисяч людей, які вирішили жити по-іншому.

Сергій Кемський, спеціально для УП

powered by lun.ua
Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 95.132.96.---Коля Ростов..
Якщо пр буде за єс, то референдум на сході та півдні-також за єс, Якщо-ні, то й таким буде і референдум. Якщо треба буде довічного "гаранта"-та й "воля народу", "пряме народовладдя" півдня та сходу буде вимагати саме цього...
IP: 95.132.96.---Коля Ростов..
Добрий Троль: Підтримою! Пряма демократія не тільки виріше "східні проблеми" України, вона створить можливість для бородьби зі "західними проблемами" які, надіюсь, не за горами. Вище названа програма є досить прогресивна навіть для багатьох Європейських країн і для Америки, але абсолютно необхідна як що є бажання жити гідним життям. Абсолютно ясно що україна переходить з диктатури в так звану плутократію(див. Чомський), або диктатуру великого бізнесу. І саме пряма демократія може дати можливість боротись з цим. В Америці, до речі, на федеральному рівні ніяких референдумів немає, а окремі штати узурпуються бюджетом який контролюєця федеральними інститутами.
===гітлер прийшов до влади використовуючи референдуми. Це дуже небезпечний інструмент в руках злодіїв. Про яке народовладдя ви говорите?!, в першу чергу-де незалежні суди?!...ці "референдуми" будуть легалізувати волю олігархів та чиновників від влади, можливі узаконення будь-якого злочину.
IP: 95.132.138.---Генрих Мохорт..
Потрібно прислухатись! Уважно читати, думати і "відфільтрувАти" ті заморочливі деталі, які не є обов"язковими. Більшість з них, як на мене, стосується функціонування Майдану. Сам Майдан - це свідчення відсутності в наших законах навіть самих необхідних і ніби гарантованих Конституцією механізмів народовладдя. Референдум, як і вибори, має базуватись на простому і надійному механізмі народного голосування, де неможливі фальсифікації. А далі, правильно -"знизити кількість підписів для ініціювання референдуму ". Якщо будуть прийняті дієві закони народного впливу на владу в усіх її проявах, то відпаде необхідність в майданних атрибутах. А головна думка вірна.
IP: 212.80.46.---Andrey Bozhko..
Здравые мысли, конечно, есть - "Але є одне але"! Принцип "1 представитель на 100 человек" слегка ущербный. Возьмем гипотетическую ситуацию, когда есть 3 группы людей: по 100 человек мед.службы и кухни, и 2000 людей в силах самообороны. Представителей у них, соотв., будет: 1 медик, 1 повар и 20 силовиков. Им выделен общий фиксированный бюджет в 100 000 грн на архиважные вещи: поварам нужно закупить энергонезависимые плиты, эффективные инструменты и вагон продуктов; медикам - суперсовременное оборудование и кучу дорогих лекарств; а силовикам - приборы ночного видения, обмундирование и прочие ништяки. На все это каждому нужны большие деньги и срочно. На "Радi громадського сектору" будет приниматься решение о разделении бюджета. И как думаете: что получится в итоге? Победит компромисс и дружба: кухне закупят дохлые керосинки с дырявой сковородкой и гнилой луковицей; медикам - зелёнки; а силовики - накупят себе все, что нужно, по последнему слову техники, т.к. у них большинст
IP: 95.132.138.---Genry Mohort..
Sergey Kogut: Гарні пропозиції!
Усі коментарі
Втеча капіталу і декапіталізація — катастрофа для України
У вітчизняній економіці катастрофічно зменшується рівень капіталу через відплив грошей за межі країни та їх вилучення зі сфери фінансових інвестицій у сферу людського споживання. На жаль, нинішня владна еліта сліпа і безсила.
Дорогою популізму: як референдум в Італії змінює політичну картину країни та Європи
Наразі, незалежно від результатів референдуму, Італія лишатиметься у єврозоні. Принаймні, у короткостроковій перспективі.
Імітація активної співпраці влади з громадянським суспільством
Наче позитивна картина: при кожному держоргані – дорадчо-контролююча структура з представників громадянського суспільства. Чудовий стимул для влади працювати сумлінно й прозоро! На практиці часто все виглядає абсолютно вбого.
Народний лобізм, або як сила Фейсбуку фрілансерам допомогла
З маловідомого документу законопроект, який дозволяє укладати договори через email, став найбільш згадуваним серед представників ЗМІ та влади за 2016 рік, і був ухвалений парламентом. Як це вдалося зробити?
Мирний атом, ґуд бай!
Чому атомна енергетика не врятує світ і Україну у боротьбі із змінами клімату