ТОМУ ЩО може бути не ТАК!

Середа, 19 січня 2005, 11:14
"Декотрі народжуються великими, дехто добивається величі, а декого виштовхують у величність"– писав Шекспір. Можна не сумніватися, до якої категорії належить новообраний президент України Віктор Ющенко.

Широка і масштабна підтримка простих – разом узятих уже точно не "маленьких" – українців забезпечила проведення третього туру і переконливу перемогу кандидата від опозиції. Перемога Ющенка відкриває двері до зовсім іншої країни, ніж та, якою посткомуністична Україна була дотепер.

Революція, якою спалахнуло усохле внаслідок державних знущань українське суспільство, була охрещена "помаранчевою". Хоча вона могла бути будь-якого кольору. Головне – це те, що ставлення людей до себе і до свого оточення змінилося. Майдан, на якому стояли громадяни, відстоюючи себе, освітлювався доброзичливістю, яка перемагала навіть серйозних хлопців із Донецька та з інших східних і південних областей.

Можливо, що саме у запалі ейфорії піднесення здавалося, що люди стали добрішими в очікуванні кращого спільного життя. Не тільки окремі кияни – цілі фірми в столиці зупиняли роботу і ходили на Майдан, годували, одягали тих, хто там знаходився. Машини з помаранчевими стрічками, часом обвішані ними по самі колеса, ввічливо поступались дорогою іншим, замість того, щоб тиснути на газ, на сигнал і на нерви своїх співгромадян.

Іноземні спостерігачі так і не збагнули, яким чином революція, що призвела до падіння режиму, могла бути такою позитивною. Авжеж ніколи, якщо люди незадоволені і виходять на вулиці, не панує атмосфера, яку дехто насмілився назвати "карнавальною". Натомість скандують "ганьба!", спалюють опудала і скреготять зубами. Виявляється, українці також можуть чогось навчити решту світу.

Саме українці. Лідери "Нашої України" Олег Рибачук та Ігор Гринів, до їх честі, визнали, що Майдан і масові протести зробили самі люди, а не штаб Віктора Андрійовича. Проте один з керівників одного зі штабів, Роман Безсмертний, примудрився спробувати приписати оранжеву революцію своєму вмінню готувати "масштабні акції", а тепер не дуже успішно третій тиждень займається спробами розпуску наметового містечка на Майдані.

РЕВОЛЮЦІЯ, ЯК РЕВОЛЮЦІЯ

Українці – практичний народ і вправі спитати, що дасть їм революція в прийдешні кілька років.

Хочеться відповісти, що революція дала і дасть багато чого, в тому числі кращого життя. Але рано впевнено давати таку відповідь.

Деякі досягнення вже є. Серед них – поліпшення об'єктивності засобів масової інформації, замороження замовлень проти підприємств, що не пов'язані із владою.

Є й інші, можливо, дріб'язкуваті "плюси" від того, що зробили люди за останні кілька місяців.

Можна, наприклад, згадати несподіваний подарунок в період новорічних свят у вигляді обличчя Нестора Шуфрича, який після засідання ЦВК, на якому вкотре було відхилено скаргу від Януковича, виглядав так, ніби його відшмагали гумовим шлангом. Напевно, ніколи в житті Нестор Іванович не допускав думки, що з ним можуть розібратися швидко і без уваги, майже без жодної поваги, тобто, вчинити так, як численні рази робили державні чини з представниками опозиції.

Після падіння від яєчного теракту жалібність Януковича стала нецікавою і, напевно, не один з нас з нетерпінням чекає його заслуженого зникнення в небуття.

В цілому сьогодні ми вже маємо, крім відшмаганого Шуфрича, значно професійнішу пресу і значно кращий імідж України за кордоном.

І це набагато серйозніший позитивний наслідок для України після революції - увага, яку українці привернули до себе в інших куточках світу.

Зараз можна пишатися тим, що ми українці. Світовий резонанс від помаранчевої революції пролунав по всьому світу. Найвпливовіші газети Заходу тижнями відкривались повідомленнями з України на першій сторінці. В подальшому, напевно, менше іноземців плутатимуть Україну з "Раша".

Відбулась одна конкретна і важлива подія на користь України. Коли 467 депутатів Європейського парламенту проголосували 13-го січня на підтримку вступу України до Європейського Союзу і лише 19 голосували "проти", стало остаточно ясно, кого не чекали в Європі – "Кучму і Ко". Європа стала зовсім доступною перспективою для України.

ЩО ПОТРІБНО

Не випадково, що Віктор Ющенко вбачає головним своїм завданням вступ України до Європейського Союзу, якщо вірити головному подвижнику євроінтеграції серед його команди Рибачуку. Це просто логічна мета.

