Американцям не все рівно, пане Мішура!

Голова комісії з розслідування діяльності організацій-грантоотримувачів комуніст Валерій Мішура звинуватив Захід у фінансуванні опозиційних структур, повідомила "Українська правда" у замітці "СДПУ(о) і "донецькі" пожертвували своїм часом, щоб комуністи звинуватили США у фінансуванні Ющенка".

Кожного разу, коли прибічникам діючої влади в Україні нічим прикрити голого, наляканого ненавистю власного народу короля, вони вдаються до безвідмовного комуністичного штампу: в усьому винен американський імперіалізм.

Судячи з антиющенківської істерії, яка проривається з південно-східних областей України, російським політтехнологам, дійсно, вдалось залити певну дозу дурману у голови деяких земляків. І про "американську загрозу теж", якої у Західній Україні чомусь не бояться.

Різниця у поглядах пояснюється дуже просто: хто з українців побував на Заході (в Європі, Америці, Канаді), той не боїться "влияния Запада". Вони знають, що на Заході живуть такі ж люди, як і в Україні, чи в Росії, тільки живуть, як правило, матеріально краще, морально чесніше, більш захищено юридично, психологічно розкутіше.

А що американцям не байдуже, що діється в Україні, то це, дійсно, так. І не лише американцям, пане депутат. Сьогодні про Україну знає увесь світ, свідома частина якого гаряче підтримує героїчних захисників помаранчевої революції.

Існує багато проявів солідарності. І потрібно розуміти різницю між "фінансуванням опозиційних структур" й підтримкою незалежної Української держави.

Тому що саме завдяки інтернетівським виданням й тим кільком незалежним ЗМІ, які зуміли вижити (можливо, й за рахунок зарубіжної підтримки) в умовах тотальної інформаційної брехні й блокади, люди в Україні й за її межами змогли почути правду про злочини й численні правопорушення висакопосадових осіб України, про "темники" й цинічне свавілля їх творців, про "бєспредєл" злочинної влади у жадобі втримати цю владу будь-яким чином і за будь-яких обставин. А про грубе втручання у внутрішні справи України керівників Кремля говорять вже й самі росіяни.

Однак промосковськи налаштовані політики Києва, як зомбовані, продовжують твердити про загрозу заходу. Проте, вже їх діти побували на заході, спробували іншого життя, побудованого, на інших цінностях, і вони хочуть, щоб в Україні люди жили не гірше.

Чому лякають "американськими цінностями"

Тому що ці цінності передбачають відповідальність всіх і кожного перед своєю совістю, своїми дітьми, своєю державою (в особі її громадян) за будь-який вчинок у своєму житті.

Безмежна внутрішня свобода кожної людини в Америці чітко обмежена рамками будь-якого прояву зазіхань на свободу іншого. Іншими словами, ти можеш робити все, що тобі хочеться, якщо це не заважає іншим й не заборонено законом.

Причому, ніхто тут не стоїть у тебе над головою й не наглядає, дотримуєшся ти законів, чи ні. Кожен знає, що є добре, а що зле, кожен сам собі і наглядач, і суддя, і помилувач. А на поліцейських машинах написано "protect and help" – "захисти й допоможи" – й номер негайної допомоги 911, що означає дійсно надання негайного захисту й допомоги людям, а не захисту закону як такого. Тому захищено й спокійно почуває себе тут кожен: американець, іммігрант, біженець чи нелегал.

В Америці звикли шанувати приватну думку, а право вільно її висловлювати закріплено Конституцією Сполучених Штатів Америки. Будь-яка інформація стає надбанням гласності. Інколи здається, що американці самі провокують скандали проти себе, як це сталося, наприклад, під час висвітлення подій в Іраку й поводження американських військових з полоненими іракцями.

Насильство серед підлітків, політичні скандали, економічні махінації керівників крупних компаній й скандали зірок шоу-бізнесу – це теж Америка. Але чим вищий щабель у суспільстві ти займаєш, тим більше теле- й фотокамер націлено на твоє приватне життя, тим обережніший ти маєш бути у своїх судженнях й вчинках.

Америка може собі дозволити бути відвертою зі своїми громадянами, тому що вона їм довіряє, тому що США – це не лише великий континент на заході земної кулі. Америка – це, насамперед, американці, які живуть на цьому континенті.

Перед законом в Америці всі рівні, скандали з Білом Клінтоном, Мартою Стюарт лише підтверджують цей принцип. Звичайно, політики використовують подібні ексцеси у свох цілях, проте головний урок засвоюється кожним: добре подумай, перш, ніж щось робити, адже за свої вчинки доведеться відповідати. Тим більше, коли це стосується перших осіб держави.

В Україні верховенством закону є беззаконня керівників держави та їх заляканих або підкуплених підлеглих. Народ, як такий, взагалі ніколи не брався до уваги, ним можна було маніпулювати, його можна було зневажати або не зважати на нього, що режим Кучми й робив останні роки свого правління.

При цьому засоби масової інформації постійно "інформували" людей про те, "что жить стало лучше, жить стало веселей". А оскільки українські люди звикли завжди самі собі давати раду, виживаючи хто як міг, то твердження про зростання добробуту громадян не здавалися такими вже й безпідставними.

Звичайно, Україна змінилася. Численні приватні бізнеси у містах й містечках змінили їх обличчя, дали людям робочі місця, привчили продавців посміхатися покупцям. З'явилась здорова конкуренція, яка змушує краще працювати й вдосконалюватись. Однак методи ведення бізнесу в Україні надзвичайно жорсткі, а сам бізнес не захищений законом.

За вісім років моєї імміграції Україна стала іншою. Однак, як говорив український меценат Петро Яцик, звичка мити руки з милом після відвідання туалету говорить більше про культуру націїї, ніж її пісні й вишиванки.

І в цьому плані зміни ще малопомітні, і на трасі Київ – Львів ще немає теплих туалетів з чистими унітазами й гарячою водою для зручності туристів. Але я впевнена, що якщо до влади прийде послідовник Кучми, вони там ніколи не з'являться.

Ще минулого року, відвідуючи Україну, я так бажала, щоб Леонід Кучма з братією доживав свій пенсійний вік у селі Грушківці в Хмельницькій області, звідки родом моя бабуся. Я впевнена, що сільрада виділила б президенту одну з глинянок на околиці села й дала б ділянку городу, яку він міг би із задоволенням обробляти сапкою й лопатою.

Дружина активно йому допомагала б, інколи, напевне, й дочка з зятем підмогли б викопати картоплю, якби урожай вдався добрий, Леонід Данилович отримував би пенсію (звичайну, як і всі селяни), а коли вечорами не відключали б світло, - дивився б по телевізору записи засідання Верховної Ради.

В неділю їздив би автобусом до райцентру, де можна купити хліба, прального порошку, свіжої рибки, оселедчика й пляшку кока-коли. А самогон у селі є свій.

Думаю, йому, як колишньому президентові, запропонували б найміцніший. А що болото в селі по коліна у негожі осінні дні, то нічого - скільки там тієї осені-зими-весни, через якихось вісім місяців знов буде літо!

Сьогодні я не бажаю цього Леоніду Кучмі. Тому що є надія на перемогу іншого президента, який зможе дати своїй країні шанс бути щасливою. І в Грушківці ходитимуть по заасфальтованій дорозі чисті теплі маршрутки, а до райцентру (або у сусідню Польшу, наприклад) селяни возитимуть на своїх автомобілях знамениті грушковецькі яблука й грушки, сливи й городину, сало й сметану.

А існуючій сьогодні владі, напевно, доведеться відвідати місця менш затишні, куди відправляють на переосмислення своїх вчинків. Тому що фальсифікація виборів президента – це лише один прояв неповаги до свого народу й порушення Конституції України. А таких проявів набереться чимало (Мирослава й Леся Гонгадзе своїх звинувачень ще, здається, не знімали).

Волевиявлення народу щодо обрання президента країни – це святая святих демократичного суспільства. Адже право голосувати за того чи іншого кандидата в президенти – це чи не єдина можливість кожного приватного громадянина бути почутим і врахованим.

І якщо підтримувати незалежні ЗМІ, громадські організації, прогресивні молодіжні рухи – значить, за словами пана Мішури, "просувати західні суспільні політичні цінності" , то я "за" таке просування і я "за" американські цінності.

Америка не є безпроблемною країною. Однак вона має міцну основу, на якій базується її суспільно-економічний устрій, зовнішня й внутрішня політика, яка є одночасно силою американської нації та невичерпним джерелом цієї сили. Це – любов американців до своєї Америки.

Будь-який президент, якому народ довіряв очолювати цю державу, знав: він на цій посаді для того, щоб захистити й зміцнити цю країну і покращити життя її громадян. І допоки американці дотримуються цієї "цінності", ніякі теракти, ніякі потрясіння й скандали їй не страшні.

Інша "американська цінність" – міцна, щаслива, заможна американська сім'я. Як правило, це – багатодітна сім'я. Дозволити собі мати дітей можуть лише матеріально й фінансово забезпечені люди.

Тому одружуються в Америці досить пізно: у 30 – 40 років, коли є можливість забезпечувати й утримувати сім'ю, ростити дітей. У переважній більшості американські діти не знають, що таке нестача їжі чи одягу, відсутність тепла чи світла, стомлена, роздратована мама чи п'яний тато.

Вони рідко користуються громадським транспортом, тому що у кожній сім'ї є, як правило, дві машини. Прагнення матеріального достатку в Америці це не самоціль, це життєва необхідність, яку диктує саме життя. Фінансова забезпеченість дає відчуття свободи, багата людина може дозволити собі бути щедрою, милосердною, доброю. Вона може дати освіту своїм дітям і забезпечену старість батькам.

І це стосується не лише американців. Більшість наших іммігрантів через 4-6 років проживання в Америці купують будинки або квартири, більшість з них дають своїм дітям вищу освіту.

І ще один приклад. У мене по сусідству живе американська сім'я: мама 45-ти років й 15-літня донька. Їх квартира мебльована скромніше, ніж помешкання середньої української продавщиці у райцентрі, до минулого року вони не мали ні сучасного комп'ютера, ні кабельного телебачення, ні доброго телевізора. Мама, що працює на двох роботах, кожного цента відкладає на навчання доньки у коледжі. Шушана (так звати дочку-тінейджера) багато читає, гарно навчається, мріє стати лікарем.

Якось у розмові про благочинність (ми часто зустрічаємось у басейні, що відкритий влітку у нашому комплексі) Шушана сказала, що ділитись з ближнім, - це обов'язок кожного, хто може і має чим поділитись. "Ми з мамою щомісяця робимо внески у благодійний фонд, - додала вона. - Не всі ж мають можливість жити так добре, як ми". Я згадала їх напівпусту квартиру й зрозуміла, що ця дитина дивиться на світ іншими очима.

А ще через півроку (Шушані було на той час неповних 14 років) вона вразила мене ще більше. Повернувшись з канікул від свого дядька з Конектікута, вона виглядала дорослішою. Найперше, що кидалось у вічі – зміна зачіски, Шушана обрізала густі довгі русяві коси, які, я знаю, вона дуже любила і якими гордилася.

"Тобі не шкода кіс?, - запитала я її. "Трішки, - зізналась вона, - вони відростуть". На моє здивоване запитання, для чого вона все ж це зробила, дівчинка пояснила: "Мій дядько лікар. Він якось розповів, що існує організація, яка збирає коси для виготовлення перук для хворих раком дітей, які облисіли після хіміотерапії. От я й подумала, може й мої коси принесуть комусь радість. Але для виготовлення перуки має бути певна довжина, тому й довелось обрізати так коротко".

Її ніхто не примушував цього робити, просто вона прийняла рішення, яке вважала правильним.

Тому не треба, пане Мішура, лякати людей "західними цінностями". В основі своїй – це загальнолюдські, християнські цінності, основані на повазі й доброзичливості до ближнього.

Американці – про Україну

Ще два місяці тому про Україну мало що знали у світі. Сьогодні про неї знають усі. Україна оголосила себе демократичною державою й щиро прагне посісти гідне місце у європейському співтоваристві. Однак на виборах президента України 2004 року керуюча влада спробувала відібрати в народу таку можливість.

Результати виборів були сфальсифікованими, й це викликало хвилю обурення обманутих українських виборців. Про свою незгоду миритись з подальшими маніпуляціями український народ заявив на повний багатомільйонний голос, який був почутий у найвіддаленіших куточках земної кулі. У тому числі й у Сполучених Штатах Америки.

Американці – на боці українського народу, який піднявся на захист своїх прав й свого вибору. І в першу чергу – українці, які проживають в Америці й Канаді, які проводять мітинги протесту проти безчинств влади й на підтримку демократичного волевиявлення українського народу, збирають кошти на підтримку героїв Майдану й моляться за стійкість їх незламної волі.

Українці світу, роз'єднані океанами й кордонами сьогодні, як ніколи, єдині у своєму прагненні відстояти свій вибір і свою перемогу.