Путіна та Ющенка поєднає труба?
Вівторок, 8 жовтня 2002, 12:23
Кожен візит Володимира Путіна в Україну – це, безперечно, подія. Що, звичайно, недивно, враховуючи ступінь впливу Російської Федерації на українську політику та економіку. Втім, теперішній візит був особливим у силу, м’яко кажучи, складної ситуації, що склалася сьогодні в Україні. Глухий кут, в якому опинилась більшість українських політичних гравців, вимагає шукати союзників за межами нашої країни.
У цих умовах заручитись підтримкою російського президента означає отримати додаткові бонуси у внутрішньополітичній грі. Традиційно цю стратегію використовувала влада, проте лідери опозиції вирішили проявити ініціативу та напередодні до приїзду Путіна у Запоріжжя 6 жовтня заявили про наміри паралельно з Леонідом Кучмою зустрітися з господарем Кремля. Цікаво, що про бажання поговорити з лідером Росії наполегливо заявляла і "Наша Україна", яку звинувачують в антиросійських поглядах.
Однак перед самим прильотом російського президента в Україну представники "четвірки" заявили, що розмова тет-а-тет з Володимиром Володимировичем відкладається на пізніший термін через короткочасність його перебування у Запорожжі. Опозиція обмежилася лише пікетуванням маршруту проходження кортежу президентів України і Росії. Володимир Путін дійсно пробув у Запорожжі лише кілька годин.
Але цього часу президентам вистачило для того, щоб обговорити доцільність підписання "сирого" документу щодо створення міжнародного консорціуму з керування українською газотранспортною системою. Нагадаємо, чотири місяці тому у Петербурзі була підписано рамкова угода про створення у перспективі консорціуму з керування і розвитку газотранспортної системи України. Але часу з тих пір явно не вистачило на формування остаточного документу, який повинен розставити крапки над "і" у проблемному для України і Росії питанні.
Наприклад, чому у переговорах щодо створення консорціуму не беруть участі Німеччина і Франція, які проявляють зацікавленість у цьому проекті. Чи це означає, що Україна під час подальших раундів переговорів буде один на один з Росією?
Спільна прес-конференція Путіна і Кучми у Запорожжі не приховувала того, що переговори щодо створення консорціуму проходять доволі важко. Вражаюча репліка російського президента: "Якщо Росія буде брати участь у цьому проекті, вона буде наповняти трубопроводи своїм продуктом і просувати його разом з Україною у західні країни. Якщо ні - будемо шукати інші виходи, будувати інші трубопроводи, але з розумінням того, що враховувати інтереси України необхідно".
Леонід Кучма, який тільки заявив, що все буде підписано, після цих слів, лише знизав плечима, мовляв, "ну, що робити...". Та вже наступного дня у Кишиневі, куди направились голови держав, після підписання угоди про створення консорціуму, Володимир Путін заявив, що це "далеко не остаточне вирішення питання, але дуже важливий крок".
Україна цей крок зробила. У підписаній угоді про створення консорціуму йдеться, що керування російсько-українським газовим консорціумом буде здійснюватися на паритетній основі. Як відомо, це питання було одним з найбільших проблемних моментів у двосторонніх переговорах. Росія лобіювала паритетні відносини, а Україна - варіант 50% на 50% +1 акція Україні, що, по ідеї, могло б імітувати контроль України над ГТС.
Український прем'єр Анатолій Кінах заявив, що контролюючі органи консорціуму будуть знаходитись в Україні, і створений він буде "у рамках українського законодавства", проте у цьому випадку змінюється суть питання. Яка різниця, де буде штаб-квартира газотранспортного консорціуму - у Нью-Йорку або Києві, якщо керувати ними буде "вічний кредитор" (зокрема , у політичному сенсі) Росія.
Місця для рішення інших проблем у документі не знайшлося взагалі. Так, за інформацією російської сторони, неврахованим залишилося побажання "Газпрому", тобто у випадку приватизації газотранспортної системи України консорціум отримав пріоритетне право на її придбання. Україна ж не змогла закріпити обов'язкове забезпечення транзиту через її територію не менше ніж 140 млрд. куб. м газу на рік з наступним розширенням до 160 млрд. куб. м газу, а також гарантії на "максимальне завантаження газотранспортної системи шляхом підписання контрактів з потенційними постачальниками газу із Середньої Азії і Близького Сходу та із споживачами природного газу Європи".
Спостерігачі називають обидва підписаних сьогодні документи - і угоду про стратегічне партнерство у газовій сфері, і угоду про створення консорціуму з керування і розвитку газотранспортної системи України - рамковими, без особливої конкретики. Так, і у російській, і в українській робочих групах підкреслювали, що дотепер чітко не виписані зобов'язання кожної зі сторін, а також частки і функції у консорціумі іноземних інвесторів. Як пише російська газета "Ведомости", "Газпром" не влаштовує те, що українські газопроводи залишаються у власності України, а консорціуму делегується лише право на операторство.
Таким чином, складається враження, що остаточне рішення "газотранспортної проблеми" буде знайдено ще не швидко. Ситуація виглядає так, начебто диспетчер дав машиністу потяга сигнал їхати, а от куди, власне кажучи, - ні машиніст, ні диспетчер не знають. Втім, симптоматичний вже той факт, що Україна пішла на поступки у настільки значному питанні, як паритетність взаємин у консорціумі.
Це, на думку аналітиків, загрожує Києву певними внутрішньополітичними кризами. Тому що, як відомо, значна частина українського парламенту апріорі скептично розглядає ідею створення консорціуму. І якщо діючий президент із його діючою адміністрацією не зможуть впливати на український парламент, щоб ратифікувати газотранспортні угоди, не виключено, що голова російської держави повернеться до пошуку інших фігур українського політикуму, здатних "вирішувати питання" у потрібному для РФ ключі.
І саме тут погляд В.В.П. може впасти на опонентів Медведчука. Точніше основного його "затятого друга" - Віктора Ющенка. Саме у середовищі опозиційної
"четвірки" зріють найбільші проблеми для ратифікації угоди з утворення газотранспортного консорціуму. Так, Ющенко наполегливо шле меседжи російському керівництву, намагаючись вийти за межі образу "прозахідного націоналіста", що йому приклеїли російські, дружні медіа-концернам Медведчука і Пінчука, ЗМІ.
В одному з останніх інтерв'ю Віктор Андрійович заявив: "У нас є бажання висловити щиру позицію "НУ" президенту Росії. Ми хочемо показати, що "Наша Україна" не є тією силою, що формувала і буде формувати в Україні антиросійську політику". Якщо лідеру "Нашої України" вдасться переконати Володимира Путіна у тому, що Ющенко зможе забезпечити ефективну реалізацію кишинівських та інших домовленостей, це буде означати початок ревізії зовнішньої політики Росії стосовно України.
На цьому полі в Ющенка як мінімум два потужних конкурента з української сторони - Медведчук і Литвин, що пропонують свої моделі взаємодії з російською стороною. За Ющенка ж "грають" наявність могутньої фракції у парламенті, досягнутий у часи його прем'єрства позитив у російсько-українських торгівельних стосунках (у 2000 році товарообіг між РФ і Україною виріс на 25%), налагоджені контакти з російським прем'єром Касьяновим і низка інших факторів.
Тому, з огляду на економічні проблеми, що переживають стосунки двох країн, перспективи зближення Ющенка з Путіним здаються не такими вже і фантастичними.
У цих умовах заручитись підтримкою російського президента означає отримати додаткові бонуси у внутрішньополітичній грі. Традиційно цю стратегію використовувала влада, проте лідери опозиції вирішили проявити ініціативу та напередодні до приїзду Путіна у Запоріжжя 6 жовтня заявили про наміри паралельно з Леонідом Кучмою зустрітися з господарем Кремля. Цікаво, що про бажання поговорити з лідером Росії наполегливо заявляла і "Наша Україна", яку звинувачують в антиросійських поглядах.
Однак перед самим прильотом російського президента в Україну представники "четвірки" заявили, що розмова тет-а-тет з Володимиром Володимировичем відкладається на пізніший термін через короткочасність його перебування у Запорожжі. Опозиція обмежилася лише пікетуванням маршруту проходження кортежу президентів України і Росії. Володимир Путін дійсно пробув у Запорожжі лише кілька годин.
Але цього часу президентам вистачило для того, щоб обговорити доцільність підписання "сирого" документу щодо створення міжнародного консорціуму з керування українською газотранспортною системою. Нагадаємо, чотири місяці тому у Петербурзі була підписано рамкова угода про створення у перспективі консорціуму з керування і розвитку газотранспортної системи України. Але часу з тих пір явно не вистачило на формування остаточного документу, який повинен розставити крапки над "і" у проблемному для України і Росії питанні.
Наприклад, чому у переговорах щодо створення консорціуму не беруть участі Німеччина і Франція, які проявляють зацікавленість у цьому проекті. Чи це означає, що Україна під час подальших раундів переговорів буде один на один з Росією?
Спільна прес-конференція Путіна і Кучми у Запорожжі не приховувала того, що переговори щодо створення консорціуму проходять доволі важко. Вражаюча репліка російського президента: "Якщо Росія буде брати участь у цьому проекті, вона буде наповняти трубопроводи своїм продуктом і просувати його разом з Україною у західні країни. Якщо ні - будемо шукати інші виходи, будувати інші трубопроводи, але з розумінням того, що враховувати інтереси України необхідно".
Леонід Кучма, який тільки заявив, що все буде підписано, після цих слів, лише знизав плечима, мовляв, "ну, що робити...". Та вже наступного дня у Кишиневі, куди направились голови держав, після підписання угоди про створення консорціуму, Володимир Путін заявив, що це "далеко не остаточне вирішення питання, але дуже важливий крок".
Україна цей крок зробила. У підписаній угоді про створення консорціуму йдеться, що керування російсько-українським газовим консорціумом буде здійснюватися на паритетній основі. Як відомо, це питання було одним з найбільших проблемних моментів у двосторонніх переговорах. Росія лобіювала паритетні відносини, а Україна - варіант 50% на 50% +1 акція Україні, що, по ідеї, могло б імітувати контроль України над ГТС.
Український прем'єр Анатолій Кінах заявив, що контролюючі органи консорціуму будуть знаходитись в Україні, і створений він буде "у рамках українського законодавства", проте у цьому випадку змінюється суть питання. Яка різниця, де буде штаб-квартира газотранспортного консорціуму - у Нью-Йорку або Києві, якщо керувати ними буде "вічний кредитор" (зокрема , у політичному сенсі) Росія.
Місця для рішення інших проблем у документі не знайшлося взагалі. Так, за інформацією російської сторони, неврахованим залишилося побажання "Газпрому", тобто у випадку приватизації газотранспортної системи України консорціум отримав пріоритетне право на її придбання. Україна ж не змогла закріпити обов'язкове забезпечення транзиту через її територію не менше ніж 140 млрд. куб. м газу на рік з наступним розширенням до 160 млрд. куб. м газу, а також гарантії на "максимальне завантаження газотранспортної системи шляхом підписання контрактів з потенційними постачальниками газу із Середньої Азії і Близького Сходу та із споживачами природного газу Європи".
Спостерігачі називають обидва підписаних сьогодні документи - і угоду про стратегічне партнерство у газовій сфері, і угоду про створення консорціуму з керування і розвитку газотранспортної системи України - рамковими, без особливої конкретики. Так, і у російській, і в українській робочих групах підкреслювали, що дотепер чітко не виписані зобов'язання кожної зі сторін, а також частки і функції у консорціумі іноземних інвесторів. Як пише російська газета "Ведомости", "Газпром" не влаштовує те, що українські газопроводи залишаються у власності України, а консорціуму делегується лише право на операторство.
Таким чином, складається враження, що остаточне рішення "газотранспортної проблеми" буде знайдено ще не швидко. Ситуація виглядає так, начебто диспетчер дав машиністу потяга сигнал їхати, а от куди, власне кажучи, - ні машиніст, ні диспетчер не знають. Втім, симптоматичний вже той факт, що Україна пішла на поступки у настільки значному питанні, як паритетність взаємин у консорціумі.
Це, на думку аналітиків, загрожує Києву певними внутрішньополітичними кризами. Тому що, як відомо, значна частина українського парламенту апріорі скептично розглядає ідею створення консорціуму. І якщо діючий президент із його діючою адміністрацією не зможуть впливати на український парламент, щоб ратифікувати газотранспортні угоди, не виключено, що голова російської держави повернеться до пошуку інших фігур українського політикуму, здатних "вирішувати питання" у потрібному для РФ ключі.
І саме тут погляд В.В.П. може впасти на опонентів Медведчука. Точніше основного його "затятого друга" - Віктора Ющенка. Саме у середовищі опозиційної
"четвірки" зріють найбільші проблеми для ратифікації угоди з утворення газотранспортного консорціуму. Так, Ющенко наполегливо шле меседжи російському керівництву, намагаючись вийти за межі образу "прозахідного націоналіста", що йому приклеїли російські, дружні медіа-концернам Медведчука і Пінчука, ЗМІ.
В одному з останніх інтерв'ю Віктор Андрійович заявив: "У нас є бажання висловити щиру позицію "НУ" президенту Росії. Ми хочемо показати, що "Наша Україна" не є тією силою, що формувала і буде формувати в Україні антиросійську політику". Якщо лідеру "Нашої України" вдасться переконати Володимира Путіна у тому, що Ющенко зможе забезпечити ефективну реалізацію кишинівських та інших домовленостей, це буде означати початок ревізії зовнішньої політики Росії стосовно України.
На цьому полі в Ющенка як мінімум два потужних конкурента з української сторони - Медведчук і Литвин, що пропонують свої моделі взаємодії з російською стороною. За Ющенка ж "грають" наявність могутньої фракції у парламенті, досягнутий у часи його прем'єрства позитив у російсько-українських торгівельних стосунках (у 2000 році товарообіг між РФ і Україною виріс на 25%), налагоджені контакти з російським прем'єром Касьяновим і низка інших факторів.
Тому, з огляду на економічні проблеми, що переживають стосунки двох країн, перспективи зближення Ющенка з Путіним здаються не такими вже і фантастичними.