Для вступу в ЄС Україна повинна підвищити рівень демократії, підвищити рівень життя й узгодити своє законодавство з європейським. Якщо все це вдасться зробити за п'ять років правління президента Ющенка, тоді членство в ЄС майже, але тільки майже, не потрібне, тому що таким чином Україна досягне благополуччя, якого вона ще ніколи не знала.

Що ж тоді потрібно зробити для досягнення мінімального європейського рівня? У першу чергу, це завдання вирішуватимуть кадри, і не дарма сьогодні точаться розмови про люстрацію, про те, що робити з кадрами старого режиму і так далі.

Першочергове кадрове питання – це призначення прем'єр-міністра.

Тривожить тенденція декого з найближчого оточення Ющенка пробивати на посаду прем'єр-міністра слабку фігуру аби, відповідно, не відбирати від величі президента і тим самим зберегти власні позиції у повній силі.

Узагалі не варто обговорювати конкретні кандидатури через дві причини. По-перше, кандидатуру, яку внесе Віктор Андрійович до Верховної Ради на посаду прем'єр-міністра, знатиме лише він і на цей вибір мало хто може впливати. По-друге, будь-яка кандидатура, яка швидше за все буде проголосована парламентом, повинна відстоювати кілька базових напрямків, які забезпечуватимуть загальне просування до Європи.

Важливими повинні бути ідеї, напрямки реалізації Європейського курсу, а не персоналії.

ПРАВЕДНА ІДЕЯ

Поради новому президенту з приводу того, які ідеї потрібно втілювати новому уряду першочергово, багато хто взявся давати. І це добре. Знайшлась навіть комісія "блакитної стрічки" (так часто називаються на Заході особливо кваліфіковані зібрання, покликані дати відповідь на запитання "Що нам робити?"), яка підготувала свої рекомендації.

Слід лише мати на увазі, що, наприклад, чотири азійські тигри, держави, які за кілька десятків років пройшли шлях від дуже бідних до супербагатих, зробили це без допомоги уже розвинутих західних країн і часто всупереч рекомендаціям найбільш "блакитних", якщо можна так їх характеризувати, комісій, інститутів і міжнародних організацій.

Тому, напевно, можна ставитися доволі скептично до думки одного зі співголів комісії "блакитної стрічки" Олександра Пасхавера, що "перегляду приватизації не передбачається".

Подібна дискусія викликає серйозні сумніви в тому, що питання переглядати чи не переглядати приватизацію повинні вирішувати не якась комісія, не прем'єр-міністр, навіть не сам народний президент. Такі питання можуть вирішуватися виключно згідно закону.

Ще одне. Зараз в.о. прем'єр-міністра, засновник і хрещений батько однієї з найрепресивніших, найдеспотичніших систем оподаткування в Європі, Микола Азаров, говорить, що йому хотілось би "доработать". Але допрацювати що?

Микола Янович, як, до речі, сам Віктор Янукович, давно вже приписує собі українське "економічне чудо", динамічний ріст ВВП і так далі, коли насправді цей ріст відбувається всупереч і зовсім не завдяки корумпованим, репресивним діям уряду Януковича і йому подібним. Як сказав колись анонімно один західний дипломат, процитований в журналі "Економіст", "Скільки хтось би не старався перетворити Україну в африканську державу, це їм не вдається".

І головне. Віктор Ющенко абсолютно правильно зазначив своїм пріоритетом боротьбу з корупцією. Саме ліквідація корупції є найважливішим кроком, як до стабільного економічного зростання, до добробуту, так і до Європи.

У цьому відношенні, можливо, є сенс для соратників Ющенка і майбутніх членів уряду ознайомитися із професійними та корисними рекомендаціями Євгена Захарова, співголови Харківської правозахисної групи, "... Плюс "Декучмизация" Всей Страны".

Він пропонує:

1) оприлюднити засекречені укази, постанови та інші документи, що свідчать про корупцію влади, що відходить;
2) переглянути судові справи, пов'язані з переслідуванням опозиції;
3) публічно розкрити механізми фальсифікації виборів;
4) провести "декагебізацію" шляхом реорганізації СБУ;
5) обновити усі правоохоронні органи, розкривши інформацію про їх незаконні дії, провести заміни в системі освіти, розділити бізнес і політику, створити інституції громадського контролю, посилити незалежність і незаангажованість суддів, переглянути структуру і чисельність державного апарату і багато чого іншого.

Взагалі-то, боротися з корупцією не важко. Один коментатор в "УП" договорився до необхідності у "чесних і розумних законах". Але закон не може бути "чесним", такими бувають люди, благородні або такі, що знають про неминучість покарання порушень закону.

З цим, здається, погоджується Віктор Пінчук, який також висловився декілька разів за дотримання закону.

Наскільки пан Пінчук пов'язаний із сім'єю Леоніда Кучми, і характер цих відносин, ми знаємо. Виникає лише питання, наскільки пан Пінчук ознайомлений з українським законодавством. Він ставив питання про, наприклад, можливе "виправлення" приватизації "Криворіжсталі".

