Роднянський: "Мені було дуже соромно за рівень інформаційного мовлення "1+1"

Приїзд Олександра Роднянського до України цього тижня був пов'язаний з офіційною прес-конференцією, на якій було представлено новий топ-менеджмент телеканалу "1+1".

Як уже повідомлялося, генеральним продюсером каналу стала Ольга Герасим’юк, генеральним директором Юрій Морозов. Сам Олександр Роднянський залишається одним зі співвласників телеканалу і співголовуючим Ради директорів.

Один з лідерів російського медіа-бізнесу (Роднянський є генеральним директором компанії "Стс-медіа", яка володіє телеканалами СТС та "Домашній", власником головного в Росії національного кінофестивалю "Кінотавр") на сьогоднішній день сповнений рішучості відновити репутаційну спроможність каналу "1+1", і сподівається на те, що бізнес-пріоритети візьмуть гору як у свідомості основних гравців українського медіа-бізнесу так і в реальній практиці нової політичної еліти, яка диктує правила гри.

Головне, що вражає в безпосередньому спілкуванні з метром - це зовсім незбагненний обсяг професійної оперативної пам'яті, неосяжна широта світогляду, необмеженого ні географічно, ні технологічно, людська міцність і... сприйнятливість до логіки співрозмовника.

Очевидно, саме ці якості й пояснюють той факт, що Роднянський залишається одним з найяскравіших і драматичніших публічних персон українського медіа-простору.

- У скільки Ви оцінюєте збиток, нанесений минулими президентськими виборами своїй особистій репутації і репутації каналу "1+1"?

- Я особисто, і я говорив про це неодноразово, важко переживав те, що трапилося з "1+1". І я це висловлюю відкрито, і ми, по-моєму, це сформулювали у своєму зверненні до глядачів - що ми усвідомлюємо свою відповідальність за те, що інформаційне мовлення каналу "1+1" не відповідало тим стандартам, які канал сам на себе взяв. Для мене це дуже важко.

Звертаю вашу увагу, що ми закрили низку передач і відсторонили низку людей від менеджерських функцій. Також я звертаю вашу увагу - про це вже ніхто не говорить - що всі інші, хто був у цей період на аналогічних функціях на інших каналах, залишилися на посадах, і всі програми в ефірі. Це зробили тільки ми.

Ви запитуєте у мене про репутаційний збиток, а всім іншим це питання поставити не можна, тому що вони не визнавали за собою того, що цей збиток існує? Все нормально!

- Питання це дійсно виникає саме тому, що ваша репутація інтелектуала, тобто людини розумної і совісної, накладає незрівнянну відповідальність...

- Я вам скажу відверто. Мені соромно було жахливо за рівень інформаційного мовлення "1+1". При всьому цьому я жодних симпатій стосовно тодішньої опозиції не відчував.

Я не є фаном нинішньої української влади. Це не означає, що попередня мені подобалася більше.

Мені було соромно за те, як виглядало українське телебачення, як до нього ставилися, у які умови його поставили і як легко нас вдалося всіх загнати в той кут і в той вигляд, від якого стає нудно. І мені найбільше б не хотілося, щоб ця історія повторилася сьогодні. Ніякої гарантії, що вона не повториться, не існує. Тому я повинен сказати наступне: кожний відповідає, що називається, сам за себе.

Я завжди говорив і всередині компанії, і привселюдно: єдине, що ми зобов'язані робити й для чого, власне кажучи, ми існуємо в телевізійному ефірі, наша відповідальність перед аудиторією полягає в наданні їй права вибору.

Я не хочу більше думати над тим, як допомогти тому або іншому політичному клану, партії або групі. Навіть якщо із цим кланом, партією або групою пов'язаний людськими стосунками, симпатіями та іншими обставинами. Це неправильно.

- Тим не менш, В'ячеслав Піховшек продовжує залишатися одним з облич каналу.

- Звичайно.

- Це говорить про те, що можливість повороту ситуації зберігається і всередині каналу. Тому що Піховшек є тією людиною, яка існує в системі координат, що передбачає обслуговування інтересів тих або інших політиків...

- А може, у нього є своя точка зору? Проблема була не в Піховшеку, а у відсутності інших альтернатив. Піховшек чесно не любив, і не любить нинішню владу. Він її й сьогодні не любить! Він же про це ясно говорить, коли в нього є можливість говорити.

Просто перед виборами ми дозволили цю точку зору, його особисту, викладати як точку зору всього телеканалу "1+1". Але позбавляти права талановиту, аналітично підготовлену, інтелектуальну й мислячу людину викласти свою позицію на тлі позицій інших ми не можемо.

Він сьогодні працює в програмі "Іду на ви", у якій бере участь разом з носіями принципово інших політичних переконань. Мені представляється, що "1+1" сьогодні може бути гарним саме зіставленням різних позицій.

- Але особисто для мене, і думаю для більшості глядачів Піховшек в ефірі "1+1" - це знак тієї ганьби, яку не стали змивати...

- Я не погоджуюсь, якщо чесно. Я думаю, у нинішніх українських умовах, коли Піховшека дуже довгий час називали "кіллером" і ставили його ім'я в ряді з тими, кого я особисто не хочу зараз називати - це не коректно.

До речі, тими, хто продовжують вести програми на інших каналах у тому ж ключі, у якому вели їх раніше, або, що ще гірше - зробили вигляд, що нічого не відбулося - у діаметрально протилежному...

- Але від них ніхто нічого, по суті, і не чекає.

- Ви хочете сказати, від Піховшека - чекають?

- Чекають від вас особисто і, можливо, від "1+1".

- Піховшек в ефірі каналу багато в чому взяв на себе той вантаж тих найважчих і дуже неприємних, якщо не сказати гірше, обставин. За його спиною вдалося сховатися дуже багатьом, які сьогодні себе почувають більш ніж...

- Ви розумієте, що насправді це роль камікадзе? І він мав був розуміти, що якщо він на це йде, то повинен і загинути в професійному сенсі.

- Ви справді пропонуєте дуже високий стандарт, і в рамках цього стандарту, якому, чесно кажучи, я, як правило, намагаюся відповідати, завжди, звичайно ж, мало статися саме так - він "повинен був загинути". Але в рамках нинішніх політичних українських реалій, у тому числі й медійних, цього не трапилося.

Поява Піховшека в ефірі відбувається в програмі конфліктній, у програмі, в якій він репрезентує ту ж точку зору, не перелицювавшись і не змінивши шкіру, ту ж точку зору, що й раніше. При цьому в його опонентів є можливість дискутувати. Я вважаю, що в цій ролі він має право на життя.

Те, про що ви говорите, означає взагалі вбити людину як професіонала. Це те, що називається заборона на професію. Адже насправді ви зараз говорите про заборону на професію.

- Можливо, я кажу про люстрацію.

- Я вважаю, що люстрація, якщо мала відбуватися, то на початку створення незалежної української держави. А не, вибачте, у процесі перемоги однієї політичної сили над іншою.

Не забувайте, будь ласка, одну маленьку обставину. Тут дуже швидко її якось так забули: навіть в "третьому турі" виборів - 44% голосів - не 15 і не 14, - а 44 при повній психологічній й емоційній перемозі опозиції до того моменту - проголосували за іншу точку зору. Піховшек у відомому сенсі був виразником цих поглядів.

- Але ж в цьому випадку мова йде не про позиції Піховшека, і не про позицію, якій він заперечував. Мова йде про методи, якими він для цього користувався. І методи ці - кримінально карні. У наших умовах, припустимо, вони виявилися поза кримінальним переслідуванням...

- Я вважаю, що це були не методи особисто Піховшека.

- Але він їх реалізовував, і як менеджер у тому числі.

- Давайте говорити тоді по-чесному. Ці методи були не Піховшека. Піховшек був, безперечно, інструментом і частиною інфраструктури, але інфраструктура була велика, різноманітна й починалася за декілька поверхів до Піховшека... Я хочу розуміти, яким чином нинішня влада ставиться до цієї інфраструктури.

- Але ви зберігаєте Піховшека, умовно кажучи, як частина інфраструктури, тому що вже на сьогоднішній день є, ходять якісь чутки, плітки, що Піховшек, вступив у якісь домовленості з Петром Порошенком і в такий спосіб буде здійснюватися вплив Порошенка на канал.

- Секундочку, так частиною якої інфраструктури Піховшек є? Сьогодні Піховшек не є ані директором телеканалу, ані менеджером каналу взагалі, він є одним з ведучих...

- Він є знаком того, що...

- Він не є знаком нічого, крім того, що він є учасником дискусійної програми. Все! Усі, як ви кажете, чутки про можливість його впливу - необґрунтовані. У нього є тільки одна можливість - озвучувати свої погляди.

У нього можуть бути які завгодно контакти, а у випадку Порошенка – взагалі дивно, тому що вони були по різні сторони барикад, але все в цьому житті можливо... Вони можуть зустрічатися, напевно, і розмовляти, але в Піховшека немає інструментальних можливостей впливати на те, що відбувається на каналі.

Канал інший сьогодні. І буде ще в меншій мірі схожий на той канал, на якому це було можливо. І я жодним чином не зводжу це в ступінь досягнення. Але ми єдині, хто вжив заходів для того, щоб такого роду обставини не повторювалися. І якимось чином дистанцію вали Піховшека від того, чим він займався.

Спитайте мене про всіх людей, які цим займалися - і тих, хто пропонували ці методи, і тих, хто приймав такі рішення, і тих, хто робив ролики про три сорти українців... Це реальні люди - і ті, хто робили ролики й змушували їх показувати, і ще вставляли тим, хто не показує.

При всіх наших гріхах, "1+1" все ж таки від ряду роликів навіть у тих обставинах відмовився. Ми розуміли, що вони суперечать не просто здоровому глузду й нормальній людській гідності, а й законодавству правовому юридичному. А у випадку з тими, хто їх робив, хто писав ці чудові документи, хто "обробляв" того ж Піховшека.

Повірте, що Піховшека треба було "обробляти". Це не був випадок, коли він біг поперед паровоза. Його треба було примушувати, і його примушували. І всі ці люди - повірте мені, я їх дуже добре знаю, я не збираюся називати їхні прізвища, і я не говорю про політиків великого рівня.

Я кажу про тих, хто керував - про політтехнологів колишньої влади - з ними сьогодні все в абсолютному порядку. Більш того, вони реально тут працюють із посвідченнями радників, консультантів влади нинішньої, повністю процвітають.

І от коли я побачу, що політичні діячі нового покоління запропонують новий стандарт ставлень до політики, - ми відмовимося від компромісів. Поки що я бачу професійну людину, що може у виробництві дискусійної передачі висловлювати думку з інтересом для аудиторії й в інтересах певної аудиторії, що ці погляди розділяє. От що я бачу.

Моє завдання на даному етапі забезпечити репрезентацію на "1+1" усього спектру поглядів, які існують у суспільстві. Піховшек - це знак певний, негативний для величезної частини суспільства й позитивний для, можливо, меншої, але існуючої частини. Варіант, при якому всіх, хто не відповідає думці більшості - не повинно бути, ми вже проходили.

Якщо ж люстрація - то список буде дуже великий. І я хочу подивитися на новини телевізійних каналів, газет та інших ЗМІ - хто там буде працювати... І хто залишиться у великій політиці...

- З погляду морального кодексу поведінки журналіста як ви оцінюєте вчинок співробітників телеканалу, які звільнилися в знак протесту проти "темників"?

- Це про тих, які два роки чудово виконували всі "темники", одержували за це дуже великі зарплати, відмінно з ними справлялися, а по команді, яку видали так би мовити з боку, за тиждень до виборів пішли, - ви про цих? Про сімох людей?

Я до них ставлюся, як я сказав. У мене є повага до тих, хто визначився зі своєю позицією з самого початку. "5 канал", наприклад, - поважаю. У мене немає ніяких претензій до тих, хто зробив це місяців за вісім до виборів. Це нормально, це природно.

Але в мене навіть немає інтересу до тих, хто зробив це за тиждень або за п'ять днів до виборів, результат яких був уже очевидний, по суті, вирішений. От це для мене не люди, так само як один ведучий "1+1", який кілька років тому, коли вів неполітичну передачу в ефірі "1+1", написав заяву про цензуру на каналі й перейшов працювати до зятя тодішнього президента України за більші гроші, для того, щоб брати участь мордою лиця в кампанії політичної партії, створеної на Банковій. І при цьому дотепер дозволяє собі говорити про цензуру.

От ці люди, як і той, уже не пам'ятаю на прізвище, чесно кажучи, - це не персонажі. От ті, хто знайшли в собі сили не прийняти умов гри, які їм пропонували, або на "1+1", або на "Інтері", або десь ще - я розумію. Точка зору, погляд, серйозно - не питання! А ці, вами згадані, - вибачте мені...

- Досить часто різними людьми висловлювалися припущення, що при перерозподілі медіа-ринку, що очікували після виборів, і який, зважаючи на все, все ж таки зараз відбувається, нинішня влада не дасть вам можливості зберегти свій бізнес в Україні...

- Я зустрічався з усіма ключовими представниками нинішньої влади, і ніколи такого роду тем - не було. У мене досить рівні з усіма відносини. Я ж не політик, як би там не було. У мене було багато можливостей за ці десять років, що я керую "1+1", займатися реальною політикою. Але я - телевізійний і кіно- професіонал. Медіа-професіонал.

Свою функцію й своє бажання, і своє, вибачте, покликання я не використовую для політики. Але те, для чого я створений, от, напевно, мене так народили, - я роблю медіа-проекти. Це можуть бути фільми, це можуть бути телеканали, це можуть бути більші медіа-компанії, це можуть бути серіали - усе, що завгодно. От це мені цікаво. Все інше мені - нецікаво.

Тому мені дискомфортно було знаходитись у ситуації, коли мені розповідали, як робити телебачення, ті люди, які нічого про це не знають. Я не знаю, хто правий, хто винуватий. Я знаю, як правильно робити телебачення. Я знаю, що це телебачення має існувати для того, щоб глядачі самі вирішували, що їм дивитися…

- Олександре Юхимовичу, у вас у Москві - суперуспішний бізнес, він існує в тій медіа-сфері, яка прямо не пов'язана ніяк з політикою. Тобто там ви не відчуваєте політичного пресингу. Тут ви постійно знаходитеся в тій ситуації, коли ви як успішний менеджер транснаціонального масштабу весь час змушені виправдуватися за кожного "піховшека".

- Це правда.

- Це з одного боку. З іншого боку, є реальний рахунок, який вам може пред'явити нинішня влада за те ж "Проте", за "Епіцентр"... І логіка підказує, що, з одного боку, вам не дадуть можливості зберегти цей бізнес, а з іншого боку – у вас є всі підстави в серцях від нього відмовитися, тому що вже занадто це все болісно.

Проте, ви цей бізнес зберігаєте, ви зберігаєте свій вплив на канал, і логіка підказує, що без якихось домовленостей з нинішньою владою це відбутися не могло...

- Дивіться, я "1+1" створював сам. Я маю на увазі не один, а за власним бажанням, разом із групою друзів і колег. Ми створювали цей проект, у якому було дуже багато амбіцій. Це дуже важливий момент.

Ми хотіли зробити телебачення інтелігентним, ефективним, сучасним і здатним довести людям, які живуть у новій 50-мільйонній країні, що вони частина того самого нового європейського простору, що має право на розвиток, на вибір, на щасливе життя не в постсовкових, а в якихось нових умовах. От для цього створювався "1+1".

Тому в компанії склалася визначена атмосфера відносин. Якась критична маса людей, які свідомо об'єдналися і здружилися, тому що розділяли от цю і дуже просту, але, проте, важливу на той момент і до сьогоднішнього дня систему координат.

Далі - дві історії: одна моя особиста, інша компанії "1+1".

Моя особиста - очевидна. Я почав з документальних фільмів, прийшов до ігрового кіно, продюсування, до створення телевізійного каналу, успіху телевізійного каналу в рамках визначеної країни і, природно, захопився тим, що називається розвитком медіа-бизнесу. І сьогодні я очолюю одну з найбільших і успішніших медіа-компаній Європи. Не Росії, а Європи. Але це особиста історія.

На певному етапі розвитку "1+1" як бізнесу стала очевидною дивовижна залежність телевізійного бізнесу в Україні від телевізійного контенту, виробленого в Росії. Він традиційно популярний в Україні, і в силу безлічі факторів, можливо, успадкованих, а може, тих, що розвиваються сьогодні в Росії, насамперед фінансових, виробничих і творчих. Українське телебачення виявилося залежним від російського.

Мені в тій ролі, яка передбачалася ситуацією, тобто людини, яка підтримує дуже гарні відносини з менеджерами російських телеканалів і здатної одержувати в першу чергу вдалі російські проекти, не подобалося перебувати. Мені хотілося і хочеться бути причетним до створення телевізійних проектів, чи то серіалів, нових жанрів, або телеканалів. От моя особиста логіка.

Що стосується "1+1" - так, мені дуже боляче, і я не хочу відповідати за кожен бруд і за кожен сюжет, що виходить в ефірі "1+1" і який я не в змозі контролювати. Ви прекрасно розумієте, що це так, оскільки я постійно живу в Москві і займаюся іншими каналами. Я ці сюжети навіть не бачу.

Тобто, мені не подобається, що в ефірі "1+1" якісь невідомі мені журналісти можуть у день смерті однієї відомої людини дати брудний сюжет про неї, а потім вибачатися в ефірі "1+1". Подібне мене обурює, як це можливо... Я не знаю цих журналістів, я їх в обличчя не знаю. Я знаю тільки одне – вони не гідні того, щоб працювати на нашому каналі.

На "1+1" склалася така ситуація, що внутрішній корпоративний кодекс не спрацьовував, таких людей не відсівали. І сьогодні, коли з'явився новий менеджмент і нова система - тоді цей менеджмент повинен буде приймати багато рішень. Я хочу створити систему, у якій я маю відносини тільки з менеджментом. Я не хочу займатися операційною діяльністю, я нею не займаюся, мене не вистачає на це.

Ви розумієте, так? Я навіть на каналі, яким сьогодні безпосередньо керую в Москві, спілкуюся з декількома менеджерами, я не розмовляю з кожним конкретним журналістом. Так, у мене є низка людей, продюсерів, з якими ми разом щось робимо. Але в регулярному спілкуванні це, може бути, 12 осіб. Разом з тими менеджерами, які мені підпорядковуються.

Уявіть собі, що приїжджаючи на "1+1", я буду приходити в ТСН, де я буваю, може, раз на чотири або на п'ять місяців, і стану їм розповідати, що вони зробили так або не так. Щонайменше, я на себе такого роду речі не візьму.

Навіть те, як було влаштоване політичне життя України рік тому або два, не заважало тому, щоб це відбудувати таким чином, щоб такі речі не відбувалися.

"Проте" в ефірі з'явилося тишком-нишком – зі сторони і цілком неконтрольоване нами. І "Епіцентр" у тому вигляді, у якому він народжувався і, у якому він довгий час існував до 2002 року, – це було гідне серйозне телебачення.

Там час від часу відбувалися великі події – від дискусії Тимошенко із Суркісом, до приходу туди під час виборів 99-го всіх основних кандидатів у президенти. Вони тоді приходили, на відміну від останніх виборів. І те, на що "Епіцентр" перетворився, відбулося не тільки лише зусиллями Піховшека...

Так, у цій ситуації, звичайно, мені легко сказати, що мене тут не було... Може, якщо б я тут був у керма, багато чого не з'явилося б. Але я точно знаю, що я б не стримав цей натиск, тому що він був не в рамках можливостей одного, двох або трьох менеджерів телевізійного каналу.

Тому відповідаю на ваше запитання – я до "1+1" ставлюся як до того проекту, який ми починали і який дуже довгі роки розвивався так, як він розвивався, і в якому сьогодні величезна кількість елементів, що відповідають базовому бренду.

І я як і раніше вірю, що "1+1" легко або відносно легко можна перетворити на той вигляд, у якому він викликав повагу великої частини мислячого українського суспільства.

Але я не готовий брати участь у дефективних розмовах про власність. У минулому я не брав участь у них – купи, продай, віддай і так далі, і з новими представниками влади не готовий. У нас на даному етапі кілька пропозицій дуже серйозних, але це все коректні пропозиції по бізнесу.

Може бути, під бізнесом мають на увазі політичні цілі, але ці політичні цілі сьогодні вже нездійсненні. От це дуже важливо розуміти. Вони нездійсненні в тому вигляді, у якому вони були раніше.

Що ж стосується якихось домовленостей із владою, у мене була можливість поговорити з ключовими персонажами, у всякому разі я бачився з ними за час після виборів неодноразово, і мені ніхто жодного разу не сказав: віддай, передай, продай або щось ще. Такого роду розмов не було.

Крім того, я думаю, у мене є таке, може, ілюзорне, проте, уявлення про те, що частина людей, які сьогодні перебувають у політичного керма, більш-менш ясно уявляють собі ту систему, яка була відбудована, і розуміють, що відбудовувати, насамперед, потрібно саме політичну структуру.

Медіа – це організація дуже гнучка. Це не питання конкретних власників або когось ще. Власники або залежать від політики, або не залежать від неї. У ситуації, якщо вони залежать від політики, будь-яка політична влада зуміє власника відбудувати.

І жодні редакційні договори власника з колективом не зможуть запобігти перетворенню телевізійного або будь-якого іншого ЗМІ на інструмент політичного впливу. Тому треба виразно вибудувати правила гри політичні.

Якщо хтось всерйоз зацікавлений у тому, щоб українські медіа були незалежними, були об'єктивними і збалансованими, тоді питання не у власниках, а в зміні правил гри на ринку. Тому що в остаточному підсумку власники зацікавлені в успіху своїх підприємств.

У випадку зі мною, я, вибачите, професіонал, а не просто власник, я профі, я вмію робити телебачення. І насправді дійсно не складно зробити ще декілька телевізійних каналів – я не жартую. Медіа розвиваються.

Телебачення сьогодні - це жалюгідна мить історії між епохою кінематографа і чимось новим в інформаційному просторі, насиченому новими технологіями. Це такий стрибок, що через 5-7 років перетвориться у світ, насичений тисячами каналів, у якому кожен глядач зможе у своєму комп'ютері програмувати сам собі власні канали. І це я усвідомлюю.

Питання не в мені, і не в тому, заберуть або не заберуть. Ми, у кінцевому рахунку, можемо продати телекомпанію - це не велика проблема. Ми ж комерційно по бізнесу орієнтовані. Якщо серйозна пропозиція – ми ж не божевільні! Ми самі ратуємо за той вільний ринковий ліберальний світ, у якому це і є базовою умовою гри.

Але йдеться про те, що не домовленість з владою вирішувати повинна. Вони не люблять, їх не люблять – яка різниця! Але вони мають бути в системі виразних відносин, у якій вони зі свого боку пропонують медіа правила гри дуже виразні, а медіа цих правил гри, пропонованих владою і державою, саме законною владою, дотримуються.

Якщо не дотримуються – так, тоді питання. А якщо дотримуються – вибачите... Тому я не домовлявся. Рахунки можуть бути, у кого завгодно і я неодноразово зіштовхувався з негативними реакціями. Я вважаю, що насправді це заслужена претензія на нашу адресу, але, вибачите, ми живемо в тому світі й у тій ситуації, коли в усіх є зобов'язання, не тільки в нас.

І в нової влади вони виникли в ту саму мить, коли вона прийшла до управління країною. Моментально. У мене теж з'явилися питання до всього, що пов'язано з економічною політикою країни, з гуманітарною політикою.

У мене багато питань. От у мене, особисто в мене, у людини, яка, у кінцевому рахунку, робить телевізійні канали, знімає фільми, має дві номінації на "Оскар", державні премії, масу всяких нагород... у мене багато питань стосовно того, чому я як власник російського кінофестивалю "Кінотавр" маю можливість зі ста російських фільмів вибрати для конкурсу 15, а тут мені розповідають як має існувати кіно.

І в результаті нічого немає! У 50-мільйонній країні. Скільки завгодно можна розмовляти на цю тему. Я просто приклад привів з тієї сфери, до якої я маю відношення. Я ж не кажу про приватизацію "Криворіжсталі" або Нікопольського феросплавного заводу…

-…До якого дивним чином виявляються причетні персонажі, які у той чи інший спосіб претендують і на власність на медіа-ринку…

- Ні, це не дивним чином. Тому що телебачення як і раніше не самостійний ресурс. Це ніби обмінний ресурс. Це як і раніше якийсь політичний ресурс. Це от "я хочу телебачення" - "хочеш телебачення - допоможи мені в цьому".

Це зовсім очевидні схеми, які проговорюються як і раніше не привселюдно. У чому ж проблема? Чому не можна виразно сказати: я продам тому, хто допоможе мені вирішити те або інше питання. Виразно скажіть, що це продається на таких-то умовах.

Нам, наприклад, було б цікаво купити, скажімо, Новий канал. Але ми не можемо. Тому що він не на торгах. Наша проблема у відсутності виразних нормальних ринкових відносин. Причому абсолютно в рамках будь-якого законодавства.

Ми ж не претендуємо на те, щоб на щось впливати. Принципова різниця між українськими медіа-власниками та російськими колишніх часів – Гусинським, Березовським – полягає в тому, що ми ніколи не претендували на право голосу, на причетність до рішення, кого призначати в уряд або які настануть часи.

Ми в це ніколи не грали. Ми дійсно говоримо про медіа, як про серйозне, впливове, важливе, таке сакральне дійство?.. Про менеджерів-власників як про жерців?.. Це смішно! - Обслуговуючий персонал, поставлений у залежність від політичної інфраструктури і не спроможний займатися бізнесом.

Усі телевізійні країни, що процвітали – чи то в Європі, чи то в Америці, у Латинській Америці і навіть в Африці – проробили необхідний обсяг, комплекс, пакет економічних реформ, єдиною функцією яких була передача державою всіх економічних важелів у приватні руки.

Потрібно відпустити приватний бізнес. Перестати йому розповідати, що і як він має робити. Так само і з медіа. Припиніть нам розповідати, як мовити, як робити. Забезпечте нам правила гри. Якщо хочете квотування – квотування. Мови – мови. Чого не можна, що можна. От це регулятивна функція держави в інтересах глядача.

Ви можете навіть зробити зовсім жорстко в межах стандартів – дитяче мовлення, освітнє мовлення, документальне. Давайте! Але тільки для всіх. Не так, щоб у когось була російська мова, а в когось українська. Давайте у всіх українська! Або у всіх пропорції рівні.

Стандарти - от це функція держави. А не на мотузку тримати: заберуть – не заберуть, ліцензія - не ліцензія, суд такий-то або суд сякий-то. Ну і що ви хочете? От так воно й існує.

- Скажіть, а індустріальний комітет, він існує як формальна структура?

- Ні, це не формальна структура. Він просто займається дуже важливими внутрішньо індустріальними обставинами. Системою взаємин рекламної індустрії і телебачення, виробленням лобістських інструментів у відношенні телевізійного і рекламного законодавства, системою вимірів рейтингів.

Я не беру участі особисто, як ви розумієте, у засіданнях цього комітету – але мені він уявляється досить корисним і ефективним...

- Але можливо він міг би грати більш активну роль у налагодженні діалогу індустрії і держави?

- Ну, напевно, може бути. Але знову ж таки за цим мають бути харизматичні лідери – люди, які жорстко і принципово дивляться на взаємини медіа і держави.

У нас же проблема складається не в тому, що держава тисне – або нова політична влада, або стара...

Не в цьому ж весь жах. Жах у тому, що ми самі конструктивну модель не прокуємо. У нас або божевільна внутрішня лінь, або божевільне самозадоволення...

От я вам скажу, що в Москві всі телевізійні люди – продюсери, автори, ведучі, менеджери, не кажучи вже про керівників телевізійних каналів – починають день з адреналіну, із включення комп'ютера, - цифри приходять.

Рейтинги. Цифри – це конкуренція, цифри – це успіх або неуспіх програми, цифри – це перспективи існування тієї або іншої програми в ефірі, цифри - свідчення, нехай дуже умовне, того, до якого ступеню відповідає цільова аудиторія на запит, на пропозицію автора, або не відповідає.

У нас 90% професіоналів від цього далекі... У телебаченні ти або успішний, або не успішний. Не буває третього. Це щоденна робота, це, на жаль, щоденний конвеєр, на якому ти маєш доводити свою творчу спроможність. Розумієте?

Два ключових слова – конвеєр і творча заможність. Ти маєш і в 60 років складати іспит перед аудиторією, доводити, що ти людина яскрава.

Далі буде...

Ганна Шерман, "Профіль", спеціально для "Української правди"