"Була зигзицею. Ладою..."

15 переглядів
Василь Овсієнко, Вахтанг Кіпіані
П'ятниця, 21 лютого 2003, 11:01
Так писав про Неї Іван Світличний. Знову непоправна втрата. Знову серце зрадило. 18 лютого не стало Леоніди Павлівни Світличної, мудрої й сміливої Льолі...

В історії української культури ХХ століття і, впевнені, її найяскравішої сторінки – недорубаного гебістською сокирою шістдесятництва, вона залишиться навіки. І не тільки вірною дружиною "доброокого" Івана Олексійовича, а й хранителькою пам"яті про високий національний дух, естетику вільної творчості в їхній більше ніж скромній оселі в хрущовці (теж, до речі, символ 60-х!), яка багато років була справжньою Меккою для людей, які тягнулися до Слова і Діла.

Леоніда Павлівна Світлична (із роду Терещенків) народилась 2 квітня 1924 року в Києві. Хрещена в Українській автокефальній православній церкві Покрови на Солом’янці. Перші її зорові враження - Андріївський собор і двохсотлітня липа, звукові - українські пісні, які дуетом співали батьки. В юності носила польові квіти на могилу матері Мазепи і на гробки воїнів полку ім. Богдана Хмельницького, розстріляних Муравйовим.

Початок шкільної науки збігся з голодомором, дорогою до школи бачила померлих. Перший день війни застав її, першокурсницю Будівельного інституту, на геодезичній практиці. Рятуючись від примусових робіт у Німеччині, стала студенткою Медичного, потім Гідромеліоративного інститутів - єдиних тоді вузів. У вересні 1943 року німці вигнали залишки населення з Києва. Перебувши трохи в гробівці на Байковому цвинтарі, Леоніда з мамою повернулася додому у Фролівский монастир. "Та дорога через порожній Київ, коли будь-хто міг нас убити, - одна з найстрашніших згадок у житті", - розповідала вона незадовго до смерті.

З майбутнім чоловіком, Іваном Світличним, познайомилась у бібліотеці ім. Вернадського. У 1956 році вони одружилися. Жили тяжко, бо зарплати були мізерні, а потрібно було допомагати матерям. З Івановою жадобою до книжок про якийсь одяг нічого було й думати. Іван із притаманним йому лідерством був завжди в центрі всіх громадських подій. Леоніда забезпечувала сім’ї надійні тили, була "ґарантом будем-перебудем", як писав у присвяченому їй сонеті Іван. Чим могла допомагала родинам політв’язнів.

Вийшовши на пенсію, була з Іваном у засланні на Гірському Алтаї. Коли 1981 року в нього стався інсульт, 9 місяців провела з ним у лікарні, потім 18 місяців до кінця терміну жила з ним у гуртожитку серед алкоголіків і повій. У січні 1983 року привезла його до Києва.

Підготувала до друку книжку "Серце для куль і для рим", яка вийшла в 1990 році. Після смерті Івана разом із його сестрою Надією Світличною видали книгу його віршів "У мене - тільки слово" і збірник спогадів "Доброокий".

Лесь Танюк, учасник правозахисного руху, а нині голова Комітету ВР із питань культури згадує: "Це була дуже світла Людина. Вона цементувала всю дисидентську "діаспору", виконувала величезну роботу. Леоніда Павлівна, як і Оксана Яківна Мешко, належать до тих фундаментальних жінок, без яких український інтелектуальний рух опору не міг відбутись.

Без неї творча спадщина Світличного не була б реалізована, бо саме вона доклала велетенських зусиль для опрацювання і підготовки до друку листування Івана Олексійовича, із цього буде книжка "Не доходять ненаписані листи". Це воістину титанічна й подвижницька праця – 12 тисяч сторінок! Саме Льоля зробила Івана Світличного надбанням і майбутнього, а не тільки меморіумом..."

Прощання з Леонідою Павлівною Світличною відбудеться у п'ятницю у Церкві Святого Миколая на Аскольдовій могилі від 10.30 до 12-ї години. Похорон на Байковому цвинтарі о 13-й годині.



powered by lun.ua
Шантаж на тлі виборів: чому розмова з Зеленським може привести до імпічменту Трампа
Розрядка 2.0
Пилорами, контрабанда, зниклий аеродром. Чим живе мала батьківщина прем'єра Гончарука
Смартфон Mi A3 від Xiaomi: переваги і недоліки нового бюджетного гаджету
Усі публікації