Але Віктор Михайлович забув про положення Кримінального Кодексу, які входять до розділу "Злочини у сфері службової діяльності" і мають пряме відношення до публічного лобіювання Леонідом Кучмою інтересів свого зятя при закупівлі "Криворіжсталі" по заниженій ціні.

Це добре, з точки зору таких майбутніх наслідків, як ув'язнення Кучми, що в своєму інтерв'ю Пінчук додав, "я готовий до всього в рамках закону!" Саме в рамках закону потрібно діяти.

Справа, безумовно, не лише в "Криворіжсталі". Якщо будь-яка дія державних осіб порушила закон, ці дії повинні розглядатися в судовому порядку, тим більше, якщо йдеться про таке важливе питання з точки зору державних інтересів, як незаконно приватизоване державне майно.

Сьогодні, наприклад, стоїть питання про те, хто видав 28-го листопада генерал-лейтенанту внутрішньої служби МВС України Сергію Попкову злочинний наказ розігнати мирну демонстрацію із застосуванням зброї. Вже не згадуючи про велику кількість резонансних справ, які чекають справедливого рішення.

Україна просуватиметься до Європи, якщо розслідування і покарання особливо великих злочинів, учинених державними службовцями, проводитиметься особливо відповідально.

Потрібно зробити з "олігархів", у розумінні "осіб, які шалено багатіють, використовуючи свої зв'язки з владою", небажану професію.

Справа не в особистій помсті, а в дотриманні закону. Коли діє "верховенство закону", ніщо і ніхто не повинен бути в змозі відвернути його застосування.

Сама наявність питання про помсту, полювання на відьом тощо, може означати, що Ющенко і його команда діє за старими ідеологемами типу "Робіть, як я кажу, а не як я сам роблю".

Однак абсолютно недоречним до застосування закону чинником є той збіг обставин, що три клани, які у більшості випадків незаконно поділили між собою більшість майна в Україні, є і залишатимуться політичними опонентами Ющенка і його команди.

Україна на довгі роки буде серйозно застрахована від всюдисущого і знахабнілого розкрадання, яке мало місце в часи незалежності, лише після того, як почнуть відбувати свої покарання у зонах позбавлення волі перші з багатьох колишніх державних посадових осіб, засуджених справедливими судами на підставі достатніх доказів.

Така страховка поширюватиметься на всіх – рухівців і комуністів, лівих і правих. Ніхто вже так вільно не розпоряджатиметься державним майном. Саме це і є основною дорогою наближення до Європи, яку Україна мусить пройти.

Як казав хрещений батько в однойменній книзі автора Маріо Пьюзо: "Це не особисте, це бізнес".

ПОТРІБНА ЛИШЕ ВОЛЯ

Покласти край корупції, починаючи з покарання винних у корупційних чи інших незаконних діях, і легко, і важко. Легко тому, що застосування закону в багатьох випадках є досить простим і зрозумілим, коли йдеться про те, що робилося за часи двох Леонідів – Кравчука і Кучми. Важко тому, що навіть зараз на всіх рівнях працює зовсім інша система, інерція якої є значною.

Існуюча бюрократія ще не отримала вказівки міняти курс, а отримавши її, опиратиметься, якщо не провести широку і глибоку заміну кадрів.

Візьмемо це жалюгідне шоу, влаштоване теперішнім генеральним прокурором Святославом Піскуном з сепаратистами, керівниками східних регіонів. Виклик на допит такої фігури, як Кушнарьов, напевно здається відважним кроком для новоспеченого "недоторканного" борця з незаконністю Піскуна.

Але проявлений Кушнарьовим та іншими сепаратизм, що розтанув, як роса на сонці, все одно є серйозним порушенням закону. Виступи, які порушили закон, були публічними і не підлягають сумніву як докази. У чому тоді затримка? Затримка у тому, що ми знаходимося у паузі перед введенням змін до способу застосування закону.

Від такого застосування застерігають представники колишньої партноменклатури, які мали змогу у свій час повладарювати. "Якщо її (силу, яка відійде) відразу під прес – то це початок кінця", – сказав Кравчук в інтерв'ю для УП.

Завжди потрібно серйозно і з особливою увагою ставитися до того, від чого застерігають опоненти, а тоді робити саме це.

Хоча існує і політичний аспект. Влада і кучмісти розраховують на неминуче падіння Ющенка і тому застерігають його не чіпати їх. Лунають заклики "підвести риску", у відповідь на які можна спитати, як часто прийдеться це робити.

Неминучість покарання через застосування закону – це єдиний критерій, здатний самостійно вирішити долю президентства Ющенка.

Іван Лозовий, президент інституту державності і демократії



powered by lun.ua
Головне на Українській правді