И.о. директора ГБР Соколов: На нас смотрят, как на обезьяну с гранатой
"Ми перебрались в інше крило. Кабінет Труби, де його "писали", у тому корпусі, що виходить на вулицю. Ми з міркувань безпеки перейшли сюди", – пояснює після привітання новий виконувач обов'язків директора Держбюро розслідувань Олександр Соколов.
Сказати, що кабінет, в якому УП приймає новий керівник ДБР, скромний, значить нічого не сказати.
Порожні стандартні бежеві стіни, такі ж звичні для пострадянських офісів бежеві жалюзі на вікнах, стандартна яскрава картина над столом, порожній невеликий стіл для нарад, традиційний прапор біля столу.
За усіх попередніх влад в кабінетах такого рівня працювали керівники департаментів чи у крайньому разі не найважливіші заступники, але точно не очільники правоохоронних структур.
Та й сам Олександр Соколов не справляє враження начальника з великої літери, яким часом автоматично стають люди, сівши в крісло керівника правоохоронного відомства.
У Соколова немає ні лоску Хорошковського, ні ледь помітної зверхності Марчука, ні цементуючого погляду Авакова.
Тимчасовий очільник ДБР, здається, сам не до кінця вірить у те, що саме він тепер "перша людина" свого відомства.
Скромний недорогий костюм, абсолютно пересічна зовнішність, мабуть, були перевагами під час роботи у контррозвідці. Але разом із невпевненістю у словах і рухах та хронічним небажанням ставати публічним ця непоказність може стати великою проблемою для людини, якій випало бути вивіскою, трибуною цілого правоохоронного органу.
Ще й такого складного, як ДБР, і в такі напружені часи, як тепер. Коли під вікнами постійні мітинги прихильників колишньої влади, які вважають ДБР локомотивом реваншу, а з більшості теле- та Telegram-каналів ллється неспинний потік критики за "м'якодухість" і колаборацію з попередниками.
У цій ситуації стати головним публічним адвокатом дуже неоднозначних і резонансних дій ДБР випало Соколову, при тому, що Google навіть не може знайти його фотографію.
"Українська правда" вирішила заповнити медійну порожнечу, яка опинилась там, де мала би бути позиція ДБР у всіх резонансних справах останніх місяців, і записала інтерв'ю з в. о. директора Держбюро Олександром Соколовим.
"Поліграф показує, що багато людей "спілкуються" неформально з іншими правоохоронними органами"
– Що у вас тут відбувається? Ви тільки прийшли в ДБР – одразу людей 30 "на вихід" разом із колишніми заступниками.
– Дивіться, була стара штатна структура. Президент 15 лютого затвердив нову. Ми її розробляли, я входив у цю групу.
Нашим завданням я бачив перетворення ДБР у самостійний правоохоронний орган, який не повинен залежати від інших. Він дуже маленький: 1600 людей передбачено на всю державу. А за тим обсягом підслідності, яка є у ДБР, ми маємо стежити приблизно за 250 тисячами осіб.
Крім того, було прийнято рішення щодо введення спеціальних звань рядового начальницького складу. До цього всі були просто державними службовцями. Ми ввели, наприклад, лейтенантів Державного бюро розслідувань.
Відповідно, через нову "штатку" і введення спецзвань постало питання перепризначення. Ми нікого не звільняли, а переводили в нову структуру.
По-перше, ми всіх керівників провели через поліграф, який і ми пройшли при призначенні. По-друге, ми завершили конкурси оперативних співробітників, які ще проводив Роман Михайлович Труба. І ось уже там призначили оперативників в погонах.
Поліграф показує, що багато людей "спілкуються" неформально з іншими правоохоронними органами. Ну, ви ж розумієте, що всі зацікавлені, щоб тут були джерела: оскільки і СБУ зацікавлена, і НАБУ зацікавлене знати, Нацпол, по кому, хто розслідує справу і так далі.
І от із тих осіб, які не потрапили в нову структуру, 90% не направили за останній рік жодної справи в суд.
Тому в січні були задані адекватні питання: "Хлопці, а чим ви займалися, і що ви плануєте робити далі?". Було дано їм 2 місяці. Однак за результатами всього цього ми зрозуміли, що ось ці 90%, крім гарно проводити обшуки, нічого не вміють.
Загалом із старої в нову структуру центрального апарату не потрапило 32 співробітники. Ми за цей період набрали уже 33 співробітника, тож казати, що у нас нікому працювати, – це не відповідає дійсності.
– Серед інших звільнили експершу заступницю Ольгу Варченко. А вона, як кажуть, останнім часом була протеже Арсена Авакова. Вона теж була "джерелом інформації"?
– Ольга Олександрівна після призначення т.в.о. Венедіктової за власним бажанням пішла із заступниці на начальника управління по правоохоронцям. За власним бажанням, була готова працювати і надалі.
Із врахуванням переатестації призначення спецзвань і переведення в нову структуру їй було запропоновано узяти участь у конкурсі, як і всім.
Деякі керівники оперативних управлінь пройшли уже конкурси і зараз в нову структуру будуть призначені.
Я думаю, що Ользі Олександрівні морально було важко, оскільки вона була першим заступником директора ДБР і фактично його керівником, вона мала більше повноважень процесуальних, ніж Роман Михайлович Труба.
Але її не звільняли. Вона принесла запит від Нацполіції про переведення. Я не знаю, на яку посаду. Але мені казали, скоріш за все це буде якась висока посада у Головному слідчому управлінні Нацполіції.
– Кажуть, у неї ще й був конфлікт з першим заступником Бабіковим.
– Конфлікту як такого не було. Бабіков сам прокурор за освітою, пропрацював і слідчим, і прокурором. У нього стажу роботи слідчої 22 роки. Тому він бачить нюанси і тонкощі прийняття тих чи інших процесуальних рішень.
І тому, коли Бабікову давали якийсь напрямок, він проводив все в жорсткі рамки і казав, що діємо лише так.
Плюс з чим ми зіткнулися – що у ДБР багато справ не нашої підслідності. Ми ще за попереднього генерального прокурора почали просити, щоб у нас це забрали. Умовно, оце – Нацпол, це – ДФС, це – СБУ, розмежуйте нас і НАБУ. Нам визначена оця ділянка, і ми пішли. В Україні вистачить роботи всім, назавжди.
Не буду кривити душею, зараз легше, що генеральний прокурор підтримує також цю позицію, оскільки вона сама бачила, як це тут відбувалось, і розмежовує нас.
Щодо Варченко – там не було конфлікту. Було так, що ми визначили шлях, яким рухаємось. А це не давало багатьом певних можливостей, обмежувало виконання якихось "зобов'язань".
Ми ж не можемо все закрити, викинути у вікно або спалити. Всі ці пусті справи лежать. А підслідність у нас ого-го, і справ цих – ого-го. Середнє навантаження по ДБР на слідчого зараз становить десь 30-40 проваджень. І це навантаження дуже нерівномірне. У територіальному управлінні в Києві – понад 100 проваджень на особу, а десь у Полтаві чи Мелітополі – зовсім інша.
При зарахуванні людей в територіальних управліннях ніхто цього не враховував. Людей однакова кількість, плюс-мінус 5 осіб, у кожному теруправлінні, а навантаження різні. І одні живуть на роботі, а інші, ми поїхали в деякі віддалені райони – там вже з обіду нікого немає.
"З вуст Портнова справи, може, вообще "канфєтка", але насправді це не так"
– А як взагалі ситуація по країні в ДБР?
– Коли ми пройшлись по теруправліннях, ми взнали, що існує, тільки не смійтесь, інститут "смотрящіх". Уявляєте? Як при Януковичі. Окремі адвокатські групи "делегували" своїх представників у конкурсні комісії і за квотним принципом призначали керівників, заступників... В багатьох, якщо не в усіх, територіальних управліннях.
А потім, уявіть, проводили наради з цими людьми в своїх офісах, в кабінетах своїх ставили їм завдання: оце відкриваєм, оце закриваєм тощо.
І коли ми відсторонили деяких людей від виконання повноважень за вчинення порушень, то у нас пішов, як я це зараз називаю, "ні дня без позову до Київського адміністративного суду". То я не можу виконувати обов'язки, то Раду громадського контролю заблокувати...
– А що це за адвокатські групи?
– А ви подивіться, хто подає на нас постійно позови, і ви зрозумієте. Скажімо так, вони родом з міста "Приват". Не афільовані з цією людиною, але з того міста.
І зараз ми "піддаємось конструктивній критиці" з боку цих людей саме через те, що вони намагаються і далі впливати на рішення, які приймаються у ДБР. Однак це неприпустимо. І моя позиція, що співробітники ДБР повинні виконувати вказівки лише свого керівництва.
Всі, хто зайшов по конкурсах в ДБР, – це була така змішана поліцейсько-прокурорська організація. І питання полягає в тому, що ніхто не поміняв підходи до роботи. А це має робити саме керівництво.
Для цього існує внутрішній контроль. Ми будемо зараз його налагоджувати, призначати людей для документування протиправної діяльності власних співробітників. Без цього порядку тут не буде. Знаєте, затримуєш одного – профілактика для багатьох.
Досі це ж ніхто не робив. Роман Михайлович Труба керівника внутрішнього контролю звільнив, і він рік судився, щоб повернутись. А на цю посаду, як і конкурс на директора, відкрита процедура, велика комісія, делеговані кандидати.
А при Трубі тут багато було: і заблоковані згаданими юристами Ради громадського контролю, і звільнений начальник внутрішнього контролю. Це все було "непотрібне".
– Стосовно конкурсів. Конкурс на директора в якому стані?
– Питання у формуванні комісії. По процедурі повинно бути 9 членів комісії: 3 – від Верховної Ради, 3 – від президента і 3 повинен надати Кабінет міністрів, який хоче подати представників впливових міжнародних організацій. Всього 9 членів комісії.
Наскільки мені відомо, Верховна Рада вже визначилась із кандидатами, однак вони не проголосували через пандемію. Президент також наче мав визначені кандидатури, я не всіх пам'ятаю. По міжнародних організаціях взагалі не зрозуміло. Ми ще розмовляли з Гончаруком, він казав, що "зараз ми включимось, все буде". А тут – Шмигаль, пандемія…
Наскільки мені відомо, це питання зараз в площині МЗСу, оскільки Кулеба спілкується з цими міжнародними організаціями, хто готовий надати своїх представників.
– Тобто питання у відсутності комісії сьогодні?
– Так, основне – це відсутність комісії. Як тільки буде створена комісія, буде запущений конкурс.
– А ви будете подаватись?
– Я не буду кривити душею – буду пробувати. Спробую – чому ні. Я вважаю, що я не найгірша кандидатура. Я вже багато розумію, що тут у ДБР.
А вперше, коли ти потрапляєш в ДБР, – це шок. Без перебільшення кажу. Бо ти розумієш, що це не будівля, це навіть не фундамент. Це поки красива табличка, повноваження, постійна увага журналістів, політиків.
Знаєте, на нас дивляться, як на якусь мавпу з гранатою, і ніхто не знає, що вона зробить.
Нас намагаються ті чи інші сили перетягнути на свою сторону. Я не маю на увазі президента. Я маю на увазі – це або попередники, "Європейська солідарність"...
– Поділ між Порошенком і Портновим?
– Так, отакий умовний розподіл. Одні нас тягнуть туди, інші – туди. Якщо ми щось робимо, що цікаво одним, вони підтримують, хайп. І навпаки. Моя особиста позиція, що ми повинні тримати баланс – баланс закону.
У вівторок мені наш відділ по ЗМІ сказав, що я все-таки повинен зняти відеозвернення. Добре, погано – це мій перший досвід, тому я був вчора під враженням. Я не медійна людина… Я не хотів. Однак вони кажуть, обмеженість часу, Чорновол, нас всі атакують.
Тому моя основна позиція – рухатись в рамках закону. Політична доцільність – це добре, однак є закон, а ми правоохоронці.
Ми повинні враховувати різні думки. Я не кажу, думки Портнова або думки Порошенка. В нас тут уже багато є матеріалу, багато кожен день надходить. І надходить з обох сторін. Ми ж не можемо, я не можу, в одну сторону казати, що "тут нічого немає", а в іншу сторону казати – тут все є.
Я у 2014 році повернувся в СБУ і працював по лінії контррозвідки. Але там було все просто: є ти, є ворог, і ти працюєш по цьому ворогу.
