URLи, URLи – то трафік пролетів...

Середа, 8 червня 2005, 16:10
Владу лякає і та вільнодумність, з якою трактують інтернет-видання події національного рівня, і відсутність суттєвих важелів впливу на діяльність цих ЗМІ, і динаміка збільшення читацької аудиторії новинних сайтів.

У 1978 році в Радянському Союзі було видано незвичайний, як для епохи войовничого соцреалізму, довідник "Яким буде світ у 2000 році". Видання перекладне, автор - американець, який мав якийсь там стосунок до Університету Патриса Лумумби. Книга, вочевидь, тоді більше позиціонувалася як чтиво розважальне та ідеологічно близьке "совку".

Сміливі прогнози щодо переформатування добування вугілля та нафти (світовим лідером у майбутньому називався СРСР), про перших колоністів на Марсі, (де позірно було змальовано чомусь саме кубинський прапор) та про радикальні зрушення у царині мас-медіа – на противагу друкованим ЗМІ мали прийти такі собі імпровізовані течки з графітовим моніторчиком, із внутрішньої сторони якого срібний грифель мав виписувати поточні світові новини.

Ну, ясна річ, що рушійною силою того грифеля мав стати радіосигнал з транснаціонального супутника з російською назвою "Космос"...

І, по великому рахунку, прогнози справдилися, але "течки" уреальнилися в інтернет-сайти, які за останні буремні роки здобули той відсоток довіри читачів, який був і залишається недосяжним рекордом для традиційних газет...

Мінтранс у трансі

Виданий, а потім частково спростований наказ Мінтрансзв'язку "Про затвердження Порядку проведення державної реєстрації електронних інформаційних ресурсів"яскраво довів усім інтернет-медійникам, що світове павутиння UA-зони стало повноправним гравцем на арені формування громадської думки.

Звідти передруковують новинні стрічки й аналітику. Знаходять фото дегустуючого горілку Ющенка, політично-генеологічне дерево родини Тимошенко, вельми пікантні спостереження за складною долею Білозір та безсмертні софізми Зварича.

Можновладців лякає та вільнодумність, із якою трактують інтернетівці події національного рівня, відсутність суттєвих важелів впливу на діяльність цих структур та позитивна динаміка збільшення читацької аудиторії новинних сатів.

Остання категорія, за оцінками самих керівників сайтів, напередодні та під час революції зросла у кілька разів. За інформацією порталу bіgmіr)net, за підсумками грудня 2004, унікальна аудиторія українського Інтернету склала 5 905 465 осіб. Це люди, які протягом останнього 31 дня хоча б один раз заходили в Інтернет.

Порівняно з листопадом цього ж року, кількість унікальних користувачів мережі збільшилася на 339 598 осіб або на 6,1%. Водночас, розмір аудиторії не зменшився. Це означає, що більшість нових українських користувачів, які вперше зайшли в Інтернет у листопаді, продовжували користуватися глобальною мережею й у грудні.

Фахівці відзначають, що в листопаді ріст аудиторії склав 39,36% - такий різкий стрибок був обумовлений політичною ситуацією в Україні.

Класика моменту та... контенту

Про подібні феномени писали і вітчизняні ЗМІ. Стрімке збільшення кількості користувачів мережі, як відзначають експерти, обумовлене політичною ситуацією в Україні, що призвело до різкого підвищення інтересу українців до інформаційних сайтів.

За даними bіgmіr)net, аудиторія Uanet за перший тиждень листопада склала 1 млн. 593,305 тис. осіб, за другий – 1 млн. 537,001 тис., за третій – 1 млн. 630,133 тис., за четвертий – 2 млн. 016,1 тис. осіб.

Географічно лідером за кількістю користувачів є столиця України - Київ – 55,03% відвідувачів (у жовтні – 55,39%). При цьому користувачі з інших великих міст (Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Львів, Одеса, Харків) склали 30,2% аудиторії.

Для порівняння, у період з 2001-2003 років (за результатами опитування Київського інституту соціології) в Україні нараховувалося близько 900 тисяч активних користувачів. Причому відзначався ріст кількості протягом усього періоду дослідження з 6 до 8 відсотків від усього населення України.

