Євгенія Кононенко: Повії теж виходять заміж
Неділя, 16 січня 2005, 22:50
У книзі Євгенії Кононенко "Повії теж виходять заміж" (видавництво "Кальварія") йдеться не про повій політичних, а про самих, що не на є, справжнісінських українських жіночок. Тих самих, що тисячами пороз’їхалися закордонами у пошуках щастя і грошей, склавши найпершу статтю українсього експорту, вагомішу за метал і труби широкого діаметру. Не гріє сонце на чужині, як писав поет, - а дома надто вже пекло...
У книзі відсутнє моралізаторство і повчання, мовляв, "бач, які вони погані". Тринадцять оповідань збірки – це тринадцять особистих історій українських робітниць, вчительок, перекладачок, яких заїли злидений побут, безробітні примари-чоловіки й всі інші "радощі" безкінечного перехідного періоду із нікуди в нікуди.
"А в нас одна дорога, - сповідується одна з героїнь книги, - "точніше дві. На базар або на трасу. Ну і третя закордон".
Безпосередньо повіям присвячене лише одне з оповідань книги. Всі інші героїні – це так – аматорки непрофісіоналки, що займаються цією справою епізодично, аби заробити на кілограм сосісок для чоловіка, який вже другий рік поспіль лежить безробітним на дивані, або пережити хоч і короткотривале, але сповнене пригод і радощів сильне почуття.
Новели й оповідання, взагалі-то, не тільки про українських жіночок, але й про їхніх чоловіків, які втративши будь-яку самоповагу і здатність до опору, змусили своїх дружин виживати у відповідності до власних зовнішності й талантів.
"-Слухай, Іро, він дуже добре заплатить.
-Ти хочеш, щоб я...
-Настільки добре, що ти й уявити собі не можеш.
-Я, здається, не повія.
-Звичайно, що не повія, тому так дорого"...
На відміну від багатьох сьогоднішніх модних письменників, в книжках яких сюжети – це постмодерне протоколювання того, хто, де і як і з ким вколовся, обкурився чи напився, оповідання Кононенко мають чіткий і захоплюючий сюжет. Нечасте явище в сучасній українській літературі, пані й панове! Ловіть момент, поки ця книжка ще є на полицях книгарень.
Як і всі твори Кононенко, "Повії" овіяні лагідним гумором і безкінечною любов’ю до Києва, на вулицях і в помешканнях якого розгортаються чимало історій. Легкість стилю, ясність мови, майстерно вихоплені з життя діалоги і реалістично змальован герої, про яких так і хочеться вигукнути: "О, я знаю кого письменниця мала на увазі!".
Книга розрахована не на тінейджерів, а на дорослу й соліднішу читацьку аудиторію, якій хочеться усамітнитися після бурхливого робочого дня і почитати щось для душі, нормальною мовою, з чітким сюжетом, без постмодерністського мудрагельства. А сексу і драйву в книзі достатньо для найвибагливішого читача.
"Повії" Кононенко начебто не мають відношення до політики. Однак, мандруючи за героїнями по містах і містечках Західної Європи, розумієш в якому огидному стані знаходилося українське суспільство ще донедавна й звідки зароджувалася енергія для помаранчевої революції.
Є надія, що повії політичні, яких так багато розпліднилося в Україні за останні десять років, на відміну від повій у книзі Кононенко, більше кіколи не "вийдуть заміж". За новообраного президента.
Читайте Кононенко...
У книзі відсутнє моралізаторство і повчання, мовляв, "бач, які вони погані". Тринадцять оповідань збірки – це тринадцять особистих історій українських робітниць, вчительок, перекладачок, яких заїли злидений побут, безробітні примари-чоловіки й всі інші "радощі" безкінечного перехідного періоду із нікуди в нікуди.
"А в нас одна дорога, - сповідується одна з героїнь книги, - "точніше дві. На базар або на трасу. Ну і третя закордон".
Безпосередньо повіям присвячене лише одне з оповідань книги. Всі інші героїні – це так – аматорки непрофісіоналки, що займаються цією справою епізодично, аби заробити на кілограм сосісок для чоловіка, який вже другий рік поспіль лежить безробітним на дивані, або пережити хоч і короткотривале, але сповнене пригод і радощів сильне почуття.
Новели й оповідання, взагалі-то, не тільки про українських жіночок, але й про їхніх чоловіків, які втративши будь-яку самоповагу і здатність до опору, змусили своїх дружин виживати у відповідності до власних зовнішності й талантів.
"-Слухай, Іро, він дуже добре заплатить.
-Ти хочеш, щоб я...
-Настільки добре, що ти й уявити собі не можеш.
-Я, здається, не повія.
-Звичайно, що не повія, тому так дорого"...
На відміну від багатьох сьогоднішніх модних письменників, в книжках яких сюжети – це постмодерне протоколювання того, хто, де і як і з ким вколовся, обкурився чи напився, оповідання Кононенко мають чіткий і захоплюючий сюжет. Нечасте явище в сучасній українській літературі, пані й панове! Ловіть момент, поки ця книжка ще є на полицях книгарень.
Як і всі твори Кононенко, "Повії" овіяні лагідним гумором і безкінечною любов’ю до Києва, на вулицях і в помешканнях якого розгортаються чимало історій. Легкість стилю, ясність мови, майстерно вихоплені з життя діалоги і реалістично змальован герої, про яких так і хочеться вигукнути: "О, я знаю кого письменниця мала на увазі!".
Книга розрахована не на тінейджерів, а на дорослу й соліднішу читацьку аудиторію, якій хочеться усамітнитися після бурхливого робочого дня і почитати щось для душі, нормальною мовою, з чітким сюжетом, без постмодерністського мудрагельства. А сексу і драйву в книзі достатньо для найвибагливішого читача.
"Повії" Кононенко начебто не мають відношення до політики. Однак, мандруючи за героїнями по містах і містечках Західної Європи, розумієш в якому огидному стані знаходилося українське суспільство ще донедавна й звідки зароджувалася енергія для помаранчевої революції.
Є надія, що повії політичні, яких так багато розпліднилося в Україні за останні десять років, на відміну від повій у книзі Кононенко, більше кіколи не "вийдуть заміж". За новообраного президента.
Читайте Кононенко...
