"... у Радянському Союзі Київ був центром діоксинової науки"
"...Що ж, продовження неодмінно буде. Щодо самого президента, чекати на нього треба в площині розвитку двох тем: фінансової (платіжки Березовського - не останній аргумент у справі) і теми з отруєнням президента. Парадоксальна пасивність правоохоронних органів в останній справі вже створила підгрунтя для версій, у порівнянні з якими торішні пасажі Кісельова на ICTV будуть здаватися квіточками" .
У справі отруєння Віктора Ющенка є один позитивний наслідок. Ця у всіх сенсах брудна справа може допомогти зробити Україну чистішою. Незважаючи на те, чи буде коли-небудь злочин розкрито, і що саме стане відомо українському суспільству. Тому що завдяки темі отруєння (або не-отруєння) Віктора Андрійовича в свідомість пересічного громадянина нарешті засіло слово "діоксин".
До осені минулого року і державним чиновникам від екології, і громадським працівникам із природоохоронних організацій (яких у побуті називають "зеленими"; до них же відносять і активістів Партії Зелених України, хоча багато зелених громадських працівників із зеленими партійцями здавна навіть земельний гектар органікою вдобрювати не стануть - за ідейними розбіжностями) доводилося робити величезні зусилля, щоб повідати екологічно неписьменному населенню всю згубність діоксинового забруднення.
Адже через свої лінощі і не цікавість "маленькі українці" просто обожнюють труїти себе й оточуючих різною гидотою, у тому числі й діоксинами. Якась маніакальна пристрасть є в українських селян, дачників і працівників ЖЕКів спалювати сміття одразу на вулицях. При цьому в зібраних купах сміття горить купа полімерних матеріалів - пластикового упакування, пляшок з-під напоїв, обгорток від печива, морозива, одноразового посуду й т.п.
Те, що при цьому в повітря виділяються ці самі діоксини, захисники природи давно знають і безуспішно намагаються пояснити співгромадянам. Не виходить - не вірять у згубність діоксинів і палять. Але після отруєння нинішнього президента, коли це явно відбилося на його обличчі, пропаганда проти сміттєспалювання (і домашнього - у багаттях, і промислового - на спеціальних заводах) не буде вимагати.
Автор цих рядків свідчить - після отруєння Ющенка число публікацій у пресі, що пояснюють всі аспекти діоксинової проблеми ( що є однією з найгостріших глобальних екологічних проблем), зросло в кілька разів.
Але при цьому спостерігається деяка дивність. Погодьтеся, все ж таки трохи незрозуміло – чому пересічний громадянин, довідавшись про безліч аспектів проблеми діоксинів, здебільшого дотепер не знає про те, що Україна була центром науки про діоксини у колишньому СРСР? Що в Києві наприкінці 1980-х функціонував засекречений Всесоюзний центр "Діоксин", у якому таємно велися дослідження з вивчення впливу діоксинів на здоров'я людини? Втім, таємничий центр цей не такий вже і засекречений - і поверхневу інформацію про нього можна дістати навіть з інтернету - але про це трохи пізніше.
Відносно широкі кола української громадськості про існування на території України радянського діоксинового центру змогли довідатися в грудні минулого року. То були часи, коли українські зелені активно листувалися з колегами з колишніх радянських республік, подаючи їм альтернативну поглядам ГРТ "хроніку поточних подій" з України, що стає помаранчевою. У ході тієї переписки екологісти-суспільники мали можливість прочитати статтю Лева Фьодорова "УКРАЇНА: СКРОЇЛИ ГІБРИД ХІМІЇ ТА ПОЛІТИКИ". Лев Фьодоров - відомий російський учений (доктор хімічних наук), правозахисник і захисник природи. Багатьом "зеленим" на теренах колишнього СРСР він відомий як президент союзу "За хімічну безпеку!".
Будучи людиною в літах, Лев Фьодоров проявляє незвичайну енергійність, якій би позаздрили й молоді. Наприклад, по кілька разів на тиждень (а ще нещодавно й щодня) розсилає тисячам передплатників по-своєму унікальний електронний бюлетень "Екологія й права людини", у якому нерідко звертається й до українських проблем. Ще однією особливістю Лева Олександровича є його постійна готовність дати консультацію з питань, що пов'язані з його діяльністю - і аж ніяк не в гордовитому академічному стилі.
(В 2000 році автор цих рядків був свідком, як на VII конференції, яка проходила у Києві, Соціально-Екологічного Союзу - міжнародної мережевої еко-організації, найбільшої на пострадянському просторі - учений на рівні спілкувався із припанкованими екологічними радикалами - "Хранителями Радуги". "Хранителі" готували табір протесту в одному з російських міст, де американці хотіли допомогти Росії за їх, янкі, рахунок, але подешевше, позбутися від радянських крилатих ракет. І Фьодоров постачав еко-радикалів аргументами щодо екологічної небезпеки проекту).
Правда, у розпал Помаранчевої революції, коли пристрасті палали й на майданах, і в кібер-просторі, ніхто з наших особливо не звернув уваги на черговий фьодоровський бюлетень, у якому тихо пройшов матеріал, який згодився б не на один десяток сенсаційних заголовків у пресі. Ще б пак – поки всі шукали джерела діоксину, який отруїв майбутнього президента України, причому обов'язково поглядаючи убік Росії, Фьодоров без усяких натяків констатував: "у Радянському Союзі Київ був центром діоксинової науки":
Бюлетень “ЕКОЛОГІЯ Й ПРАВА ЛЮДИНИ”
Повідомлення ECO-HR.1598, 19 грудня 2004 р.
Головним інститутом з токсикології пестицидів і родинних речовин завжди був Всесоюзний науково-дослідний інститут гігієни й токсикології пестицидів, полімерів і пластичних мас Мінздраву СРСР - ВНДІГінТокс ім. Л.І.Мєдвєдя (Київ, вул. Героїв оборони, будинок 6).
Після розвалу СРСР цей інститут було перейменовано на УкрНДІГінТокс. Тому і хлорфеноли, і токсичні домішки в них були прямим об'єктом уваги цього інституту. Саме в цьому інституті в Києві у вересні 1988 року було створено Всесоюзний центр по діоксину Мінздраву СРСР в якості постійно діючого наукового й методичного органу, що здійснює забезпечення робіт з охорони здоров'я населення від можливого впливу небезпечних токсичних хімічних речовин типу діоксину, що забруднюють навколишнє середовище в результаті промислової й сільськогосподарської діяльності.
Підкреслимо, що при вирішенні питання Київ упевнено обійшов своїх конкурентів - інститути Мінздраву СРСР із С.-Петербургу, Волгограду й Москви. Цей самий Всесоюзний центр "Діоксин" спочатку діяв дуже таємно. Однак коли в 1990-1991 роках мною була виявлена активність щодо виявлення небезпеки діоксинів по лінії мирної (невоєнної) медицини Мінздраву СРСР, у цьому відомстві була створена робоча група експертів ("у зв'язку з необхідністю оцінки небезпеки для здоров'я населення забруднення об'єктів навколишнього середовища" діоксинами). Природно, на чолі групи встав фахівець із Києва доктор медичних наук Р.Ю.Сова.
Втім, поки готували положення про цю групу, Україна здобула незалежність, і на цьому все скінчилося. Ну а на мій лист стосовно діоксинів у Росії, який я надіслав уже в УкрНДІГінТокс незалежної України, я одержав коротку відповідь, що інститут даними не володіє. Підготував відповідь усе той же Р.Ю.Сова.
А тепер звернемося до дня сьогоднішнього. У червні цього року голова СБУ Олександр Турчинов в інтерв'ю "Дзеркалу тижня" переконує співгромадян, що Ющенка отруїли саме діоксином. Хто забув - у той час саме було запущено чутку про невдале використання цілющих зародків, які викликали хворобу Віктора Андрійовича.
Втім, зовсім незабаром Олександр Валентинович починає сумніватися як у бажанні Віктора Андрійовича встановити істину в "справі про отруйників", так і в самому отруєнні, факт якого до цього часу остаточно не встановлено.
Тема отруєння (в контексті чи його відсутності, чи присутності зовсім інших людей, аніж майже офіційно підозрюваних) знову стає "важливою й актуальною", більш того - ризикує стати метафоричною ядерною зброєю, на рівні із грішми Бориса Абрамовича, готовим для перемоги над Ющенком його колишньою соратницею.
Паруючи сумніви Турчинова, в.о. міністра охорони здоров'я Микола Поліщук стверджує: аналізи й дослідження з отруєння президента не проводилися в Україні, оскільки в нашій державі немає жодної лабораторії, яка могла б визначити діоксини біологічного середовища.
Дозвольте, а як же колишній всесоюзний діоксиновий центр? - хочеться задатися питанням людині невтаємниченій. Адже будь-якому патріотові не хочеться підозрювати сам цей центр. І просто дивно, як цього дотепер не зробили журналісти від ФСБ Росії, на яку впала підозра багатьох українських працівників пера й мікрофона.
Хіба не було б їх симетричною відповіддю поширення по всіх можливих ЗМІ інформації про підступних українців, які привласнили собі не тільки частину Чорноморського флоту, але й секретний діоксиновий центр? Можна припустити, що така відповідь готувалася (або готується) для випадку, час якого ще не підійшло. Тому, до речі, хотілося б цю відповідь заздалегідь попередити. Щоб, коли піде по ланцюжку - від липових сайтів до зеландсько-комсомольських рупорів типу "МК в Україні" й "КП в Україні" сенсація типу "Ющенка отруїли фахівці з київського секретного центру діоксинів!!!", суспільство було до цього готовим. Поки що не готове. Хто до цієї статті знав про цей центр?
От це-то й дивно. Тому що не такий вже київський центр і секретний, якщо довідатися про нього можна навіть із інтернету. От, наприклад, про нього говорять "Факти і коментарі" (ще задовго до отруєння Ющенка, у вересні 2002 року). Мова йшла про... діоксиновий скандал. Навіть із домішкою політики, щоправда, зовнішньої:
"... Беручи до уваги, що Естонія вже протягом декількох років поставляє до України морепродукти, "ФАКТИ" вирішили провести власне розслідування. Коли мова заходить про здоров'я людей, звичайно ставлять сакраментальне запитання: "Куди дивляться медики?". У Головному санітарно-епідеміологічному управлінні Міністерства охорони здоров'я України "ФАКТАМ" порадили звернутися до Інституту екогігієни і токсикології.
- До розпаду Радянського Союзу наш інститут був головною установою Мінздраву СРСР із проблем гігієни й токсикології пестицидів, полімерів і пластмас, синтез яких є основним джерелом діоксинів, - повідомив "ФАКТАМ" заступник директора Інституту екогігієни і токсикології Олександр Кравчук.
- Саме тому в 1987 році на базі інституту було створено всесоюзний центр по діоксинах. У той час дослідження їхнього впливу на організм людини були секретними. Перед нами поставили завдання організувати "діоксиновий" контроль у всіх регіонах Радянського Союзу - кожна обласна санепідстанція повинна була регулярно одержувати необхідні відомості про стан забруднення цими небезпечними отрутами всіх об'єктів навколишнього середовища й сільгосппродукції.
Планувалося створення мережі регіональних центрів, обладнаних сучасним устаткуванням і високочутливими методиками визначення. Однак гримнув 1991 рік, і, втративши державну підтримку, діоксиновий центр наказав довго жити. За словами Кравчука, інститут може хоч завтра зайнятися цією проблемою, потрібні тільки гроші на сучасне устаткування. Апаратура, закуплена у доперебудовні часи, застаріла морально й фізично, працювати на ній сьогодні однаково, що доганяти на возі "Мерседес".
Тобто інформації про те, що інститут займався питаннями діоксинів, у принципі, ніхто не приховує. От замітка про засновника центру "Діоксин" Ромена Юхимовича Сову (який згадується в статті Фьодорова): "5 листопада 1998 року виповнилося 60 років від дня народження й 37 років наукової й суспільної діяльності відомому вченому, заступнику директора Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Мєдвєдя, керівнику відділу гігієни полімерів і токсичних відходів, доктору медичних наук, члену-кореспонденту Української екологічної Академії наук Сові Ромену Юхимовичу. ...
Роменом Юхимовичем було організовано Всесоюзний центр "Діоксин", почато наукові дослідження з цієї проблеми, розроблено перші гігієнічні нормативи найнебезпечніших забруднювачів навколишнього середовища. Він був експертом ВІЗ по проблемі діоксинів, а зараз — експерт України по проблемі стійких органічних забруднювачів у Програмі ООН по навколишньому середовищу".
Вкінець, коментуючи діоксинову проблему (саме в контексті отруєння Віктора Ющенка), в інтерв'ю газеті "Дзеркало Тижня" , в самому кінці минулого року, досить мимохіть згадував про діоскиновий центр сам директор Інституту екогігієни й токсикології ім. Мєдвєдя АМН України, професор Микола Проданчук.
На питання журналістки, чи можуть визначати діоксин українські лабораторії, він відповідав: "Зробити це можна тільки в лабораторії діоксинового центру нашого інституту. Хоча для того, щоб відтворити ті можливості, які були в діоксинового центру за часів СРСР, потрібно ще біля десятка мільйонів гривень капіталовкладень".
Що трохи суперечить нинішнім заявам в.о. міністра охорони здоров'я. І, здається, підтримує підозри колишнього голови СБУ про дивне небажання президента обстежитися вдома. І вже у всякому разі, десяток мільйонів гривень для відновлення колишніх можливостей діоксинового центру - дріб'язок для країни, що дозволяє собі куди більш солідні витрати на вирішення куди менш насущних проблем (наприклад, реконструкції президентських апартаментів і т.п.). І якщо ці гроші не виділяють - виходить, це комусь дуже не потрібно?
Олег Супруненко, учасник екологічного руху
