Легітимація приватизації в Україні

Четвер, 3 листопада 2005, 10:58

Легітимація приватизації - це процес, у результаті якого суспільство визнає й приймає результати роздержавлення великої власності на території країни, а інститут власності стає шанованим і непорушним.

Проблема легітимації приватизації – єдина для всіх пострадянських країн.

У 12 країнах, що входили до грудня 1991 року до складу СРСР, приватизація проводилася в умовах політичного хаосу, відсутності належного правового забезпечення процедур, несприятливого інвестиційного клімату та високого рівня корупції.

Несправедлива приватизація породила явище олігархії - зрощування влади й власності в ситуації, коли володіння власністю (активами) можливе лише при наявності контролю над певними ресурсами влади.

"Кольорові" революції в пострадянських країнах були, значною мірою, антиолігархічними.

Нелегітимізована приватизація була одним з факторів зародження і розвитку революційних процесів.

Перша пострадянська приватизація та її наслідки

Власниками найбільших підприємств з самого початку ставали люди, у тій чи іншій мірі, близькі до влади різних рівнів, у процесі боротьби за владу між різними політико-економічними угрупованнями власність переходила з рук у руки.

Фактично, у результаті пострадянської приватизації сформувався не клас власників, а група людей, що мають право розпоряджатися об'єктами, які умовно їм належать, в обмін на повну лояльність влади й економічну підтримку останньої.

Власники, які в силу тих чи інших причин переставали бути лояльними владі, в будь-який момент могли бути позбавлені цієї специфічної "власності" за допомогою застосування до них стандартного набору юридичних процедур.

Правова некоректність першої пострадянської приватизації (далі – ППП) в умовах стійких уявлень абсолютної більшості народу про несправедливість ППП створила практику корпоративних війн.

Вже не держава, а приватні ринкові суб'єкти, які опираються на корумпованих правоохоронців і суддів, одержали можливість вести боротьбу за контроль над підприємствами шляхом фактичного дезавуювання технології їхньої приватизації й примусових змін складу формальних власників.

Нелегітимізована власність спровокувала виникнення ряду політико-соціальних проблем.

По-перше, відсутність у суспільстві поваги й довіри до інституту власності як такого, що породжує умовний характер самого поняття "власник".

По-друге, можливість постійної зміни умовних власників підприємств як в "вертикальному" (коли в цьому з політичних причин зацікавлена влада), так і в "горизонтальному" (у рамках корпоративних війн) режимах.

По-третє, стійку й затяжну недовіра народу до інститутів влади, що здійснила несправедливу приватизацію.

Легітимація приватизації або ревізія приватизації?

І легітимація, і ревізія передбачають перегляд умов, на яких підприємства перейшли під контроль їхніх нинішніх власників.

Однак ревізія приватизації зовсім не гарантує суспільного визнання результатів роздержавлення власності справедливими й (у силу цього) непорушними.

Необхідність легітимації приватизації диктується, у першу чергу, неповною економічною ефективністю ППП. Адже підприємства продавалися значно нижче їх реальної вартості.

Крім того, повною політико-соціальною неефективністю ППП - переважна більшість народу не визнавала й не визнає приватизацію (результати ППП) справедливою (справедливими)

(У той же час, не можна говорити про повну економічну неефективність ППП, оскільки було виконано завдання знаходження підприємствами ефективного власника).

Утім, поки суспільство не отримає відповіді на запитання, яким чином держава буде компенсувати величезну різницю між приватизаційною й фактичною вартістю підприємств, приватизація не буде вважатися легітимною, а склад нинішніх власників - остаточним.

Легітимація як політико-соціальний акт

Приватизаційні угоди укладалися, як правило, у відповідності з діючим (на той момент часу) законодавством.

Покупці виконували умови (нехай і з самого початку не вигідні для держави), які ставили їм урядові органи (нехай і з самого початку корумповані).

Тому з чисто формальної точки зору далеко не завжди можна довести, що приватизація пройшла з порушеннями.

У будь-якому разі, навіть при наявності жорстко артикульованої політичної волі влади судові процеси по тим чи іншим підприємствам можуть тягтися роками.

Крім того, за час, що минув з моменту роздержавлення того або іншого підприємства, формальний склад власників - а такими почасти ставали офшорні компанії - міг неодноразово змінюватися.

Власники підприємств нерідко перепродували об'єкти приватизації самі собі. Тому в суді не завжди просто буде довести, що нинішні власники акцій повинні відповідати за факт первинної приватизації.

Тому легітимація приватизації може відбутися тільки як національний пакт, формальними учасниками (сторонами) якого будуть виступати влада й великі власники, а неформальною (третьою) стороною – суспільство в цілому.

Власники підприємств повинні піти на легітимацію добровільно, тому що тільки цей процес трансформує їх із власників (умовних власників, повністю або частково залежних від політичної кон'юнктури й прихильності влади) у повноцінних власників, і покладе кінець епосі руйнівних корпоративних війн.

Щоб піти на легітимацію приватизації, власникам підприємств доведеться усвідомити себе національно й соціально відповідальним класом.

Способи (методи) легітимації

Сьогодні в суспільстві обговорюються два принципових механізми ревізії (не плутати власне з легітимацією) приватизації.

А) Реприватизація, тобто, вилучення власності у нинішніх власників через суди з наступним продажем на транспарентних аукціонах і конкурсах з ринковими умовами.

Б) Доплата за підприємства в рамках мирових угод держави (уряду) з нинішніми власниками.

Різке зростання інтересу до ре приватизаційного варіанту багато в чому обумовлене ейфорією у зв'язку зі зверхуспішним конкурсом із продажу "Криворіжсталі".

Дійсно, у рамках мирової угоди з колишніми власниками держава ніколи не одержала б суму, зрівняну з $4.8 млрд. Однак "Криворіжсталь" не можна розглядати як прецедент з ряду причин.

Реприватизація цього підприємства була "окремим рядком" внесена в передвиборчу програму Віктора Ющенка й представляє собою унікальний політико-економічний проект з переважанням політичної складової.

Взявши на себе відповідні зобов'язання перед виборцями, Ющенко просто не міг відмовитися від реприватизації й піти на варіант мирової угоди.

Крым того, судове рішення про скасування первинної приватизації "Криворіжсталі" a priori сприймається суспільством як справедливе й законне.

Але з огляду на неоднозначну репутацію судової системи країни, виникають сумніви, що так само будуть сприйматися всі інші судові рішення про вилучення підприємств у їхніх нинішніх власників.

Ставка на судові рішення як інструмент реприватизації виключає системний характер процесу. Рішення неминуче стануть вибырковими.

А рівень корупцыъ в судовый системы на фоні недостатньої (в ряді випадків) правової обгрунтованності позовів про відміну приватизаційних угод дозволить нинішнім власникам довго й успішно "відбиватися" від претензій держави і ухилятися від легітимаційної процедури.

Також слід усвідомлювати, що переможець конкурсу по "Криворіжсталі" - "Міттал Стіл" - заплатив настільки масштабну суму не тільки й не стільки за сам об'єкт, скільки за можливість "поставити ногу" на східноєвропейський і євроазіатський ринки.

У фінальній конкурсній ціні є значна частка глобальних амбіцій Лакшмі Міттала ( за останній рік він програв три великих приватизаційних конкурси - із продажу польського комбінату Huta Czestochowa, чеського заводу Vtkovice Steel, 46% турецького заводу Erdemir)

У випадку реприватизації інших підприємств на цей фактор розраховувати не доводиться, а значить, у підсумку цифри будуть куди менш вражаючими, а в ряді випадків – скоріше навіть будуть розчаровувати.

Крім того, реприватизація (схема А) - це не тільки додаткові прибутки, але й витрати, пов'язані з викупом підприємств у їхніх нинішніх власників, організації нових конкурсів, в той же час, в уряду фактично немає коштів для здійснення викупу

Утім, поєднання всіх вище перерахованих факторів зробило реприватизацію "Криворіжсталі" операцією легітимізуючого характеру.

Навряд чи хтось у майбутньому порушить питання про перегляд умов приватизації й прав власності на підприємство, продане в абсолютно транспарентному режимі за суму, що перевершує приватизаційні доходи України за всю історію незалежної держави.

Однак реприватизація інших, менш помітних і знакових об'єктів, може в силу всіх вище наведених причин, й не привести до легітимації власності, а лише покласти початок новому витку війн за ці об'єкти

На думку авторів, історико-політичне й соціально-економічне завдання легітимації приватизації (власності) вирішує тільки варіант мирових угод.

Він передбачає додаткові (легітимаційні) виплати в бюджет країни (і/або спеціальні фонди, з яких фінансуються найважливіші соціальні програми) з боку нинішніх власників – вигодонабувачів ППП.

Британська модель легітимізації

УВ 1997 році британські лейбористи включили в передвиборну програму пункт про необхідність ревізії приватизації інфраструктурних компаній (електроенергетики, водопостачання й ін.), які були роздержавлені ще наприкінці 1980-і роки кабінетом Маргарет Тетчер.

Уряд переконав суспільство у тому, що реальна вартість інфраструктурних компаній де-факто виявилась значно вищою від приватизаційної.

В основі запропонованої ними схеми легітимаційної доплати був запропонований так званий windfall tax - податок на "безпідставні доходи, обумовлені обмеженням конкуренції або винятково сприятливою ринковою кон'юнктурою".

У результаті, була застосована наступна формула оцінки вартості компанії – середній чистий прибуток за чотири роки (саме в цей період було різке зростання вартості акцій приватизованих підприємств) після приватизації множиться на середній коефіцієнт співвідношення ціни акції до доходу.

А вже з отриманого значення віднімали гроші, сплачені в процесі приватизації, і в такий спосіб одержували суму доплати.

В умовах України визначити реальний прибуток підприємств за минулі періоди часу далеко не завжди представляється можливим.

Пропонується альтернативний базовий критерій оцінки справедливої вартості підприємства на момент його роздержавлення - виторг підприємства в рік його приватизації (або - в рік напередодні приватизації).

Відповідно, розмір windfall tax - одноразової легітимаційної виплати - повинен становити різницю між виторгом підприємства в рік приватизації й фактично сплаченої покупцем сумою з поправкою на фактично придбану частку в підприємстві (і з урахуванням премії за покупку контрольного пакету).

Така схема доплати робить саму процедуру легітимації прозорою, універсальною, виключає вибірковий підхід до нинішніх власників підприємств з боку представників виконавчої й судової влади.

Наведемо для прикладу кілька сум, які будуть доплачені за підприємства в результаті легітимації приватизації по пропонованій моделі:

Азовсталь" - біля $ 720 млн
ММК ім. Ілліча – біля $ 1 млрд.
"Запоріжсталь" - біля $ 500 млн
Нікопольський завод феросплавів – біля $200 млн.
Алчевський метзавод – біля $450 млн.
Сєвєредонецкий "Азот" - приблизно $100 млн
Дніпропетровський метзавод ім. Петровского –  біля $200 млн.
Підприємства "Укррудпрому" - біля $1 млрд.

Усього в рамках мирових угод держава може одержати від $ 12 млрд. до $15 млрд. Процес цих виплат може бути розтягнуть на строк до півтора років (січень 2006 - червень 2007 р.).

Суб'єктом оподатковування має бути саме підприємство, що позбавить державу від необхідності вибудовувати формальні відносини з конгломератом власників контрольного пакету його акцій (переважно, офшорними компаніями). Якщо в підприємства недостатньо вільних коштів для легітимаційної виплати, воно може одержати довгостроковий безпроцентний кредит у своїх власників.

Результати легітимації приватизації повинні бути оформлені спеціальним законом, який буде містити перелік підприємств, що сплатили спеціальний податок.

Безумовно, частина коштів, які держава одержить у ході реалізації легітимаційних процедур, потрапить у бюджет.

Політико-соціальний ефект легітимації приватизації буде значно вищим у випадку адресного використання владою одержаних коштів на особливо важливі соціальні програми через систему спеціальних урядових фондів.

Наприклад, Фонду стимулювання народжуваності (з якого може виплачуватися допомога на немовлят), Фонду боротьби з безробіттям серед молоді, Фонду військового будівництва, кошти якого будуть вкладатися в модернізацію української армії і т.п.

У будь-якому разі, народ повинен бачити, що отримані від власників підприємств кошти не зникають у бездонній державній бочці й не стають здобиччю корумпованої бюрократії.

Тільки в такому випадку уявлення про справедливість вжитих заходів будуть стійкими, а значить, сама легітимація приватизації – ефективною.

Легітимація приватизації й парламентські вибори 2006 року.

Незважаючи на такий серйозний успіх, як продаж "Криворіжсталі", діюча влада в особі Народного союзу "Наша Україна" зіштовхнеться на майбутніх парламентських виборах зі значною кількістю проблем.

Гучні результати конкурсу до березня 2006 року безнадійно будуть забуті.

А багато негативних явищ - від корупційних скандалів, які ще потрясуть Україну в найближчі місяці, до погіршення економічної ситуації, обумовленого, у тому числі, нелояльністю Росії - будуть асоціюватися з НСНУ й особисто Віктором Ющенком.

Розчарування в новій владі створить сприятливе середовище для перемоги опозиції - в особі як БЮТ, так і Партії регіонів.

Чи не єдина можливість для Віктора Ющенко виграти вибори-2006 – радикально змінити сам контекст виборів.

Вивести на передній план сюжет, що відволіче суспільство від стандартного занудного набору тем: корупція, неефективність соціально-економічної політики й т.п. Такий сюжет, безперечно – легітимація приватизації.

Легітимація приватизації по пропонованому сценарії (світові легітимаційні угоди зі сплатою windfall tax) стане know how влади й навряд чи може бути використана як передвиборчий актив опозиції.

Легітимація приватизації - шанс і потенційний козирної туз Віктора Ющенко.

Дана стаття написана як Меморандум Інституту національної стратегії України. Авторський колектив Інституту національної стратегії України: Станіслав Бєлковський, Валерій Вакарюк, Роман Карєв, Олексій Мушак, Олеся Яхно.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді