Політика і секс

Середа, 18 грудня 2002, 18:42
Відомий український політолог Дмитро Видрін стверджує, що в Україні взагалі неможливо розібратися, де закінчується секс і починається політика…

-У політиці й сексі дуже багато загальних метафор і асоціацій. Наприклад, знаменита фраза: "кожен народ має той уряд, що його має". Навіть вибори асоціюються з якимсь інтимним актом, здійснюваним без свідків і з відповідною атрибутикою – вузька щілина урни, у яку поміщають бюлетень

- Ви вважаєте, що політика в Україні особливо сексуальна. На чому ґрунтується Ваша впевненість?

- Статус політика в Україні - це вторинна чоловіча статева ознака, поряд з волосатістю, розмірами геніталій, розвиненою мускулатурою тощо. Уперше я прийшов до цього висновку, коли займався проблемами роззброєння, і зіштовхнувся з явним і алогічним небажанням України втратити свій ядерний арсенал.

Здавалося б, ми багато виграємо, розлучившись з ядерною зброєю і програємо, зберігаючи її, однак, процес так і не зрушувався з мертвої точки.

І тоді я зрозумів - ядерна зброя розглядалася частиною представників нашої політичної еліти як фалічний символ, атрибутика фалічної культури. Я навіть узвичаїв термін ядерно-фалічна культура, що добре прижився за кордоном, після виходу в Америці моєї книги "Україна на ядерних качелях".

Керівництво держави того часу переживало певне збудження й екстаз, коли під час парадів вивалювалася на площу масивна і грізна зброя. Мабуть, ці почуття можна порівняти з тим, що відчуває ексгібіціоніст, розриваючи перед школярками плащ, щоб продемонструвати їм щось, на його погляд, грізне.

І отоді, завдяки знайомству з роботами Фрейда, я зміг відповісти своїм закордонним колегам на питання: як можна все-таки позбавити українську політику від цього ядерно-фалічного комплексу. Я запропонував провести механізм заміщення, тобто поліпшити політичній еліті їхні матеріально-побутові умови, і обміняти один фалічний атрибут на іншій.

Один раз я був свідком шаленої суперечки між першим президентом і спікером із приводу того, у кого буде більший кабінет. І тоді я зрозумів, що тут сховано сакральний смисл.

- Ракета з ядерною боєголовкою дійсно нагадує такого собі Пріапа, але кабінет…

-Уявіть собі таку ситуацію – політик заводить у свій кабінет панянку, і вона говорить: "Який у тебе великий!". Маючи на увазі розміри приміщення. Але державний діяч сприймає це як комплімент зовсім іншому. Розумієте про що мова?

Після розмірів кабінетів можна перейти до оргтехніки, наприклад: "У мене 17 дюймів, а в тебе?" Мова, зрозуміло, йде про довжину діагоналі монітора комп'ютера, зате як звучить! Далі, цей принцип непогано екстраполюється на розмір банківського рахунка і т.д.

Українську політику взагалі легко прочитувати саме в контексті посилення політиками своїх вторинних статевих ознак. У цьому, на мій погляд, і захований ключ, який я хочу дати читачам – намагайтеся у всіх діях політиків шукати не дотримання якихось національних або геополітичних інтересів, а сховане змагання між їх вторинними статевими ознаками.

- А Ви могли б на конкретному прикладі продемонструвати цей принцип?

- Архітектура центральної частини Києва є сьогодні найбільш яскравим прикладом торжества принципу фалосократії. Варто через цю призму глянути на нововведення Хрещатика – і усе стає ясно. Якщо ввійти в систему постмодерністських фалічних координат – уся ця еклектика і несмак стає органічним. Мало хто намагався розглядати ансамбль на Майдані з цього погляду в цілому. Але ж якщо придивитися уважно, то з однієї сторони Майдану ми бачимо фалічну скульптуру - колону, а на протилежній - арочку. Діаметр арочки саме збігається з розмірами колони. Мало того, її архітектура виконана в класичних традиціях бікіні-дизайну. З чуток, її моделював сам Сан Санич і не на столі, а буквально на власних колінах. Тому я вважаю Сан Санича втіленням завершеної фалоcократичної культури.

- Чи є на Ваш погляд подібне посилення свого чоловічого достоїнства за рахунок атрибутики влади компенсацією комплексу неповноцінності або є інші причини?

- Справа в тому, що наші державні мужі ніколи не брали участі в еротичних іграх і сексуальних змаганнях за допомогою основної чоловічої зброї – фізичної сили і розуму.

І зараз, і в радянські часи, у хід йшли додаткові атрибути. Раніш це були розміри ковбас, доступ до годівниці, квадратні метри житлоплощі. Сьогодні інші "іграшки". А от тіло і розум рідко виступали в якості їхнього козиря, саме тому наші політики не виділяються розвиненою мускулатурою й інтелектом. Статус, привілеї, гаманець – ось їхня секретна зброя.