А в ДБР і тут, в Києві… Я ж з периферії, "з села" приїхав. Ну, Харків не село, але Київ має свою специфіку. Тут все заполітизовано, все оцінюється не з погляду доказів, а з політичних уподобань, мотивів… Всі намагаються зробити рейтинг, зробити сенсацію, зробити якісь медійні штуки. Спочатку мене це дивувало, але зараз я до цього спокійно ставлюсь.
– Зараз виглядає так, що Портнов визначає ваш порядок денний.
– А ви давно читали його телеграм-канал, що він про нас пише?
– Питання не в тому, що він про вас пише, а в тому, що правоохоронна система рухається в фарватері його активності.
– Ну, дивіться, насправді він же, хто б що не казав, досить непоганий юрист. Його юридична група існувала завжди, навіть коли він в 2014 році уїхав, а потім приїхав. Тому він свої позиції аргументує і йде з позиції судів, пересудів.
Наприклад, приходять від нього матеріали. Ми в ДБР не вбачаємо складу злочину. Через тиждень-два приходить рішення суду, що ми маємо в реєстр внести. А тепер закрити, не проводячи слідчих дій, ми не маємо повноважень.
Але якщо це буде робити інший політик або інша політична група, ми будемо діяти в тих же межах. Ми не будемо на одного реагувати, а на інших не реагувати.
Ми прийшли, а тут вже була купа відкритих проваджень попередниками. Ми ж не можемо їх закрити, не провівши необхідні слідчі дії. Я вам скажу, не називатиму конкретні справи, щоб не зашкодити слідству, деякі справи не мають перспектив.
Медійно вони може звучать добре, з вуст Портнова вони, може, вообще "канфєтка", і можна завтра всіх посадить, але насправді це не так. І от з цієї купи справ наше завдання виділити ті, де є перспектива.
Але ж тут як: відкриваємо – ми погані, закриваємо – ми теж погані. Робота правоохоронця – це не робота успішної людини, яку всі люблять. Навпаки, якщо ти робиш добре роботу, тебе завжди ненавидять. Немає сторони, яка тебе любить.
– Як ви думаєте, звідки у Портнова така поінформованість про всі справи?
– Це болюче питання для мене як для правоохоронця. З чим ми зіткнулися, коли сюди потрапили: досить багато людей, скажімо так, "заохочувались" різними групами впливу, не знаю, фінансово чи ні. Це робили для інформування в тому числі про ситуацію, яка тут, всередині ДБР. І особливо талановиті могли доповідати і тим, і тим – одразу кільком сторонам.
Тому медійно і почалось, що ми погані, бо ми деяких кадрів відсунули. Плюс, справи заходять в суди, а там же ще прокурори... І ці люди працюють роками, це люди з певною "кредитною історією", з певними знайомствами, якими і користуються. Головна проблема якраз Києва, що "тече" (відбуваються витоки інформації – УП).
– Ви маєте на увазі, що різні групи впливу тримають на зарплаті ваших співробітників?
– Тримали. Зараз ці співробітники небезпідставно "не перейшли" в нову структуру і будуть з нами судитися. Це така внутрішня кухня, тому що багато людей працює на результат і з ідеєю. Їм досить важко в такій системі. Бо коли "течуть" навіть технічні ходи по прийнятих рішеннях у справі, то про яку перспективу можна казати? Всі вже все знають, всі докази знищені, особа чекає, 15 адвокатів...
Але це ж нікого не хвилює, це наші проблеми внутрішні. Ми їх вирішимо. Однак потрібен час.
– Тобто в телеграмі Портнова більше не буде що читати?
– Так він сам вигадує! Я ж говорю, що він, мабуть, з урахуванням його досвіду чіпляє якусь інформацію і створює новину. В деяких питаннях він попадає в ціль, в деяких – зовсім ні.
Ну, ми ж не коментуємо. Мені взагалі важко звикнути, що потрібно все коментувати. Я ж у контррозвідці працював. Але потрібно, я уже розумію. В нас всі давно забули, що не всі правоохоронці хочуть бути політиками. А я не хочу.
"Справа Чорновол як лакмусовий папірець того, що відбувається. Вона спірна, неоднозначна"
– А справа Тетяни Чорновол? Вам не здається, що це якраз політика?
– Ну, ми ж з вами розмовляли про баланс. Я у відео сказав, що її винуватість хай вирішує суд.
