Home, sweet home, або пригоди українців в Україні

Вівторок, 1 листопада 2005, 14:39

Потяг до оповідей нестандартних історій розвинений в людині на рівні самосексуального інстинкту. У журналістів цей процес просунувся ще далі.

Практика довела – українців вдома люблять набагато менше, аніж за кордоном.

І розраховувати пересічному українцеві на допомогу в разі форс-мажору в Україні слід лише на щасливу долю.

Наприкінці жовтня кордон України в напрямку Стокгольму перетнула група у складі 10 українських журналістів, які вирушили до Швеції у відрядження, пов’язане з діяльністю Незалежної медіа-профспілки України.

Сталося так, що один з журналістів у останній день перебування в Стокгольмі, мав щастя (чи нещастя?) святкувати власний день народження.

І він його, як не парадоксально, відсвяткував, причому максимально корисно та інформативно.

Враховуючи шизофренічно високу вартість алкоголю в Швеції, напитися ніхто не зумів.

Та суть, власне, не у цьому.

Перебуваючи в одному з барів центральної частини Стокгольму, де подають мьйод (в оригіналі "mjöd" – ель з медом та імбиром, воно ж автентичне пиво), у іменинника з куртки, яка висіла в гардеробі, було викрадено гаманець, паспорт і квиток на літак.

Літак, до речі, мав вилітати через кілька годин, вночі того ж дня, тобто раннього ранку 29 жовтня.

Наголошую, що ніхто з українців не був п’яним, а в гардеробі поруч з курткою іменинника (читай – потерпілого) висіло ще з чотири десятки інших верхніх речей.

Крім того, шведи спокійно залишають на столах мобільники і гаманці, йдучи курити на вулицю, тому на загал ситуація виглядала дивною.

Зрештою, за чотири години до відльоту літака, в суботу вночі українці з’ясували що, по-перше, поліція у Швеції абсолютно неефективна.

Усі спроби зв’язатися з місцевими представниками закону вилилися у єдину телефонну розмову з ресепціоністом в поліційному відділку, який взагалі виявився не поліціянтом!

Після погроз щодо порушення проти поліції справи вдалося також добитися протоколу про крадіжку шведською мовою.

По-друге, Консульська служба України в Швеції відпочивала і на дзвінки не відповідала, чим довела свою користь українцям і відданість законам Швеції, за якими спати слід 11 годин на добу. За місцевими законами, робітник повинен висипатися, бо якщо він не виспався, він може отримати стрес і завдати збитків роботодавцеві.

По-третє, в Швеції крадуть!

Чого змогли добитися українці за ті кілька годин, що лишалося до відльоту?

Отримати копію паспорту потерпілого (читай – іменинника), на яку згодом незворушний шведський митник примудрився поставити штамп виїзду з країни.

Далі. Запрошення від імені Шведського союзу журналістів, яким сповіщалося, що цей підозрілий пан без документів запрошувався у складі делегації і є саме цим паном, а не якимось іншим підозрілим типом.

Прохання для митників сприяти перетину кордону на тяжкому шляху додому вищеозначеного пана.

А ще вже згадуваний протокол шведської поліції, який нічим не допоміг. Та усвідомлення того, що гадів у світі все ще багато.

Насправді проблем у Швеції та Польщі (рейс був через Варшаву) практично не виникло.

Короткочасний подив митників, документи, що їх шведські журналісти примудрилися переслати протягом години у варшавський аеропорт, видовище своєрідної екзистенції бездокументного українського журналіста, і зрештою, приземлення у Борисполі.

Ось тут почалися проблеми.

Прикордонна служба, зрозуміло, мала затримати особу без документу. Але особа сама підійшла до працівників прикордонної служби з проханням допомогти у цій трагічній ситуації.

Двоє діб без сну, деяка знервованість – і як наслідок червоні очі, неголена пика громадянина космосу без документів невимовно вразила прикордонників, які почали ретельно прискіпуватися до цього громадянина.

Насправді ситуацію розуміли всі, тим більше що копії документів та свідчення групи журналістів хоча і не доказ, але принаймні фактор, який мав би змусити прикордонників бодай вести себе привітніше.

Затримання (кого саме, якщо особу не встановлено?) переросло у двогодинний допит з обмеженням вільного пересування затриманого, аж поки внутрішній паспорт громадянина України не було привезено з Києва і не представлено кордоноохоронцям.

Впродовж цього часу журналісти, які мужньо відстоювали свого колегу, з’ясували, що прикордонники не знають законодавства у повній мірі і відмовляються показувати статтю закону, який регламентує пересування осіб територією митною зони та роз’яснює, як саме має вести себе громадянин України, якого пограбували у дружній Швеції на паспорт і гроші.

Керівник прикордонного пункту від самого початку був налаштований доволі агресивно, але під тиском журналістів змилостивився і дозволив затриманому ходити по квадрату за жовтою смугою, розмовляти з товаришами через цю саму лінію та навіть користуватися (безкоштовно, уявіть собі!) туалетом та водою з крану.

Натомість права подзвонити кудись затриманому не дали.

І якби один з журналістів не примудрився, що називається, втіхаря, перекинути через жовту смугу мобільний телефон, невідомо скільки затриманий перебував би у цьому статусі.

Найгірше стало громадянину України (навіть втрата паспорту не перетворювала його на НЕ ГРОМАДЯНИНА України), коли керівник прикордонного пункту з коридору промовив углиб кімнати до свого підлеглого: "Затримати на три доби, і пі….ц".

Зрештою, складалося враження, що виявити бодай трохи бажання допомогти людині у прикордонників просто не виникало.

Лише перетворившись з бляшанки консервів на громадянина України, журналіст зітхнув з полегшенням.

Але ненадовго. Оскільки тієї ж миті він опинився фігурантом справи про незаконний перетин кордону України під хитрою формулою "порушення процедури перетину державного кордону України".

Але ж юридично журналіст НЕ ПЕРЕТИНАВ кордону, оскільки був затриманий до переходу жовтої смуги, хоча фактично це сталося у повітрі за кількасот кілометрів від Києва.

Тепер журналістові загрожує грошовий штраф або ув’язнення на 15 діб, слухання справи призначене у Бориспільському райміськсуді.

Замість нотабене. Цілком справедливо, щоб громадянин без документів затримувався працівниками прикордонної служби.

Але якщо враховувати той факт, що шведська і польська прикордонні служби пішли на зустріч, а рідна українська - зовсім навпаки, ситуація виглядає дуже неоднозначною.

Наразі цей журналіст досі роздумує, де і ким би він був зараз, якби не його колеги? І на кого можна сподіватися в разі подібних неприємностей, від яких не застрахований жоден громадянин України.

Нотабене. Історія реальна, і жодних видуманих деталей автор не додавав.

У разі, якщо хтось схоче перевірити факти, автор статті та 9 свідків зможуть назвати і свої імена, і імена прикордонників.

Крім того, в прикордонній службі аеропорту "Бориспіль" зареєстровано цей факт усіма можливими протоколами.

Сергій Баранов, Стокгольм – Варшава – Київ, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді