Легітимізація-2
Середа, 29 грудня 2004, 23:00
Цікаву постанову про процедуру інавгурації схвалила Верховна Рада. В основному вона містить текст 104 статті Конституції, але з деякими додатками.
Зокрема, в постанові вказується, що інавгурація відбувається не деінде, а в залі засідань Верховної Ради.
Дату ж її здійснення встановлює парламент своїм голосуванням.
Ну, з фіксацією приміщення – все зрозуміло. Після акції Кучми в 1999 році в Палаці "Україна", а також спроби Януковича "коронуватись" там же після другого туру теперішніх виборів – сесійна зала ВР є свого роду запобіжником від різноманітних витівок окремих політиків.
А от голосування депутатів з приводу призначення дати інавгурації – це вже дещо інше. За великим рахунком – це додаткова форма визнання новообраного президента парламентом.
Норма, абсолютно не передбачена Конституцією, але вперто впроваджувана теперішнім складом ВР.
Скажімо, в політичному сенсі для новообраного президента є різниця, коли за його інавгурацію, себто одну й ту саму дату голосують 226 чи 300 й більше депутатів. Чи, не дай Боже, не голосує навіть проста більшість.
З самою датою – теж цікаво.
За Конституцією – інавгурація має відбутися не пізніше, як за 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів. Себто, особливого вибору депутати наче й не мають.
Але що буде, коли голоси депутатів розділяться між, наприклад, трьома чи хоча б двома датами в межах означеного часу? І жодна з пропозицій не знайде навіть 226 голосів?
Адже не так давно ми мали приклад, як депутати відмовили в конституційному праві депутата Зубанова скласти свої повноваження. Свого часу було й таке, що в тому самому відмовляли голові Верховного суду В.Бойку...
Потім, з якого моменту рахувати 30 днів? З моменту підрахунку протоколів ЦВК, чи з моменту оприлюдення результатів вже після всіх судових розглядів?
Нарешті, для схвалення дати інавгурації має відбутись звичайне пленарне засідання ВР. В нашому теперішньому випадку січневий пленарний тиждень став в пригоді, хоча міг би й пропасти.
Якби ВР не ухвалила з порушенням всіх конституційних та регламентних норм бюджет на 2005 рік одним натиском кнопок в останній грудневий пленарний тиждень, і взяла б собі для бюджетної роботи оці останні дні перед Новим роком...
Якби це сталося, перше пленарне засідання ВР після третього туру виборів відбулося б вже аж в лютому, і тоді всі терміни проведення інавгурації були б порушені.
Не треба й доводити, що в теперішніх умовах питання про легітимність новообраного президента постало б з новою силою.
Можна натомість зазначити, що невеличку частку просування до легітимізації команда Ющенка (щоправда, далеко не вся) вже вимушена була "купити" в Януковича ціною створеного на користь олігархічних інтересів бюджету.
Хоча й нині, як видно з наведених деталей, аби убезпечити нового президента від сумнівності процедури – ще треба багато й плідно попрацювати з парламентом. Хоча б задля того, аби в разі зриву термінів проведення інавгурації не довелося просити в Конституційного суду тлумачення, як чинити далі...
А з парламентом у Ющенка, який переміг в третьому турі за попередніми даними ЦВК, - не все так просто.
З одного боку, він і Порошенко вважають, що майбутня "проющенківська" більшість має нараховувати не ситуативні 230, а всі 250-270 голосів. Але при цьому вже сказано, що і торгів за посади в майбутньому уряді не передбачається, і урядовці не мають бути не лише депутатами, а й навіть партійними лідерами.
З іншого боку, спікер Литвин вже повідомив, що створення ані пропрезидентської, ані проурядової більшості цей парламент більше не допустить, а працюватиме для народу.
Не знаю вже, де більше кучмізму періоду "Кучма-1" – чи в безпартійності урядовців за Ющенком, чи в "народності" парламенту за Литвином.
Але точно знаю: бажання пройти "між Сцилою та Харибдою" різноманітних інтересів, ні з ким не посварившись і нікого не образивши, але одночасно зробивши "комплімент" сподіванням народу і власним амбіціям, - це є вияв внутрішньої конфронтації.
Всередині коаліції переможців – передусім.
Яка завжди завершувалась саме торгами, а врешті отими самими "пакетами", вихід з яких поодинці є початком чергової кризи.
Стан справ в коаліції Ющенка ні в кого ніколи не викликав ілюзій. Але навіщо ж демонструвати його буквально на порозі останнього нібито бар'єру на шляху до перемоги?
І хіба вперше це – такий зрив, коли все на кону, і треба лише не робити зайвих рухів?
Втім, облишивши "оціночні судження", варто зауважити: Ющенко, схоже, намагається спростити своє завдання з іншого боку.
А саме – спочатку визначити, хто не є потенційним учасником тієї більшості, що матиме право на диктат умов і щодо інавгурації, і щодо уряду, і щодо інших посад, а також майже одночасно – "оновленого" бюджету.
Простіше кажучи, він шукає майбутню опозицію.
Цікаво, але у виборчу ніч про майбутню жорстку і масову опозицію до нього було сказано чимало.
Хоча вже на другий-третій день склалося враження, що в опозиції залишиться сам Янукович. Без Пінчука та Ахметова, і навіть без Медведчука – якщо уважніше придивитися до юридичних зусиль, спрямованих начебто на оскарження результатів виборів.
В усякому разі, вони також застосовують ту ж тактику: дати перше слово майбутньому президенту, а вже потім – відносно до запропонованого ним складу уряду, кандидатури генпрокурора тощо – визначатися, чи залишаться вони в "конструктивній", чи в жорсткій опозиції.
А для початку – чи нададуть вони йому "мандат" у вигляді безпроблемної інавгурації, чи саботуватимуть його легітимізацію.
Головний і ключовий момент цієї гри полягає в наступному.
Якщо нарешті Янукович, виконавши свою єдину місію "офірного цапа", вийде з гри після остаточного рішення Верховного суду, то в країні залишиться на поточний момент проста "дилема": вже Ющенко чи все ще Кучма?
Про те, що затягування перебування в офіційній, хоча й напівлегітимній ролі президента саме Кучми, є й залишається єдиною метою всіх виборчих проблем в Україні, - ніколи не ставилось під сумнів.
Змінювалися лише способи та особи, які сприяли йому в цій грі. Точніше, особи не змінювалися, а змінювали свої ролі та публічні висловлювання.
Звісно, кандидат і офіційний конкурент Ющенка Янукович – не головний серед них.
Але й йому, замість грати роль опозиціонера до Кучми, варто було б замислитись над кількома нюансами.
Звідки й чому під час трансльованого на всю країну засідання Верховного суду після другого туру з'явився позов від імені самого Януковича з точно такою ж вимогою, яка була і від Ющенка – визнати результати другого туру недійсними? Тоді дуже здивувався навіть Гавриш... А нині та вимога практично перекреслює всі нові скарги Шуфрича на порушення в третьому турі, оскільки вони базуються на неприйнятті скасування результатів туру другого.
Чому до КС було спрямовано подання про визнання неконституційним всього закону про особливості застосування виборчого закону?
І хто ті юристи, які від імені кандидата підставляють і підставляють його?
Власне, фігури спочатку Гавриша, а нині Шуфрича говорять самі за себе, але чому тоді Янукович прикидається ображеним?
Аби, програвши суди з приводу посади президента, далі почати "принципову гру" за відновлення за собою посади прем'єра? І, як сам вказав на прикладі "реінкарнації" Піскуна, торпедувати будь-який новий уряд Ющенка, розхитуючи його підтримку в парламенті хоча б якимись процедурними "заморочками"?
Мені вже доводилося писати, що насправді завдяки голосуванню у ВР постанови про недовіру урядові Януковича двічі, коли перше голосування було провалене, а лише на другий день – підтримане, скарга нинішнього прем'єра до КС може виявитись абсолютно правомірною.
Але, на відміну від будь-яких подань, що стосуються безпосередньо президента (адже голова Конституційного суду здійснює саму інавгурацію, а тому не може на цей момент залишити не вирішені КС питання до його легітимності), КС не мав потреби розглядати справу про прем'єра.
А от вже після виборів - для КС не існує будь-яких заборон розглянути подання щодо конституційності вотуму недовіри до Януковича.
Звісно, Янукович і так мав би скласти повноваження перед новим президентом, - але лише після інавгурації.
Та, судячи з його теперішніх нібито зовсім безглуздих заяв про "принципову відмову" це зробити – я не здивуюсь, коли він вимагатиме спочатку, аби КС поновив його в повноваженнях. Аби було що скласти...
Щоправда, Янукович посилається не на ту норму Конституції, яка дійсно порушена в його справі, а на протиснуту колись, за свідченнями Тараса Чорновіла, другу програму уряду. І хоче Янукович, аби парламент заслухав його звіт та оцінив зроблену роботу...
Очевидно, він сподівається в такий спосіб повернути собі підтримку ВР? І, всупереч всьому, не так створювати "жорстку опозицію", як претендувати на пост прем'єра знову?
Але для юридичного оформлення цих претензій Януковичу не вистачає лише одного: наближення часу вступу в дію закону 4180, себто змін до Конституції, що відбирають в президента можливість самостійно формувати уряд.
До третього туру Янукович пропонував Ющенку таку угоду-пакет: наближення в часі дії реформи – в обмін на визнання новообраного президента його конкурентом.
Нині визнання новообраного президента фактично залежить не особисто від Януковича, а від частини парламенту, що вирішуватиме, коли саме, і чи взагалі вчасно відбудеться інавгурація.
То чи не запропонує ця частина ВР Ющенкові відповідний пакет: інавгурація в обмін на негайне введення в дію реформи?
Це тим більш вірогідно, що наразі сам Ющенко все ще не демонструє здатності самостійно сформувати уряд, а в тій чи іншій формі наближається до такого собі оновленого ПУКу...
А голосування парламенту за бюджет Януковича-Азарова свідчить, що наразі його більше влаштовує змістовна частина ПУКу старого, - нехай і з дещо оновленим кадровим складом.
І не варто сподіватися, що загибель Кірпи та звільнення деяких посадовців, які просто повернули собі мандати, – щось докорінно змінить в цинічній психології справжніх кучмістів.
Власне, варто зайвий раз підкреслити, що постанова ВР про процедуру інавгурації була схвалена тоді ж, коли й пакет з проектом 4180 та законом про особливості використання виборчого закону. Тому немає сумніву: вся ця залежність нового президента від теперішнього парламенту була закладена в схему заздалегідь.
Так само заздалегідь було зрозуміло, що виграє від цього всього не Янукович, а Кучма, який так або інакше продовжує час свого перебування при владі.
І, між іншим, підписує не лише укази про відставки урядовців, але й вирішує питання термінів виведення контингенту з Іраку, призначає дати переговорів з Росією про Азово-Керченську акваторію та навіть Чорноморський флот...
І якщо в цей час "безвладдя" хтось терміново "дограбовує" Україну, рухає кудись кошти тощо – то навряд це робиться обов'язково руками уряду з Януковичем чи без нього, в приміщенні КМ чи поза ним...
Залишається додати не так багато.
А саме – що відтермінування інавгурації нового президента вкорочує і термін його конституційних повноважень. Тож якщо навіть нині все завершиться добре, - постане питання про зміну до Конституції щодо зсуву часу наступних президентських виборів.
А якщо все буде не так добре, і почнеться чергова вовтузня з документом 4180 в частині його перехідних положень, де вказуються терміни, в тому числі і наступних парламентських виборів, то...
То я б не стала гарантувати, що після схвалення якогось чергового пакету не з'ясується... одночасне проведення парламентської та президентської кампанії. В кого віднімуть і кому додадуть – залежить від того, хто писатиме, а головне – хто уважніше читатиме текст.
Наразі ж події навколо вже третього туру виборів показують, що жодна реформа не здатна послабити в Україні боротьбу за владу – яка б посада цю владу не символізувала.
І ще. Легко позбавитись зустрічі Нового року з Кучмою, вимкнувши телевізор, а краще – просто на Майдані. Я особисто в цьому задоволенні собі не відмовлю.
Але, на жаль, аби прожити без Кучми весь новий рік і жити по-людському далі – цього замало. І тут вже відповідальність – на коаліції "Сила народу" та її нечисленних, але справжніх прибічниках.
Можливо, перед тим, як кидатись "між Сцилою та Харибдою", команді переможців ще треба просто пройти "мідні труби"?
Зокрема, в постанові вказується, що інавгурація відбувається не деінде, а в залі засідань Верховної Ради.
Дату ж її здійснення встановлює парламент своїм голосуванням.
Ну, з фіксацією приміщення – все зрозуміло. Після акції Кучми в 1999 році в Палаці "Україна", а також спроби Януковича "коронуватись" там же після другого туру теперішніх виборів – сесійна зала ВР є свого роду запобіжником від різноманітних витівок окремих політиків.
А от голосування депутатів з приводу призначення дати інавгурації – це вже дещо інше. За великим рахунком – це додаткова форма визнання новообраного президента парламентом.
Норма, абсолютно не передбачена Конституцією, але вперто впроваджувана теперішнім складом ВР.
Скажімо, в політичному сенсі для новообраного президента є різниця, коли за його інавгурацію, себто одну й ту саму дату голосують 226 чи 300 й більше депутатів. Чи, не дай Боже, не голосує навіть проста більшість.
З самою датою – теж цікаво.
За Конституцією – інавгурація має відбутися не пізніше, як за 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів. Себто, особливого вибору депутати наче й не мають.
Але що буде, коли голоси депутатів розділяться між, наприклад, трьома чи хоча б двома датами в межах означеного часу? І жодна з пропозицій не знайде навіть 226 голосів?
Адже не так давно ми мали приклад, як депутати відмовили в конституційному праві депутата Зубанова скласти свої повноваження. Свого часу було й таке, що в тому самому відмовляли голові Верховного суду В.Бойку...
Потім, з якого моменту рахувати 30 днів? З моменту підрахунку протоколів ЦВК, чи з моменту оприлюдення результатів вже після всіх судових розглядів?
Нарешті, для схвалення дати інавгурації має відбутись звичайне пленарне засідання ВР. В нашому теперішньому випадку січневий пленарний тиждень став в пригоді, хоча міг би й пропасти.
Якби ВР не ухвалила з порушенням всіх конституційних та регламентних норм бюджет на 2005 рік одним натиском кнопок в останній грудневий пленарний тиждень, і взяла б собі для бюджетної роботи оці останні дні перед Новим роком...
Якби це сталося, перше пленарне засідання ВР після третього туру виборів відбулося б вже аж в лютому, і тоді всі терміни проведення інавгурації були б порушені.
Не треба й доводити, що в теперішніх умовах питання про легітимність новообраного президента постало б з новою силою.
Можна натомість зазначити, що невеличку частку просування до легітимізації команда Ющенка (щоправда, далеко не вся) вже вимушена була "купити" в Януковича ціною створеного на користь олігархічних інтересів бюджету.
Хоча й нині, як видно з наведених деталей, аби убезпечити нового президента від сумнівності процедури – ще треба багато й плідно попрацювати з парламентом. Хоча б задля того, аби в разі зриву термінів проведення інавгурації не довелося просити в Конституційного суду тлумачення, як чинити далі...
А з парламентом у Ющенка, який переміг в третьому турі за попередніми даними ЦВК, - не все так просто.
З одного боку, він і Порошенко вважають, що майбутня "проющенківська" більшість має нараховувати не ситуативні 230, а всі 250-270 голосів. Але при цьому вже сказано, що і торгів за посади в майбутньому уряді не передбачається, і урядовці не мають бути не лише депутатами, а й навіть партійними лідерами.
З іншого боку, спікер Литвин вже повідомив, що створення ані пропрезидентської, ані проурядової більшості цей парламент більше не допустить, а працюватиме для народу.
Не знаю вже, де більше кучмізму періоду "Кучма-1" – чи в безпартійності урядовців за Ющенком, чи в "народності" парламенту за Литвином.
Але точно знаю: бажання пройти "між Сцилою та Харибдою" різноманітних інтересів, ні з ким не посварившись і нікого не образивши, але одночасно зробивши "комплімент" сподіванням народу і власним амбіціям, - це є вияв внутрішньої конфронтації.
Всередині коаліції переможців – передусім.
Яка завжди завершувалась саме торгами, а врешті отими самими "пакетами", вихід з яких поодинці є початком чергової кризи.
Стан справ в коаліції Ющенка ні в кого ніколи не викликав ілюзій. Але навіщо ж демонструвати його буквально на порозі останнього нібито бар'єру на шляху до перемоги?
І хіба вперше це – такий зрив, коли все на кону, і треба лише не робити зайвих рухів?
Втім, облишивши "оціночні судження", варто зауважити: Ющенко, схоже, намагається спростити своє завдання з іншого боку.
А саме – спочатку визначити, хто не є потенційним учасником тієї більшості, що матиме право на диктат умов і щодо інавгурації, і щодо уряду, і щодо інших посад, а також майже одночасно – "оновленого" бюджету.
Простіше кажучи, він шукає майбутню опозицію.
Цікаво, але у виборчу ніч про майбутню жорстку і масову опозицію до нього було сказано чимало.
Хоча вже на другий-третій день склалося враження, що в опозиції залишиться сам Янукович. Без Пінчука та Ахметова, і навіть без Медведчука – якщо уважніше придивитися до юридичних зусиль, спрямованих начебто на оскарження результатів виборів.
В усякому разі, вони також застосовують ту ж тактику: дати перше слово майбутньому президенту, а вже потім – відносно до запропонованого ним складу уряду, кандидатури генпрокурора тощо – визначатися, чи залишаться вони в "конструктивній", чи в жорсткій опозиції.
А для початку – чи нададуть вони йому "мандат" у вигляді безпроблемної інавгурації, чи саботуватимуть його легітимізацію.
Головний і ключовий момент цієї гри полягає в наступному.
Якщо нарешті Янукович, виконавши свою єдину місію "офірного цапа", вийде з гри після остаточного рішення Верховного суду, то в країні залишиться на поточний момент проста "дилема": вже Ющенко чи все ще Кучма?
Про те, що затягування перебування в офіційній, хоча й напівлегітимній ролі президента саме Кучми, є й залишається єдиною метою всіх виборчих проблем в Україні, - ніколи не ставилось під сумнів.
Змінювалися лише способи та особи, які сприяли йому в цій грі. Точніше, особи не змінювалися, а змінювали свої ролі та публічні висловлювання.
Звісно, кандидат і офіційний конкурент Ющенка Янукович – не головний серед них.
Але й йому, замість грати роль опозиціонера до Кучми, варто було б замислитись над кількома нюансами.
Звідки й чому під час трансльованого на всю країну засідання Верховного суду після другого туру з'явився позов від імені самого Януковича з точно такою ж вимогою, яка була і від Ющенка – визнати результати другого туру недійсними? Тоді дуже здивувався навіть Гавриш... А нині та вимога практично перекреслює всі нові скарги Шуфрича на порушення в третьому турі, оскільки вони базуються на неприйнятті скасування результатів туру другого.
Чому до КС було спрямовано подання про визнання неконституційним всього закону про особливості застосування виборчого закону?
І хто ті юристи, які від імені кандидата підставляють і підставляють його?
Власне, фігури спочатку Гавриша, а нині Шуфрича говорять самі за себе, але чому тоді Янукович прикидається ображеним?
Аби, програвши суди з приводу посади президента, далі почати "принципову гру" за відновлення за собою посади прем'єра? І, як сам вказав на прикладі "реінкарнації" Піскуна, торпедувати будь-який новий уряд Ющенка, розхитуючи його підтримку в парламенті хоча б якимись процедурними "заморочками"?
Мені вже доводилося писати, що насправді завдяки голосуванню у ВР постанови про недовіру урядові Януковича двічі, коли перше голосування було провалене, а лише на другий день – підтримане, скарга нинішнього прем'єра до КС може виявитись абсолютно правомірною.
Але, на відміну від будь-яких подань, що стосуються безпосередньо президента (адже голова Конституційного суду здійснює саму інавгурацію, а тому не може на цей момент залишити не вирішені КС питання до його легітимності), КС не мав потреби розглядати справу про прем'єра.
А от вже після виборів - для КС не існує будь-яких заборон розглянути подання щодо конституційності вотуму недовіри до Януковича.
Звісно, Янукович і так мав би скласти повноваження перед новим президентом, - але лише після інавгурації.
Та, судячи з його теперішніх нібито зовсім безглуздих заяв про "принципову відмову" це зробити – я не здивуюсь, коли він вимагатиме спочатку, аби КС поновив його в повноваженнях. Аби було що скласти...
Щоправда, Янукович посилається не на ту норму Конституції, яка дійсно порушена в його справі, а на протиснуту колись, за свідченнями Тараса Чорновіла, другу програму уряду. І хоче Янукович, аби парламент заслухав його звіт та оцінив зроблену роботу...
Очевидно, він сподівається в такий спосіб повернути собі підтримку ВР? І, всупереч всьому, не так створювати "жорстку опозицію", як претендувати на пост прем'єра знову?
Але для юридичного оформлення цих претензій Януковичу не вистачає лише одного: наближення часу вступу в дію закону 4180, себто змін до Конституції, що відбирають в президента можливість самостійно формувати уряд.
До третього туру Янукович пропонував Ющенку таку угоду-пакет: наближення в часі дії реформи – в обмін на визнання новообраного президента його конкурентом.
Нині визнання новообраного президента фактично залежить не особисто від Януковича, а від частини парламенту, що вирішуватиме, коли саме, і чи взагалі вчасно відбудеться інавгурація.
То чи не запропонує ця частина ВР Ющенкові відповідний пакет: інавгурація в обмін на негайне введення в дію реформи?
Це тим більш вірогідно, що наразі сам Ющенко все ще не демонструє здатності самостійно сформувати уряд, а в тій чи іншій формі наближається до такого собі оновленого ПУКу...
А голосування парламенту за бюджет Януковича-Азарова свідчить, що наразі його більше влаштовує змістовна частина ПУКу старого, - нехай і з дещо оновленим кадровим складом.
І не варто сподіватися, що загибель Кірпи та звільнення деяких посадовців, які просто повернули собі мандати, – щось докорінно змінить в цинічній психології справжніх кучмістів.
Власне, варто зайвий раз підкреслити, що постанова ВР про процедуру інавгурації була схвалена тоді ж, коли й пакет з проектом 4180 та законом про особливості використання виборчого закону. Тому немає сумніву: вся ця залежність нового президента від теперішнього парламенту була закладена в схему заздалегідь.
Так само заздалегідь було зрозуміло, що виграє від цього всього не Янукович, а Кучма, який так або інакше продовжує час свого перебування при владі.
І, між іншим, підписує не лише укази про відставки урядовців, але й вирішує питання термінів виведення контингенту з Іраку, призначає дати переговорів з Росією про Азово-Керченську акваторію та навіть Чорноморський флот...
І якщо в цей час "безвладдя" хтось терміново "дограбовує" Україну, рухає кудись кошти тощо – то навряд це робиться обов'язково руками уряду з Януковичем чи без нього, в приміщенні КМ чи поза ним...
Залишається додати не так багато.
А саме – що відтермінування інавгурації нового президента вкорочує і термін його конституційних повноважень. Тож якщо навіть нині все завершиться добре, - постане питання про зміну до Конституції щодо зсуву часу наступних президентських виборів.
А якщо все буде не так добре, і почнеться чергова вовтузня з документом 4180 в частині його перехідних положень, де вказуються терміни, в тому числі і наступних парламентських виборів, то...
То я б не стала гарантувати, що після схвалення якогось чергового пакету не з'ясується... одночасне проведення парламентської та президентської кампанії. В кого віднімуть і кому додадуть – залежить від того, хто писатиме, а головне – хто уважніше читатиме текст.
Наразі ж події навколо вже третього туру виборів показують, що жодна реформа не здатна послабити в Україні боротьбу за владу – яка б посада цю владу не символізувала.
І ще. Легко позбавитись зустрічі Нового року з Кучмою, вимкнувши телевізор, а краще – просто на Майдані. Я особисто в цьому задоволенні собі не відмовлю.
Але, на жаль, аби прожити без Кучми весь новий рік і жити по-людському далі – цього замало. І тут вже відповідальність – на коаліції "Сила народу" та її нечисленних, але справжніх прибічниках.
Можливо, перед тим, як кидатись "між Сцилою та Харибдою", команді переможців ще треба просто пройти "мідні труби"?
