Чому я не хочу бути заслуженим

281 перегляд
Дмитро Лиховій, "Україна молода" для "УП"
П'ятниця, 26 серпня 2005, 17:46

Нова влада продовжує бити рекорди. І там, де не треба було б, також. Зокрема, з нагоди 14-ї річниці незалежності президент Ющенко підписав серію указів про відзначення різних людей державними нагородами та присвоєння різним людям звань заслужених працівників у різних галузях. Воно б і нічого. Якби не кілька "але".

По-перше, вражає кількість відзначених – близько восьмисот! "Нагородний лист" настільки довгий, що "вручну" перерахувати всі позиції не видається можливим. Якщо вірити даним прес-служби Ющенка, він "відзначив державними нагородами 781 громадянина України, які зробили значний особистий внесок у соціально-економічний, науковий та культурний розвиток нашої держави, мають вагомі трудові здобутки, відзначилися активною громадською діяльністю".

Однак при цьому незрозуміло, чи враховані у вказаній цифрі ті, хто отримав "заслужені" звання та герої указів, виданих за кілька днів до річниці незалежності. Але й 781 – число вражаюче. Як любить казати Віктор Андрійович, унікальне.

Принаймні ознайомлення з архівом "нагородних" указів Кучми засвідчує, що навіть за часів Леоніда ІІ таких повальних акцій – одним махом усіх "нагороджахом" – не траплялося. До різних дат і з різних приводів відзначали ну по кілька десятків "достойників", але щоб під тисячу... Що вже казати про період Леоніда І, коли "нагородна" справа перебувала лише на стадії становлення.

По-друге, звертає на себе увагу невідповідність такої "орденоносної" щедрості тим оцінкам (означеним, як мінімум, "пунктиром"), які лунали від Ющенка та його команди ще до того, як вони стали повноправною владою.

Баба Параска отримала орден княгині Ольги просто так. Фото М.Лазаренка

Говорили, що роздача відзнак наліво й направо компрометує саму ідею державних нагород та звань як чогось особливого, непересічного. Якщо не від самого В.Ю., то принаймні від "гуманітарного" віце-прем’єра Томенка виходили пропозиції щодо мораторію на присвоєння титулів і орденських планок.

"Перший дзвіночок" у цьому сенсі був обурливим: своїм указом N 835/2005 від 23 травня ("Про відзначення державними нагородами України працівників органів внутрішніх справ МВС України") Президент Ющенко, "нє глядя", нагородив медаллю "За працю і звитягу" Хамулу Сергія Володимировича - полковника міліції у відставці.

Мабуть, уже той факт, що пана Хамулу пов’язували з причетністю до загибелі відомого "перевертня" та нібито фігуранта "справи Гонгадзе" Ігоря Гончарова, мав би зупинити тих, хто готував указ про відзначення працівників МВС "за вагомий особистий внесок у боротьбу зі злочинністю, зразкове виконання службового обов'язку та високий професіоналізм, виявлені під час розслідування особливо складних кримінальних справ". Тим паче, що в даному випадку йшлося про "досягнення" часів Кучми.

Слід зазначити, що ця історія набула розголосу. І прес-секретар глави держави Ірина Геращенко в розмові з журналістами визнала, що це (відзначення Хамули) — наслідок старої традиції, "коли до якогось свята вручалося обов'язково сто нагород працівникам".

Заступник держсекретаря Іван Васюник повідомив на брифінгу, що найближчими тижнями відповідна комісія на деякий час припинить розглядати подання стосовно нагородження — аби вивчити ситуацію, яка склалася з присвоєнням звань та почесних відзнак.

Великі надії покладалися на заново сформовану Президентом Ющенком комісію з нагород, яку очолив шанований ректор Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький. За словами його заступника Васюника, "ця комісія створює прозору концепцію висунення на нагороду, яка йтиме від трудового колективу до Президента".

І що ми бачимо тепер, коли комісія трохи попрацювала?

На її засіданні 20 липня відзначалося, що "з огляду на посилення вимогливості до заслуг кандидатур зменшилася кількість виданих нагород. Таким чином, за перше півріччя 2005 р. відзначено 773 особи (торік за аналогічний період нагороджено 1850 осіб, у 2003 р. - 1156 осіб)".

Судячи з тональності, таке порівняння офіційний сайт Президента подав як позитив і значну перемогу над "пережитками кучмівського минулого".

Але попереду Україну чекала червона (чи то пак уже помаранчева) дата серпня. І "комісія обговорила концепцію відзначення державними нагородами співвітчизників з нагоди 14-ї річниці незалежності України. Було погоджено, що кандидати на нагороди повинні мати найвищі досягнення у професійній та громадській діяльності, відзначатися незаперечним авторитетом і високими моральними якостями".

Тобто критерії окреслено, і досить чітко. Тепер вони втілилися в ті самі "рекордні" укази, з яких особливо розлогий і показовий – той, що № 1193/2005. Саме в ньому кожен бажаючий може знайте для себе цілу купу оціночних "по-третє" - тих, що стосуються нових "нагородних" тенденцій.

* * *

Як неважко підрахувати, список відзначених із нагоди Дня незалежності суттєво перевершив за обсягом цифру всієї першої половини 2005 року. Про персоналії можна говорити ну дуже довго.

Але спробуємо обмежитися все-таки кількома зауваженнями та показовими прикладами. Тенденція до нагородження людей із різних сфер і регіонів у приблизно рівних пропорціях, у принципі, зрозуміла.

Так "Героїв" отримали Гія Гонгадзе (покійний знаковий журналіст), Олесь Гончар (покійний знаковий письменник), Олексій Берест (український лейтенант, який брав участь у встановлення прапора перемоги над Рейхстагом, теж нині покійний), Ігор Юхновський (слава Богу, ще живий патріарх депутатського корпусу), Олександр Шалімов (видатний хірург), Михайло Дорошко, гірник очисного вибою відокремленого підрозділу "Шахта "Горіхівська" АТ "Краснодонвугілля".

Щодо них зауважень робити не будемо. Перейдемо краще до наступних і почнемо майже з кінця - з журналістів. Саме їхній "нагородний лист", на думку автора цих рядків, є найпоказовішим.

Я, Дмитро Лиховій, теж присутній поміж 29 свіжоспечених заслужених журналістів України. Але заявляю одразу: я відмовляюся від цього звання. Це принципово, і я двічі переказував це Ірині Геращенко – одразу після пропозиції отримати почесну "корочку" та ще раз, на підтвердження відмови.

Той факт, що моє прізвище залишилося у тексті указу, ще раз засвідчує "професійність" працівників секретаріату президента. Принаймні Ірина Геращенко повідомила мені, що "двічі викреслювала" моє прізвище зі списків, але воно там чомусь лишилося.

Відтак я правильно зробив, що не приходив на церемонію масово нагородження в Маріїнський, але, мовляв, прізвище моє на сайті в тексті указу все одно з’явиться, і нічого вже не вдієш. Питання – чому все-таки з’явиться (і з’явилося) – залишається без відповіді. Тим більше, що прізвище моєї колеги, також заступника редактора "УМ" Олени Зварич, яка також наголосила на відмові від звання "заслуженої", в указі зрештою не профігурувало.

Моє чітке переконання полягає в тому, що самі професійні стандарти роботи у ЗМІ не передбачають звань на кшталт "заслужений журналіст України". Схвальні відгуки читачів, заочну повагу колег, рейтинг каналу, тираж газети, відвідуваність сайту – будь ласка. Але - не присутність у президентських указах.

Це, скоріше, або подачка і віднопідданство, або форма зіркової хвороби, або й те, й інше. І якщо Віктор Ющенко вже заводив розмову про те, що журналісти мають бути "ланцюговими псами демократії", то навіщо, питається, кидати цим "псам" кістки з панського столу та медальки, як на виставці породистих собак?

Віктор Андрійович тут ще раз суперечить сам собі. Адже з нагоди українського Дня преси – 6 червня – як казала на початку літа його речник Ірина Геращенко, президент відмовився від "звичної досі практики" роздачі нагород.

"Президент привітає журналістів, яких він любить, в інший спосіб", — сказала прес-секретар. Чому ж за якихось "80 днів навколо світу" сталася така суттєва переміна в "любовних" настроях та підходах до їх реалізації? Невже це спроба реабілітації за "морду того журналіста"?..

Боюся здатися таким, що "піариться", але вперше від звання заслуженого журналіста я відмовився ще в 1995-му (чи 1996-му?.. пардон, забув) році, коли вчився на журфаці універу, а президентом був Кучма. І міркування в мене були ті самі, що й зараз.

Утім, тепер усе-таки додалися й нові емоції. Зокрема, я не хочу бути "заслуженим журналістом" ще й тому, що таким Кучма зробив вірнопідданого "солдата" В’ячеслава Піховшека (указ від 3 червня 1999 року, N 604/99). І відзначив ще десятки й сотні своїх "піховшеків", які, до речі, й нині, замість того щоб змінити фах або достроково вийти на заслужений відпочинок та проїдати там зароблене на виконанні темників "бабло" не без успіху рвуться в ефір "плюсів", Першого національного тощо.

Я не хочу носити таке саме звання, як Славко Піховшек, незалежно від того, симпатизую президентові чи ні, стояв за нього на Майдані чи бив шибки у суді, який дав йому дозвіл балотуватися втретє. Не хо-чу, і прошу вважати ці слова вимогою витерти моє ім’я з тексту указу.

Найкращою ознакою для себе вважаю здобутий самотужки помаранчевий прапор, який досі висить на стіні в робочому кабінеті. Знімати його дуже не хочеться ще й через те, що найкращими днями свого життя вважаю період помаранчевої революції, за яку не прагнув отримати (і не отримав) ані паперових посвідчень учасника, ані залізних медальок. Ці емоції – в серці, вони – найдорожчі, і шкода, що нова влада послідовно, ніби навмисно, намагається їх витравити своїми новими й новими "ляпами".

Так, поміж відзначених званнями заслужених журналістів є чимало гарних, об’єктивних хлопців, яких я вважаю навіть не "заслуженими", а "народними". Є й інші. Але хотів би спитати в усіх них: чи не вважають вони цей "титул" скомпрометованим Кучмою?

Чи не здається, що "заслужений журналіст" – це як купон із багатьма нулями, котрі свідчать не про його цінність, а про ступінь інфляції? І що, за встановленими й досі не зламаними правилами, дуже близько до цієї "нагородної" номінації стоїть інша (також не забута в указі В.Ю. від 23 серпня) – "заслужений працівник сфери послуг"?

І ще такий момент: згідно з "буквою закону" цієї нагородної справи, ініціатива щодо відзнаки того чи іншого достойника мала б виходити знизу, з редакції, від колег. Не знаю, як на "5-му каналу", "1+1" чи на "Тонісі", але в "УМ" жодних зборів не було – лише дзвінки й пропозиції з Банкової. І я особисто не заповнював жодних паперів (які слід, фактично, фальсифікувати, пишучи про себе від імені інших), перш ніж дійти до рядка в указі.

Дехто з колег і до, і після появи в указі не проти "пощипати" в ефірі чи на шпальті того самого Ющенко з його "рукою дающого". Авжеж, цей Віктор дав нам більше свободи, аніж той, "князь тьми і темників", що розпоряджався Банковою раніше.

Але чи пов’язується це логічно: критично налаштований, навіть опозиційний – і водночас заслужений журналіст? Якщо зв’язок бачать і нині відзначені медійники, і працівники комісії з нагород, то обдаровувати званнями слід також хлопців із "Киевских ведомостей", "2000", "Сегодня", "Салона Дона и Баса".

Так, раніше саме їх (а не об’єктивних і опозиційних) гратулював Кучма. А чому б для "приколу" чи для "рівноваги" не згадати про них і Ющенкові? Хай навіть не погоджуються – впишемо. Як у випадку з автором цих рядків. Так, до речі, можна примусово хоч "проффесора" Януковича заслуженим діячем науки і техніки зробити...

* * *

Але годі особистісних емоцій. Хоча, підкреслю, вони лише ілюструють і посилюють загальну тенденцію. Перейдімо до наступних "номінацій".

Ось депутата Павла Мовчана нагородили орденом князя Ярослава Мудрого ІV ступеня, і ще десятьох осіб - V ступеня. Цікаво, що саме таке "брязкальце" рік тому на своє 50-річчя отримав від Кучми сам Віктор Медведчук.

Ющенко нагороджує Тронька

Ющенко ж, зокрема, продовжив цей ряд і нині опозиційним (до прокуратури) депутатом Сергієм Головатим, можливим наступником пана Піскуна на посаді Генпрокурора Володимиром Стретовичем, ще одним "нашоукраїнцем" із ВР Іваном Томичем, співаком та своїм радником Володимиром Гришком.

Дивно, але не з погляду нинішньої політичної еклектичності виглядає тут через кому Адам Мартинюк, комуніст і перший віце-спікер. Тут же – академік "Петро Тронько, Герой України". Навіщо йому "Ярослав", якщо він і так "Герой" – загадка...

Далі – три ступені орденів "За заслуги". Їх Кучма розтиражував, мабуть, найбільше. Ще одна загадка – навіщо Ющенко, людина розумна, монетарист і банкір, який в НБУ всіма силами стримував інфляцію, зараз узявся до подальшої девальвації інших цінних кружалець з аверсами й реверсами?

"За заслуги" – вже сама назва цього ордену змушує замислитися над тим, що заслуги однієї людини перед різними президентами (а саме глава держави візує укази про нагородження державники відзнаками) можуть виглядати по-різному.

От зараз, поміж інших, різні ступені "За заслуги" отримали "ющенківські" депутати Гудима, Беспалий, Качур, Ключковський, Оробець, Яворівський тощо. Тут принаймні "помаранчева" логіка є. Як і в нагородженні режисера святкових дійств Вовкуна, який хоч і обіцяв зробити День незалежності без шароварщини, та все ж пішов гопаковою стежкою пана Шарварка.

А от за що відзначили пана Кіроянца – того нардепа, який у часи початку великого передреволюційного протистояння у ВР одним із перших залишив фракцію Соцпартії і здався на милість "медведчукістам"?

Ще більше запитань щодо відзначання таких панів, як Володимир Кафарський: спочатку – "єдуна", потів – НДПіста, тепер от – "народника". "Цимес" у тому, що зараз Ющенко нагородив цього філософа-соціолога І ступенем, а Кучма – слід розуміти, за "заслуги" трохи інакшого ґатунку, - орденами двох попередніх ступенів відзначав у 1999-му й 2002-му.

Подібним чином – при різних "гарантах" – отримує свої нагороди й кримськотатарський депутат Рефат Чубаров. Але татари – це окрема категорія, потрібна і "помаранчевим", і не дуже.

Інша річ – есдеки. Зокрема, мер Луцька Антон Кривицький. Принаймні ще зовсім недавно він значився як член політради партії Медведчука, голова її обкому. І на виборах діяв відповідним чином. Кучма воздав йому "За заслуги" ІІІ ступеня у 2003-му – авансом, "тик-би-м-в-т". Ющенко зараз – підвищив до ІІ ступеня. Слід розуміти, "по факту".

* * *

І подібних фактів у переліку "новонагороджених" можна віднайти чимало. Надто вже великий список. На жаль, у голові вашого покірного слуги не утримується база даних Комітету виборців, але припускаю, що в переліку відзначених до 14-ї річниці незалежності є не один фальсифікатор виборів, "спец" по адмінресурсу, людина не просто "непомаранчева", а нехороша.

Не про політичні переконання ідеться – про реальні заслуги перед Україною. Сумнівно, що комісія пана Брюховецького спромоглася вивчити досьє на всіх тих голів правлінь-токарів-слюсарів, їхніх начальників, громадських діячів та іже з ними. Привертає увагу величезна кількість "заслужених" і нагороджених із Донбасу – тут, гадаю, без "загравання" теж явно не обійшлося.

Окремим рядком у розділі "Нагородити орденом "За мужність" III ступеня" стоїть Асланов Али Ганбар-огли (посмертно) – працівник сільськогосподарського підприємства "Полісся" Баранівського району, Житомирська область". Той самий Алік Асланов, який спалив себе за Ющенка і проти сваволі місцевої влади на початку виборів-2004. Якби ж то у всіх був такий прозорий "послужний список"...

Зрозуміло, що комісії пана Брюховецького важко "переварювати" всіх. Але чи не було б кращим виходом удаватися до фільтрування списків? Бо це ж не справа смаку, а справа принципу. Одні нагороджують своїх кравченків та їхніх "орлів" і кажуть, що вони хороші, інші мають уже власні критерії, але фактично дублюють шлях попередників.

Звісно, критика на адресу "нагородної" комісії посилюється через поєднання в ній загальних тенденцій та конкретних випадків. Але факти лишаються фактами.

Дружина Юрія Луценка, Валерій Пустовойтенко, сам Луценко і баба Параска. Фото УМ

Скажімо, хороша жінка - Королюк Параска Василівна – "активна учасниця громадського руху, жителька села Дорогичівка Заліщицького району, Тернопільська область".

Всю революцію пробула на майдані. В силу характеру, накладеного на вік, вибивалася в перші ряди мітингуючих і демонстрантів, подобалася фотокорам, кричала за Ющенка і за "Нашу Україну", як каже сама баба Параска.

А коли В.Ю., уже як президент, приїздив до Тернополя, спеціально, щоб подивитися на кумира, подолала відстань у 150 км до обласного центру. І дуже сподобалася президентові. Відтак – отримала орден княгині Ольги III ступеня. Але все ж чи не передбачений цей орден для більших звершень? І чи не мають підстави десятки тисяч інших бабів Парасок і Палажок, які стояли за Ющенка на Майдані, просити такі самі ордени, запрошення у Маріїнський та на прийом у двір Софії?

Чим вони гірші за цю окрему взяту представницю народу? Але саме мешканка села Дорогичівка "давала жару" на тусовці бомонду під стінами святого собору, активно фотографувалася з Кличком, Луценком та ін....

* * *

А є ще ж пікантні моменти – "заслужені артисти"... Після того, як Кучма стаханівськими темпами повідзначав таким чином усіх "восходящіх звьозд", починаючи від поп-бомби Ірини Білик (1996) та абсолютно безголосої Анжели Вербицької (1997), і закінчуючи апогеєм маразму – присвоєнням співачці-януковичевій активістці Могилі (Могилевській) Наталії Олексіївні "за вагомий особистий внесок у розвиток українського пісенного мистецтва" звання "народний артист України" – ці самі регалії втратили будь-яку значимість.

Тут, у мистецькій сфері, девальвація, блат і виторговування звань проявилися особливо яскраво. І що ми бачимо зараз? У списку заслужених артистів, визначених Ющенком – Вакарчук з "Океану Ельзи", Скрипка з "ВВ", Фома з "Мандрів". Чи зручно їм отримувати "корочки", замацані Кобзоном і Могилою? Чи за це вони рвали горлянки на морозі Майдану? А картину довершує Євген Нищук, записаний в указі як "співак", хоча за фахом – актор і модель, а під час революції – конферансьє на сцені в центрі Києва.

Сумно. І це ще без персональних висновків по деяких рядках. Знаючі люди, абсолютно не заангажовані, хапаються за голову від кількості нездар і кар’єристів, протягнутих до нагород вищими покровителями.

* * *

Президенти псуються. Псуються й визначені ними Герої. Їх більшає кількісно, але навряд чи – якісно. Деякі стають кучмами й прошкуратовими, носячи навіть інші прізвища…

Р.S. 18 серпня датоване ще одне досягнення Президента в царині нагород – указ "Про вдосконалення нагородної справи в Україні". Ним, зокрема, підтримано пропозиції Комісії державних нагород та геральдики щодо:

- проведення нагородження державними нагородами України з нагоди Дня соборності України 22 січня, Дня Перемоги 9 травня, Дня Конституції України 28 червня, Дня незалежності України 24 серпня, річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня та в інших випадках, що визначаються Президентом України;

- заснування ордена Свободи для відзначення особливих заслуг громадян в утвердженні суверенітету та незалежності України, розвитку демократії, а також медалі "За врятоване життя" - за врятування життя людини, активну благодійну, гуманістичну та іншу діяльність у справі охорони здоров'я громадян…

Схвалено Концепцію вдосконалення нагородної справи в Україні, яка додається за підписом держсекретаря Зінченка.

Процес триває.



powered by lun.ua
Як старі шини перетворити на ресурс: Історія українського стартапу EcoTyre, який в Україні не на часі
Школа, що оживила "депресивний" район: тут кав'ярня та офіс замість учительської
Як президент Трамп шантажував Зеленського. Свідчення посла США Вільяма Тейлора
Воюють усі: чи можна в Швейцарії відмовитися від служби в армії
Усі публікації