Статистика чиновників з цього питання у 2003 році не набагато відрізнялася від соціологічної вибірки: у державній програмі економічного та соціального розвитку країни на 2003 рік було вказано, що Інтернетом активно користується близько 1 млн. 200 тис. осіб.

Проте нині, за інформації "Українських новин", ситуація дещо змінилася: у березні 2005 року розмір української інтернет-аудиторії, який визначається кількістю унікальних користувачів, які протягом місяця хоча б одного разу відвідали мережу, збільшився порівняно з лютим на 13,46%, або на 761,012 тис. осіб до 6 млн. 414, 405 тис. осіб.

Як зазначається у звіті, аудиторія Uanet за перший тиждень березня склала 1 млн. 889,238 тис. осіб, за другий - 1 млн. 883,796 тис., за третій - 1 млн. 973,367 тис., за четвертий - 1 млн. 935,376 тис. осіб.

Географічно лідером за кількістю користувачів є Київ - 53,63% відвідувачів (у лютому 52,86%). Користувачі з інших великих міст (Дніпропетровськ, Донецьк, Запорожжя, Львів, Одеса, Харків) склали 32,16% (у лютому 32,89%), а з інших регіонів - 14,21% аудиторії (у лютому - 14,25%).

Найбільш значний ріст продемонструвала Херсонська область, де Інтернетом стало користуватися на 52,38% людей більше, ніж у лютому. На Херсонщині найстабільніше працював сайт обласної організації Комітету виборців України "Херсонщина політична".

Його редактор Дементій Бєлий на минулих виборах зробив для його наповнення майже неможливе, і тепер чиновники облдержадміністрації, перш ніж погнати секретарку за кавою, "стартують" з polit.kherson.ua.

Якщо говорити про інноваційні регіональні сайти, то на увагу цілком заслуговує нещодавній спільний проект Чернівецької медіа-профспілки та Буковинського центру виборчих технологій - віртуальна інформаційна агенція "Букінфо" (bukinfo.cv.ua). Із досить динамічним оновленням сайт став своєрідним банком фактів для більшості буковинських ЗМІ.

З веб-сторінкою тижневика "Рівне вечірнє" (rivnepost.rv.ua) виникла ситуація, яку ми вже змальовували – просування бренду газети призвело до створення багатофункціонального інформаційного сайту.

Дніпропетровськ у каталозі zona.dp.ua репрезентований сайтами Регион-on-line та веб-сторінкою газети "Событие" (до речі, саме там було створено першу регіональну медіа-профспілку).

У сім'ї не без домену...

Перспектива грядущих плебісцитів малює владі невтішні прогнози щодо стосунків з тими, хто розкопав особливості отримання наукового ступеня "донецьким" прем'єром та були головними натхненниками протистояння журналістів цензурі. "Професор" відреагував дещо запізно і трохи не у всіх своїх негараздах з електронними ЗМІ на виборах звинуватив проект Альбіни Трубенкової ProEvropa.

Але ніхто з тих, хто редагує сучасні інформконтенти (окрім партійних сайтів НСНУ), не заявив про свою цілковиту відданість новій владі. Навіть без темників і телефонного права. Навіть із президентом у помаранчевій краватці...

Натомість, та ж "Українська правда" зробилавлучну фотосесію "Президент п'є горілку, сідає за кермо і робить ручкою...". Це було розцінено адекватно й одразу знайшло місце у "Сегодня", котрі не без задоволення передрукували фото і принагідно зазначили, що світлини - з сайту "УП", котрий був... "до прихода Ющенко к власти - ведущим интернет-ресурсом "оранжевой" оппозиции". Цікаво, чи має Олена Притула бодай якесь спецпосвідчення з цього приводу? Навряд чи.

Цей випадок якраз і демонструє кардинальну відмінність інтернет-видань між ЗМІ, власник якої є політично заангажованим, від тих видань, де редакційну політику визначають незалежні журналісти. Для них влада завжди залишається владою. І вони завжди будуть до неї в опозиції...

І якщо "УП" у новинних стрічках балансує на межі відвертої публіцистики, ПроЕвропа. спирається у своїх судженнях на європейський досвід "нульового коментаря" та ілюструє аналітику здебільшого європейським поглядом, то "Репортер" Уколова віддає перевагу "гарячій десятці фактів", що зближує його з "Кореспондентом" та з порівняно новим сайтом "Укрінфомбюро"http://www.ukrinform.info/}, котрий досить ефектно позиціонує себе журналістськими розслідуваннями.

І, як видно по наповненню перерахованих сайтів, щодня їх гортає від 16 до 60 тисяч читачів.

Леся Мазаник, керівник інформаційно-аналітичного сайту "Кореспондент.net", коментуючи подібне питання львівській "Медіакритиці" називає кількість відвідувачів "Кореспондент.net" в межах 70-80 тисяч осіб. Такі показники, якщо порівнювати з традиційною пресою, абсолютний рекорд для вітчизняних ЗМІ.

Для довідки: на розкрутку газети накладом більше 50 тисяч може піти до 5 років кризового менеджменту. І зовсім не факт, що потім її надалі купуватимуть…

Також це, вочевидь, результат привабливості інтернет-медіа для самих журналістів. На думку практично усіх керівників інтернет-проектів, сайти під час влади "темників" та телефонного права були єдиним місцем для самореалізації амбітних та вільних за духом журналістів.

Рента для бренду

Окреме питання про сайти, які популяризують бренди загальнонаціональних телеканалів.

Деякі з них, наприклад, сторінки "5 каналу" та інтерівські "Подробиці" можуть сміливо порівнюватися з окремішними новинними ЗМІ.

Пам'ятається, що з "п'ятіркою" саме так і сталося – коли арештували майно каналу, у регіонах у напівпідпільних "матрицях" качалися сюжети про останні новини в країні напередодні революції. Наприклад, у грудні 2004 року словом "5 канал" цікавилося 51,567 тис. відвідувачів.

Про популярність того чи іншого "інтернет-ресурсу" також свідчать власні форуми. Ото, справді, мультифункціональний зворотній зв'язок "читач - запитує, газета – відповідає". До речі, робота зі зверненнями та листами читачів була наріжним каменем безумовної довіри до радянської преси.

Певним обмеженням для тотальної масовості Інтернету є його елітність для більшості громадян нашої країни. За оцінками експертів, 74 % користувачів мають безперешкодний доступ до павутиння, лише перебуваючи на роботі. При цьому 13% мають "онлайн" і вдома, і на роботі, а ще 13% - тільки вдома.

У різних регіонах України кількість користувачів також істотно відрізняється. За даними Management.com.ua, більше користувачів серед міського населення Західної (16%), Західно-центральної (17%) та в Південній Україні. Менше - у Східному (6%) та Східно-Центральному (9%) регіоні.

Якщо узяти таку схему як принципову, то саме інтернет-сайти є тією еволюційною ланкою, яка поєднує швидкість інформагентства та розлогі відступи друкованих ЗМІ. Той сердешний американець з'їхав би з глузду, дізнавшись про влучність своїх (а-ля Нострадамусових) сутінкових прозрінь...

В українській зоні інтернет-сайти представлено двома групами – ті, котрі створені за власний кошт засновників і ставлять за мету отримання прибутку, та сторінки, які презентують читачеві доробки підтриманих профільними донорами проектів українських неприбуткових організацій.

Перші у достатньо невигідній ситуації, оскільки, навіть за умов росту привабливості інформаційного Інтернету реклами, на утримання достатньої кількості штатних журналістів не вистачає.

Ось, наприклад, за даними російського порталу, за обсягом аудиторії онлайн-видання, хоч і обійшли майже всі друковані газети і журнали, але за 2004 рік заробили тільки 24 мільйони доларів, що ніяк не порівнюється з 840 млн. доларів, котрі прийшли на рахунки російських друкованих ЗМІ.

Друга ж група має унікальну нагоду почати вести свою лінію одразу, не побоюючись зачепити інтереси великих рекламодавців. Це суттєво зменшує ризик стати "рептилькою" певних політиків.

P.S.

Кардинальна відмінність інтернет-видань ще й у тому, що новинні стрічки подаються з посиланням на архіви, що робить можливим відслідковувати усю інтригу події, а публікація журналістських розслідувань не залежить від справності друкарських "роторів".

І саме ця оперативність починає лякати колишніх гонщиків і нинішніх міністрів… Навіть у Монте-Карло...

(текст скорочено, повну версію читайте на "Телекритиці")




powered by lun.ua
Головне на Українській правді