Питання в чому: до 2017 року Нацполіція розслідувала цю справу і назбирала багато доказів. Потім за рішенням Луценка це направили в департамент спецрозслідувань Горбатюка. Хто б там що мені не розказував, як вони встановили, що людина могла піти (мається на увазі начебто встановлений експертизою факт, що загиблий у офісі Партії регіонів мав змогу під час пожежі залишити приміщення – УП). Я не знаю, якою експертизою це можна встановити. Вони що, підпалювали поліцейських і, якщо помер, то значить не міг піти з приміщення, а якщо вижив – значить можна було піти?
Є труп, є його розміщення, є пожежа. Він помер від того, що задихнувся.
Чому у ГПУ тоді не закрили цю справу, якщо не було складу злочину? Той же Горбатюк. Провели експертизу, встановили, що загиблий міг піти, – так закрийте справу, чому вона не закрита? Бо всі боялись, не хотіли брати на себе відповідальність, оскільки бачили, що там є явні ознаки злочину.
Читайте також: Ірина Венедіктова: В розмові з Зеленським про моє призначення прізвище Порошенка не звучало
– А як ця справа перейшла із департаменту Майдану в київське теруправлінння ДБР? Захист каже, що так "адвокат Януковича" Бабіков отримав до неї доступ.
– Питання по Бабікову. Коли почалася медійна атака по Бабікову, ми разом з тоді ще Венедіктовою прийняли рішення, щоб вона курувала управління Майдану. Я фактично їй допомагав. Коли її не було, на мене покладали ці обов'язки. Зараз всю роботу з управлінням Майдану веду я.
Бабіков не спілкується зі слідчими, Бабіков не бачить справ – це принципово. І я поясню, чому. Якщо він це зробить – це відразу всі дізнаються. Там хлопці в управлінні Майдану непогані, але вони специфічні. Вони шість років займалися одними і тими ж справами, вони знають всіх журналістів, всіх активістів, всіх-всіх. Тобто я, якщо чесно, не розумію, як Бабіков, щоб про це ніхто не дізнався, може викликати когось і сказати: "Ти дивися туди, а туди не дивись".
Плюс у нас такі ж прокурори – крок вліво, крок вправо – і вони вже дають інтерв'ю, розказують, які вони незалежні і таке інше! Яка таємниця слідства – тут все як на долоні!
– А по справі Чорновол?
– Не має він відношення до справи Тетяни Чорновол.
Мені доповіли, що у Генпрокуратурі в департаменті Майдану процесуальним керівником прийнято рішення про виділення цієї справи в окреме провадження. Там же ж як? Отакенна справа (широко розводить руками – УП), і там епізодів можна розслідувати мільярд.
Поки група слідчих розбирає якийсь один епізод, то до іншого може ніколи і не дійти… Чому взагалі створено окреме управління Майдану? Тому що там є чим займатися!
В даному випадку було прийнято рішення процесуальним керівником виділити саме цей епізод по підпалу в Київське теруправління ДБР. У постанові було написано, що цей епізод "не пов'язаний із перевищенням повноважень правоохоронцями".
Всі майданівські справи спрямовані ж на те, що правоохоронці перевищували владу, вбивали активістів і таке інше. В даному епізоді немає правоохоронців, немає придушення активістів, а є навпаки ситуація, коли загинула людина, котра не приймала участі в протестах.
– Але ж ця ситуація з підпалом стала наслідком ранкових побоїв у Маріїнці і під Радою…
– Дивіться, я – правоохоронець. Для мене будь-який насильницький злочин має мати дію, наслідок і причинний зв'язок. Дія – це підпал будівлі. Є наслідок – смерть людини. А причинний зв'язок – це якраз експертиза, яка стверджує, що людина задихнулася чадним газом. Тому є склад злочину.
Я не оцінюю політичний мотив – чи було це доцільно робити, чи недоцільно. Чому палили – це вже мотив, це повинні ми доводити, а сторона захисту обґрунтувати свої дії.
Загинула людина, у неї є також родичі, які не брали участі в протестах. Він був електриком чи якимось програмістом. Тому я розумію, що медійно це неоднозначно… Мені багато друзів, які в тому числі були на Майдані, кажуть, що "тебе вже закопали", "який ти майбутній директор, якщо ти зробив політичне харакірі".
Ну, я кажу, що, по-перше, це зробив не я, я лише виконую ті рішення, які надають слідчі. Я не коментую політичні рішення, політичні аспекти. Я вважаю, що якщо ми живемо в європейській державі, то треба робити все по-європейськи.
Можливо, я за це ще буду нести якусь моральну відповідальність. Однак, наша робота – це зібрати докази. Задача прокурора – довести в суді, що вони зібрані правильно. А суду – вирішити. Те, що в нас будуть кричати, що прокурори продажні, суди продажні – ну, це ж не моя вина.
Всіх напрягає ситуація, що ми можемо робити все автономно. Ось, дивіться, у нас є свої слідчі, у нас з'явилися свої оперативні працівники, з'явилися певні технічні можливості – добрі, погані, але є. Порівняно з НАБУ вони – пффф, але є.
Ми можемо зробити якусь роботу самостійно. І на що ніхто не звернув уваги – справу Чорновол ми відпрацювали самостійно. Там не було Нацполіції чи СБУ. Там було лише ДБР.
Тобто це чіткий меседж іншим правоохоронним органам, що ми можемо щось робити самостійно.
Зараз у нас дуже мало такого. Але якщо у мене буде можливість якийсь час тут попрацювати, і буде наданий певний кредит довіри, у тому числі від суспільства, то результати будуть.
– Просити про кредит довіри буде складно, якщо будуть такі речі, як обшук у Чорновол, – 6 ранку, двоє малих дітей... Нащо це було робити саме так?
– Питання було в наступному – Тетяну попередили за два тижні, що може бути якась ситуація. Тому, скажемо так, були вжиті заходи перестороги.
З приводу ранку, тут виходило питання, що для того, щоб вона не поїхала на роботу, щоб хтось був вдома – там же був дозвіл на обшук, його треба було провести.
Ну, і зайшли слідчі, представилися. Вона раніше відкривала, відповідала.
Про спецпризначенців, то вони були, бо ми сподівалися, що можуть приїхати активісти і почнеться. Знаєте, у слідчих вирвуть камеру, порвуть протокол...
Все це відбувалося не для затримання, її ніхто не чіпав, вона постійно приймала участь у слідчих діях. Це є на відео з протоколу обшуку. Батьки співали гімн, тут нічого не скажеш…
До людини прийшли з обшуками, вона має право захищатись, вона має право викликати адвоката, і Тетяна це зробила, вона знімала людей, викладала все у Facebook. Ніхто нікого не чіпав, а тим паче дітей.
Навіть у питанні обрання міри запобіжного заходу ми якраз і враховуємо, що пройшло шість років, нікуди людина тікати не збирається. Тому те, про що кричить Портнов: "треба посадити у в'язницю" – він сам написав цей Кримінально-процесуальний кодекс, який каже, що тримання під вартою – це виключний захід і ти повинен обґрунтувати суду, чому він, а не інший, більш м’який.
А я не обґрунтую, тому що у мене немає інформації, що вона побіжить кудись. Плюс діти – на кого залишити дітей? Плюс вона була в АТО, і цього забувати не треба.
– У вас зараз така зв'язка: ДБР і ГПУ. Дехто каже, що Венедіктова по суті керує двома органами відразу.
– Існує така думка (сміється). Але, по-перше, Венедіктова одна. А в неї купа заступників, які зовсім ніяк не пов'язані з ДБР. По-друге, у Венедіктової позиція така: вона вислуховує різні точки зору і приймає самостійно рішення.
Тому, якщо нам перестали присилати по 500 томів якогось шлаку – це добре. Однак сказати, що ми маємо вплив на Офіс генпрокурора або Офіс на нас – це ні. У нас у даному випадку робочі стосунки.
Від нас однаково вимагають результатів, роботи, у нас є діалог про те, як рухатися у тих чи інших справах або не рухатися, якщо вони безперспективні. Справи можуть бути медійно гучними, але там нічого не буде, крім того, що нам через місяць скажуть: "ну що, обіс..алися"?
Фактично у нас є керуючий заступник (генпрокурора – УП) Любович, з яким у нас є діалог, який, назвемо так, критичний конструктив.
Розумієте, не можна повністю слухати слідчого або повністю слухати прокурора. Слідчий хоче побільше засунути у справу, а прокурор – не прийняти, бо йому далі з цим іти до суду. І тому прокурор критично оцінює.
Але ми хочемо, щоб не було, скажемо так, перегибів, що прокурор не хоче в суд, бо там журналісти, камери, Портнов облив брудом, Петро Олексійович плюнув через маску… У всіх є своя робота.
Справа Чорновол як лакмусовий папірець того, що відбувається. Вона спірна, неоднозначна. Але в даному випадку я не обираю ні одну зі сторін. ДБР тепер погане для всіх. Говорять, що ми Державне бюро репресій і в нас 1937 рік. Насправді це гіперболізація ситуації.
Проблема в тому, що ніхто не питає нашої думки. Нас не питають не тому, що не можуть спитати, а тому, що вже зробили висновки.
– Насправді це проблема вас як керівника. Ваша функція зокрема й представницька.
– Будемо працювати. Вирішили, що я буду виходити, давати якісь коментарі або буду тренуватися на людях, перед камерою, бо це об'єктивно потрібно, щоб не виглядати, як ідіот.
Тут ще проблема була в мені. У мене була трохи профдеформація в тому сенсі, що навіть моє фото ніхто з журналістів не знайшов. Не знайшов не тому, що я їх ховав, а тому що їх ніколи не було. Через специфіку роботи члени моєї сім'ї не мають навіть акаунтів у соцмережах, ніде немає обличчя моєї дружини, моїх дітей. Після тієї роботи, що я виконував, вони всі були під загрозою.
Я боровся і з Іриною Валентинівною, бо вона постійно хотіла мене "засвітити" перед громадськістю, а я опирався.
Але зараз склалося так, що Венедіктова призначена генпрокурором, а я виконую обов'язки.
– До речі, чому ви, а не Бабіков, який перший заступник?
– Деякі бачать конспірологічні теорії, деякі люди оспорюють це питання в суді.
Зараз я поясню. Рада призначає Венедіктову генеральним прокурором. У нас в законі написано, що у разі відсутності директора повноваження виконують перший заступник, заступники почергово по 60 днів.
На момент, коли Венедіктову було призначено, Бабіков перебував у відпустці за сімейними обставинами чи на лікарняному, я вже не пам'ятаю. Не було його тиждень.
Я був сам. Зібрав юристів, зібрав кадри. Бабіков у відпустці. Його як? Відзивати? А хто має відзивати, Венедіктова вже призначена, вона не може підписувати накази. І було прийняте рішення, оскільки був цей 60-денний термін, я сам на себе підписав наказ, що я приступаю виконувати обов'язки. Бо нікого нема. Т.в.о. директора вже нема, Бабікова нема, є тільки я і більше нікого.
Але питання таке: закінчується 60-денний термін, і "адвокат диявола" Бабіков, як ви всі про нього пишете, стане в.о. директора ДБР. На 60 днів. Якщо не буде обрано інших ще заступників.
Ми не проти поступитись, обирайте директора, давайте працювати. Ми командні люди.
– Ви казали про те, що у справі Чорновол всіх напружило, що ДБР все зробило самостійно. Ви відчуваєте напругу в стосунках з іншими правоохоронними органами? Наприклад, заява Авакова: "приходьте до мене"...
– Це незрозумілий хід міністра МВС, це більше якийсь політичний жест, ніж правоохоронний. Оскільки коментувати діяльність іншого правоохоронного органу в середовищі правоохоронців – це моветон.
Скажімо так, ти не розумієш матеріалу, ти не вникав, тим паче що твої працівники напрацювали частину цієї справи.
Ну, якогось там перешкоджання чи погроз ми не відчуваємо. Була одна відкрита позиція. Насправді ми вдячні, що людина висловилась, все зрозуміло. Ми працюємо далі. Це не впливає.
Навпаки у нас МВС, Нацполіція допомагали нам зі зброєю, частково виділяли співробітників для допомоги слідчим Майдану. І насправді на даному етапі ми не маємо морального права з ними сваритися. Бо перш за все через це постраждає робота.
Я не настільки в такій амбіційній позиції з приводу тих висловлювань. Є керівник, досить досвідчений та впливовий. Це його думка, вона нами почута. Однак вона жодним чином не впливатиме на нас, якщо у нас будуть якісь матеріали...
Роман Романюк, УП
