... І примкнула до них Юля...

5 переглядів
Сергій Грабовський, для УП
Понеділок, 27 лютого 2006, 19:16

23 лютого парламент не зміг подолати президентське вето на ухвалений ним раніше закон, натомість зумів проголосувати за цей закон уже втретє, частково врахувавши запропоновані главою держави поправки. Здавалося б, звичайна законотворча рутина. Але цього разу йдеться про значно серйознішу справу, яка може мати вельми вагомі загальнодержавні наслідки.

Уже впродовж семи місяців президент Віктор Ющенко веде позиційну війну з Верховною Радою України з приводу фундаментальних положень Закону про Севастополь (повна назва "Закон України "Про місто-герой Севастополь").

Якщо коротко, то сутність розбіжностей між парламентом і главою держави полягає в тому, що Верховна Рада прагне законодавчо закріпити у цьому місті (яке за Конституцією є окремим регіоном із специфічним самоуправлінням) такий порядок формування органів виконавчої влади, який зробить ці органи фактично незалежними від Києва, натомість залежними від місцевого населення і його політичних настроїв.

"То що ж тут поганого? Це і є демократія!" – скаже прихильник європейського вибору України. Начебто й так. Але чи можлива демократія без демократів? Тобто без громадян, котрі згодні і здатні жити за приписами права? Таке запитання може видатися риторичним, але тільки не у ситуації з Севастополем.

По-перше, місто є головною базою російського Чорноморського флоту, і значна частина городян-громадян України безпосередньо "зав‘язана" на цей флот (чи працюючи на його об‘єктах, чи внаслідок родинних зв‘язків з російськими офіцерами та цивільними службовцями), отже, керується неукраїнськими національними інтересами.

По-друге, населення міста формувалося вельми специфічно: значна частина городян старшого віку є відставними офіцерами радянських і російських збройних сил, нерідко – колишніми політпрацівниками і "особістами".

По-третє, у Радянському Союзі місто тривалий час належало до "закритих", що наклало додатковий відбиток на його населення, створивши ще один фільтр щодо лояльності до влади претендентів на поселення у ньому.

По-четверте, за оприлюдненими 2004 року лідером УРП "Собор" Анатолієм Матвієнком даними, від 30 до 50 тисяч городян, усупереч українським законам, мають подвійне громадянство, тобто паспорти України та Російської Федерації одночасно.

По-п‘яте, Чорноморський флот виступає за нинішніх обставин не тільки військовою, а і політичною та політико-пропагандистською силою (аж до того, що в його типографіях друкується комуністична і шовіністична російська періодика), отже, населення міста перебуває у вельми специфічному (назвемо це так) інформаційному полі.

Список подібних чинників можна продовжити. Але і сказано, гадаю, достатньо, щоб зрозуміти чому звичайні норми самоврядування при їхньому впровадженні у Севастополі здатні не тільки спровокувати у місті неабиякий конфлікт між лояльними щодо України громадянами, з одного боку, і симпатиками тоталітарних ідеологій та адептами належності міста Росії, з іншого; конфлікт у місті може надзвичайно загострити українсько-російські міждержавні стосунки і стати каталізатором дестабілізації ситуації в усьому Криму.

Тому цілком логічною є позиція тих політиків та політичних сил, згідно з якою доти, доки у Севастополі стоїть російський Чорноморський флот, структура та функції влади у місті (представницької та виконавчої) мають бути особливими, а центральна влада повинна жорстко контролювати все, що відбувається в цьому регіоні.

Бо ж надто дорогою може стати ціна номінального торжества такої собі "демократії без берегів". Так само логічною виглядає й інша теза цих політиків: "тримаючи в умі" факт наявності у Севастополі Чорноморського флоту Росії, не варто фіксувати цей факт у законі, бо ж вийде, що саме зараз, коли точаться міждержавні дебати про статус цього флоту і взагалі про те, чи буде він надалі базуватися на українській території, раптом взяти й законодавчо закріпити цей статус – щонайменше необачно.

Логіка іншої сторони, уособленої Партією регіонів, СДПУ(о), Блоком Вітренко, комуністами те деякими іншими силами, не потребує, мабуть, детального викладу. "Ні – НАТО, так – ЄЕП!" Далі можна не продовжувати.

Блок Литвина, схоже, підтримував і підтримує Закон про Севастополь, намагаючись зіграти роль "миротворця", "посередника", "єднальної сили", чи, з іншого боку, маючи певні домовленості з Москвою і продовжуючи в питанні флоту й міста лінію Леоніда Кучми.

Соціалісти опонують президенту з інших причин: для них певні догми завжди були більш вагомими, ніж реальність, і ця традиція тягнеться понад 100 років, й Олександр Мороз тут мало чим відрізняється від Володимира Винниченка (а в дечому Мороз, видається, навіть кращий і менш "червоний" та "зачарований на Схід"). Але чому в антипрезидентському таборі з питання Севастополя опинився БЮТ – як у парламенті, так і поза ним?

23 лютого у парламенті заступник міністра юстиції Лідія Горбунова повторила основні президентські аргументи, які зумовили застосування вето главою держави:

1) "положення закону, пов‘язані із визначенням спеціального статусу міста Севастополя на підставі базування Чорноморського флоту Російської Федерації, що не може відповідати статті 17 Конституції України, відповідно до якої на території України не допускається розташування іноземних військових баз";

2) територіально-адміністративний поділ Севастопольського регіону, визначений законом, суперечить Конституції;

3) особливості формування місцевого бюджету "суперечать статті 95 Конституції України, яка встановлює засади бюджетної системи держави і передбачає, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, а також розмір, цільове спрямування цих видатків";

4) закон на загал "не відповідає Конституції України та законам України і може створити суттєві загрози стабільності та територіальній цілісності держави, виконання міжнародних зобов‘язань України".

Ясна річ, що президент не може артикулювати всього, що стосується статусу міста, і змушений іти шляхом суто юридичним, а не політичним. Але його висновок, озвучений Лідією Горбуновою, однозначний.

Але фракція БЮТ пішла в фарватері іншої логіки, озвученої депутатом-комуністом Анатолієм Оржаховським: мовляв, наша позиція правильна, вона конституційна, а "пропозиції президента пропонують принципово іншу модель здійснення у місті Севастополь виконавчої влади та місцевого самоврядування, ніж у проекті, прийнятому парламентом". Справді, іншу. Але таку, яка реально, а не декларативно враховує специфіку регіону.

Подолати президентське вето, втім, не вдалося, хоча опоненти глави держави голосували дружно: "Регіони України" – 56 голосів, комуністи – 56, БЮТ – 33, Народна партія – 39, соціалісти – 26, "Народний блок Литвина" – 22, соціал-демократи (об’єднані) – 18, Партія "Відродження" – 10, позафракційні – 17.

Із складу фракції БЮТ ухилилися від голосування Олена Бондаренко, Левко Лук‘яненко, Сергій Буряк, Лев Бірюк, Михайло Гладій, Андрій Шкіль, Сергій Шевчук, Віктор Таран (Терен), Анатолій Семинога.

А от бравий патріот полковник Григорій Омельченко виявився в числі тих, хто підтримав вето. Так само, як і лідер незалежних профспілок Михайло Волинець, соціал-демократ (не об‘єднаний) Василь Онопенко, голова Національної спілки письменників Володимир Яворівський.

А потім БЮТ проголосував за варіант закону, який тільки частково врахував зауваження президента, фактично зігнорувавши основне в них, - спробу відвести загрозу державній цілісності України.

Певен, що знайдеться чимало тих, хто звинуватить цих депутатів (як і саму Юлію Тимошенко) у зраді національних інтересів. Але я б не поспішав з такими гучними заявами.

Можливо, йдеться про елементарне нерозуміння якихось засадничих речей? Бо ж у статті "Воплі та соплі" навколо Севастополя" в газеті "Вечірні вісті" від 28 лютого сказано: "Закон про статус Севастополя стосується виключно питань місцевого самоврядування, інтереси якого БЮТ послідовно відстоює".

Ну, не бачить полковник СБУ Григорій Омельченко жодних загроз національній безпеці України, коли йдеться про законодавче закріплення перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі!

Не розуміє лідер письменників Володимир Яворівський, чому у цьому місті населення за нинішнього стану справ майже стовідсотково обере міським головою антиукраїнськи, антиєвропейськи, антидемократично налаштовану людину!

І сама Юлія Тимошенко ніяк не добере, з якого дива режим Путіна здатен створити загрози територіальній цілісності України...

До речі, це вже не перший вияв такого нерозуміння. Наприкінці минулого року у Севастополі з‘явилися білборди, де була зображена Юлія Тимошенко на тлі колон моряків ВМСУ і російського Чорноморського флоту з відповідними прапорами й під гаслом: "Флотам бути!"

Фото з сайту Обком
Фото з сайту Обком

Це жваво нагадало українським морякам часи Леоніда Кучми, коли гасла про "братерство" прикривали перманентну здачу національних інтересів Української держави в Криму і Севастополі, коли крок за кроком російські військовики посилювали свій вплив у регіоні, обмежуючи тим українську політичну, військову й інформаційну присутність.

У приватних розмовах з автором цих рядків українські моряки і члени їхніх родин заявляли, що були шоковані цими білбордами і не знають, чи варто тепер голосувати за Тимошенко чи взагалі якось їй симпатизувати.

Але, можливо, справа не в Тимошенко і не її особистих політичних уподобаннях, а в занадто великій довірі лідерки БЮТ до деяких своїх радників? Чи справа ще простіша, і не має нічого спільного з політикою: за будь-яку ціну насолити Ющенкові, а там хоч трава не рости?

Як би там не було, події навколо Закону про Севастополь жваво нагадали деякі сюжети з обов‘язкової для вивчення студентами минулих часів "Історії КПРС".

Була така "антипартійна група" в керівництві партії – зі сталіністів Молотова, Кагановича, Булганіна, інших і "примкнутого до них" антисталініста, одного з авторів уславленої доповіді на ХХ з‘їзді, інтелектуала Дмитра Шепілова.

Ця група намагалася скинути Хрущова з посади партійного лідера і повернути Радянський Союз на наїжджені сталінські рейки. Яким побитом у числі сталіністів опинився Шепілов – раціонально пояснити важко.

Навіть його опонентам було ясно, що він має відчутно інші політичні погляди. Так само і з Тимошенко. Якось не віриться, що її позиція збігається позиціями Симоненка, Шуфрича, Литвина і навіть Мороза. Отож – "і примкнула до них Юля"...



powered by lun.ua
Що не так з повітрям у Києві. Пояснює екоактивістка
На межі катастрофи. П'ять найбільших екологічних проблем України
Ринок електроенергії: як бізнес оцінює головну енергетичну реформу країни
Детектор брехні і $30 тисяч. Як депутати Зеленського посварилися через схеми Яценка
Усі публікації