Захід - Росія: всі при своїх

Понеділок, 17 квітня 2000, 16:42

Запитання перше. Чому розмови про наступника Президента виникли чи не наступного місяця після його обрання і, за збігом, помітно посилилися після відомого кроку, зробленого наприкінці року "другом Борисом"? Запитання друге. Чому в політколах - від центрального до регіональних і в середовищі різнокаліберного чиновництва одна із самих обговорюваних тем - здоров'я Леоніда Кучми?

Запитання третє. Чи пов'язані між собою перші два запитання?
З першого погляду, нічого особливого в занепокоєнні перспективою - хто змінить Кучму на його посаді, немає. Якщо очевидно, що це останній термін нинішнього Президента, то логічно - весь цей історичний етап проходитиме під знаком боротьби команд потенційних претендентів за головний приз - крісло № 1. І бажаючих вчасно залізти на потрібну платформу, щоб не прогавити і потім не наздоганяти поїзд, що рушив, - як завжди, хоч відбавляй. Крім того, психологічно інтерес до питання може пояснюватися і невдоволенням від вимушеного обрання Кучми, що вирішив стати "іншим", а його нові "реформаторські" рішення, зокрема ігри в карт-бланш "урядові надії", не можуть подобатися клановим "виборцям" Кучми, які очікували від нього подяки і плати за успіх. Іншими словами, розумова робота в продовження передвиборної теми могла бути для олігархів немов би сатисфакцією у відповідь на "іншого" Кучму. Свого роду процесом сублімації енергії невиправданих очікувань у витворення віртуальних комбінацій. Досить широкого поширення в політичних колах, серед "не любителів" Кучми, тема може мати через ту ж невдоволеність. Але засновану вже не на підкошеній надії, а на сподіванні, що бовваніє на обрії, пережити це лихо, яке може закінчитися раніше, ніж очікувалося.
Проте реальна стурбованість відрізняється від загальних міркувань на дозвіллі наявністю цілеспрямованих дій. Одним із показників перспективних устремлінь суто цільового призначення вже може стати атмосфера довкола Програми уряду.

Ставлення до неї, голосно озвучене олігархами й обережно підтримане Президентом, далеке від доброзичливості і конструктивізму. Що свідчить, принаймні, про те, що ні Президент, ні його оточення не зацікавлені в тому, щоб затвердження урядової Програми дало прем'єрові Ющенку конституційне право протягом року не танцювати перед очолюваною олігархами парламентською більшістю. В разі потреби послати уряд у відставку в той час, коли програма діє як охоронна грамота, міг би тільки Президент. Але Кучмі зовсім не хочеться залишитися без маневру і, якщо буде треба розпрощатися з "прем'єром-реформатором", - робити це своїми руками, набуваючи в закордонних очах (домашні оцінки давно нікого не цікавлять) слави душителя всього "молодого і підростаючого".

Але, зрештою, рік - це не життя, це просто оптимальний період для спроби й аналізу. То чому б Леонідові Даниловичу не стати рішуче і демонстративно поруч із прем'єром, не підтримати його без обмовок, без трансформації поведінкової і адміністративної недосвідченості Ющенка в підозрілу самостійність і дратівливу самодіяльність? Чому б Президентові замість слабенького захисту від свободи "їхньої" преси, що розмальовує гріхи Нацбанку і його колишнього глави, не простежити ланцюжок і не сказати чітко своє слово? Хіба колишній "селянин" екс-міністр Віктор Суслов - першовідкривач теми зловживань Нацбанку довірою МВФ? Якщо хтось забув - нагадую. 1999 року СБУ направила керівництву парламенту службовий лист про непорядки в Нацбанку і причетність до них глави НБУ Ющенка. Як і планувалося, очевидно, відразу стався "витік", в результаті якого з ініціативи фракції СДПУ(о), очолюваної тоді Марчуком, і за її заявою було створено парламентську комісію, яку очолив Віктор Суслов. Комісія накопала багато цікавого, про що і доповіла з трибуни парламенту. Але далі справа не зрушилась - бо мета операції полягала в єдиному: "підвісити" Віктора Ющенка і виключити будь-які його зазіхання назустріч побажанням національно-стурбованих трудящих бачити фінансиста-реформатора Президентом України. Саме після такого гачка молода надія України в особі Ющенка, притискаючи руки до грудей, щиро клялася Леонідові Кучмі, що готова швидше подати у відставку і з'їхати на чужу батьківщину, ніж висуватися кандидатом і загрожувати Кучмі, щонайменше, втратою голосів на українському заході.

Тепер, коли всі матеріали щодо Нацбанку, накопані комісією Суслова, з'явилися в західній пресі, загальмувавши чергові кредити від МВФ, злість Президента і образа на якогось внутрішнього ворога трохи дивні. Випущений із пляшечки для вирішення місцевої задачі джинчик виконав свою історичну місію, але не пішов назад під затичечку, а, нагулявши тіла, побажав більшого масштабу. І тепер повертається до того самого Леоніда Даниловича бумерангом з-за кордону, де Ющенка ще люблять, але грошей уже, не напившись крові, дати країні не можуть. І от що цікаво: Віктор Суслов тепер член фракції СДПУ(о), а соціал-демократи(о), як відомо, послідовні і принципові. Їх, можна не сумніватися, проблема порушень Нацбанку не стала хвилювати менше від того, що пан Ющенко з його глави перетворився в главу уряду. І, напевно, есдеків щиро повеселила антиросійська істерія якогось американо-українського комітету під керівництвом іноземної дружини нашого прем'єра, яка намагається вселити світові думку про те, що привселюдним дослідженням діяльності головного українського банку керує в закордонній пресі "рука Москви". Важко сказати, чи додасть барвистих рис до іміджу реформатора з вольовим обличчям розкрита, немов парасолька, спідниця, чи з'являться чергові розчаровані черговою українською історією, в якій чергова "надія" України насправді може опинитися в небезпеці не від далекої холодної руки, а, навпаки, від близької теплої цицьки.

До речі, секретар РНБО Марчук (якнайшвидшого одужання йому від усієї душі) і глава МВФ Юрій Кравченко, яких називають у різних кулуарно-тусовочних компаніях потенційними наступниками Кучми, реально немов би вже беруть участь у якихось схемах боротьби. Опорні сили Марчука в парламенті що є духу воюють проти "гарантованого" року прем'єра Ющенка, а міністр Кравченко не ховає інтересу до цих "опорних сил". І ця, і багато дрібних деталей наводять на думку: все так інтенсивно і відверто, неначе вибори не 2004 року, а завтра; неначе чутки про те, що за станом здоров'я Леонідові Даниловичу доведеться лишити посаду набагато раніше, мають під собою грунт. Звичайно, найрозумніше, коли громадянське суспільство має право очікувати і вимагати від своїх правителів правдивої і своєчасної інформації про стан їхнього здоров'я, оскільки це в даному разі - не особиста справа, а загальне надбання, спроможне так чи інакше вплинути на долю держави. Але коли суспільство - не те, що не громадянське, а взагалі не суспільство, то вимагати воно не має права нічого - навіть власного діагнозу. Чутки ж тим часом ростуть і множаться - причому значною мірою тому, що багато чого з того, що діється, можна пояснити переважно логікою підготовки до дострокової передачі влади.

Помітне бажання "підвісити" уряд замість твердої підтримки прем'єра Ющенка - з цього переліку: наступник має вступити на посаду (з позначкою "в. о."), а молодий реформатор у списку не значиться. Тому ситуація має лишатися такою, щоб прем'єра можна було змінити будь-якої миті.

Маневри із шостим запитанням референдуму (про бажання народу приймати Конституцію загальним голосуванням) - того ж гатунку. В своєму інтерв'ю сам Президент за інерцією стверджує, що найголовніше для нього - прийняти Конституцію народом. За кілька днів після цього глава Адміністрації Президента раптом повідомляє, що Президентові не подобається шосте запитання. Що змінилося за час між першим і другим твердженням? Чому глава АП вирішив поправити Президента? Прийшло з якихось причин розуміння того, що проголосованими запитаннями, зробленими "під Кучму", не треба спокушати того, хто може скоро змінити його і неправильно скористатися наданою референдумом можливістю посилення президентської влади?

Близьке наступництво обговорюється в навколополітичних колах і політичних кулуарах у світлі спроб міністра Кравченка за підтримки головного адміністратора Литвина наступити на "хвости" панів Волкова, Суркіса та інших. Але особливу пікантність процесові надає та інформація, ніби бажаним ставлеником олігархів є видатний борець із корупцією секретар РНБО Марчук, при цьому про вибір Президента сторонні спостерігачі намагаються розмірковувати, виходячи з природного бажання Леоніда Кучми піти в історію, не залишивши країну в руках людей, котрим Захід відмовляє у візах. І деяке пожвавлення серед тих "марчуківців", які ще володіють якимись фінансовими можливостями, їхня впевненість у тому, що Марчука і взяли в РНБО з метою передати йому Україну з рук у руки, свідчать, принаймні, про досить поширену версію в певних колах, яка за деякими ознаками, впроваджується в маси традиційними методами КДБ. Так само є незаперечним той факт, що панам олігархам у разі дострокових виборів ставити просто ні на кого, крім розкрученого і прирученого Марчука, бо під Кравченком вони будуть у кращому разі лежати, в гіршому - сидіти, а варіанта третьої сили вони просто не допускають, знаючи, як "робляться" Президенти. Іншими словами, можна, як і раніше, вважати, що Кучма - трагедія України, але дай Бог йому здоров'я і врятуй від непередбачених ситуацій країну: смертельної схватки за владу і виживання, в якій зійдуться хазяї життя, квола держава може не витримати…

Втім, цілком ймовірно, що провокаційну нісенітницю про стан Леоніда Кучми і його вимушену готовність до дострокової передачі влади придумують ті, хто витратився на недавніх виборах, а сьогодні, надуваючи щоки, намагаються стимулювати інтерес до себе з авансуванням перспективних вкладень. Тоді все теревені, а нелогічні, незрозумілі кроки, слова і вчинки влади - нелогічні і незрозумілі тільки на нормальну голову. І алгеброю цю поезію не перевірити.
Однак, і розмови про серйозну хворобу Президента, і "базари" про наступника звучать на всіх рівнях. І те, що влада не вважає за можливе і необхідне покласти їм край, може свідчити про що завгодно.

P. S. У вівторок, 21 березня, за місяць після події з Євгеном Марчуком, Леонід Кучма відвідав, нарешті, його в госпіталі. Країна дізналася про теплу зустріч насамперед із радісного повідомлення близької до Суркіса газети "Киевские ведомости". Виходячи із системи знаків, яка підміняє у державі відкриту політику, цілком людський вчинок Президента читається так: певні кола знову одержали певний аргумент, що доводить їхню певну близькість до глави держави. Якщо до цього додати одночасне поширення чуток про близьку відставку "ворога олігархів" головного адміністратора Литвина, що утворив "силовий" тандем із головним міліціонером, також "супротивником олігархів", то весь сюжет у перекладі з італійської може пролунати елементарно: "Мафія непереможна!" Ну хіба що відставка глави НАК "Нафтогаз України" Бакая введе когось в оману…



powered by lun.ua
Головне на Українській правді