Мені доводилося бувати в лазні з багатьма нашими політиками, у тому числі і з тими, кого вважають секс-символами, однак у роздягненому вигляді вони цього гордого звання не виправдовують.

Якщо ж говорити про інтелект, то ситуація аналогічна. Жінка мислить образно, в основному лівою півкулею і для того, щоб її спокусити потрібно, мати багатий метафоричний апарат і читати спеціальну і культову літературу. У старі часи жінок, наприклад, зачаровували знання класичних і культових письменників – від Достоєвського до Єрофеева. Сьогодні, якщо ти не читав Пєлєвіна, Сорокіна, Павича або Кастанєду – просунута интеллектуалка у твою сторону навіть не подивиться. Що ж стосується нашої політичної еліти, то її інтелектуальний потенціал, ерудиція і метафоричний апарат – скоріше слабка ланка, ніж інструмент зачарування і досягнення еротичних цілей.

- З ким же найчастіше наші політики задовольняють свої сексуальні потреби?

- У радянські часи для "відриву" такого роду існували, зокрема, подавальниці чаю. У негласні обов'язки таких жінок входили і сексуальні послуги. Правда, іноді траплялися і скандали: коли шеф виявлявся занадто жадібним і не супроводжував свої домагання подарунками, вони зверталися в парткоми, місцевкоми і под. Сюди можна віднести і просто секретарок.

Сьогодні подавальниць чаю скасували, а до традиційних секретарок додалися й інші категорії. Наприклад, журналістки. Інтерв'ю цілком може перерости і часто переростає в більш інтимні стосунки. Українська журналістика не має таку гостроту, як та ж російська, де скандальновідома журналістка Дарья Асламова опублікувала свої пригоди в ліжках політичних і естрадних зірок, але дещо в цьому напрямку на щастя уже відбувається.

Одна моя знайома журналістка зібрала вже у своїй колекції 60 українських політиків зоряного ешелону. (Я ж нарахував всього 68 чоловік в українській політеліті, тобто вона близька до логічного завершення теми). Якось вона розповіла мені, що коли в неї безсоння вона любить уявляти стрибаючих через неї колишніх коханців – політиків і засинає зазвичай на Андрюші...

Є ще перекладачки, яких політик цілком може сприйняти як об'єкт полювання. Однак на Заході наші часто потрапляють у дурне становище, коли перекладачки дають їм рішучу відсіч. Взаємини між чоловіками і жінками там трохи інші. Клятий фемінізм.

До речі, за рівнем домагань, тобто по соціальному статусу і зовнішньому вигляду партнерки політика можна багато чого сказати і про його безпосередню діяльність і його перспективи. Приведу приклад. У 90-х роках із трьома відомими українськими діячами, що саме розробляли нову економічну доктрину України, стався курйозний випадок – їх застали в кабінеті з прибиральницею. Так, так у тому самому значенні. Тоді я сказав сакраментальну фразу: "Економіка в нас довгі роки буде в лихоманці, тому що їх застали не з балетом, не з примами театру – а з однієї(!) прибиральницею. От він рівень суспільних домагань і рівень професійної самооцінки".

До речі, ви можете знайти цікавий зв'язок не тільки між задоволенням сексуальних амбіцій за допомогою службового становища, але й навпаки. Так у відеозйомці людини дуже схожої на Генерального прокурора Росії, якщо уважно прислухатися до того, що він кричить своїй дівчині під час піка своїх відчуттів можна розібрати наступне: "Я можу також … не тільки тебе, але й парламент і адміністрацію президента!".

- Виходить, що класичним підручником з політології у нас є все-таки "Психологія несвідомого" Фрейда?

- Я вважаю, що таким підручником є "Камасутра", тому що українські політичні реалії визначають не персонажі, а пози – пан Х знизу, а пан У зверху, або навпаки. Особи тут не міняються, міняються тільки положення.

Щоб проілюструвати це на прикладі, опишу дві пози з цієї книги, а вдумливий читач зможе для себе продовжити цей образний ряд.

Перша поза – класична, вона ж місіонерська, вона ж солдатська. Політика знизу, злегка розставивши ноги, а бізнес знаходиться зверху. Як правило, задоволення отримують обидва партнери, хоча є тут і якісь неприємні нюанси. Бізнес дуже голосно кричить, причому не тільки в процесі, але й після і кричить усякі неподобства на зразок: "політика - повія, дріб'яжчиця, віддається не тільки великому, але й дрібному бізнесові" .

Інша поза – це поза наїзниці. Отут уже "політика" зверху, "бізнес" знизу. Тут максимальне задоволення одержує, як правило, схильна до садизму "політика", що часто прив'язує до свого ложа "бізнес", і забиває йому рот зім'ятими податковими деклараціями або іншими подібними папірцями.

До речі, зовсім очевидно, що з погляду "Камасутри" політика завжди знаходиться в більш виграшному становищі, тому що на відміну від "бізнесу" може одержувати задоволення при будь-яких розкладах і позах.

Причому я, напевно, один з небагатьох в Україні, хто читав "Камасутру" в оригіналі і смію вас запевнити, що відомий широкої аудиторії варіант далеко не повний. Адже в книзі даються не тільки пози, але і найдокладніші рекомендації як змусити клієнта платити за задоволення. І це ще раз підтверджує, що секс, бізнес і політика нерозривно зв'язані.

- Увесь цей час ми говорили про фалосократію, тобто в принципі чоловічу привілею. А чим, на Вашу думку, займаються жінки в політиці?

- На жаль, у нашій політиці жінок поки немає. Я вже якось говорив, що, входячи в політику, чоловік на порозі залишає свої принципи, а жінка – стать. Наші жінки в політиці виступають як безстатеві істоти. Хоча іноді вони і намагаються натягти на себе якісь маски. Наприклад, "Жінки за майбутнє" зображують із себе таких "хохлушек-хлопотушек", і це виглядає комічно, тому що усім відомо, що під цими масками ховається абсолютно розважлива безстатевість.

На жаль, не було ще в нашій політиці по-справжньому красивих жінок, які б демонстрували свою зовнішність, свою сексуальність, як колишня порнозірка, а нині депутат парламенту Італії Чіччоліна. Можливо тому, що українські красуні щасливі, реалізовані в особистому житті й у механізмі політичної компенсації не мають потреби.

- А які жінки, крім порно-зірок, йдуть у західну політику?

- Власне, чисто західного типу політики немає. Є англосакська, тобто в основному протестантська і франкогальська політика. В останній прийнято, що жінка для досягнення політичних цілей використовує жіночі якості. Наприклад, у парадигмі франкогальскої політики історія Клінтон-Левінськи розглядалася би як легка витівка, а в пуританській англосакській – як посадовий злочин.

У майбутньому дуже багато залежить від того, яка політична й еротична культура візьме гору і переможе – франкогальська або англосакська, при чому не тільки на Заході. Мені доводилося читати лекції в мусульманських північноафриканских університетах, і дівчата там поводяться досить розкуто. Я не витримав і запитав якось в одного ректора – а чи бували випадки романів між викладачами і студентками? Він зітхнув і відповів – не бувало випадків, щоб таких романів не було. На жаль, додав він, це спадщина важкої франкогальської культури. Хоча особисто мені ця культура більше імпонує.

- На Заході досить багато привабливих політичних діячів – Клінтон, Рейган, Коль. Чому такий контраст з Україною?

- Тому що на Заході немає такого дорощування чоловічих ознак за допомогою додаткових владних атрибутів. Влада не дає їм таких величезних привілеїв, як у тоталітарних і посттоталітарних країнах – різних там блимавок, закритих санаторіїв, мисливських будиночків.

На Заході дуже велика конкуренція між чоловіками як чоловіками, і вони ретельно стежать, щоб ніхто не використовував заборонені прийоми. Пам'ятаєте випадок, коли один із західних політиків ганяв свій службовий літак, щоб годувати свою коханку свіжою полуницею? На нього відразу накинулися колеги, був жахливий скандал! Там за красивих жінок йде жорстока боротьба, і чоловіки стежать, щоб ніхто не використовував для перемоги своє службове становище.

В англосакській культурі завоювати красиву жінку – це ціла подія. Навіть Росія сьогодні вже робить крок убік цієї парадигми, хоча і стоїть ще однією ногою в Азії. В Азії ж жінки, як говориться, завойовуються золотом, тобто грішми.

- Як Ви поясните те, що Володимир Путін зараз вважається секс-символом Росії?

- Поталанило йому. Одна моя знайома графиня, що проживає в Греції, якось сказала: "Якби Путін до мене тільки доторкнувся, я б відразу пережила оргазм". Напевно він випромінює щось – чи відчуття фізичної чистоти чи тваринної сили, що притягає до нього жінок. І потім він не виглядає сексуально заклопотаним, скоріше сексуально благополучним і це теж притягує жінок. А от наші політики всі поки якісь заклопотані.

Поки не ясно, у яку соціокультурну парадигму занесе нас. До речі, щоб уже зовсім не вихваляти тільки Путіна й інших закордонних альфа-самців, хочу розповісти одну історію про нашого вітчизняного дуже відомого політика. Він відпочивав якось із дружиною в мисливському будиночку на території заповідника і, напевно, єгері заповідника зробили такий політичний прогноз: "Він так кричав, так кричав вночі, напевно буде президентом!".

Хочеться сподівається, що в майбутньому в нашій політиці ще з'являться пустуни, що внесуть здоровий елемент еротизму в це прісне і нудне життя.

- Чи значить це, що, ініціювавши скандал, а ля Левінськи, можна підвищити рейтинг навіть нашому політикові?

- Думаю ні. Тому що всі люди розуміють, що посада нашого політика припускає преференції і цього плану. Сказати, що наші політики займаються цим на службі - те ж саме, що сказати – вони відпочивають на держдачах. Кого цим здивуєш?

- В одному зі своїх інтерв'ю Ви згадували такий термін як політичний гейшизм. Ви могли б назвати кілька прийомів за допомогою яких українська, скажемо, журналістка могла б спокусити політика?

- Хотілося б відзначити, що в журналісток для цього досить багато шансів. На відміну від звичайних чоловіків, політики як жінки люблять вухами. Тобто питання журналісток про їх юність, життєвий шлях, навіть розміри дитячого горщика і т.д. заводять надзвичайно. (До речі, на цьому їхня подібність з жінками не закінчується. Політики намагаються уже використовувати макіяж і камуфляж своїх фізіологічних особливостей. Я спостерігаю, що останнім часом політики стали вдягати туфлі на високому каблуці, певно розмірів кабінету вже недостатньо. Деякі – фарбувати волосся, при чому один відомий політик, як говорять особисті банщики, фарбує волосся навіть у паху).

Що ж стосується конкретних прийомів, то перше, що б я хотів порадити – це довідатися передісторію політика. Хтось виріс у політика з колгоспного бригадира, хтось - з директора заводу. І зваблюючи їх, краще переходити на зрозумілу їм знакову систему. Колгоспному бригадирові найкраще запропонувати інтерв'ю на природі – у лісопосадці з немудрою закускою і самогоном. Досить створити йому ту атмосферу, у якій проходили його колишні славні ігри з дамами із сусідніх ферм – як відразу в ньому все так би мовити прокидається.

Директори підприємств віддають перевагу іншому антуражеві – дизайн кабінетів, їхніх задніх кімнат, коньяк із сейфа в чайних чашках. Колишні комсомольські працівники - сауну. Наша комсомольська рать росла і мужніла в саунах, і цей терпкий запах, ця атмосфера пива і вобли діє на них як гарна порція віагри.

На номенклатуру, як уже говорилося, подіє апеляція до їх профатрибутики – "який у тебе великий кабінет", "який місткий келих" і т.д. (До речі, у нас віце-прем'єрові передбачено чотири кришталевих келихи, а рядовому міністрові два, тому важливі не тільки їхній розмір, але й кількість).

Ведмідь грізлі визначає свій статус оцінкам пазурів на дереві. Він стає на задні лапи і якщо його пазурі не дістають до слідів від пазурів іншого самця – він іде з його території. Так само і з номенклатурою. Якщо ти заходиш у кабінет до чиновника й у нього біля графина 4 кришталевих келихи, а в тебе два – треба здаватися і не лізти з пропозиціями до його секретарки! Це потрібно знати.

Однак, не всі способи однаково пасують журналісткам блондинкам і брюнеткам. Блондинки, як правило, працюють у жанрі легкої вульгарності, чим дуже схожі на політиків. Вульгарність блондинок і популізм політиків мають ті самі корені - спрощення понять, апеляція до фізіологічних почуттів. Тому блондинка- блондинки-жінки- блондинки апелюють в основному до зорових нервів (хоча це і не найдужчий орган політика). Наприклад, маніпуляції з фалосоподібними предметами – сигарами і товстими ручками. Я спостерігав як ковбасило одного політика, коли журналістка, натискаючи на кнопочку, то висувала, то забирала стрижень. Але тут важливе почуття міри – сигара не повинна бути товще "Ромео і Джульетти", ручка - "Монблану".

У брюнеток – інший стиль. Тут потрібно грати на деякому пуританізмі й ідеалізмі. У якості пікантної заманухи я порекомендував би, наприклад, маленький профіль Леніна на внутрішній частині стегна – якщо політик лівого спрямування, або Бендери на правому плечі – якщо правого. Це найбільш вбивча прикраса!

І останній універсальний спосіб – гра словами подвійного значення. Наприклад, "дефлорація влади", або "імпотенція адміністрації". Такими словами можна відразу перевести розмову в потрібне русло. Але хочу попередити – не здумайте переплутати! Якщо журналістка спілкується з представником адміністрації президента, то треба говорити - імпотенція парламенту, у парламенті – імпотенція АП.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді