Українцям ніколи не таланило з владою, або майже ніколи

8 переглядів
Сергій Сорока, для УП
Четвер, 1 грудня 2005, 15:31

За всю більш як тисячолітню історію української державності влада ніколи добровільно не виконувала свої функції заради блага свого народу або країни, зате самовіддано і завзято слугувала іноземним варягам, починаючи власне з варягів зі Швеції, татаро-монголів, поляків та литовців, закінчуючи московитами.

Влада в Україні ніколи не могла самостійно захистити або організувати захист свого народу та своєї землі від іноземних загарбників, в тому числі від татаро-монголів, поляків, московитів, більшовиків та фашистів.

Жодного разу влада не вибачилась перед своїм народом за свою недолугість та бездарність. За декілька разів спалений Київ, зруйнований Чигирин, трагедію під Бродами, голодомор та безліч загублених життів та судеб українців.

Тільки в ті короткі періоди історії, коли сам народ України брав владу в свої руки та сам призначав собі правителів, в Україні наступав лад та процвітання. Це був період ранньої Київської Русі, коли народ, стомлений розбратом та чварами власних князів, запросив до Києва шведських варягів.

Це період козацької доби, коли самі козаки обирали собі старшину та організовували захист своїх земель. Це короткий період існування УНР та ЗУНР, коли народ дав шанс своїм політикам організувати на уламках російської імперії власну державу.

Але, як тільки влада відсторонювала власний народ від управляння державою, наступав крах цієї державності. Влада знов і знов потопала в розбраті та чварах, корупції та словоблудстві.

Власне українцям ніколи не потрібна була влада, тому що нація має чудову властивість до самоорганізації та саморозвитку (згадайте, скільки міст України отримали магдебурзьке право в період фактичної відсутності центральної влади в країні).

Для українця найкраща влада, яка не заважає йому жити, завзято працювати, так же завзято святкувати та спокійно помирати.

Таку владу українець буде терпіти та палко захищати в разі необхідності (до речі, на відміну від братнього північного сусіда, де історично склалося, що чим більше влада "дере" та гнобить власний народ, тим більше народ любить свою владу).

Новітня історія України загалом поки що тільки підтверджує закономірності тисячолітнього співіснування влади та народу в Україні.

Коли в 1991 році волею долі народ на референдумі абсолютно однозначно висловився за власну державність, керувати країною зразу ж взялися колишні недолугі та бездарні прислужники колоніального комуністичного режиму на чолі з Кравчуком.

Абсолютна бездарність тодішньої влади призвела до "революції на граніті", в результаті чого народ України виборов право в 1994 році шляхом демократичних процедур змінити своїх депутатів та урядників.

І хоч як бездарно не керувала нова влада на чолі з Кучмою країною, спочатку народ її терпів, тому що влада майже не втручалась в життя свого народу.

Знову ж в котрий раз українці проявляють чудеса самоорганізації: немає роботи – самі її знаходять за межами країни, немає товарів в магазинах – привозять його з Туреччини чи Польщі та самі продають його на ринках, немає продуктів – розквітли базари, не працює грошово-кредитна система – розвинувся бартер та працює долар.

В той час в Україні діяла найдемократичніша податкова система в світі: підприємець сам вирішував, які суми податків сплачувати державі. Тобто система податків існувала де-юре, але народ придумав ефективну систему уникнення оподаткування, а митарі ще не стали репресивним органом.

Якби така ідилія продовжувалась ще декілька років, Україна сама собою дуже швидко стала б найрозвиненішою і найдемократичнішою державою Європи. І ми давно вже були б у Європейському Союзі разом зі своїми недолугими правителями. Якби ті тільки не заважали.

На жаль, наприкінці 90-х влада в Україні захотіла повладарювати. Тому що зросли апетити чиновників: кожному треба по декілька гектар землі з хатинкою в три поверхи, заводик, декілька шикарних автомобілів, літачок чи яхточка. А в них ще є діти та багато-багато родичів та друзів.

Тому влада стала занадто ненажерливою та цинічною. Мало того, що за безцінь роздавала або дарувала собі землі, ліси, фабрики, заводи та порти. Мало того, що зовсім не платила податків з прихватизованих підприємств, виводячи їх прибутки в офшори.

Мало того, що весь податковий тягар був направлений на малі та середні підприємства, створені пересічними українцями, влада ще й створила систему розкрадання вже сплачених в бюджет держави податків через механізми повернення ПДВ з фіктивного експорту. Тільки в 2004 році сума незаконно поверненого (тобто вкраденого у народу) ПДВ сягає 5 мільярдів гривень!

Оскільки влада вже не могла утримувати та задовольнити зрослі запити армії чиновників-опричників, на яких вона власне і опиралась, була створена тотальна глибоко ешелонована корупція в країні.

Корупційні піраміди і пірамідки пронизували всі сфери суспільного життя країни від пологових будинків, дитячих садків, системи освіти, охорони здоров`я, міліції, ДАІ та армії до ритуальних закладів.

Дозвільна та податкова системи в Україні стали по суті репресивними органами та системами здирництва та хабарництва.

Україна стала одним із корупційних лідерів у світі.

Щоб утриматись при владі незалежно від волі народу, Кучма і його прибічники вдались до системних маніпуляцій на виборах 1999, 2002 і 2004 років.

То були вибори без вибору (1999 рік, коли українці мусили вибирати менше зло - між Симоненком і Кучмою), масове зняття з перегонів представників опозиції в мажоритарних округах на виборах 2002 року та суттєве обмеження доступу до ЗМІ опозиції.

Розуміючи, що і цих засобів для досягнення бажаного результату на виборах президента 2004 року буде недостатньо, влада вдається до небачених за масштабом та цинізмом маніпуляцій!

Але в цей історичний момент українці знову беруть владу в країні у свої руки, чого сама влада аж ніяк не передбачала. Фактично в листопаді 2004 року – січні 2005 року влада в країні належить новому інститутові прямої демократії – Майдану.

Президент, Верховна Рада, Верховний суд та силові структури вимушені в ці місяці виконувати волю Майдану як консолідованого органу нової української демократії.

Підсумки та прогнози

Ще в 1946 році Уїнстон Черчіль у своїй знаменитій Фултонській промові визначив три основні складові демократії: це свобода слова, прямі демократичні вибори та незалежні суди.

Виходячи з історичного досвіду, ці інститути демократії є абсолютно прийнятними для українців, тому що тільки вони здатні забезпечити історичну та ментальну властивість українців до самоорганізації та самоврядування. Саме ефективно функціонуючі інститути демократії здатні забезпечити конституційне право народу на владу.

Наразі в результаті помаранчевої революції Україні ми маємо більш-менш функціонуючи два з трьох необхідних інститутів демократії: свободу слова та прямі демократичні вибори.

Щодо судів – на жаль, над створенням судової системи, якою влада могла б управляти і маніпулювати, занадто довгий час системно працював досить професійний менеджер та "сірий кардинал" минулої влади - Віктор Медведчук.

Нову владу спочатку влаштовував такий стан справ у судовій системі, тому що деякі з "друзів" нового президента мали надію взяти судову систему під свій контроль.

Але не так сталося, як бажалося! Судова система як працювала, так і працює на своїх колишніх патронів та "батьків-засновників".

Маємо надію, що нова влада нарешті візьметься за системне реформування судової системи, тим більше після декількох гучних та ганебних ляпасів, які вона отримала через суди від апологетів старого режиму (Піскун як явище, з-за спини якого стирчать вуха Медведчука, просто знущається з президента).

Якщо ж влада не здатна забезпечити реформування судової системи, за це знову ж візьметься сам народ або його представники (Власенко та Рєзников вже зголосилися допомогти у цьому владі).

Як би там не було, будь-яка влада, тим більше з огляду на ще молоду та незрілу українську демократію, буде намагатись владарювати поза контролем свого народу, або перекладати свої функції на плечі народу.

Як холодний вітерець для українців звучать наполегливі заклики Єханурова до підприємців про легалізацію заробітних плат. Цей же заклик також прозвучав із вуст президента на форумі "Виклики, породжені свободою".

Тобто влада, яка поки що не спромоглась реформувати розвалену систему охорони здоров`я, яка тільки в Конституції є безкоштовною, корупційну систему освіти, де батьки мусять "підгодовувати" вчителів або наймати репетиторів.

У нової влади ще попереду реформування дозвільної системи, яка тільки збільшила суми хабарів як компенсацію за ризики (спробуйте в Києві купити приміщення та відкрити в ньому аптеку чи перукарню – це вам коштуватиме мінімум 25-30 тисяч доларів та півтора-два роки "ходіння по муках"!).

Влада поки що лише закликає народ віддавати державі більше 60 копійок з кожної заробленої гривні у вигляді податків!

Тому що, мабуть, владі не вистачає коштів на виплату пенсій по 18 тисяч гривень держчиновникам та депутатам, серед яких гаряче любимі народом Кучма, Білоконь та подібні їм.

А де ж обіцяна президентом реформа податкової системи та єдиний соціальний податок на рівні 20%!

Невже не зрозуміло президенту та прем’єру, що податкове навантаження на доходи населення у розмірі більше 60% - майже 38% нарахування на зарплату, 13% податку на доходи, та 20% ПДВ, який ми сплачуємо державі при кожній акції куплі-продажу - є нереальними!

Населення ніколи не буде платити такі податки, поки не отримає від влади чіткі гарантії, що вона забезпечить ефективне функціонування соціальних інститутів в державі (охорона здоров`я, освіта, міліція, судова система, система соціального захисту та страхування).

Поки ще влада не виконує належним чином свої функції. Тому нам, українцям, через інститути демократії слід тримати свою владу залізною хваткою за горло (або за все, за що можна тримати), ні в якому разі не послаблюючи тиск ні на хвилину.

Тільки в такому випадку можна забезпечити лад і процвітання в Україні. А то, як вже було неодноразово, передвиборчі обіцянки політиків залишаться обіцянками. Натомість знову замаячить ризик втрати державності.

Сергій Сорока, для УП



powered by lun.ua
Пилорами, контрабанда, зниклий аеродром. Чим живе мала батьківщина прем'єра Гончарука
Розрядка 2.0
Шантаж на тлі виборів: чому розмова з Зеленським може привести до імпічменту Трампа
Смартфон Mi A3 від Xiaomi: переваги і недоліки нового бюджетного гаджету
Усі публікації