Розлучення по-(маранчевих)

П'ятниця, 23 вересня 2005, 16:00

Стан трансу, який охопив просто всю країну після скандалу у команді Ющенка, минає. Потоки викликаних ним нісенітниць на шпальтах і в ефірі були настільки мутними, що народ звично плюнув на всі компетентні думки і став робити самостійні висновки.

При цьому намагання політшахраїв продемонструвати свій непересічний інтелект не витримують конкуренції із здоровим глуздом населення. Виявляється, бабусі з досвідом свахи і трьох вдалих шлюбів аналізують ситуацію набагато точніше самозваних експертів та продажних політологів.

А оцінка помаранчевого союзу фахівцями у галузі сімейних відносин була найпростішою: "Такі різні люди не будуть разом довго". Так і вийшло.

Як чесний чоловік, ставши президентом, Ющенко зробив те, що був повинен зробити – оскільки обіцяв – дав жінці покерувати бюджетом. Мотив попередньої домовленості підживлювався емоцією, схожою на наївні сподівання молодят до шлюбу згодом відучити кохану від істерик та марнотрацтва, або коханого від посиденьок і газет.

На жаль, дорослу людину не змінити. Як і більшість амбітних та гарних жінок Юлія Володимирівна перейнялася гардеробом, дефіле і відваджуванням друзів чоловіка. Класика РАГСу: коли романтику змінює побут із прибиранням та миттям посуду - починаються скандали, бо жінці хочеться і надалі уваги, квітів та салютів, а не чорної роботи. Плюс чисто жіночі конструкції: "тільки ми з тобою, а твої друзі пияки та свині. Або вони, або я".

Коли у когось з подружжя перемагає егоїзм, наступає розрив. Щоб від нещасного шлюбу не страждали діти, краще розлучитися. А тут йшлося про долю мільйонів людей, тому непевний партнер президента був відправлений реалізовувати свій талант провінційної акторки на вулицю. Шанс на щасливе спільне життя був. Не судилося, шкода, але так краще для всіх, і ставитися до цього треба спокійно.

Атака на домогосподарок у мексиканському стилі по "Інтеру" лише продемонструвала справедливість багатьох нарікань на Юлію Володимірівну, які завжди лунали в довірливих бесідах, але ніколи не виносилися на публіку.

Несолідність поведінки і незрілість суджень може прощатися політику, якщо він дає результат. Результат екс-прем’єр (як і колись членом виборчого штабу Ющенка) не забезпечила. Негативний осад від росту цін та падіння приросту ВВП не змогли перебити ні сміливі заяви, ні бездоганна зовнішність.

А зараз лишається важко зітхати, слухаючи "жіноче обличчя революції". Її шок від відставки, викликаний зовсім незрозумілою упевненістю, що президент не насмілиться усунути яскраву соратницю, спонукає пані до дивовижної поведінки. Чоловічі шовіністи торжествують: ми ж казали, що жінка в українській політиці прийнятна лише після клімакса. Брутально, та що з цих потвор чоловіків узяти.

Заяви про "фантастичні результати" роботи її уряду, переконаність, що революцію зробила саме вона, віра у беззаперечну любов народу викликають жаль. Звичайно, дуже хочеться себе не лише любити, але й поважати.

Але ж очевидно, що уся політична кар’єра "товариш Юлі" означається народною мудрістю "Біля файного мужа кожна дівка ружа". Лазаренко (як трамплін) та Ющенко (як приклад для мавпування і політичний донор водночас) зробили з неї помітного політика, проте для самостійного плавання потрібно більше, ніж гарний фейс і чітка дикція, та набагато більш серйозна команда, ніж непродуктивний Зінченко, конферансний Томенко та Турчинов, чия діяльність в СБУ буде матеріалом не для одного анекдоту.

Вибір перед Тимошенко жорстокий: або приєднатися до клубу ім.Вітренко або спробувати тверезо подивитися на себе. При цьому бажано не покладатися на думки таких блискучих аналітиків, як Волков і Шуфрич, чия кар’єра впритул підійшла до безславного фінішу. І не вестися на есдеківські компліменти першого президента, що вже перетворився на блазнюватого дідуся, який патякає, що хоче, і не розуміє, що робить.

Для об’єктивного аналізу можна ще звернутися, наприклад, до шанувальників футболу. У нашій країні, де сам дух нації сформований і підтримується футболом, найпростіше шукати аналогії у грі мільйонів. Так ось, там навіть дуже яскраві гравці безжально виганяються тренером з команди, як тільки починають ставити себе над колективом.

Неможливо виграти, коли кожен веде свою гру, тому неефектні, але ефективні завжди краще ефектних і неефективних. А щодо ефективності саме уряду, то поки що тимошенківський епітет "грандіозні успіхи останніх 7 місяців" можна застосувати лише до тріумфу нашої футбольної збірної, до якого влада стосунку якраз і не має.

Один вболівальник висловився так: "Розумієш, Юля – це Леонід Буряк. Розумний, елегантний як рояль, давно у темі, говорить гладко, але ...не тренер. А Ющенко – це Блохін. Може, і говорить з паузами, і обличчя у нього на любителя, але він об’єднує звичайних людей у команду і твориться нова якість. Критерій - результат."

За всієї натягнутості порівняння Ющенка з Блохіним (враховуючи їхні політичні позиції) можна зазначити, що спільною у них є висока репутація, кожного у своїй сфері. А репутація, як казав Хрущов, "це вам не жук на паличці".

Скажімо, чи варто дивуватися Ігорю Суркісу, якого 10 років тому після "скандалу з шубами" УЄФА довічно відлучало від футболу, що великий Хітцфельд відмовився від спокусливих пропозицій "Динамо". Просто репутація втрачається 1 раз у житті і коштує найдорожче. Чомусь у нас це не всі розуміють.

Так рік тому донецькі магнати з ІСД не розуміли, чому поляки з Гути Ченстохової не хочуть підписувати з ними вигідний контракт. З ними – людьми із неясним минулим з країни, відомою своєю корупцією. І лише після приходу на президентську посаду людини з бездоганною репутацією той самий контракт підписали.

Шкода, що саме Тимошенко увійшла у новітню історію з репутацією людини, що зруйнувала єдність помаранчевої команди. Обставини – справа третьорядна, або як кажуть футболісти "гра забувається, результат лишається".

Результат же загалом - нешикарний, а в гуманітарній сфері просто нуль: російська попса у радіоефірі, апофеоз імпотенції в кінематографії, безглузде існування тисяч нероб у системі державного телебачення. Суттєво нічого не змінилося – ні хабарі у кабінетах, ні черги у ЖРЕПах, ні техніка на селі, ні ідіотизм бюрократизації медицини та освіти.

Можна було б зважити на вік та стать прем’єрки. Шкода, що на це не зважили ціни на м’ясо та бензин. А підсумувати можна так: не виграли ні боротьби з бідністю, ні війни із минулим – у мозках, кадрах, підходах.

Попри "вітер змін" в Україні весь час відгонить чимось сильно старим. Вчорашні герої перших шпальт не хочуть ставати частиною історії. Армади політиків, журналістів, Кравчук, Піховшек, якийсь Толстоухов, урсрівська творча інтелігенція, від якої шкоди коханій ними Україні разів у 100 більше, ніж користі...

Не дивно, що й теми обігруються ті самі: старі і захланні. Іноді досить смішно. Наприклад, "Грін Грей" заздрить славі ВВ (і, напевно, скоро перейменується на ГГ). Але оскільки публіка не хоче розуміти, що красти чужі семпли під чмошне бекання простіше, ніж стати справжніми музикантами, то у хід йдуть тухлі спекуляції на теми переслідування російської мови.

Старі ідеї (як і старі будинки, автомобілі та шкарпетки) можна любити, але не треба забувати, що вони малофункціональні. Легенду, що старий кінь борозни не псує, вигадали або люди безмежно далекі від оранки, або старі коні. Бо перти плуга вони таки не можуть. Потрібні сильні і спроможні. Хоча винятки, безумовно, бувають.

Так в епоху романтично-обновленських настроїв колишній перший секретар ЦК компартії Литви Альгірдас Бразаускас заявив, що поступається місцем тим, хто не був пов’язаний з комуністами. За кілька років литовці начхали на умовності та запросили досвідченого управлінця до прем’єрства. Про що досі не шкодують.

Якщо гвардія Єханурова, набрана з політичного ополчення, доведе, що справжнє вино з віком лише міцнішає, а ще зуміє визначити, що важливіше - ріст цін чи ріст пенсій, а ще пояснити, чому у Польщі свинина удвічі дешевша української, це вже буде прогресом у порівнянні з попередниками.

А теза ур-ра-революціонерів, мовляв, "до влади повертаються кучмісти" є здебільшого лицемірством, бо, як виявилося, більш подібної на Кучму схильністю до підкилимних ігор людини, ніж Тимошенко, годі шукати. До речі, шкода, що саме цим, оскільки у екс-президента є більш достойні риси: принаймні, він один з небагатьох політиків, який після себе залишив країну у набагато кращому стані, ніж прийняв. У Тимошенко цього не вийшло, в результаті у нації залишився один лідер.

Взагалі моральний бік всієї епопеї з розлученням виглядає досить сумнівно. Багатьма моралізаторами на тему "корупції оточення президента" явно рухає не так жага справедливості, як жлобська звичка рахувати чужі гроші і звиватися від заздрощів більш багатим.

А чому, власне, Порошенко, який багато років успішно займався цілком благопристойним бізнесом (поки зворотнє не доведено судом), має робити вигляд, що йому соромно, що у нього є гроші? До речі, а чому тоді такий вигляд не робить Тимошенко, чия донька справлятиме весілля у стародавньому британському замку?

І відколи Зінченко вирішив, що плітки і чутки – це моральні категорії? Підтексти і натяки – прямий шлях до доносів. Дивно це все. Хоча, як казав негативний персонаж "Матриці", вони "всього лише люди".

Неймовірно, але в основі війни - звинувачення без доказів, зовсім як при Кучмі на адресу власне Тимошенко, хоча вона на своєму ж прикладі мала б знати наскільки неефективна ця тактика. Жанр "подейкують" взагалі небезпечний, бо легко може бути обернений проти його прихильників.

Цікаво, як Тимошенко сприйматиме плітки, що саме вона зараз фінансує одного з наймерзенніших персонажів вітчизняного політикуму Богдана Бойка, який знову виліз на телеекрани. Що бютівець №2 Турчинов пальцем не ворухнув аби щось міняти у спецслужбі, бо від початку займався виключно збором компромату на вчорашніх союзників. Що боротьба прем’єрки з Пінчуком має винятково особистий, а не державницький підтекст. Ну і чим це все відрізняється від тези "Порошенко - корупціонер"?

Напевно, все ж таки логічніше не перейматися звукорядом, поки він не матеріалізується у суді. Але Тимошенко та її почет чомусь думали, що інсинуації втілюватимуться у потрібні їй санкції просто так. Ющенко на це не повівся, бо дорослий. Співчуття тому, хто у цьому сумнівався.

І як завжди традиційно видатною в усьому скандалі виявилася роль наших ЗМІ, для яких, здається, навмисно придумано слово "пустодзвонство". У країні явне перевиробництво журналістів, тому і не дивно, що популярний років 15 тому термін "п’ята влада" (що означав владу криміналітету) зараз елементарно об’єднується з "четвертою" владою преси. Комусь треба грошей, хоч би і брудних, а когось пре від власного хамства.

Деякі памфлетистки взагалі змушують згадати анекдот про скорпіона, який жалив усіх, аж поки не лишився сам на острові. Попросив черепаху його відвезти на сушу, запевнивши, що під час плавання кусати її точно не буде, бо не вміє плавати, та не стримався і вкусив свою рятівницю. На запитання потопаючої черепахи "навіщо ти, дурень, це накоїв" скорпіон розгублено забурмотів: "От таке я г...".

Трагічно-цинічний тон наших медіа при висвітленні українських реалій різко дисонує із змістом подій та їх сприйняттям аудиторією, бо набагато приємніше слухати про політичні перепалки, суперечки за власність та проблеми тролейбусного руху, ніж про черговий теракт або урагани.

А поки що розгублені помаранчеві фанати втішають себе, що вся історія - це величезний "розвод" з прицілом на вибори. Мовляв, за браком опозиції довелося вирощувати її самим. Казка. А шкода.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді